Файл #253: "Педагогічні кадри. № 3 (1652) (листопад 2015 року)"

ЗАСНОВАНА У ЖОВТНІ 1929 РОКУ

№ 3 (1652) ЛИСТОПАД 2015 РОКУ

Кадр місяця

НАЦІОНАЛЬНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО
УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

Вітаємо

Драгомановська родина вітає свого ректора, акаде
міка Віктора Андрущенка з поважною нагородою, гро
мадською відзнакою – Срібною медаллю “Василь Зень
ковський” за значний особистий внесок у розвиток філо
софської науки. Щиро бажаємо Віктору Петровичу нових
перемог і здобутків!

Виставка “Освіта та кар’єра –
День студента 2015”
У НПУ імені М. П. Драгоманова привітали молодь з Днем студента, як завжди, не лише на словах.
Ректор та проректори вручали драгомановцям дипломи і сертифікати стипендіатів та лауреатів
загальноуніверситетського конкурсу кращих студентів за кількома номінаціями. Матеріальні
заохочення спудеям вручали також голова Профспілки студентів Станіслав Цибін та голова
Правління ВГО "Асоціація "Афганці" Чорнобиля" Олександр Рябека.

С

НЕЗАБАРОМ В УНіВЕРСИТЕТі ВіДКРИєТЬСЯ ВОРКСПЕЙС
Що таке Faraday?
Воркспейс, який незабаром відкриється в головному корпусі НПУ.
Завдяки адміністрації університету та інженерному відділу старе під
вальне приміщення вдалось “реанімувати”. Ми плануємо відкрити для
студентів місце, де завжди можна відпочити, поспілкуватися, попра
цювати, повчитися, знайти нові знайомства та відвідати корисні івенти.
Коли він запрацює?
Наявність приміщення – це замало для запуску повноцінного про
екту. Для створення комфортних умов необхідно наповнити його різни
ми класними штуками. Для цього ми залучаємо різноманітних спонсо
рів та шукаємо допомоги у студентства. Відписуйте в пабліку в соціаль
ній мережі, якщо маєте бажання долучитись. Чим нас буде більше, тим
швидше закінчиться робота.
Чому така назва і лого?
У підвальних приміщеннях НПУ майже немає зв’язку, прям як у
клітці Фарадея. Кольорові елементи на лого обігрують сходинки до
воркспейсу.

Студенти і викладачі Національного педагогічного універси
тету імені М. П. Драгоманова взяли участь у міжнародній спеціалі
зованій виставці “Освіта та кар’єра – День студента 2015”, що від
бувалася 1214 листопада 2015 року у приміщенні Національного
центру ділового та культурного співробітництва “Український дім”.
Відвідувачі виставки, яка сьогодні є найбільшим заходом в
Україні, що присвячений вищій освіті, мали можливість отримати
інформацію про наш університет, дізнатися про спеціальності, за
якими здійснюється підготовка фахівців, та особливості навчаль
ного процесу в НПУ імені М. П. Драгоманова.
Лідерство Національного педагогічного університету імені
М. П. Драгоманова у розвитку педагогічної освіти було високо оці
нено журі виставки. Наш університет нагороджено дипломом
гранпрі у номінації “Інноваційний розвиток освіти та сучасні педа
гогічні технології”.

Дебют Першокурсника – 2015
НАПРИКІНЦІ
листопада
відбувся
загальноуніверситетський захід “Дебют
Першокурсника”, який організовувала Сту
дентська рада НПУ. Зазначимо, що всі
команди гідно представили свої інститути,
виступи вирізнялись творчим підходом. І це
не дивно, адже цьогорічною темою заходу
став кінематограф. Отже, переможцями
стали:
І місце – Інститут української філології
та літературної творчості імені Андрія
Малишка;
ІІ місце – Інститут філософської освіти і
науки;
ІІІ місце – Інститут педагогіки та психо
логії;
Кращий трейлер – Інститут іноземної філології;
Кращий актор – Максим Мальований (ІУФ);
Краща акторка – Надія Орлова (ІІФ).
Вітаємо переможців і всіх учасників з чудовим заходом!

Він заповів довіру і духовність

ПІШОВ у кращі світи, зали
шивши нам нетлінні заповіти і
своїм життям, і своєю творчістю,
Великий Українець Микола Іва
нович Шкіль. Той, хто пекучим
болем написав і залишив нам
навіки у своїх “Недовезених
соняшниках” відверту оцінкуви
рок радянській системі як систе
мі каторжної праці, нескінченних
злиднів, холоду, голоду, без
прав’я і обману. Хоч система
робила все, щоб витравити з
його сирітської душі українство.
Він практично три десятиліт
тя очолював головний, найбіль
ший наш педагогічний виш.
Нерідко люди за таким, схо
жим на вівтар, фасадом посад,
відзнак і звань стають замкнено
недосяжними, велично недо
ступними. Вагомість справ й гра
нична зайнятість виокремлюють
їх життя, навіть схематизують. І
вони вже не дуже охоче пустять
вас до своїх приймалень. А щоб
до своїх душ?!.
А Шкіль пустив. У душу, в
хату, в час. У той свій храм з
синівської любові, з загострено
го почуття людяності, з жаги
довіри, із потреби творчості,
хисту до логіки й порядку цифр,
потреби співробітництва й під
тримки. Беззастережно весь
свій внутрішній світ простягнув
нам: беріть, дивіться, прислухай
тесь. Мало хто до нього брався
воскресити для нащадків правду
і справжність непростого часу,
закамуфльованого у дзвінке
радянське геройство, за яким
крилося важке і нужденне життя,
несправедливості. Він показав
нащадкам, що люди у тому
відретушованому житті щодня
складали іспити… на людяність.
Часто провалювали іспити на
людяність… перед його ж дитя
чими очима. І він доніс ті перші
відкриття до всіх, хто здатен
співпереживати. Свідченням,
доказом він залишив нам свою
автобіографічну повість “Недо
везені соняшники”.
Як редактора, мене запиту
вали: яка ж ідея книг, новел
Шкіля, до чого закликав він
своєю творчістю? Відповідала
так: він просить нас за будьяких
обставин не падати, лишатися
людьми. Він вчить визначати прі
оритети. Він перший дуже тонко,
але й голосно порушив глобаль
ну педагогічну цілину, назва якій
– синівська етика і синівська
моральність.
Ми не вчимо ні в яких фор
мах, як бути справжнім Сином і
що таке синівська вірність, синів
ська любов. Його книжки “Недо
везені соняшники” і “Глід” – це
кращі хрестоматії з майбутніх і
навчальних дисциплін, і тем нау
кових досліджень – з основ
патріотизму. Бо якщо ти не зда
тен бути сином, все решта –
фальш. Він оголив палку святу
любов всупереч наступаючому
споживацтву.
Він крізь рядки і дуже делі
катно нам натякнув, чи ви запи

2

тували своїх учнів: які очі в твоєї
мами? Який голос? Або чим ти
порадував свою матусю? Бо від
готовності відповісти на ці питан
ня залежить все. М’якими фар
бами простого слова він вима
лював образ українки – гарної, як
зоря, талановитої і мудрої вод
ночас. Бо таких, як його мама –
Христя, що народила восьмеро
дітей, що овдовіла, і як мільйони
інших у наших тихих селах, про
довжуючи копати буряки, зако
пували свій Божий дар і свою
долю, було чимало. Вони в собі
несли код генія народу, де поруч
з мудрістю – щирість і щедрість.
“Там матір добрую мою, ще
молодою у могилу нужда та
праця положили”, – ці слова
Шевченка через півтора століття
з не меншим болем повторював
вже про самого себе Микола
Шкіль. Але хлопчина – круглий
сирота не виріс, як того домага
лася влада, – яничаром. Він
переповів нащадкам про все. І
про Градиськ, як топили тисяча
ми мобілізованих українців, і про
День Перемоги.
Шкілю боліло, якщо хтось
перетвориться
на
сторожа
стола, на носія посади, на чвань
ка. Він їх одразу бачив, відчував.
Його життя у педагогіці було під
порядковане спробам олюднити
офіційщину. Він першим з поса
довців за Союзу пустив під офі
ційний дах “педагогіку співробіт
ництва” Амонашвілі; Лисенкова,
Ільїн, Захаренко, Шаталов отри
мали в очолюваному ним закладі
нетрадиційну, неформальну –
вільну кафедру педтворчості.
Кафедру, яка працювала на
викладача, озброюючи його
новітніми педагогічними підхо
дами до справи навчання і вихо
вання, вносячи в широкий науко
вий вжиток поняття суб’єктності
учня, індивідуалізації впливу на
дитину, враховуючи її персональ
ні психологічні і фізичні особли
вості. Та задумана і ефективно
втілена Шкілем у життя вільна
кафедра педтворчості стала для
відповідного етапу розвитку нау
ковопедагогічної думки віхою
далеко не вузівського масштабу.
Лекції метрів нового мислення
проходили в актових залах, які
були широко відкритими не лише
для своїх студентів. Учні педучи
лищ, педкласів, аспіранти уні
верситетів протискались у пере
повнені приміщення: вбирали,
всотували те нове.
А Шкіля продовжувала непо
коїти проблема суспільнопеда
гогічна – як талановиту, педаго
гічно обдаровану дитину вберег
ти від формальностей, випадко
востей, бюрократизму при вступі
до педагогічного закладу? Як
виявити в абітурієнті те обдаро
вання?! Чому лише вищому нав
чальному закладові надавалося
безапеляційне право виголошу
вати вердикт у цьому кардиналь
ному питанні? З погляду Шкіля,
кращим союзником інститутській
приймальній комісії мав ставати
у цьому саме вчитель. І не будь
який, а той, що навчав, вихову
вав, спостерігав становлення
школяра, переконався у його
схильності до роботи з дітьми.
Так розпочався експеримент
“Довіра”.
Микола Шкіль був перекона
ний, що масштабності експери
менту може надати лише тандем
із пресою. Широка гласність,
повна відкритість, загальне опо
віщення убезпечать від зловжи

Академiк Б. Є. Патон вручає премiю
iмені академiка М. М. Крилова, 1982 р.

Вручення першокурсникам студентського квитка, 1995 р.

Лекція з математичного аналізу
вань, закличуть до спів
праці вчительські кадри,
що географічно віддалені,
неспроможні через відста
ні до систематичного і
системного спілкування з
інститутом. Так наша газе
та стала партнером про
відного
педагогічного
інституту України у пошуку
вчительських талантів, у
пошуку обдаровань май
бутніх освітян.
Створювався
банк
даних про вчителів, які не
лише дають глибокі знання
і прекрасне виховання, але
й готують собі гідних колег,
піклуються про професій
ну зміну. Стали студента
ми педвузу сотні кращих
абітурієнтів з найвіддале
ніших куточків, які за
суб’єктивними обстави
нами мали піти іншим
фаховим шляхом і бути
втраченими для галузі.

Немало з них в силу того ж таки
суб’єктивізму залишилося б без
вищої освіти. А завдяки “Довірі”
вони захищали дисертації, очо
лили педагогічні колективи,
вчать дітей бути щасливими.
Експеримент “Довіра”, подолав
ши десятилітній рубіж, перетво
рився на Програму “Довіра”, яка
в кінці дев’яностих років увійшла
до правил прийому педунівер
ситету імені М. П. Драгоманова і
надала їм індивідуального, осо
бистісного, оригінального змі
сту.
Спрага новизни – одна з
головних рис Миколи Івановича
Шкіля. А ще – відчуття новизни.
За гамірливістю поширень кри
кливих починів та ініціатив він
дуже чітко передчував їх трафа
ретність. І навпаки: у тихому дос
віді ентузіаста – потенціал могут
ніх наслідків.
Він був незрушно традицій
ний – у відстоюванні рідномов
них святостей. І був би, скажімо,
гуманітарієм – логічно. А мате
матику охороняти мову в складні
часи, коли з народів творили
“общность”, та ще й крізь призму
саме математики? Аналогів
негусто. Він же осяг: якщо вже
сам переступить ту риску, якщо
сам напише і дозволить видава
ти підручники для вузів з матема
тики на “общепринятом”, – усі
онімієм.
Йому стає сміливості й
снаги, протидіючи нищівному
політичному пресингу, писати,
видавати, перевидавати укра
їнською “Вищу математику”,
поширювати і відстоювати прин
цип в стані реакції, серед прис
пішників і запопадливих підспіву
вачів владі. Що допомогло і під
тримало?
Століття роду, відчуття корін
ня і усвідомлення: я – син свого
народу! Ми, в суті, – дуже пра
вильний народ. І наші звитяги в
стократ переважають всі спроби
чужих зазіхань. За всім непра
ведним – чатує мить відплати.
Філософкерівник, митець і
вчений – усе життя він відкривав
духовні острови. Шукав опор для
гідності, проходив складний
шлях боротьби заперечень до
істинного, знову ж – материнсь
кого, згідно з чим немає кращого
від заповідей, від духовності.
Шкіль, ректорат і вчена рада
переглядали навчальні програми
усіх факультетів. Вводили до них
і релігієзнавство. А на соціально
гуманітарному факультеті ввели
релігієзнавство як нову педаго
гічну спеціальність. Університет
вперше зпоміж інших вишів про
вів науковопрактичні конферен
ції з Українською православною
церквою Київського патріархату,
на багатьох з яких виступав сам
Патріарх Святійший Філарет.
Сьогодні душа Миколи Іва
новича полинула на небеса
молити за Україну, його найпа
лкішу любов.
В математиці Шкіль був тво
рецемромантиком. В літературі
– математиком. Його твори
витончено чітко вигострювали
емоцію. І точно влучатимуть в
серце ще багатьох поколінь.

Ольга КОНОВАЛЕНКО,
головний редактор
тижневика “Освіта”
На вiдпочинку разом з дружиною
Катериною Тодосiївною,
Трускавець 1980 р.

ЛИСТОПАД 2015

ГАРМОНЬ
(уривок з книжки Миколи Шкіля “Недовезені соняшники”)

У вікнах ще й не починає
сіріти, як об’їждчик уже гупотить
своїм конем попід хату. Виганяє
тіток на буряки. Піч, на якій я
лежу, тремтить. Мені чомусь у
такі хвилини здається, що вона
може провалитися, і я впаду на
черінь, прямо туди, де мама вже
приставили куліш, щоб нам з
Василем було що вдень їсти.
Тремтить разом з піччю і
хатніми стінами моя мама,
швидко бере в сінешньому кутку
сапу – та й за двері. Думає, що я
сплю, і не хоче мене збудити. А я
зовсім не сплю, і серце моє трі
понеться від жалю. Бо у мами
так болять ноги і така задуха. А
їм же цілісінький Божий день не
розігнути спини під пекучим
сонцем. І тільки увечері, коли
сонце сяде за лісосмугу, я зда
леку почую маму. Я розрізняю її
голос зпоміж голосів інших
сапальниць, що повертаються з
поля і... співають.
“Усі гори зеленії, тільки одна
чорна,
Та, де сіє вдова бідна...”
І знову моє мале серце зат
ріпоче і зайдеться жалем.
Буває, заплачу. Що така в моєї
мами тяжка доля. Красуня, як
світ ясний, а нещасна, як ніч
темна. Мені так хочеться пора
дувати вас, матусенько. Я
поприбирав, повимітав, навіть
призьбу підвів для краси рудою
глиною. На кладовище збігав,
нарвав васильків, застелив
долівку, щоб пахло. Зварив кар
топлі і банячка обгорнув ряд
ном, щоб тепла була. А на столі
поставив у маленькому горнятку
букетик із сокирок і ромашок. І я
чекаю. Та, не стримавшись, біжу
назустріч.
Інші хлопчики чогось соро
мляться. Йдуть з великими
парубками до колоди. Туди, де
грає гармонь. А я ні. Підбіжу,
притулюся до маминої вицвілої
кофти, а вони пригорнуть мене і
проведуть своєю загрубілою
долонею по моїй маленькій
голівці від чубчика й до потили
ці. Затишно стає і добре.
– Втомились? – я до мами.
А у відповідь лише посміш
ка, тепла і... сумна. Жіночий спів
перекриває вечірнє витинання
гармоні. І натомлені сапальниці
замовкають.
– Не голодний? – мама до
мене.
Кручу головою, мовляв, “ні”.
І прислухаюся туди, до вигона,
де вже збираються підлітки.
Моя мама – от не відаю,
звідки це, – вміють читати мої
думки, а може, навіть не думки,
а мої потаємні мрії. Закортить
чогось. А мама вже знає. І почи
нає журитись, як би те здійсни
лося. А потім ми вже вдвох
обмірковуємо, будуємо плани.
Все більше про те, як буде, коли
я виросту та вивчуся, бо зараз
така бідність і безпросвітність,

ЛИСТОПАД 2015

що мріяти про щось на ближній
час ми собі не дозволяємо. Хоч
у нас аж шість рук. І ні ми з бра
том Василем, ні матуся не при
сідаємо. Адже колгосп нічого не
дає на трудодень. Тієї осені було
видали по мішку борошна, а під
зиму сказали, що неправильно
порахували, що зайве передали
і треба частину повернути.
Скільки сліз виплакали
мамині очі, та таки понесли
назад до комори дві торбини.
Зимували ми в холоді та ще й
без хліба...
Звідки мама довідалась, що
я мрію про ту гармонь? Про те,
щоб і самому сидіти на колоді та
грати. А довкола усі дівчата, і
хлопці, і танці, і пісні... Та й усі
щоб до мене: “Миколо, а давай
но такої...”. Або коли мама виве
дуть “Усі гори...” чи “Ізза гори
Кам’яної...”, а я прямо вдома
підхопив би гармонню...
– Миколо, а що як пристара
тися нам за цей рік на гармонь?
– Мам! – притуляюсь до
їхнього рясного рукава і ховаю у
ньому пришаріле обличчя. –
Звідки нам? Я й не хочу... Та
звідки ж?
За такою утаємниченою
розмовою, ми й не вчуваємось,
як відстаємо від гурту...
– Адже корова цієї зими
подарує нам бичечка. От вигля
ди його, випаси, а під наступну
зиму продамо, то, може, й
вистачить на гармонь.. Хіба ж
що, як без батька, то вже не так,
як у людей? Виберемось, синку,
із злиднів, от побачиш.
І таки правда. Потепліло,
з’явився у нашому подвір’ї
бичечок. Життя моє відтоді геть
змінилося. Я не просто догля
дав, я плекав свого маленькою
вихованця. Припинав серед
найкращої трави. І як тільки
спасе навколо себе, переганяю
на свіже місце. Як ляже спочи
вати, вичісую й вичухую, гладжу.
А він зіпнеться на ноги і своїм
мокрим носом до руки чи облич
чя тицяє. Вдячний.
Росте мій бичок, як з води. А
я вже чую, як у зимовій дзвінко
сті лунатиме над степом моя
гармонь.
Мама вже ділилася з сусіда
ми:
– Микола гратиме. Слух у
нього відмінний і голосто про
різується неабиякий. Не буде
йому рівного на весіллях та й
так...
А мені, коли побачать, як
вожуся з бичечком, не раз пов
торять:
– Музика, синку, поможе і в
горі, і в радості. Дивись, як
зараз бідує люд. Усі босі, голод
ні. А заграє гармонь – наче враз
у раю. А ти гратимеш дуже
гарно.
– Я вже пробував, мам.
Виходить.
– Ти будеш людиною. Тільки
в мене до тебе, Миколо, одне
прохання. Як виростеш, не забу
вай про Василя, і якщо будеш
собі шити костюма, то поший і
йому. Нового. З себе не давай. А
зразу для нього, нового... І хоті
лося б мені, аби носив ти костю
ми лише двох кольорів – синій і
сірий.
Так чомусь мама люблять ці
кольори. А чому? Запитати не
насмілююсь, і залишається для
мене це загадкою.

– Ми будемо завжди усі
разом, мамо. І з Вами. Будемо
працювати, і стане легше. Голо
дівка колись закінчиться, кол
госп не все відбиратиме...
А сам з подивом обводжу
свої худі, аж синюваті рученята.
Чому мама думає, що я буду
дужчий від Василя?
І ведуть вони все своєї:
– Куди з моїм здоров’ям та з
цією підневільною роботою про
далеке життя думати? А Василь
же каліка... То ти і грай, і вчись, і
співай. Господь тобі поможе на
ноги зіп’ятись.
– Мам, я буду завжди про
Вас з Василем піклуватися...
...Як надійшла осінь і мама
ходила вже копати буряки, зав
жди у мішку для бичечка кілька
гарних коренів принесе. А я
йому стружу. Їсть і росте ще
швидше. В силу вбивається.
Міцним стає. “Запряжуть тебе
скоро в гарбу, друже мій, і
возитимеш ти сіно, коноплі, ці ж
буряки, а я за твою силу, в ласці
нагуляну, куплю гармонь. Грати
му і звеселятиму людям душу”.
Коли взялись приморозки,
прийшов до нас дядько Тимо
фій, тітки Марини (маминої
сестри) чоловік.
– Ну що, Миколо, пора по
твою музику в Семенівку
рушать. Викохав ти свого воляку
гарно.
Тож в неділю, ні світ ні зоря,
женемо ми з дядьком Тимофієм
бичка в Семенівку продавати.
Дорогою перебалакали геть про
все. І про неправди війни. А
дядькові було про що розпові
сти. Він брав участь і в першій, і
в другій світових війнах. І в пер
шій, і в другій потрапляв у полон
та працював у одного й того ж
бауера в Німеччині. Дядько вва
жав, що не тільки німці винні у
нашому горі, у війні, у великих
втратах, а що й наші начальники
також. Він вважав, що без нужди
загубили життя не лише мого
батька, а й багатьох фронтови
ків. А міг би батько зараз шити
чоботи людям, робити добро. І
ми б не ходили в дірявих та ще й
на зміну.
Ет, нічого людина у нас не
значить... Хоч в мирний час. Хоч
у воєнний. Вище людського
життя, вище людського здо
ров’я наші правителі завжди
чомусь ставлять якісь завдання.
Підбадьорив мене дядько
Тимофій, що гратиму, та й буду
далеко від тих усіх завдань, пла
нів, постанов, через які тільки
сиріт більшає в селі...
За час подорожі з Бурбина
до Семенівки, слухаючи дядька і
розмірковуючи над усім, що він
скаже, я намагаюся також
розв’язати в умі ще й задачу з
фізики, яку учитель задав на
неділю найкмітливішим. Задача
така – жонглер кинув догори
м’яч. Як тільки м’яч почав пада
ти, він підкинув догори другий.
Питається, на якій висоті зустрі
нуться м’ячі. Спочатку було
боязко навіть навернутись до
цієї задачі. Адже в умові ніяких
вихідних даних: ні мас, ні часу
польоту цих м’ячів, ні з якою
швидкістю вони рухалися… І все
ж, між мріями про гармонь та
бідканням про людське без
прав’я, мої думки завертали до
розуміння чудодійної сили мате
матики. Я складав одне за дру

гим рівняння з тих, бодай неві
домих величин, заганяв у систе
ми, виключав з одного рівняння
та підставляв у інші. І їх, цих рів
нянь, трималося у голові нема
ло. І врештірешт допоміжні
параметри, якими рівняння були
заповнені, взаємно знищилися,
а окремі з них виключилися. І
залишилося лише те числове
значення, яке й треба було
знайти. Співставив подумки, з
відповіддю збіглося. Відчув у
душі велику радість... Підстриб
нув, засміявся.
Дядько помітив, що я іноді
ніби виключаюся, стаю неуваж
ним до його життєвої оповіді.
Але питань не ставить. Він же
знає, що завтра дуже рано мені
треба у Худоліївку йти, до
школи, а з Семенівки поверне
мося пізно ввечері. Уроків уже
не буде коли робити. Нехай
думає про своє, про щось не
менш важливе... Та й не переби
ває моїх думок... Не перепитує
про дивакуваті реагування на
його щиру сповідь...
Нарешті – базар. Торгували
ся ми недовго. Бо таки гарну
худобу вивели на людські очі.
Продали бичка. Поплескали
його подружньому: іди, прац
юй. А самі – по гармонь. Дядько
про життя більше нічого не каже.
Тільки стиха так:
– Ну, тепер ти, як чоловік
при грошах, сам приймай мудре
рішення. Де ці гармошки прода
ються, ми зараз напитаємо.
Затис я гроші в кулаку.
Серце чомусь розкалаталось.
Таких грошей я зроду не бачив,
не те що в руках не тримав.
Тепер гратиму, матиму власну
гармонь. Буду усім потрібний.
Коли це в ряду, повз який ми
проходимо підтюпцем, – продає
один чоловік чоботи. Подивився
я на них. Зупинивсь. Помацав.
Ще раз в умі перелічив свої
гроші.
– Ану, давайте, дядьку, мені
дві пари чобіт.
– А де це ти на них настарав
ся? Я ж без грошей хоч і дітям,
але чобіт не роздаю. Це велика,
хлопче, праця.
Розтуляю кулака, простя
гаю.
– Дві пари. Собі і братові
беру. Сам заробив.
Дядько Тимофій аж завмер.
Стоїть позад, не втручається. А
коли вже чоботи були у моєму
мішку, твердо вимовив:
– Мудро ти зробив, Миколо.
Мудро. Зима попереду важка.
Ну що з тої музики? А так вже не
померзнете.
… Як переступили ми вдома
поріг, поставили мішок на лаві,
мама підійшли, пригорнули
мене:
– А ну ж, синку, спробуй як
виходитиме.
– Я не купив гармоні, мамо.
Вони аж сіли.
– Подивіться, – розв’язую
мішка, дістаю чоботи. Ставлю на
лаву. А мама – в сльози.
– А як же тепер гармонь?
Тепер не гратимеш...
Сльози котились і котились
їхнім обличчям – чи то від горя,
що я не гратиму, чи то від радо
сті, що не мерзнутимемо ми в
ноги, чи від розпачу, що я так
зарання став дорослим. Так досі
і не знаю, від чого...

Довідка
МИКОЛА ІВАНОВИч ШКІЛЬ –
відомий учений у галузі математи
ки і педагогіки, відомий громадсь
кий діяч України. Народився
13 грудня 1932 року в с. Бурбине
Семенівського району Полтав
ської області. 1955 р. – закінчив
Київський державний педагогіч
ний інститут ім. О. М. Горького.
Доктор фізикоматематичних
наук, професор, дійсний член Ака
демії педагогічних наук України,
дійсний член Академії наук вищої
школи України.
1973–2003 рр. – ректор НПУ
імені
М. П. Драгоманова,
з
2003 р. – радник ректора НПУ
імені М. П. Драгоманова, завіду
вач кафедри математичного ана
лізу.
Лауреат Державної премії в
галузі науки й техніки за цикл
підручників: “Вища математика” (
у трьох книгах), "Математичний
аналіз" (у двох частинах) (1996 р.),
премії імені М. М. Крилова Націо
нальної академії наук України за
вагомий внесок у розвиток аналі
тичних і асимптотичних методів
розв'язання диференціальних,
інтегральних та інтегродиферен
ціальних рівнянь (1995 р.), премії
імені В. Вернадського Фонду інте
лектуальної співпраці України
ХХІ ст. (2003 р.), премії імені
М. В. Остроградського Націо
нальної академії наук України
(2004 р.).
Заслужений діяч науки й тех
ніки України, іноземний член
Російської академії освіти. Амери
канський біографічний інститут
поіменував М. І. Шкіля почесним
титулом "Людина року" (1999 р.),
почесний академік Міжнародної
кадрової академії, президент
Товариства культурних зв'язків
"Україна – Казахстан".
М. І. Шкіль очолює Всеукра
їнське методичне об'єднання
розвитку шкільної математичної
науки зі створення та видання
підручників для учнів загально
освітніх шкіл і середніх спеціаль
них навчальних закладів, входить
до складу редколегій журналів
“Український математичний жур
нал”, “Нелінійні коливання”, “Рідна
школа”; член правління Київсько
го математичного товариства.
Член спеціалізованої вченої ради
із захисту докторських і кандидат
ських дисертацій у галузі психоло
гопедагогічних наук НПУ імені
М. П. Драгоманова.
Результати
досліджень
М. І. Шкіля представлено у більш
ніж 400 наукових працях, зокрема
в 10 монографіях, 30 підручниках і
навчальнометодичних посібни
ках, 26 іноземних виданнях.
Серед його учнів 31 кандидат і
3 доктори наук.
Найважливіші праці – “Асим
птотические методы в теории
линейных дифференциальных
уравнений” (монографія у співав
торстві у 1967 р. була перевидана
у США); “З любов'ю до професії”
(у співавторстві).
Відзначений нагородами:
кавалер орденів “За заслуги” І, ІІ,
ІІІ ступенів, орден “Ярослава
Мудрого” V ступеня, “Знак Поша
ни”, “Дружби народів”, медаль “За
доблесну працю”, “Ветеран
праці”, “М. В. Остроградського –
200 років”, почесні грамоти Пре
зидії Верховної Ради України,
Кабінету Міністрів України, Почес
на відзнака Президента України.
лауреат премії “Засвіти вогонь –
2000”, Диплом кращого освітяни
на року – 2001.

3

Нові формати

Наукове життя університету
УКРАЇНСЬКА МОВА
ВЧОРА, СЬОГОДНІ, ЗАВТРА В УКРАЇНІ І СВІТІ

10 листопада 2015 року кафедра культури української мови провела в НПУ
імені М. П. Драгоманова щорічну Всеукраїнську науковоDпрактичну конференD
цію “Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і світі”.
З вітальним словом від ректорату звернувся до учасників конференції проректор
з наукової роботи університету, доктор фізикоматематичних наук, професор Григо
рій Торбін, який з великим чуттям слова розповів про роль мови у сучасному суспіль
стві для студентів і майбутніх педагогів в контексті збереження національної єдності в
українській державі та побажав учасникам заходу плідної роботи. Вела конференцію
завідувач кафедри культури української мови, професор, академік АН ВО України
Світлана Шевчук. Цитовані нею вислови про українську мову, український народ та
українську державу вміло й доречно доповнювали виступи учасників заходу.
У конференції взяв участь голова Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені
Тараса Шевченка, народний депутат багатьох скликань Павло Мовчан, який виголо
сив змістовну доповідь “Мова як визначальний чинник національної ідентичності”.
Були присутні інші члени Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевчен
ка: доктор педагогічних наук, професор, академік НАПН України Георгій Філіпчук,
який привернув увагу присутніх до проблеми української мови і націєтворчості; голо
ва Луганського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені
Т. Шевченка, заслужений працівник освіти України Володимир Семистяга виголосив
доповідь “Стан та розвиток української мови на теренах Луганщини в ХХ–ХХІ ст.”, яка
надзвичайно зацікавила учасників конференції.
У своїй доповіді “Проблеми правопису нових складних слів” завідувач відділу гра
матики української мови Інституту української мови НАН України, доктор філологічних
наук, професор Катерина Городенська ознайомила присутніх з найактуальнішими,
найскладнішими питаннями сучасного українськомовного вжитку, мовної практики:
українського новітнього словотворення, слововживання та правопису.
З великим зацікавленням вислухали присутні доповідь “Ознаки стійкості і пози
тивних змін у розвитку сучасної української мови” завідувача кафедри стилістики
української мови Інституту української філології та літературної творчості імені Андрія
Малишка НПУ імені М. П. Драгоманова, дійсного члена НАПН України, доктора філо
логічних наук, професора Любові Мацько.
З цікавою доповіддю виступила студентка 4го курсу Інституту української філоло
гії та літературної творчості імені Андрія Малишка Оксана Семенишин “Лінгвокультур
ні концепти “воля/свобода (liberty/ freedom)” – репрезентатори національної самоіден
тифікації”. Вона наголосила, що посттоталітарні суспільства намагаються осмислити
своє минуле і сьогодення не в ідеологічних вимірах, а крізь призму буття народу, усві
домлення ним своєї ролі і місця в конкретній історичній ситуації. Пошуки глибин укра
їнської самобутності є способом ідентифікації нації серед інших світових культур.
Загалом конференція привернула до себе увагу викладачів і студентів як можли
вість обговорити актуальні проблеми розвитку мови. До конференції видано програ
му і готується видання наукового часопису НПУ імені М. П. Драгоманова (збірник нау
кових праць з проблем лінгвістики, пов’язаних із висвітленням теоретичних та науко
вометодичних проблем історії, розвитку та функціонування української мови), а
також збірника наукових робіт студентів та викладачів за результатами роботи конфе
ренції.

Кафедра культури української мови

ФОТОФАКТ
Віддали шану жертвам голо
доморів в Україні і студенти та
викладачі Інституту політології та
права, які відвідали офіційні захо
ди з приводу сумних роковин.
Викладач Михайло Ярошенко за
значив, що на заняттях зі студента
ми проводиться аналіз історії укра
їнської державності і події ХХ сто
ліття для студентів є найбільш вра
жаючими. “Занурюючись в їх дета
лі, молодь поіншому починає
розуміти сьогодення Батьківщи
ни”, – підкреслює викладач.

Газета Національного педагогічного
університету імені М. П. Драгоманова
“Педагогічні кадри”. Свідоцтво про
реєстрацію КІ №30 від 27.01.94 р.

4

В ІФОНі відбулась культурологічна конференція
5 ЛИСТОПАДА в артпросторі
“Sklo” Національного педагогічного
університету імені М. П. Драгоманова
відбулась Всеукраїнська науково
практична конференція “Ціннісні зміни
молоді і сучасні форми культуротвор
чості”. Захід, який мав на меті осми
слити нові процеси соціокультурної
реальності, став продовженням мину
лорічної конференції “Філософія і релі
гія в просторі сучасної культури”, але
водночас він започатковував традицію
проведення конференцій нового куль
турологічного напряму.
Представники кафедри культурології Інституту філософської освіти і науки НПУ імені
М. П. Драгоманова, які організували конференцію, відкрили захід презентацією наукового
видання “Культурологічний альманах”. Як зазначили організатори, під час формування аль
манаху і програми конференції був здійснений строгий відбір учасників. Організатори також
вказали, що у майбутньому об’єм альманаху буде збільшено, а відбір тез буде ще більш
строгим для того, щоб результати конференції мали високу наукову ефективність. Суть кон
цепції організаторів конференції полягає, поперше, у тому, щоб розвинути дослідження тих
сучасних культурологічних проблем, які отримують особливу увагу у зарубіжних наукових
колах, а у нас доволі часто розглядаються лише побічно. Подруге, принцип тематичної кон
ференції повинен сприяти якісним науковим дискусіям, оскільки діалог між учасниками
буде поєднуватись через спільність наукового інтересу.
Актуальність теми конференції проявилася вже на пленарному засіданні, оскільки допо
віді таких науковців, як Галина Мєднікова, Ірина Бондаревська, Ольга Копієвська,
Тарас Лютий, були сприйнятті аудиторією зі значною увагою і викликали багато додатко
вих питань. А робота у секціях, у свою чергу, спричинила наукові дискусії. Одним із головних
питань цього заходу було співвідношення ціни і цінності твору мистецтва у сучасній культу
рі. Крім цієї проблеми, серед доповідей на конференції можна виділити наступні направлен
ня: філософське осмислення сучасних телесеріалів та кінофільмів, культуротворчі можливо
сті Інтернету, видозміну мистецтва у медійну епоху та інші.
Як підсумок можна зазначити, що Всеукраїнська науковопрактична конференція “Цін
нісні зміни молоді і сучасні форми культуротворчості” відбулася на високому організаційно
му та науковому рівні, а також виконала значну комунікаційноосвітню функцію, оскільки від
булись дискусії між знаними і молодими науковцями, професорами і аспірантами, виклада
чами і студентами.

Євген ВОРОЖЕЙКІН
Фото Катерини Носової

Драгомановці вшанували пам’ять жертв Голодомору

28 ЛИСТОПАДА Україна і світ вшановували пам’ять жертв Голодомору – штучного голоду
в Україні 1932–1933 рр. Мільйони загиблих, тисячі ненароджених, понівечені людські долі, вис
нажена душа українського народу – це безпрецедентний злочин у світовій історії, масштаб
якого важко осягнути і неможливо зрозуміти. До скорботних заходів з ушанування пам’яті
жертв страшного геноциду активно долучились студенти Національного педагогічного універ
ситету імені М. П. Драгоманова.
Зранку на Михайлівській площі дирекція Інституту соціальної роботи та управління спільно з
фахівцями відділу молодіжної політики управління у справах сім’ї, молоді та спорту КМДА ініцію
вали молодіжну акцію “День пам’яті”. Більше ста студентів НПУ імені М. П. Драгоманова та Київ
ського університету НАН України поклали квіти та запалили лампадки біля Пам’ятного знаку жер
твам Голодомору 1932–1933 років в Україні, схиливши голови у скорботній хвилині мовчання.
Пізніше – хода до Алеї Героїв Небесної Сотні, де молодь поклала червоні квіти на знак вша
нування пам’яті, що назавжди залишиться невимовним болем українців. У скорботному мов
чанні згадали чисту жертву Небесної Сотні, тих, хто віддав своє життя за солідарність і грома
дянську відповідальність.
Попри негоду, спудеї з цікавістю заслухали розповідь проректора з соціальногуманітар
них питань Київського університету НАН України Галини Левківської про спустошуючий голод.
Й не тільки фізично смертельний, адже перед тілесним голодом українці переживали голод
духовний, коли руйнували церкви, скидали хрести, забороняли українську мову та культуру…
Фінальним акордом заходів стало загальнонаціональне запалення свічок, викладених у
формі Герба України – Тризуба на Майдані Незалежності в пам’ять Героїв України, полеглих на
Майдані, та всіх невинно загиблих жертв.
Символічно, що пам’ять про Голодомор, про Майдан, про сучасні виклики нас об’єднує.
Об’єднує й дає життя. Апріорно, за умови знання історії, якою б вона не була гіркою та важкою,
адже тільки знаючи правду минулого, ми зможемо захистити Україну в майбутньому…
Керівництво університету щиро дякує усім студентам, що долучились до акції, а студент
ському самоврядуванню Інституту – за активну допомогу в організації заходу.

Заступник директора з виховної роботи
Інституту соціальної роботи та управління
Анастасія ЛЯДНЕВА
Головний редактор Сергій Русаков
Літературні редактори
Галина Голіцина, Людмила Кух
Комп’ютерне складання
і верстання Тетяни Ветраченко
Фото Василя Тимошенка
Наша адреса: м. Київ-30, вул. Пирогова 9,
редакційний відділ, тел. (044) 239-30-85,
факс 234-75-87, e-mail: gazeta@npu.edu.ua

Видрукувано
у друкарні НПУ імені М. П. Драгоманова.
Наклад 1000 примірників.
Видавництво НПУ ім. М. П. Драгоманова
м. Київ–30, вул. Пирогова, 9
е-mail: Npu.press@i.ua
Свідоцтво про реєстрацію № 1101
від 29.10.2002 р.

Відповідальність за достовірність інформації
несуть автори.
Позиція редакції не завжди збігається
з авторською.
Рукописи не рецензуються і не повертаються.

ЛИСТОПАД 2015