Файл #243: "Педагогічні кадри. № 7 (1641) (березень 2014 року)"

ЗАСНОВАНА У ЖОВТНІ 1929 РОКУ

№ 7 (1641) БЕРЕЗЕНЬ 2014 РОКУ

НАЦІОНАЛЬНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО
УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

Фотокадр місяця
Звернення ректора
ШАНОВНі ДРУЗі!

Студенти Драгомановського університету приєдналися до численних патріотичних акцій, що
проходять в Україні, ініціативою власного флешмобу “Україна єдина!”. 27 березня 2014 року
студенти Інституту корекційної педагогіки та психології вишикувалися у внутрішньому
дворику вишу, відтворивши національну символіку своєї Батьківщини з написом “Україна”.

Дякую вам за вашу турботу про колег5студентів, які
зараз навчаються в Автономній Республіці Крим. Ми
переймаємося їх долею і, звичайно, не залишимо без захи5
сту з боку університету.
На сайті Національного педагогічного університету
імені Михайла Драгоманова розміщена інформація про
безумовний перевід усіх бажаючих студентів5кримчан до
Драгомановського вишу на будь5яку спеціальність за спро5
щеною процедурою. Така процедура не передбачає дозволу з
боку адміністрації кримського закладу освіти, а також
погодження з Міністерством освіти і науки України. Наше
Міністерство офіційним листом від 24.03.2014 № 1/95174
розширює автономію закладу освіти і дозволяє вирішувати
ці питання в інтересах студентів.
Запевняю вас, що кожен студент буде захищеним і під5
триманим. У свою чергу прошу вас своїми студентськими
каналами пояснити нашим кримським колегам, що наш
освітній простір є відкритим для кожної людини. І неза5
лежно від перебігу політичних подій ми продовжуємо нада5
вати освіту відповідно до європейських стандартів.

Ваш ректор
Віктор АНДРУЩЕНКО

УНІВЕРСИТЕТ ПРОВІВ ДЕНЬ ВІДКРИТИХ ДВЕРЕЙ
15 березня 2014 року в Національному педа
гогічному університеті імені Михайла Драгомано
ва приймали майбутніх абітурієнтів та їх батьків.
Традиційно відбувся березневий загальноунівер
ситетський День відкритих дверей. До головного
корпусу вишу з’їхалися випускники шкіл з усієї
України.
Звично цей день в НПУ розпочинається підне
сеним настроєм, приємною музикою та посміш
ками. “Кожен, хто хоч раз переступає поріг Дра
гомановського університету, на все життя інфіку
ється вірусом інтелекту, добра й любові до науки,
педагогічної праці”, – наголошує ректор вишу,
доктор філософських наук, професор, академік
НАПН України Віктор Андрущенко. Саме в такій
атмосфері проводять п’ять років свого навчання
драгомановці, а потім ще часто повертаються на
цей поріг уже аспірантами, кандидатами й докто
рами наук, великими вченими, заслуженими вчи
телями, політиками й письменниками.
Детальніше і конкретніше всі охочі могли
поспілкуватися з кожним директором обраного
ними Інституту, дізнатися про правила прийому,
можливості навчання, перспективи отримання
диплому та працевлаштування.
Пресслужба університету

Велич Шевченка

Малярство
Тараса Шевченка

Космос
Тараса Шевченка

стор. 3

стор. 45

стор. 6

УРОЧИСТОСТІ З НАГОДИ 200РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА В НПУ
У Національному педагогічному університеті
імені Михайла Драгоманова продовжує реалізову
ватися програма заходів, присвячених відзначенню
200річчя з дня народження генія української культу
ри Тараса Шевченка. 13 березня 2014 року відбули
ся великі урочистості з цієї нагоди в актовій залі
гуманітарного корпусу вишу. Студенти й професура
НПУ разом співали “Заповіт” та “Реве та стогне…”.

“Велич Великого Кобзаря словами охопити важко, а
може, й неможливо, – зазначив під час відкриття заходу
ректор університету Віктор Андрущенко, – Ми ж вша
новуємо його як мислителя, який заклав основи світо
глядносмислового каркасу української національної
культури; як генія, який, за словами Оксани Забужко,
“тримає над нами небо”; як пророка, який виховує
любов до батьків і Батьківщини, розгортає горизонти
нашої національної ідеї”. Віктор Петрович переконаний,
що саме геній Шевченка пророкує українцям їх спільну
долю, вказує шлях, але йти треба нам.
Хороша, добра й чесна праця завжди дає хороші
плоди. Це й засвідчили урочистості. Актова зала й фойє
навчального корпусу не змогли умістити усіх бажаючих
долучитися до святкового дійства. Серед поважних
запрошених – відомі письменники Борис Олійник,
Андрій Демиденко, діячі культури й мистецтва Тамара
ГримальськаСтратієнко, Андрій Паламаренко,
Герої України Анатолій Авдієвський, Мирослав Ван
тух, вчена еліта держави, професура й студентство. На
захід завітали Надзвичайний і Повноважний Посол
Азербайджанської Республіки в Україні Його Високопо
важність Пан Ейнулла Ядулла оглу Мадатлі та секре
тар Посольства пан Руслан Гурбанов,
директор Департаменту у справах релі
гій та національностей Міністерства
культури України Володимир Юшке
вич, Президент Малої академії наук
України Станіслав Довгий, друзі уні
верситету з Німеччини: почесний про
фесор зі зв’язків з громадськістю та
комунікації, доктор, власник компанії
GFI GmbH Communications Морітц Гун
цінгер, почесний професор кафедри
промислового дизайну факультету
комп’ютерних наук та інженерії Універ
ситету прикладних наук Стефан Шуп
бах, радник консультативної ради ком
панії Swarovski Limited Partnership та
радник Ради компанії Swarovski, Почес
ний Генеральний Консул, сенатор
Адальберт Лота та інтернетмаркето
лог в Українськоамериканському
гуманітарному інституті “Вісконсинсь
кий міжнародний університет (США) в
Україні” Ларс Хоффман.
Тут можна було переглянути картини Тараса Шев
ченка, виставку яких люб’язно організувала Мала ака
демія наук України спільно з дизайнстудією. Це стало
своєрідним прологом до презентації унікального науко
воосвітнього порталу “Тарас Шевченко”, що нещодав
но з’явився в мережі Інтернет.
Ініціатором створення порталу виступили Мала ака
демія наук України на чолі з Президентом Станіславом
Довгим й Інститут обдарованої дитини НАПН України. У
подальшому до роботи були залучені Інститут літерату
ри ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Національний музей
Тараса Шевченка, Національний педагогічний універси

2

тет імені Михайла Драгоманова, Інститут
телекомунікацій та глобального інформацій
ного простору НАН України, Інститут кібер
нетики ім. В. М. Глушкова НАН України,
Національний технічний університет “Київ
ський політехнічний інститут” та ін. Протягом
семи місяців більш як тисяча спеціалістів
збирали і опрацьовували матеріали з різних
джерел. До створення порталу долучилися
науковці, юристи, програмісти, музейні пра
цівники, дизайнери, школярі тощо.
Драгомановці внесли свою лепту у фор
мування й наповнення ресурсу. Це виклада
чі та співробітники Інституту української
філології та літературної творчості імені
Андрія Малишка, Інституту філософської
освіти і науки, кафедри етики та естетики
вишу, Центру культури й мистецтв НПУ й
чимало інших.
Сайт не лише об’єднує усю можливу
інформацію про Великого Кобзаря, але й
реалізовує ще низку сервісів, які дозволять
працювати із накопиченою базою даних
(знань), таких як: мапа відображення місць,
пов’язаних із життям та творчістю Тараса
Шевченка, географічних місць, пов’язаних із
його ім’ям, маршрутів, можливість читати
рукописи в оригіналі та з транскриптом тек
стів, ТаймЛайн.
У розділі “відеоматеріали” користувач
може переглянути відео, починаючи з часів
німого кіно. Як приклад – фільм про відкрит
тя пам’ятника Тарасу Шевченку на початку
ХХ століття в Москві. Також портал інтегрова
ний із соціальними мережами, що дає
можливість користувачам спілкуватися та
обмінюватися думками безпосередньо на
порталі.
Презентував гостям портал Президент
Малої академії наук Станіслав Довгий. За
словами пана Довгого, на сайті предста
влено більше 20 000 відцифрованих оригі
нальних сторінок рукописів Тараса Шев
ченка, архівні документи, що стосуються
життя і творчості поета, спеціально розро
блено 24 3Dтури музеями та визначними
місцями, пов’язаними з особою Кобзаря,
художні, документальні фільми, теле і
радіопередачі, пісні на вірші Шевченка.
Усім охочим доступна для перегляду
відцифрована оригінальна малярська
спадщина художника у кількості 800 творів,
з яких детально описано 335 малярських
творів. Драгомановцям було наочно про
демонстровано геніальність Шевченкаху
дожника, адже збільшення його робіт у
десятки разів показало, що твір не лише не

втрачає своєї художньої вартості, але й стає ще кращим.
Виявилося, за словами експертів, що на одному ква
дратному міліметрі картини художник зумів покласти
кілька десятків мазків. Для того часу і його технічних
засобів – це просто вражаюче.
Розміщені на ресурсі матеріали зібрані експертами
МАН з 50 населених пунктів, 30 вулиць, 90 закладів та
установ, які носять ім’я або мають стосунок до особи
стості Тараса Шевченка. Окрім того, на порталі можна
знайти інформацію про 900 пам’ятників Тарасу Шевчен
ку, встановлених на території України, та понад 100
пам’ятників, вулиць та закладів, названих на честь Коб
заря за кордоном.

Ресурс адаптований для людей із вадами зору. У май
бутньому планується супроводжувати сайт основними
мовами світу, до прикладу такими, як російська, англійсь
ка, французька, італійська, польська, німецька, китайсь
кою, японська тощо.
Після офіційної презентаційної частини відбулася
церемонія нагородження відзнаками “Тарас Шевченко”
учасників і творців порталу. За плідну й клопітку роботу
Драгомановська родина нагородила Золотою медаллю
Михайла Драгоманова Станіслава Довгого та запропону
вала йому стати Почесним доктором університету. Високі
нагороди за патріотизм, любов і працю на благо українсь
кої культури вручив ректору Віктору Андрущенку та Прези
денту МАН Станіславу Довгому Борис Олійник. Поет зачи
тав кілька рядків зі своєї поезії та закликав українців бути
вірними своїй державі.
Прем’єрою нової поезії вразив глядачів і поетпісняр
Андрій Демиденко. Його “А на Хрещатику, а на Груше
вського / Ранком і в ночах холодно й грізно. / А на Хреща
тику, а на Грушевського / Стогнуть люди. Стогне залізо…”
проймали до сліз кожного, хто це чув.
Апогеєм заходу, що примусив цілісінький зал співати і
слухати стоячи, був виступ Національного заслуженого
академічного українського народного хору імені Григорія
Верьовки. Голосно лунав у залі “Реве та стогне Дніпр
широкий”, велично підносився до стелі “Заповіт” Кобзаря,
солов’їно звучав його “Садок вишневий коло хати”, грізно
гудів “Холодний Яр” у виконанні Героя України Анатолія
Паламаренка…
А завершили вечір прості й горді слова з уст Віктора
Андрущенка “Слава Україні!”, на що драгомановці голосно
відповідали “Героям Слава!”.

Людмила КУХ,
пресслужба університету

БЕРЕЗЕНЬ 2014

В

Е

ТАРАС ШЕВЧЕНКО – це поет – національ
ний пророк, голос народного сумління, духов
ний батько українства, творець традиції літе
ратурної праці як подвигу, заклику, пророцтва.
Найпереконливішу оцінку величі Шевченка
дав Франко: “Він був сином мужика і став
володарем у царстві Духа. Він був кріпаком і
став велетнем у царстві людської культури.
Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні
шляхи професорам і книжним ученим”. Твор
ча велич митця полягає у тім, що неповторний
світ поета наскрізь перейнятий ідеями волі,
добра і справедливості, релігійним чуттям, є
людиноцентричним і найтісніше пов’язаним з
історією. Неоціненна спадщина Кобзаря – це
національна святиня, Новий Заповіт українсь
кому народові і вселюдству.
Тарас Шевченко, народившися на княжій
Звенигородщині, волею провидіння поєднав у
собі східно й західноукраїнську кров (від
матері Катерини Бойко, рід якої походив із
Карпат). Тобто він був рокованим стати вели
ким співцем нової, вільної української родини і
великим соборником. У Вільно 16літнім
юнаком, закоханим у молоду модистку Ядвіґу,
він під час повстання поляків усвідомив найви
щу гідність, із якою народ зривається з рабсь
ких колін виборювати волю і долю, що згодом
перейшло у творчість.
Дивна сила генія: закинутий долею в
темне царство кріпаччини, що вбивало у
зародку всякий вияв хисту, всякий порив до
розумового розвитку, – Тарас Шевченко тяж
ким зусиллям вибився на світ божий, самоу
ком поповнив нестачу освіти і залишив потом
ству найвищі зразки творчої мислі. Увесь гніт
віку впав на його голову. Вийшовши з просто
го народу, він не відвернувся від його злигод
нів, а й багатьох інших повернув обличчям до
нього, заставив полюбити його і співчувати
його горю. Північна столиця не стала в біогра
фії Шевченка, на відміну від Гоголевої, місцем
зросійщення. Дуже селянське здоров’я духу
гайдамацького нащадка спричинилося до
того, що Петербург стимулював “його потуж
ну національну суть” (Є. Маланюк). На крилах
волі він перелетів із брудного ширяєвського
піддашшя у чарівні зали Академії мистецтв,
став одним із улюблених учнів Брюллова,
врешті став першим у Росії академіком гравю
ри. Творча велич митця виявилась у тім, що
він став геніальним синтетиком – поетом у
малярстві й найкращим художником у красній
словесності.
Шевченків світогляд набув рис ренесан
сного “людиноцентризму” – гуманістичної
філософії, що ставить людину в центр світу,
підпорядковує її потребам культуру, природу.
Ідея свободи людини і нації запалила в твор
чості Шевченка, страшного всякій антиукра
їнській владі, втім нинішній із донецького поля,
“непереможне
сонце
волелюбства”
(М. Рильський). Митець був оригінальним
мислителем, що заснував у літературі тради
цію самозреченої любові до України, виступив
речником довічних істин, що не завше покри
валися християнським ідеалом, розкрив про
тилежність “духа істини” й російських поряд
ків. Розпізнавши добре самодержавну дій
сність, Шевченко визнав її аморальною, вин
ною в несправедливостях і нещастях народів.
Навіть припустив: найкраще державі було б не
мати ніякої політики. “Пізній” Шевченко моли
товно вимріював настання на землі золотого
віку доби братолюбія, “єдиномислія” україн
ців. Митець відкидав усілякі зло і “моральну
гидоту”, до котрої зараховував і дрібноту
людських пристрастей, і рабську покірність
лицарських нащадків у ярмі, лакейство і без
божництво матеріалістичних “напівлюдей”.
Поряд із кодексом правди наймаркантнішою
темою творчості Т. Шевченка стали “антропо
центрична релігійність” (Дм. Чижевський),
патріотична свідомість і національна воля. Ще
у передмові до “Кобзаря” (1847) Шевченко
наголосив етноментальну окремішність укра
їнців, визначив культурну програму нації: “А на
москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть
посвоєму, а ми посвоєму. У їх народ і слово,
і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять
люди”. Так він ядерно протиставився тодішнім
нашим письменникам, що вважали себе
“сынами отчизны общей”.
Гідну українську душу батька Тараса
мучила “велика туга”: всі народи друкують
літературу, “а в нас нітелень. Чого ж ви так,
братія моя? Може злякались нашествія іно
племінних журналістів?.. Вони кричать, чом ми
помосковській не пишемо? А чом москалі
самі нічого не пишуть посвоєму, а тілько
переводять, та й то чорт зна поякому... Кри
чать о братстві, а гризуться, мов скажені соба

БЕРЕЗЕНЬ 2014

Л

И

Ч

Ш

ки. Кричать о единой славянской литературе,
а не хочуть і заглянуть, що робиться у слов’ян”.
Тож Шевченко запорукою успішного розвитку
нашої культури засадничо виставив її укра
їнськість і рідномовність, відпорність на чужі
впливи.
Велич Шевченка виявилася й у тому, що
задовго до доби модернізму він культивував
як серцевинне поняття своєї естетики – Красу.
Сприйняти її, нетлінну, як вияв божої благода
ті, писав він, не дано матеріалістичній “напів
людині”. Засобом осягнення нездеформова
ної краси, що ошляхетнює душу, є на його
думку природність, одухотвореність, правди
ва простота. В церковних співах Т. Шевченко
любив мотиви, які підносять угору серця. Коб
зарські думи високо ставив за те, що вони під
несені, прості й прекрасні. Не визнавав солод
кавості й розманіженості в мистецтві, проти
ставляв їм Плутарха і лицарський епос
В. Скотта. Він відкинув як неприродні й антие
стетичні вияви візантійськосуздальського
схематизму ікони церкви св. Юрія в Нижньому
Новгороді, архієрейську великодню службу в
Кремлі – невідповідні, на його думку, ідеї
добра і чистоти, гармонії та красі справжнього
християнства. Критичне ставлення до маляр
ського академізму мюнхенської і російської
шкіл було у Шевченка викликане ненатураль
ною малопривабливістю “парсун”, дистанці
йованістю від “живого усміхненого мистец
тва”. У власній поезії ці естетичні настанови
втілились у віднайденні в людині (ясна річ,
гідній і гармонійній) краси до меж божествен
них, у Богові – рис людського; у пошуках пра
вди в людині й світі.
Його перша збірка “Кобзар”, за словами
П. Тичини, “внутрішнім змістом своїм без
краю величезна”; вона “своєю появою гранді
озне зрушення зробила в літературі”, спричи
нила зміни “в нашій історії, у всьому житті
нашому”. Відважно експериментальна, твор
чість Шевченка охопила думкою козацьку
славу і могили минулого, перспективу розпря
млення рідним народом, як Яремою Галай
дою, вільних крил. Вона стала “запаленням
того поетичного світла, при якім зробилося
видно по всій Україні, куди... кожен мусить
простувати” (П. Куліш). Шевченко створив
власну, найпродуктивнішу, традицію на заса
дах творчої індивідуалізації Біблії, фольклору,
національної історії, натхнення і творчої фан
тасмагорії. У період “трьох літ” до них додала
ся критика морального ренегатства, дійшли
апофеозу українське слов’янофільство (“Єре
тик”), згодом підхоплене М. Драгомановим,
романтичний націоналізм (“Великий льох”,
“Розрита могила”), сатиричні інвективні обер
тони митця (“Гоголю”, “Сон”, “Кавказ”), тема
харизматичності материнстваподвигу (“Най
мичка”). Так Шевченко своєю вогненною
поетичною правдою переділив усіх українців
“на живих і мертвих” (П. Куліш). У його серці
акумулювалось горе за Україну цілих століть:
він так живо відчув недолю Батьківщини, як
мало хто відчуває сучасність, як влучно писав
М. Чалий. У цьому – нев’януча велич Поета.
З пісків Азії екссолдат Шевченко повер
нувся дочасно зістареним. Утратив здоров’я,
але не чоловічу хоробрість, потужний дух,
силу національної опірності. Про це говорять
епістола до кубанського козачого отамана
Я. Кухаренка, якому Шевченко гостро дорік
нув за єдиний русизм у листі (той, мовляв,
“дощенту побусурменився”); а ще свідчення
художника Г. Честахівського, який занотував
слова Тараса: “А поганецьмоскаль топче
його (український народ. – В. П.) личаком
калюжним і сам не знає, паскуда, яке добро
нівечить”. Зважимо й на Шевченкову науку
українцям: “сонний мозок ваш зводить на вас
і весь козацький народ горе й веде до згуби.
Самі підставляєте москалеві ноги, щоб наді
вав вам важкі пута, залізні кайдани, й гнете
шиї, щоб запрягав вас у віковічную цугу. Ось
підождіть трошки, тільки дайтеся москалеві
запрягти вас в шори та в вбори, а тоді вже,
поки світа сонця, він буде вашим погоничем, а
ви – поводарі чужого тягла”.
Громадянська поезія Шевченка остан
нього періоду показує: поет над усе прагнув
відродження, оновлення батьківщини. На
тхненний пророквізіонер, він провістив у
передсмертному вірші “Бували войни й війсь
ковії свари...” крах російського царату і звіль
нення України від колоніального ярма. А щоб
так і сталося, Шевченко не тільки гартував
пророче слово, а й уклав український
“Буквар”. Виданий на початку 1861 р., він
випередив час етнодидактичною єдністю
морального, етичного, релігійного виховання
й освіти у найтіснішому зв’язку з національ

Е

В

Ч

Е

Н

ною традицією, наголосив: “Чи є що краще,
лучче в світі, / Як укупі жити, З братом добрим
добро певне / Пожить, не ділити?”. “Буквар”
став “дорогоцінною лептою у справу націо
нального відродження” (П. Зайцев), ознаме
нував перевагу добротворящої Книжки над
революційною сокирою, й у цьому теж поля
гає велич Т. Шевченка.
Після виходу “Букваря” Шевченко плану
вав видрукувати арифметику, етнографію і
географію ціною п’ять копійок, “а історію, тіль
ки нашу, може вбгаю в 10 копійок. Якби Бог
поміг оце мале діло зробить, то велике б само
зробилося”. Як бачимо, він добре розумів
важливість “малих справ”, озброюючи народ
безцінними знаннями, та прямий зв’язок цих
справ із реалізацією великого діла визволення
України. І у цьому вбачаємо велич Шевченка.
Та хворе серце генія навіки зупинилося в
Петербурзі вдосвіта 26 лютого (ст. ст.) 1861 р.
Миттєва смерть спостигла його на порозі
майстерні, до якої він спускався зі спальні. Тут
додамо: власного помешкання академік гра
вірування не мав, та людиною зовсім бідною
не був. Серед описаного тоді майна – кишень
ковий золотий годинник фабрики Тобіаса, інші
коштовні вироби, гравюри, в т. ч. оригінал
Рембрандта, одяг “малороссийский муж
ской”, меблі, посуд, приладдя для малювання
і гравірування, навіть жіночі й дитячі речі. Та
найбільшою коштовністю, успадкованою не
лише братами, стали безцінні художні твори
Шевченка, його малярські роботи, високий
лет думки. Так, велич письменника бачимо
вже у тому, що він поставив два прості запи
тання: “Коли ж життя і чому не тепер?” та “
Чому ви продовжуєте жити так, як живете?”,
відповідь на які шукаємо досі.
Домовину покрили червоною китайкою –
“заслугою козацькою”, та вона у день похорон
потемніла під сніговим дощем, наче знаме
нуючи безрадісну смерть на чужині у холодній
казенній хаті. Відданням останньої шани тому,
хто вчив “правди святої животворящої”, стали
промови над труною, велелюдні прощання з
тим, чиє тіло не виявило ознак тління при від
критті свинцевої труни! У Києві, біля церкви
Різдва Христового, прощальне слово про тер
нисту долю кожного, хто стає служити наро
дові, виголосив М. Драгоманов. А 22 травня
прах Шевченка впокоївся на Чернечій горі біля
Канева, доставлений туди на руках місцевої
молоді. Ця висока могила – символ і святиня,
куди триває народна проща, навіть за воєн і
окупацій. Майже такі могили у пам’ять Проро
ка насипав народ у 1914 рік сторіччя Шевчен
ка, втім у моєму рідному прикарпатському
містечку Косові. Жоден інший геніальний
письменник не витворив такого культу, як
Шевченко серед українців, – утім Р. Бернс
серед шотландців.
Велич митця, актуальність його спадщи
ни прекрасно oсловив Іван Франко: він був,
“немов великий факел з українського воску,
що світиться найяскравішим і найчистішим
вогнем європейського поступу. Факел, що
освітлює цілий новітній розвиток української
літератури”. Новаторською стала і наукова
рецепція М. Драгоманова Шевченка як епо
хального прояву в історії громадської думки
на Україні завдяки ідеалам “волі та науки”.
Кобзар піднесений на високий п’єдестал як
один із небагатьох, які “будили людські
почуття та гидоту до насильств чоловіка над
чоловіком в одну з найтяжчих епох нашої
історії”. У баченні Драгоманова республіка
нець і демократ, речник козацького сепара
тизму від Росії Шевченко, який був “і душа
чоловік, і великий розум, і глибоко громадсь
кий чоловік”, найдалі пішов у думках про
національну “волю держави і громади, своєї
породи й країни”. Об’єктивне зіставлення
Драгоманова ідейних засад Пушкіна і Шев
ченка – на користь другого, що не оспівував
царських воєначальниківзагарбників, а,
навпаки, зумів полюдськи поставитись і до
“диких черкесів” (“Кавказ”), і до “жидівки” (У
Вільно, городі преславнім”). А “Гарячі думи” і
“біблейськореволюційний містицизм” Шев
ченка стали для Драгоманова доказом того,
що й українські традиції “можуть жити обік з
луччими ідеями віку нашого”.
На гідних переємників Тарасової кобзи
зросли Степан Руданський і Василь Стус, Бог
дан Лепкий і Василь Симоненко, Леся Україн
ка і Ліна Костенко, гроно інших співців. Вели
чезною є перекладна й оригінальна Шевченкі
ана, творена багатьма мовами світу, та в жод
ній європейській мові нема слів, щоб переда
ти український Дух, який Шевченко зробив
безсмертним. На жаль, у ХХ ст., крім пошан
ної, тієї, що визнає велич Ґенія, оформилися й

К

А

профанні тенденції – намагання скинути Шев
ченка з п’єдесталу (футуристи), “спрямити” й
баналізувати (фальсифікації радянської доби)
чи й спаплюжити національну святиню, Слово
і Долю найбільшого з українців (спекуляції
борзописців). Наприклад, один такий “жов
тий” писарецьбрехунець із, очевидно, знена
видженим ним за “хохляцтво” прізвищем
Бузина, в “інтелектуальному триллері” “Вур
далак Тарас Шевченко” між іншим кидає йому
тяжке звинувачення у расизмі й ксенофобії.
Так, Шевченка, приятеля негритянського тра
гіка Айри Олдріджа, який і намалював його
(дещо дивно для расиста, чи не так?) ошель
мовано на підставі рядків “Кавказу”, свідомо
висмикнутих з контексту та потлумачених
перекручено. Ось вони: “Продаєм / Або у
карти програєм / Людей… не негрів… а таких
/ Таки хрещених… но простих”. А ось і їх інтер
претація: Тарас, мовляв, не вважає негрів за
людей, а отже він – увага, бімба! – справжні
сінький расист. Відповідь на це почнемо з
того, що не слід ототожнювати мовну партію
збірних сил російського самодержавства,
звідки висмикнуто цитату, з “голосом” і свідо
містю автора. Такі речі мав би знати, апелюю
чи до художнього тексту, і недовчений журна
ліст. Цитований монолог саморозкриття, що
непомітно переростає у самовикриття сил
царської реакції, жодною мірою не відбиває
світоглядних переконань Кобзаря, симпатика
визвольних рухів усіх народів, підписанта про
тестного листа проти єврейських погромів у
Росії. Ці рядки й увесь фрагмент тексту є в дій
сності критичним оскарженням існуючих
практик потоптання людських прав кріпаків у
тій самодержавній Росії, в яку закоханий липо
вий “шевченкознавець” Бузина. Фраза
“Людей… не негрів…” (і далі) коректно прочи
тується так: білі кріпосники у Росії програють у
карти не чорношкірий люд, як плантатори у
США, а своїхтаки земляків, посполитих хри
стиян. Тобто люди для Шевченка – це і чорні
кольором шкіри язичники, і засмаглі українсь
кі кріпаки, підданці панів, і навіть самі білошкі
рі пани, яких і намагався усовістити поет. То
хто тут расист, хто аболіціоніст?
Насправді творчість митця є “величний
храм Любові до сім’ї людської” (В. Самійлен
ко), що “належить всій Україні і буде промо
вляти за неї вічно” (П. Куліш), естетичний екс
перимент, що випередив свій час. У дзеркалі
поезії Шевченка постають “прадідів битви за
нашу свободу, / Лицарська смерть у нерівнім
бою, / Славні обличчя героїв народу, / Що
захищали країну свою. / Знали звитяжці єдину
лиш долю – / Муку у царстві снігів чи пісків,
/ Що гартувала їх силу і волю / В чеснім борін
ні за землю батьків. // Так пломеніють для кож
ного серця / В сагах священних далеких віків
/ Горді наймення козацьких нащадків,
/ Подвиг твоїх і моїх земляків. / Ймення того,
хто здійняв переможно / Жовтоблакитне зна
мено до зір, / Нам забувати з тобою не можна
– / Тарас це Шевченко, поетпроводир”.
Тож, підсумуємо, велич митця полягає у
тому, що його спадщина – це “велика книга
мудрості, книга любові до України” (В. Стефа
ник). Його висока художність належить періо
дові вищої культурної цивілізації вселюдства. І
який ревний жаль, що ми ніколи не побачимо
цю людину, яка прорвалася до самої серцеви
ни таїни і спалахом геніального хисту висвіт
лила громаддя пітьми й глибину світлої радо
сті від мрії про оновлення світу. Він, Деміурґ,
створив свій неповторний світ, з людьми, що
існують не лише у міфах і легендах, а й часі,
просторі, історії. Цей світ – із власною архітек
турою й релігією, з рослинами й тваринами,
це цілий океан, яким можна плисти до нових
відкриттів і незнаних обріїв: Необхідно пливти,
адже navigare necesse est!

Володимир ПОГРЕБЕННИК,
доктор філологічних наук,
професор

3

М А Л Я Р С Т В О

Тетяна АНДРУЩЕНКО,
доктор філософських наук,
професор
МАЛЯРСЬКА СПАДЩИНА Шевченка зав
жди бачилася крізь призму його поетичного
генія. Його поетична сила і національний
авторитет, історичні умови формування укра
їнської історії, що потребувала поета – гла
шатая нації, певною мірою відводили на дру
гий план його малярську спадщину. Історія
створення колекції, що довгий час була роз
порошена, перебувала у приватних збірках,
зрештою, майже повністю сконцентрована у
Національному музеї Тараса Шевченка у
Києві, але в силу специфіки збереження гра
фічних робіт залишається майже недоступ
ною для широкого глядача, поглиблює цю
тенденцію. Лише, мабуть, сучасники органіч
но сприймали його за соціальним статусом
вільного художника, який заробляє гроші
своїм мистецьким ремеслом, бачили оригі
нали його робіт, що і робило їх розуміння
мистецтва художника більш адекватним і гли
боким. Шевченків друг і ініціатор викупу з крі
пацтва художник Іван Сошенко взагалі вва
жав, “що якби він покинув свої вірші, то був би
ще більшим живописцем, як поетом”.
Сьогодні малярство Шевченка з одного
боку сприймається із захопленням як спад
щина національного пророка, з іншого –
бачиться як щось застигле академічне вто
ринне. В обох випадках відчутний політизова
ний просвітянський присмак. Серйозні моно
графії про малярську спадщину Шевченка
загалом не зруйнували ці суспільні кліше.
Довгий час точилися дискусії – який талант
Шевченка є вагомішим чи потужнішим. За
звичай віддавали пріоритет поетичному
генію, що виходить за межі національної
культури, адже малярський талант майстра
має більш локальний характер, хоча обидва
вони повністю підпорядковані його найбіль
шому почуттю – любові до України, його най
вищому мистецькому призначенню – любові
до людини – “торжества і вінця Божественної
краси”. І саме всеохопність і глибинність від
творення життя у всіх його глибинних зв’язках
вимагає цілісного підходу до поетичної та
малярської спадщини митця.
Здавалось би при всій простоті і хресто
матійності творчість Шевченка все ж залиша
ється елітарною у сучасній культурі, оскільки
вимагає підготовленого реципієнта. Тому
дане видання допоможе скласти власний
погляд на малярський талант Шевченка, зро
зуміти етапи його зростання, пошуку власно
го стилю, збереження традицій і новаторство
в живописному мистецтві. В альбомі
мистецькі твори структуровано за такими
розділами: автопортрети, портрети, жанрові
твори, пейзажі – розташованими у хроноло
гічному порядку, що дає змогу простежити
зростання художника у певному малярсько
му жанрі, його новаторство і здобутки.
Намагаючись зрозуміти феномен Шев
ченка – художника, його твори часто порів
нюють з роботами А. Дюрера, Рембрандта,
шукають подібності з російськими художни
ками О. Кипренським, П. Соколовим, Шев
ченковим ім’ям починають історію новітньої
російської гравюри, проводять паралелі з
творчістю засновників національних шкіл
Східної Європи.
Сьогодні Шевченка визнають не лише як
майстра модерного поетичного вислову, а й
як основоположника новітнього гравіруваль
ного мистецтва у Східній Європі, художника,
який стояв біля витоків українського жанру і
який впритул підійшов до імпресіоністичного
живопису, випередивши французів на ціле
десятиріччя. Хоча життєві обставини не дали

4

на повну силу розкритися його малярському
хисту, але оглядаючи його мистецький доро
бок, новаторство у багатьох художніх галузях
та вплив на подальший розвиток національ
ного мистецтва, його називають одним з
найвизначніших майстрів ХІХ ст.
Вже перші його акварельні роботи у
рисувальних класах “Товариства заохочення
художників” відкривали шлях з кріпацької
неволі, а з 1838 року його твори експонували
ся на виставках у Петербурзькій Академії
мистецтв, купувалися впливовими людьми, в
тому числі і членами царської родини. Тричі
за художні успіхи Шевченко нагороджувався
срібними медалями (1839, 1840, 1841), а по
закінченні Академії мистецтв (1838–1845) він
одержав звання некласного художника. Його
прагнення продовжити шліфування майстер
ності за кордоном і, зокрема, в Італії, не було
реалізовано спочатку за браком коштів, а
потім через арешт у справі КирилоМефоді
ївського братства напередодні запланованої
поїздки у Варшаву через Німеччину до Італії.
Після заслання він знову повертається до
Академії, де за успіхи у гравірувальному
мистецтві одержує звання першого в Росії
академіка з гравірування і як наслідок –право
на неспадкове дворянство, від якого відмо
вляється.

Автопортрет, 1840
“Здавалось би при всій простоті і
хрестоматійності творчість Шев
ченка все ж залишається елітар
ною у сучасній культурі
Шевченко залишив понад 1200 творів –
малюнки, акварельний та олійний живопис,
гравюри, ілюстрації до книжкових видань, є
свідчення про його іконопис, заняття скуль
птурою. Шевченкові поетичні і прозові твори,
щоденник, епістолярна спадщина розкрива
ють його естетичні і мистецькі уподобання,
свідчать про митця тонкого, вимогливого, зі
сміливим і самостійним поглядом на світові
мистецькі явища. Більша частина його
малярства (близько 800 творів) зберігається
у Національному музеї Тараса Шевченка у
Києві. Його твори є також у збірках музеїв

На пасіці, 1843

Києва, Львова, Харкова, Одеси, Канева, в а самі твори ожили, наповнені повітрям. У
музейних і приватних колекціях Москви, цій перемозі молодого живописця особли
СанктПетербурга, Казахстану, Польщі, ве місце належить картині “На пасіці”, яку
США.
називають серед найвищих здобутків укра
Мистецьку спадщину Шевченка за часом їнського побутового жанру першої полови
виконання поділяють на три періоди: від пер ни ХІХ ст. Якби доля Шевченка склалася
ших до академічних робіт і до заслання (1830 інакше і його пошуки у малярстві не були
47), твори заслання (194757) і роботи, ство перервані засланням, а він мав змогу, як і
рені після нього (195761). Така періодизація планував, поїхати в Європу, світ говорив би
дає змогу охопити всю велич і багатогранну про нього, принаймні, як про одного з родо
спадщину митця, але водночас утруднює начальників імпресіонізму. У картині “На
спостереження розвитку певного жанру та пасіці” художник відмовляється від умовно
особливостей зростання художника у ньому.
го “академічного” колориту, – натомість
Перші акварельні портрети з натури, вводить справжню палітру спекотного літ
серія малюнків на історичні теми дали змогу нього дня. Відчуття простору, м’якого пові
молодому Шевченку вступити одразу до тря майстер передає через великі світло
четвертого (а їх було шість) академічного тіньові співвідношення і тонкі зміни світло
класу. А акварельні копії з Карла Брюллова сили кольорів. Тут світло живе своїм жит
“Перерване побачення”, “Сон бабусі та онуч тям, мерехтить – переливається навколо
ки”, власні композиції “Жінка в ліжку”, “Натур предметів і персонажів. Імпресіоністичні
ниця”, портрети А. І. Лагоди, П. М. Соколов ефекти освітлення зустрічаються в його
ського, “Невідомої в намисті” свідчать, що роботах “Повідь”, “Казашка Катя”, “Далі
Шевченко не лише досконало оволодів аква сман Мула Аул’є”, портретах П. Закрев
рельною технікою, але в його віртуозних, ського, І. Лизогуба, Кейкуатової та ін.
пишних і одночасно тонких і вишуканих аква
Великім успіхом Шевченкаживописця
релях дихає трепетне життя. Секрети олійно була й серія олійних портретів, виконаних в
го живопису для нього відкрилися не так Україні, – Пантелеймона Куліша, Платона і
швидко. Він учився наполегливо і мав здат Ганни Закревських, Терезії Маєвської, Йо
ність осягати глибинну суть речей, якою при сипа Рудзинського, Олександра Лук’янови
рода наділяє лише геніїв. У його літературно ча. Є свідчення, що Шевченко виконав біля
епістолярній спадщині згадуються сотні імен і двох десятків замовних портретів і заробіток
явищ світової культури, що, помножені на був таким значним, що він планував поїздку в
національне мистецьке чуття, сформували Італію власним коштом. У жіночих портретах
величний, ні на кого не схожий мистецький Шевченко вже уникає контрастності і будує
феномен. У творчості Шевченка своєрідно, образ на загальному зм’якшенні кольорових і
залежно від мистецького матеріалу і умов світлових переходів. У них немає зовнішніх
створення, поєднуються елементи класициз ефектів, це продумані, вишукані і по
му, романтизму, реалізму, символізму, мистецьки прості полотна. Якщо в портреті
народної творчості, часом не вписуючись у Г. Закревської ще присутнє активне червоне
звичні хронологічні рамки, а передбачаючи тло, ефектні коштовні сережки, жагучий
мистецькі відкриття.
погляд синіх очей, то у портреті Маєвської
Перша живописна спроба Шевченка – при збереженні звабливого прийому чорної
“Автопортрет” 1840 р. – була настільки вда оксамитової стрічки на жіночій шиї образ
лою, що стала хрестоматійним уявленням подано ще лаконічніше, глибше і більш арти
про митця. Бездоганність пропорцій, міцне стично. Легка усмішка на вустах, ледь помітні
скульптурне моделю
смішинки в очах схо
вання, вправність у кон
плюють тонкий момент
трастному композицій
мінливості буття. При
ному і світлоколірному
зовнішній подібності
рішенні
виявили
компонування
обох
мистецьку
зрілість
портретів їх технічне
художника і задеклару
виконання дуже різ
вали людину втаємни
ниться між собою. Гла
ченого
геніального
деньке письмо з лісиру
обдарування.
ваннями і бліками, зітка
Особливе місце в
не з уривчастих енергій
його спадщині нале
них мазків на портреті
жить картині “Катери
Маєвської та широкі, з
на”, що давно вже живе
м’якою моделюючою
своїм
окремим
пластикою,
насичені
мистецьким життям. Її
кольором у портреті
глибинність і багатоша
“Ганни вродливої”. Тут
ровість спричинюють
немає
“душевної
часом аж до протилеж
дистанції”, художник
них оцінок і тлумачень.
повністю розчиняється
Академічна композиція,
у своїй моделі, в яку був
м’яке пастозне письмо
пристрасно закоханий і
з тонким класичним
якій присвятив незрів
лісируванням зіштовху
няні перлини любовної
ються із мисленням,
лірики. При всій скуль
Портрет Г. І. Закревської, 1843
притаманним українсь
птурності моделювання
кому народному живо
портрет дає дивне від
пису, із прагненням у межах академічних при чуття іконописної площинності. Люблячевід
йомів дати соціальнопобутовий жанр. Цей критий за пеленою сльози погляд “чорних аж
шедевр – складне поєднання певної умовно голубих” очей ніби виводить зображення з
сті психологічних характеристик, одночасно полотна до глядача.
глибокої трагічності та щирості почуттів,
Це був подальший крок живописця, за
ретельної жорсткості в академічно визначе яким слідували портрети 1847 року – Іллі
них межах кольору і світлотіні, й одночасно Лизогуба, княгині Кейкуатової – його художня
великої сміливості та внутрішнього протесту вершина в олійному живописі, і його лебеди
проти академічних меж. Шевченко мало ілю на пісня, обірвана засланням.
стрував свої літературні твори, тонко відчу
Під знаком певної імпресивності, що
ваючи, що певна думка чи емоція підвладні охоплює лише коротку мить душевного
лише поезії. Відомо, як критикував його стану, сприймається портрет Й. Рудзинсь
П. Куліш, коли Шевченко не зумів дослухати кого, з його діагональною композицією, що
ся до суворого внутрішнього естетичного ніби виростає з правого нижнього кута
цензора в роботі над картиною “Катерина”. (подібна композиція вже застосовувалася
Але ця робота вже наголосила на складній художником у створенні образу офіцера в
метафоричності його пластичної мови, яка картині “Катерина”). А низька точка огляду
може одночасно нести і надчасовий зміст, моделі в композиційній побудові портретів
вивищуючи мистецькі образи до символів і І. Лизогуба та кн. Кейкуатової надають пор
архетипів. Судячи з подальших кроків живо третованим особливого пієтету та іконопис
писця, його не вповні задовольняла картина, ності. Вже звичне для Шевченка розміщен
він прагнув навчитися малювати справжні ня світла і тіні, тонка узгодженість кольору,
почуття, справжнє сонце і повітря, так, як умів сяючі світлові та колористичні контрасти в
вже це робити акварельними фарбами. портреті І. Лизогуба свідчать про вправного
Лише з приїздом на Україну в 1843 р. сонце колориста. Вершиною колористичного ося
засвітило в його роботах справжнім блиском, гнення Шевченка є портрет кн. Кейкуатової.

БЕРЕЗЕНЬ 2014

Т А Р А С А
Романтичний, легкий, мрійливий, він чарує
таємничоінтимним золотавим світлом. У
портреті немає ефектних прикрас, лише
тонке брюссельське мереживо і ошатна
золотава наколка у волоссі, що пишною бах
ромою спадає на тендітні плечі, але стільки
розлито світла, такі невловимі переливи
кольорів, що попри холодний загальний тон
портрет випромінює особливу ніжність і
тепло. Він ніби світиться зсередини чистим
золотавим духовним світлом.
Часом говорять про наслідування Шев
ченком свого вчителя Карла Брюллова, але
тут принципово інше трактування образу –
камерна інтимність – на противагу піднесеній
офіціозності і парадності, інший характер
сприйняття і трактування людини, свій влас
ний художній стиль і своя життєва філософія.
Дещо різниться мистецькій підхід худож
ника в одній з його олійних робіт – портреті
В. П. Кочубея (1859). Він цікавий спробою
живописця з позицій сучасного петербурзь
кого малярства, одночасно цитуючи укра
їнський парсунний живопис, подати історич
ний образ, свою власну оцінку українського
політичного діяча.
Десятирічне заслання позбавило Шев
ченка олійних фарб, але його акварелі вже
міцно тримали той колористичний трепет
життя і звабу живого сонця, що дозволяли
називати митця одним з кращих рисувальни
ків в Росії.

Портрет Є. В. Кейкуатової, 1847
Часто Шевченка називають насамперед
портретистом, настільки значуща у кількісно
му і мистецькому планах його художня спад
щина. Він створив понад 150 портретів. Знач
ну частину складають камерні акварельні і
олівцеві зображення, що стали новим яви
щем у розвитку портретного жанру на Украї
ні. Вже перші його роботи визначили компо
зиційну схему портрета, естетичний ідеал
художника. Здебільшого погрудні, часом
поколінні, анфас, спочатку на білому, пізніше
на тонованому тлі; акварельні, олівцеві, – усі
вони проникнуті настановою К. Брюллова –
пізнавати “внутрішню” людину, людину в
єдності з цілим світом. Особлива романтич
ність та інтимна камерність портретів увираз
нює суто Шевченків антропоцентризм, його
переконання, що осяяне щастям людське
обличчя є найвищою цінністю на землі.
Попри романтизм художника тут помітний
реалістичний підхід до натури, рух компози
ційної та пластичної виразності через спро
щення і лаконічність виразу. За основними
стильовими ознаками портрети Шевченка
можна назвати романтикореалістичними,
де образна переконливість ґрунтується на
відтворенні духовної сутності моделі згідно з
ідеалом гармонійної людини.
До акварельної техніки у портреті Шев
ченко вдається аж до 1850 року. Він не вико
ристовує багато кольорових поєднань, але
тонка градація і тональна розробка їх ство
рює враження вишуканого багатства колори
ту. Художник ліпить форму великими площи
нами, світлом виявляє лише колірні градації
костюма і натякає на оточення; часом пере
дача типового ніби затіняє індивідуальне у
моделі. Але одночасне прагнення передачі
неповторного характерного в людині є вели
чезним кроком в художньому осягненні осо
бистості, в завоюванні традицій європейсь
кого портрета. Гармонійність зовнішнього

БЕРЕЗЕНЬ 2014

Ш Е В Ч Е Н К А

вигляду і внутрішнього стану моделі досяга
ється чіткою ритмізацією лінійних абрисів і
колірних співвідношень. Так, як, наприклад, у
портретах невідомих у блакитній, бузковій
сукнях, портретах родини Катериничів, пор
третах Олени Бларамберг, Андрія Племянни
кова та ін.
Умови заслання змушували Шевченка
виборювати право на творчість: “Найбільше
мені мук завдає, що малювати мені не дозво
ляють”. І це цілеспрямоване і пристрасне
прагнення творити попри заборону набуло
воістину героїчного характеру.
По закінченні акварельних фарб, які
переслав друг А. Лизогуб і які Шевченко
“перевертав по тричі цілуючи всяку фарбоч
ку”, художник звернувся до сепії, яку сам
виготовляв з чорнильної залози морських
каракатиць. Його сепійні портрети органічно
пов’язані з образною системою живописних
творів. Проте техніка сепії вимагала кон
трастнішої передачі освітлення, чіткішого
ліплення форми і відповідала зростаючим
реалістичним запитам художника, що давали
змогу глибше проникнути у внутрішній стан
людини. Його моделі зображалися у конкрет
ній ситуації, за певною справою – портрети
Л. С. Алексєєва, Хоми Вернера, подружжя
Бажанових. У жорстких умовах заслання
Шевченко зумів цілеспрямовано і продумано
компонувати невеликі твори, що відбивали
час і характер його життя, людей, з якими
його зводила доля. Він став основоположни
ком своєрідного документалізованого живо
писного твору – “Шевченко малює товари
ша”, “Шевченко серед товаришів”, “Казар
ма”, “Байгуші” та ін.
Шевченко започаткував також портрет
ний рисунок в українському мистецтві, якому
традиційно більш притаманний живописний
портрет. До заслання він мало користувався
лише олівцем, хоча і тут досяг значних успіхів
– автопортрети 1843, 1845 років, портрети
Андрія Лизогуба, Юлії Сребдольської. На
засланні – автопортрет 1847 року, портрети
Іраклія Ускова, Катерини Бажанової. Але осо
бливої сили техніка рисунка олівцем набула у
портретах після заслання. У них потяг до інти
мізації образу, камерності, що відповідало
вимогам пізнього класицизму – бідермайеру,
виявився найяскравіше. Їх швидке односеан
сне виконання обумовлювало невимушену
живість і експресивність, тонку атмосферу
душевного життя. Світло не відіграє тут
помітної ролі, натомість використовуються
різні градації штриха і віртуозність лінії, тяжін
ня до тонового поєднання зображення і тла
посередництвом густих штрихів у верхній
частині композиції. Виразні психологічні
характеристики художнику особливо вдаєть
ся втілити у портретах П. А. Овсянникова,
М. С. Щепкіна, М. О. Северцева, М. М. Лаза
ревського. Введення в рисунок на тоновано
му папері італійського олівця і крейди ство
рювало додатковий ефект у тональнопро
сторовій побудові композиції. Шевченко
знову тяжіє до живописності, знову формо
творчу роль починає відігравати світло – пор
трети подружжя Якобі, Михайла та Марії Мак
симович, Ликери Полусмакової. Лише гли
бинне знання життя, притаманне справжнім
геніям, мистецька віртуозність, відшліфована
скупими умовами заслання, дала змогу ска
зати про людину із силою, рівною його слову.
Олівцеві портрети 185659 рр. не лише утво
рюють цілісний етап у розвитку портретної
творчості Шевченка, але свідчать про нього
як про найсильнішого майстра у цій галузі
тогочасного російського мистецтва.
Значне місце в портретному мистецтві
художника посідають офортні портрети
Ф. П. Толстого, П. К. Клодта, І. І. Горностаєва,
автопортрети у шапці і кожусі, зі свічкою
(1860 р.) та ін. Останні, як і серія інших авто
портретів, створюваних протягом всього
життя, складають своєрідний образотворчий
щоденник – “коли слова кам’яніють”, життє
пис великої людини, генія, таїну якого і міць
ми ми прагнемо прочитати. Безпристрасно
фіксує останній автопортрет 1860 р. без
жальні сліди тяжкої недуги і душевну втому,
повільно змиваючи образ текучістю нестійких
асфальтних фарб і зупиняючи на порозі віч
ності.
Загалом, портретний доробок Шевченка
дозволяє говорити про значний крок в укра
їнському мистецтві першої половини ХІХ сто
ліття у подоланні парадної пишномовності і

скутої форми, у зміцненні реалістичного
сприйняття натури. Його моделі немов осяя
ні внутрішнім світлом, що досягається проду
маною системою світлових і колірних акцен
тів, органічним входженням моделі в простір.
Емоційну сторону романтичної концепції осо
бистості в його портретах суттєво визначає
українська образотворчість, фольклор, з їх
надзвичайною життєздатністю, спрямовані
стю до свободи, до розкутості почуттів.
Особливості національного світовідчуття
Шевченка яскраво виявилися у його пейзаж
ному мистецтві. Пейзажі становлять майже
половину його художнього доробку. Власне,
пейзаж у Шевченка з’являється в Україні, і
першою називають роботу “У Києві”, що увій
шла до альбому офортів “Живописна Украї
на”. Цей альбом, попри великий задум, мав
лише перший випуск з шести офортів, але
молодий художник вперше талантом маляра,
різцем художника явив світові свій народ,
свою Україну, те, що вже зробив своїм “Коб
зарем” – “народ навдивовижу оригінальний,
земля прекрасна, і усього цього ще не бачи
ли очі освіченого люду”. З офортних листів
постають чарівні українські краєвиди, давні
архітектурні пам’ятки, народні звичаї, фоль
клор – “Треба любити й пишатися найкра
щою своєю матір’ю. І я, яко син її великого
сімейства, служу. Якщо не ради добра для
нього явного, то, принаймні, для слави імені
України”.

Портрет І. І. Лизогуба, 1846547
Тарас Шевченко мало ілюстру
вав свої літературні твори, тонко
відчуваючи, що певна думка чи
емоція підвладні лише поезії
Вже перші його краєвиди виконані легко,
мінімальними технічними засобами, сприй
маються як “інтимні шкіци для себе”. Тонке
око художника безпомилково передає різ
ницю енергійного контуру правобережного
краєвиду і м’якого лівобережжя “Чигирин з
Суботівського шляху” та “Воздвиженський
монастир у Полтаві”. Останній сприймається
не як деталь чи просто архітектурний об’єкт, а
як логічне завершення композиції, її духовне
осердя, “вертикаль, по якій наша душа ніби
сполучає земне існування з небесним”, дає
відчуття надчасності і безмежності та осо
бливого розуміння краси у відповідності з
пантеїстичним сприйняттям світу. Таке ж від
чуття всеосяжності і антропоцентризму ство
рюють його барвисті, повнокровні, у повній
гармонії з людським існуванням види Почаїв
ської Лаври. Його краєвиди Канева, Корсуня,
Межиріччя, Черкас, зрештою, його символіч
на “Тополя” є, без перебільшення, узагаль
нюючим візуальним образом України. А неве
личка робота “В Лихвині” з хаткою над став
ком – генетичне продовження життя народ
ної картинки у бездоганній професійній ком
позиції. Українським краєвидам Шевченка
внутрішньо притаманні такі особливості
національного світогляду, як романтична
схвильованість, емоційність, тяжіння до епіч
них узагальнень – “На Орелі”, “Урочище
Білик”. Вони часто виступають на межі жан
рової композиції, що також значною мірою
обумовлене особливостями сприйняття дов
кілля – “В Решетилівці”, “Селянське подвір’я”.
Зачарований Києвом, його величними круча
ми, тони і лінії яких нагадували Шевченкові
могутні акорди Гайднової ораторії “Створен

Портрет Маєвської, 1843
ня світу”, він малює “Золоті ворота”, “Києво
Печерську Лавру”, “Аскольдову могилу”,
“Костьол у Києві”.
Його пейзажні малюнки дуже коштовні,
тонкі твори мистецтва, де кожна деталь зану
рює у поезію пластичної краси. “Без розумно
го розуміння краси” неможливо розпізнати у
дрібному листочку велич природи, а справ
жнє захоплення нею приходить лише з “гли
боким розумінням краси, безкінечності,
симетрії і гармонії в природі” – вважає Шев
ченко. Ці естетичні засади митця, що дозво
ляють зануритися у глибини буття, є ключем
до розуміння його краєвидів, які часто за
силою мистецького узагальнення не поступа
ються його поетичному таланту. В українських
пейзажах вражає те, чого Шевченко досягне
на засланні – уміння у невеликому творі міні
мальними засобами передати неосяжність
простору, широку панораму, що збігає до
самого обрію. Тонке графічне виконання,
моделювання об’ємних відтінків форми часом
лише товщиною та світлосилою олівцевої лінії
нагадує малюнки Дюрера чи давніх китайців.
Шевченків талант пейзажиста розвинув
ся на засланні, де він виконав понад 400 аква
релей, сепій, олівцевих малюнків. Значна
частина їх була зроблена під час Аральської
експедиції, в якій Шевченко виконував роль
художникадокументаліста. Вражає уміння
майстра передати стрімкий високий берег
моря і скрупульозно відтворити його геологіч
ну структуру, напоєні сонцем далечінь і спокій
моря під великим простором неба – “Крутий
берег Аральського моря”, “Мис БайГубек”,
“Місячна ніч на КосАралі”, “Шхуни біля форту
КосАрал”. У роботах каратауської експедиції
Шевченко також одночасно виступає як уче
ний дослідник і натхнений художник. Він уміє
передати геологічну будову гір, рельєф місце
вості, особливості природи, безмежність про
стору і прозорість повітря, давні пам’ятки
матеріальної культури – “Вид на КараТау з
долини Апазир”, “Туркменські аби в Кара
Тау”. Вперше у професійному мистецтві Шев
ченко зображує життя казахів – “Тріо”, “Пісня
молодого казаха”, “Казашка Катя”. Тут не
лише безпосереднє відтворення побуту, а й
декоративність в організації композиції, подо
лання зовнішньої динаміки, ретельне випису
вання другорядних деталей, в чому опосе
редковано відбився характер народного уяв
лення про красу. Рембрандтівське мислення і
моделювання світлом, найтонші нюанси сіро
коричневої сепії створюють багатство живо
писного відчуття, і тому ці роботи сприйма
ються як станкові полотна. Слідуючи за викри
вальним живописом Хогарта, повчальними
народними картинками, Шевченко створює
свою сатиричну, “приноровлену до сучасних
звичаїв”, “Притчу про блудного сина”, загад
ковість і метафоричність якої асоціативно
нагадує офорти Гойї.
Завершальним могутнім акордом худож
ника звучить його офортне мистецтво, що вві
брало в себе весь професійний і життєвий
досвід, всеперемагаючу волю до творчості.
Його офорти не лише дали звання академіка,
а й принесли славу кращого офортиста в
тогочасному мистецтві.
Його офортний “Автопортрет зі свічкою”
сприймається нині символічно і загадково,
лише на мить висвічуючи таїну величі генія,
вимагаючи такої ж відвертості і душевної
чистоти.

5

К О С М О С

Юрій ЛЕГЕНЬКИЙ,
доктор філософських наук,
професор
ГЕНІЙ Шевченка уособлює
цілу епоху вже зовсім іншого
антропологізму, ніж сковоро
динський. Масштаб всесвіту душі
розширюється до романтичного
універсуму. З Т. Шевченком від
кривається стихія народного
шару буття, відкривається доля
української ментальності взагалі,
приреченої бути “заблокованою”
(за Л. Костенко), “захованою” в
глибинах невимовленого і неви
раженого світу.
Наше завдання – взяти фраг
мент творчості поета, художника і
спробувати реконструювати цілі
сність твору епохи, цілісність кос
мосу ХІХ ст. української культури.
Цілком зрозуміло, що це буде теж
естетична, більше художня
реконструкція, ніж наукова побу
дова. Ми візьмемо переяслав
ський період Шевченка, де поет
був двічі, де фактично створив
образи останніх років життя. Це є
кризова, складна, драматична
частина творчого доробку, в якій
світ зібрався, згорнувся до крап
ки “Заповіту”, до темряви офор
тів,
історичних
дрампоем.
“Офорт” ми розуміємо не у тра
диційному мистецтвознавчому
визначенні технікижанру, а, ско
ріше, як поетичний світлокосмос
образоутворення буття.
У Переяславі мало що зміню
ється. Саме тому тут є унікальна
можливість увійти в той час, від
чути образи “Заповіту”, “Кавка
зу”, “Наймички”, що були написа
ні в хаті А. Козачківського. Обра
зи й зараз живуть у цих стінах,
навколо гармат і музейних вітрин
(зараз в домі існує історичний
музей), їм тісно між скла й заліза.
Але що робити, як вже півстоліття
Переяслав чекає на свій музей, і
хтозна, коли дочекається.
Усі академічні літературо
знавці вбачають Шевченка в
затвердженій цією фундовною
наукою еволюційній низці змін
його творчості. Шевченко як
романтик – початок будьякої
студії. Закінчують народними
мотивами. Трапляється, що з них
починають, а романтизм уже ніби
вводить селянина і кріпака в сві
товий контекст. Усе це академічні
вигадки. Таку схему “еволюції”
можна застосувати до кого зав
годно. Ми будемо входити в
образний світ Шевченка з гори
зонту шляху, вже окресленого
Сковородою. Вони обидва є ман
дрівниками великої української
душі.
Рембрандтівський світлотон
Якщо шлях у Сковороди пові
тряний, то у Шевченка – залитий
слізьми, кров’ю і потом. Перея

славський період – сутінки твор
чості поета. Сутінки – теплі літні
вечори, ніби намальовані олій
ною фарбою. Сутінки живописні,
яскраві, світлоносні. Хто не читав
“Наймичку”, і хто не плакав у кінці!
Візьміть, перечитайте. Сльози
поллються самі собою, якщо ви
нормальна людина... Катарсис
відбувається космічний, веле
тенський. Людина входить у про
стір поеми, як у храм.
Два твори, що змальовують
образ прощання з Землею,
матір’ю, і твір із іншого строю,
іншого настрою й культурної
реальності. Ніби писали дві
людини, в різні роки, в різних
інтер’єрах різних хат. Але в цілому
це один “сковородинський” світ,
“святковий мир”, – тільки вміще
ний в обшир однієї душі. Тут існує
не повітряна конструкція сково
родинського космосу, а світ у
душі поета, яка сама є Космос.
Душа не витримала... Розір
валася.
Сковородинський
інфаркт міокарда, який легко
розвіювало повітря шляху, тут
переріс в якусь хронічну хворобу
– рембрандтівський світлотон,
коли сутінки душі перетворюють
ся на освітлений нею чорний про
стір. Якщо в академії у Брюллова
Шевченкохудожник ліпить тіло
живописного рельєфу зі світла,
то в офортних листах і поезії
цього часу його субстанцією стає
чорна прірва, Велике Ніщо – чор
нота Космосу, яку він намагаєть
ся освітлити. Намагається, і
надривається...
Дуже далекі, дуже різні світи.
Вічний чорний холодний Кос
мос – і одна краплинка гарячої,
змученої душі. Чорне, рельєфне,
лінійне тіло космосу в офорті роз
квітає, як застигла магма, що
породжує глуху ніч, яку він мабуть
підглядів в Переяславі. Біле тут
безтілесне, пустотне. Це якесь
намагання чорноти з’їсти білий
світ, подолати світло темрявою.
У Рембрандта такого не було.
Такого не було й у Сковороди.
Замість язичницьких по суті, нео
платоністичних сонячноповітря
них конструкцій у Шевченка
панує якийсь універсальний
скептицизм, трагізм та есхатоло
гізм.
“Все йде, все минає – і краю
немає. Куди ж воно ділось? Відкі
ля взялось? І дурень, і мудрий
нічого не знає. Живе... умирає...
одно зацвіло. А друге зав’яло,
навіки зав’яло...”
Хронотоп універсуму тут
існує за домінантою часу. Світ
чітко локалізований і обмежений
рамками гайдамацького світу,
героїчного руху в історії українсь
кого народу. Це есхатологія хри
стиянська, де час має кінець, де
все нарешті сходиться, перетво
рюється на зовсім непозитивне,
страшне, чорне Ніщо. Все зникло
навіки. Ніхто не може збагнути,
де воно...
Оживлення минулого пере
творюється на величезну гру з
тінями, з силуетами, чорними
постатями, що мають ім’я, істо
рію, статуру. Постать є чорним
скульптурним Космосом, який
так блискуче доніс до очей офорт.
Панує пустеля. Чорна діра. Прір
ва Космосу, в якій можна побачи
ти і пустелі “моголів”, і киргизь
кий степ, і степ український, який
змарнів, вигорів вщент і лякає
дітей тріщинами мертвої Землі.

Т А Р А С А

Він був самотньою людиною.
Більш самотньої душі навіть не
було в Україні. У кожному творі він
іде до свого дитинства, в кожно
му повороті свого нетривалого
життя він намагається зафіксува
ти й повернути до себе цінності
рідної оселі. Час нещадно скошує
всі мрії. Образ КосаряСмерті
ходить за поетом і розмахує
косою над петербурзькою бру
ківкою, поки не затискує Його в
кут.
Час поета особистісний, час
художника традиційнобезосо
бистісний, хронотоп Шевченка
нагадує мікельянджелівські фре
ски, де простір не витримує мук
руху титанічних тіл, а час вивіль
нюється від всього тілесного.
Стає часовістю вічного буття, віч
ного страждання, надриву, муки
й туги. Він мріяв повернутися в
те, що минуло. Ні, він не хапався
за хвилину на західний фаустів
ський манер. Він просто йшов
своїм шляхом. Йшов у дитинство.
І “заповіт”, і “Наймичка” – це віхи
на цьому шляху.
Всеєдність Сковороди –
повітряне Ніщо – стає всеєдністю
побаченого
дитиноюпоетом
світу, який вже є безтілесний, як
минуле Світло, й рельєфний,
скульптурний, як чорне тло глухо
го космічного простору. Чорне
тло “Гайдамаків”, твору “Три літа”
не є барочнопарсунним освіт
ленням темного тілаландшафта,
з якого світло витягає, на глядача
постаті.
Одягти костюм історії на
образи “Гайдамаків” не можна.
Вони поза історією. Вони всі з
субстанції дитинства, оповідань
діда та усної легенди, що була
почута в сяйний яскравий день на
галявині. А зараз ніч... Зараз тем
рява... І цей світ сяє вночі буття як
рембрандтівський офорт, як
метафізика вічного світла духу.
Синестезія творчості
Субстанція сутінок породжує
хиткі повітряні постаті, але вони
так залиті слізьми, потом і
кров’ю, що людина сприймає їх
за саму реальність. Легко обду
рюється. Та вона б і рада обдури
тися. Існування в сутінковому
Космосі шукає собі будьякого
виходу. Це не катастрофізм,
немає тут і екстазу. Це живопис
словами, який на зразок магії
“Слова о полку Ігоревім” уже є
більший за слова, стає світлонос
ною дійсністю, слізьми, що оми
вають все в космічному катарси
сі. Земля – чорна випалена
пустеля Шевченкового Космосу
– ковтає ці сльози і не може наси
титися. Сліз стільки, що вони ста
ють пам’яттю, каменем, скуль
птурою.
Христологічні мотиви Шев
ченка теж вимальовуються на
тому самому тлі. Його Христос –
це сам поет часів дитинства, якого
розіп’яло Життя й який все бачить
в чорнобілому кольорі. Чудово,
але в христологічному циклі
менше сліз, жадоба катарсису
відпадає сама собою. Сонячність
образу висушує сльози, вогонь
займає місце води в ієрархії кос
мічної гри. Цікаво, що природа
відступає. Ховається за людину.
Це світ людей. Моральні відноси
ни заперечують естетичні. Якою ж
може бути естетика, коли краса
вирощує своє коріння з чистого
небуття, з чорного ніщо.

Ш Е В Ч Е Н К А

Співбуття існує як мораль
ний світ, де “іншим”, вічним двій
ником мистецького “Я” стає “Я”
світу дитинства, в якому, як в оке
ані, відобразилося Все. Це дуже
нагадує “Наркісса” Сковороди,
де “самозакоханість” є ембле
мою естетичного суб’єкта. У
Шевченка цей суб’єкт драмати
зований у часі, між обома части
нами “Я” існує межа, прірва,
небуття, ніщо – та субстанція, з
якої Шевченко вироблює образи
свого Космосу.
Метафізика
“Іншого”
в
мистецькому світі Шевченка над
звичайно самодостатня. Йому
майже не потрібен ніхто. В
рекрутчині одна лише захалявна
книжка стає свідком цієї чудової
діалектики самороздвоєння та
самопоєднання в одній окремій
самотній душі. Тому такі складні
естетичні реконструкції творів
поета, вони існують майже без
естетичної дистанції, перетворю
ються на всесвітню етику,
Але Шевченко переяслав
ських сутінків – це не весь Шев
ченко. Спочатку він купався в
сонячному повітрі, злітав як птах
(поема “Сон”), напоювався про
міннями світла. Тут його легко
порівнювати з Байроном, Міцке
вичем, навіть Данте. Шевченко
цього періоду будує твірхрам і
малює на ньому величезні фре
ски. Вглядіться в світ вступу до
поеми “Сон”. Поет рівень за рів
нем проходить всі східці образ
ного осягнення світу. А коли світ
стає вже нестерпно реальним,
перетворюється на якийсь уні
версальний міф – усе оживає, й
на очах у читача брат починає
“гострити ніж на брата”, – поет
застосовує відомий прийом
романтиків: знижує протиріччя,
робить все “помилкою” свідомо
сті банкетуючого.
Це, як у раннього Мікелан
джело. Вся стеля замальована,
розпис сходить на східці, люди
оживають, але вистачить лише
одного повороту голови – і роз
пису немає, – він залишається
десь там угорі, в умовному іде
альному світі. Щоб з’явився
“Страшний суд” з його варіація
ми однієї постаті (читай – одного
“Я”), яка вже й насправді вихо
дить у реальний простір, потрібні
були груди мармуру, які обробив
майстер і які стали стіною на
шляху до свого “Я”. У Шевченка
такою стіною став киргизький
степ з його захалявною книжкою.
Пройшовши шлях всесвітньої
літератури, осягнувши масштаб
характерів Байрона (“Тризна”,
“Титарівна”), Міцкевича (“Сон”,
“Кавказ”), Шекспіра (“Титарів
на”), віддавши данину Данте
(порівняйте Беатріче з Оксаноч
кою), Гете (порівняйте Маргариту
з Катериною), поет повернувся в
дитинство. На беріг рідної Хати...
В цьому й є його непозбутня
народність як свідомий вибір.
Синестезія (почуттєва тотож
ність зорових, словесних, істо
ричних, ліричних та інших обра
зів) у Шевченка створюється зав
дяки внутрішній тотожності всьо
го сутого душі людини. Світ його
творів е одна почуттєва тканина
могутнього катарсису – очищен
ня завдяки сльозам Землі, завдя
ки універсальній сугестії лірично
го твору.
Є ще один цвяшок космосу
Шевченка, який не можна обійти.

Поет сльоз, який перетворив їх
на очищувальну космічну стихію,
відтворив і своєрідний сміховий
світ. Це не байка Сковороди, не
форма, не сюжет або засіб вира
ження. Це й не лише іронія
романтиків, яку він так майстерно
використовував для зниження
протиріч світу. Ні! Це Внутрішній
сміх, який дуже нагадує філософ
ський сміх Володимира Соловйо
ва. Це внутрішнє провокування
святинь, їх тінь (сміх) – чорна,
космічна – висвітлює чистоту
сльози як вічну космічну субстан
цію. Якщо пошукати аналогів у
культурі, найближчим буде сміхо
вий світ Стародавньої Русі. Сміх
юродивого, який говорить чисту
правду, але борониться сміхом,
оскільки знищать.
Цей сміх, мабуть, народився
після зіслання, після жаху рекрут
чини. Але він дав поету мудрість
мовчання, паузи, інтонування. Є
цей сміх й в христологічному
циклі. Це особлива тема. Особли
ве складне завдання інтерпрета
ції. Ми зараз прощаємося зі сві
том Шевченка, який є Космос
душі, є світлотоном рембрандтів
ських сутінок, що перетворюють
ся на моральний катарсис співчут
тя і співстраждання до людини.
Антропологізм як мистецький і
філософський принцип
Ми спробуємо поміркувати,
вже залишивши мистецькі твори
(оскільки “холодіє розум”, як
казав поет), яку цілісність культу
ри
репрезентує
тількино
замальований образ. Логіка
поєднання Сходу і Заходу тут
стає банальним синтезом, долею
хисту нижчого рангу. Як ніхто
Шевченко демонструє, що твір
мистецтва стає “більшим” за
культуру, що його породила, –
стає естетичним Всесвітом. Діа
лектика культуротворчості пере
ростає на діалектику взаємодії.
Мистецький витвір як цілі
сність культури дає модель іде
ального, гармонійного (яким би
драматичним він не був) світу,
побудованого на підмурках
Добра і Краси. Геній Шевченка
став національним – і всесвітнім
одночасно – виміром для великої
плеяди людей духа як XIX ст., так і
століття XX. Доробок І. Франка,
Лесі Українки, В. Вернадського,
М. Грушевського, В. Винниченка,
Д. Чижевського... підтверджує
цю думку.
Шевченко – поет і художник –
носив в душі філософські проз
ріння, які теж відіграли свою роль
у духовному середовищі культу
ри. XIX ст. виробило особливий
тип естетичного узагальнення
дійсності – “діалектику душі”
(Г. Гачєв), яка вирішувала проти
річчя світу в межах однієї душі.
“Всесимпатія” (Т. Манн) роман
тичної душі у Шевченка була кор
доцентричним співчуттям світу.
Світ вбачався в душі, але ж і душа
була його центром.
Д. Чижевський назвав таку
позицію “антропоцентризмом”.
Людина тут центр усього буття,
цілого світу природи, культури,
історії. Але це, скоріше, вже відо
мий
нам
сковородинський
“антропологізм”, який драмати
зується автором і універсалізу
ється. Цей тип антропологізму
стає більш екзистенційним, поз
бавляється холодного неоплато
ністичного космізму та емблема
тизму бароко. Душа співчуває
буквально всьому в цьому світі,
кожній людині з її важкою долею.
“Не як епічний історикпоет
підходить Шевченко до минуло
го, – пише Д. Чижевський, – його
притягає не найбільш чуже, своє
рідне, далеке від сучасності, як
це найчастіше буває в “історич
них письменників”. Ні! Його епос
з повним правом можна назвати
“ліричним”. В минулому він
бачить не ідеї, сили події, а
людей,
живих,
конкретних
людей, що “стогнуть у кайданах” і
стогнуть так само, як стогнуть
вони і зараз”.
Минуле космізується, стає
ліричним всесвітом. Теперішнє
зображується яскравими кольо
рами олійної фарби. Майбутнє
(“Заповіт”) – чорним і білим світ
лотоном офорту.

Легенький Ю. Г. Ескіз до розпису в Переяславському музеї, полотно, темпера, 1988 р.

6

БЕРЕЗЕНЬ 2014

У

С В І Т І

Т А Р А С А

РОЗДУМИ над “Кобзарем” розпочалися десь перед вибухом чорнобильського
реактору. Тільки що народилася донька Анна, і я з колискою проводив багато часу
у дворі. Тут вперше зробив начерки до ілюстрацій. Переживши жах брехні і блуду
партійних чиновників навколо трагічної події ХХ століття, вже в Переяславі знов
звернувся до поезії Шевченка. В той час я розписував кобзарський музей. Зробив
ескізи для великих офортів. Вже перший прогон свідчив, що потрібно доводити
дошки. Проте вони і досі не пішли в друк, хоча я ретельно опрацював їх “сухою гол
кою”. Чому я їх не надрукував – не знаю. Мене захоплювали офорти Шевченка, які
спонукали до втечі в якусь безодню, майже первинну темряву буття, за Діонісієм
Ареопагітом. Поетика моїх офортів була близькою до стилю модерн. Це і вносило
розлад в почуття.
В ті часи темперою на папері зробив три десятки “есеїв” у фарбах, хоча ескізів
було більше, ніж за сотню. Все думав, як їх “завершувати”, адже після того, як вони
пролежали два десятиліття, зрозумів, що завершувати не потрібно. Мова поеїзії і
мова фарбритмів схожі. Зараз, коли я готував фото з цих робіт для альбому, старі
ескізи “дочорнобильського” світу стали знов актуальними. Надіюся втілити їх в
життя, як і надрукувати офорти.
В ті часи ми вечорами мріяли з Михайлом Івановичем про нові музеї. Особли
во хотілося зробити музей писанки. Не судилося. Зараз зі студентами намагаємо
ся осмислити ландшафт скансену на Тарасовій горі як своєрідний лендарт, адже
нелінійна архітектура ще не стала звичною для сучасних експозиційних інсталяцій.
Образи Тараса Шевченка, як і образи Катерини Білокур, стали для мене взір
цем і надією на майбутнє. І досі не віриться, що Михайло Іванович покинув цей світ.
Без нього дім Козачківського, де довгий час був його кабінет, став іншим. Дух Шев
ченка нібито стоїть на порозі цього домумузею.

Ш Е В Ч Е Н К А

Великий льох. "Ми тепер душі, а не люди. / А відціля видніше буде...".

Юрій ЛЕГЕНЬКИЙ,
Художник, культуролог, педагог

Гайдамаки. "Поцілуйте мене, діти, / Бо не я вбиваю,
/ А присяга". Махнув ножем – / І детей немає!"

Катерина. “Єсть на світі доля, / А хто її знає?
Єсть на світі воля, / А хто її має?”

Думка. “Тяжко5важко в світі житти / Сироті без роду...”

Наймичка. “Розвернулося весілля. / Музикам робота...”

Сон. “Приснилось диво / Чудне якесь!.. таке тілько / Снилося юродивим...”

БЕРЕЗЕНЬ 2014

7

Студентська думка

Новини підрозділів

МИСТЕЦЬКІ ГРАНІ СВІТОГЛЯДУ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
13 березня в Інституті філософської освіти і
науки відбулась лекція завідувача кафедри етики
і естетики, доктора філософських наук, профе
сора Тетяни Андрущенко про творчу спадщину
Тараса Шевченка.

Тетяна Андрущенко – визнаний фахівець з вище
зазначеної теми – володіє унікальними матеріалами
про життя і творчість Тараса Шевченка. Тетяна Іванів
на тривалий час працювала у Національному музеї
Тараса Шевченка науковим співробітником, прой
шовши всі посадові сходинки, була призначена
заступником генерального директора з наукової
роботи. Як науковець і педагог, Тетяна Андрущенко
опублікувала книгу наукових статей “Святеє сонечко
загляне”.
Студенти та викладачі Інституту філософської
освіти і науки обговорили мистецькі грані світогляду
Тараса Шевченка. Серед багатьох цікавинок зустрічі
стало акцентування уваги на значення 13го березня

(день проведення лекції). На основі архівних матеріа
лів Тетяна Андрущенко реконструювала цей день в
різні роки життя Тараса Шевченка.
Лектор звернула увагу, що нині цитувати Шев
ченка модно, тому творчість генія українського слова
переживає нову хвилю популярності. Але, підкресли
ла Тетяна Андрущенко, слід бути обережним і не впа
дати в поверхневі сенсації, якими рясніють ЗМІ. Чи
був Шевченко гульвісою? Чиєю дитиною він був? І
скільки дітей мав сам? Журналісти часто намагають
ся зробити легку рекламу на поверхневих поглядах на
творчість Тараса Шевченка. Проте справжній патріот
зуміє розгледіти всю велич Великого Українця. “Для
пізнання Шевченкової творчої спадщини слід бути
підготовленим”, – підводячи підсумок лекції, зазначи
ла Тетяна Андрущенко.
Лекція Тетяни Андрущенко стала однією з низки
заходів ІФОНу до 200річчя від дня народження Тара
са Шевченка. Нагадаємо, що раніше в Інституті була
представлена інсталяція “Шевченкова читальня”, під
готовлено відеоролик “Садок вишневий коло хати”,
який наразі має близько 7 тисяч переглядів в Інтерне
ті, студентикультурологи проходять навчальну прак
тику в Національному музеї Тараса Шевченка, Сту
дентська рада святково прикрасила портрет Кобзаря
в головному корпусі університету, проведено творчий
захід “Вечірній Кобзар”. В найближчому майбутньому
плануються урочисті засідання кафедри, де студенти
і викладачі декламуватимуть улюблені уривки з твор
чості Кобзаря, поїздка по Шевченківським стежинкам
та ін.
Сергій РУСАКОВ

ШЕВЧЕНКО/MANIA
Студенти та викладачі НПУ імені М. П. Драгоманова
до 200річчя від дня народження Тараса Шевченка відвідали
виставку “ШЕВЧЕНКО/MANIA”, яка проходила в Національному
культурномистецькому комплексі “Мистецький Арсенал”.
Виставка дозволяє поновому поглянути на життя і творчість
Великого Українця.
Молодь відвідувала виставку в позанавчальний час і залишилась
задоволеною від побаченого. На наше прохання студенти І курсу поді
лились враженнями.
Наталія Миронова, студентка І курсу:
“Пізнавальними для нас були не лише роботи митця, але й розмі
щені поряд матеріали, якими користувався Тарас Шевченко, – одяг,
фарби тощо.
Не можна не звернути увагу на відеоінсталяцію, яка доводить акту
альність творів Тараса Шевченка у наші часи. Режисер Сергій Проскур
ня розробив проект “Наш Шевченко” – 365 відеосюжетів, де школярі,
студенти, вчителі, митці, журналісти, люди різних соціальних та вікових
середовищ декламують Шевченкові поезії. Не залишило байдужою і
перехопило подих відео, на якому читає уривок з “Кавказу” загиблий під
час протестів у Києві Сергій Нігоян.
Окрема подяка викладачу А. Е. Дробовичу, разом з яким ми отри
мали нагоду на власні очі побачити проект “ШЕВЧЕНКО/MANIA”.
Після відвідання “Арсенала” група була під впливом позитивних
емоцій, бо дотик до творчості Великого українського генія нікого не
залишив байдужим”.
Влада Герасименко, студентка І курсу:
“Найвища майстерність, яка втілена в роботах Тараса Шевченка, –
це вміння поєднати прості й окремі лінії в єдине ціле, в зображення, яке
зачаровує. Пейзажні та портретні композиції висвітлюють події з його
життя і розповідають про людей, з якими товаришував Шевченко.
Окрім офортів та малюнків, ми змогли переглянути фотографії
Тараса Григоровича, які зроблені в різні роки його життя. Відчути дух тієї
епохи та самого письменника допомогли його особисті речі, напри
клад, сорочки та палітра з пензлями.
Велике враження справила серія картин українського пенсіонера
Федіра Кучера. Низка картин, які на перший погляд здаються однакови
ми, але детально розглянувши їх, починаєш помічати суттєві відмінності.
Цікавою для нас виявилася “Стіна пророка”, на якій всі охочі могли
залишити свої думки та побажання. Таким чином можна було зробити
свій внесок в загальну експозицію. Ми не стали винятком і не втратили
такої можливості.
Приємною несподіванкою стала зустріч з Героєм України, поетом
Борисом Олійником, який відвідав виставку в той же день, коли і наша
група”.
Це лише частинка студентських вражень від проекту
“ШЕВЧЕНКО/MANIA” Всі інші думки та безпосередньо поезія Великого
Українця лунають протягом року в аудиторіях Національного педагогіч
ного університету імені М. П. Драгоманова.

Сергій РУСАКОВ

Новини підрозділів

ШЕВЧЕНКО В СВІТІ, ШЕВЧЕНКО ДЛЯ СВІТУ
У рамках програми святкування 200річчя від дня
народження Т. Г. Шевченка Науковий відділ Студентсь
кої ради провів студентську конференцію “Шевченко в
світі, Шевченко для світу”.
11 березня студентська конференція об’єднала шану
вальників Шевченка, які зібралися, щоб розповісти про
Тараса, продемонструвати цікаві факти, показати незвичні
сторони цієї багатогранної особистості, поділитися своїми
переживаннями та зачитати власні переклади віршів поета.
Захід недаремно мав назву “Шевченко в світі, Шевченко для
світу”: обираючи її, організатори прагнули поєднати темати
ку зустрічі зі своєю спеціальністю.
Є багато перекладів його поезії, які стали шедеврами
літератури. Кожен перекладач вносить щось своє в доробок
про Шевченка, його поезія звучить порізному з різних вуст,
в кожного він свій. 9 березня, на Шевченковому віче, що від
бувалося на Майдані Незалежності, прозвучали з вуст іно
земних представників та Послів держав кращі переклади
польською, японською, англійською, французькою, італійсь
кою та іншими мовами. І це вражає.
Наш інститут також долучився до цієї нелегкої, але ней
мовірно цікавої праці – перекладу віршів Тараса. Напере
додні святкування річниці серед студентів проходив конкурс
на авторський переклад поезії Кобзаря. Оскільки, це тяжка
праця, учасників конкурсу було небагато – лише троє.
Остапенко Ян з 43пнінв групи продекламував власний
переклад віршів “Ой маю, маю я оченята” та “Реве та
стогне Дніпр широкий” англійською та німецькою мовами.
“Ой маю, маю я оченята”
Oh, I have, I have eyes,
No one, my mummy, to look at,
No one, darling, to look at,
Oh, I have, I have little arms,
No one, my mummy, to hug,

Газета Національного педагогічного
університету імені М. П. Драгоманова
“Педагогічні кадри”. Свідоцтво про
реєстрацію КІ №30 від 27.01.94 р.

8

No one, darling, to hug,
Oh, I have, I have little legs,
But no one, my mummy, to dance with,
And no one, darling, to dance with.
****************************
Oh, Ich habe, habe ich die Augen,
Niemand, Mutti, anschauen,
Niemand, Herzchen, anschauen,
Oh, ich habe, habe Hдndchen,
Niemand, Mutti, umarmen,
Niemand, Herzchen, umarmen
Oh, ich habe, habe FьЯen,
Und, Mutti, mit niemandem tanzen,
Und, Herzchen, mit niemandem tanzen.
“Реве та стогне Дніпр широкий”
Der breite Dnepr brьllt und stцhnt, der bцse Wind heult,
Er beught die hohen Weiden herunter und hebt die Wellen hoch.
Und der blasse Mond zu diser Zeit
Schaut er ab und zu hinter der schwarzen Wolke.
Wie ein Boot auf den blauen Meer,
Taucht er bald auf, und bald ein.
Die Hдhne haben noch nicht zum dritten Mal gekrдcht,
Es hut noch niemand irgendwo gesprochen,
Die Eulen riefen im Wald,
Die Esche дchzt von Zeit zur Zeit.
Оксана Головій, студентка першого курсу спеціально
сті “Переклад”, інтерпретувала вірш “Туман, туман доли
ною” англійською мовою.
Mist, mist by the vale,
Good to live with kin.
And even better by the hill
With a youthful yokemate.
Oh, I’ll go by the shady holt,

Головний редактор Сергій Русаков
Літературні редактори
Галина Голіцина, Людмила Кух
Комп’ютерне складання
і верстання Тетяни Ветраченко
Фото Василя Тимошенка
Наша адреса: м. Київ-30, вул. Пирогова 9,
редакційний відділ, тел. (044) 239-30-85,
факс 234-75-87, e-mail: gazeta@npu.edu.ua

Looking for my dear spouse.
“Where are you? Where are you,please, give a respond!
Come, my heart, snuggle up.
Come, my heart, make the love
And we will go to marry,
So as father and mother won’t know,
Where we will pass the night.”
But got married, hid,
Though we didn’t love each other.
It’ll be lighter living lonely,
Than with you be broken newly.
Фіщук Аліна, студентка 202 ан групи продемонструва
ла власний переспів поезії “Не тополю високую” англійсь
кою мовою.
I see not a poplar high grows
I see not a poplar high grows,
And bending by the wind,
I see the lonely girl, who I suppose
Trampling on her fate and asking me
How awful is her fate?
She wishes better to drawn in the sea.
What a tender feeling to date,
But she does not know anything about it.
She wants to be sweetly kissed,
She wants to be simply embraced
But there is one more thing to wish
What is going on then?
The girl then tells her loving Mom
She is being scared, and has never
Loved somebody, near or far,
She begs to feel it forever and ever.

Оксана ЧЕРНУХА,
студентка Інституту іноземної філології
Видрукувано
у друкарні НПУ імені М. П. Драгоманова.
Наклад 1000 примірників.

Видавництво НПУ ім. М. П. Драгоманова
м. Київ–30, вул. Пирогова, 9
е-mail: Npu.press@i.ua
Свідоцтво про реєстрацію № 1101
від 29.10.2002 р.

Відповідальність за достовірність інформації
несуть автори.
Позиція редакції не завжди збігається
з авторською.
Рукописи не рецензуються і не повертаються.

БЕРЕЗЕНЬ 2014