Файл #238: "Педагогічні кадри. № 2 (1636) (жовтень 2013 року)"

ЗАСНОВАНА У ЖОВТНІ 1929 РОКУ

№ 2 (1636) ЖОВТЕНЬ 2013 РОКУ

НАЦІОНАЛЬНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО
УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

Фотокадр місяця
Вітальне слово

Шановні освітяни!
Щиро вітаємо вас із професійним свя
том – Днем працівників освіти, – яке
об’єднує всіх тих, хто відкриває нам двері
у великий світ знань, науки, мудрості.
Бажаємо вам успіхів у благородній
педагогічній діяльності, нових творчих
знахідок, міцного здоров’я, натхнення,
енергії та людської поваги. Нехай ніколи
не згасає світло душі і тепло вашого серця
до улюбленої професії. Хай кожен ваш
день повниться новими радостями та
перемогами!
З повагою,
ректор НПУ імені М. П. Драгоманова
Віктор АНДРУЩЕНКО
У жовтні 2013 року ректорат НПУ імені Михайла Драгоманова, Студентська Рада та Студентсь
ка профспілкова організація університету підписали тристоронню угоду про співробітництво, за умовами
якої відбувається узгодження усіх правил функціонування та життєдіяльності студмістечка НПУ.
Роль модератора в цих процесах, за словами ректора Віктора Андрущенка, відіграє саме студентство.

Вітаємо!

Д Е Р Ж А В Н А
Колектив Національного педагогічного університету
імені Михайла Драгоманова вітає команду авторів циклу
наукових праць “Філософія освіти: пошук пріорите
тів” з присудженням Державної премії України в галу
зі освіти 2013 року в номінації “наукові досягнення в
галузі освіти”. Семитомник отримав державне визнання!
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 543/2013
Про присудження Державних премій України в галузі освіти
2013 року
На підставі подання Комітету з Державної премії України в галузі
освіти постановляю:
1. Присудити Державні премії України в галузі освіти 2013 року:
– у номінації “наукові досягнення в галузі освіти” за цикл наукових
праць “Філософія освіти: пошук пріоритетів”:
АНДРУЩЕНКУ Віктору Петровичу – докторові філософських
наук, професорові, члену9кореспондентові Національної академії наук
України, дійсному члену Національної акаде9
мії педагогічних наук України, ректорові
Національного педагогічного університету
імені М. П. Драгоманова.
ГУБЕРСЬКОМУ Леоніду Васильови9
чу – докторові філософських наук, профе9
сорові, дійсному члену Національної академії
наук України, дійсному члену Національної
академії педагогічних наук України, ректоро9
ві Київського національного університету
імені Тараса Шевченка.

П Р Е М І Я

ІЛЬЇНУ Володимиру Васильовичу – докторові філософських
наук, професорові кафедри Київського національного університету
імені Тараса Шевченка.
КРЕМЕНЮ Василю Григоровичу – докторові філософських наук,
професорові, дійсному члену Національної академії наук України, дій9
сному члену Національної академії педагогічних наук України, прези9
дентові Національної академії педагогічних наук України.
САВЕЛЬЄВУ Володимиру Леонідовичу – докторові історичних
наук, доцентові, директорові Інституту магістратури, аспірантури і док9
торантури Національного педагогічного університету імені М. П. Дра9
гоманова.
СУЛІМІ Євгену Миколайовичу – докторові філософських наук,
професорові, члену9кореспондентові Національної академії педагогіч9
них наук України, першому заступникові Міністра освіти і науки Укра9
їни.
ШЕПЄЛЄВУ Максиміліану Альбертовичу – докторові політич9
них наук, професорові, завідувачеві кафедри Дніпропетровського
національного університету імені Олеся Гончара.
2. Установити розмір Державної премії
України в галузі освіти на 2013 рік двісті
тисяч гривень кожна.
3. Державному управлінню справами
забезпечити виплату грошової частини Дер9
жавної премії України в галузі освіти.
4. Цей Указ набирає чинності з дня його
опублікування.

РЕКТОРУ
ВРУЧИЛИ
ДИПЛОМ DOKTORA
HONORIS CAUSA
Драгомановська
родина
щиросердно вітає свого лідера –
ректора Національного педагогіч
ного університету імені Михайла
Драгоманова Віктора Андру
щенка – з черговою високою від
знакою. Почесний Сенат Держав
ного Педагогічного Університету
імені Іона Крянге в Кишиневі
(Молдова) нагородив Віктора
Петровича дипломом та академіч
ною мантією Doktora Honoris
Causa.

Президент України
Віктор ЯНУКОВИЧ
4 жовтня 2013 року

Науковий форум

Ювілей

Інтерв’ю

Українсько
польська освітня
співпраця

Віталій Бондар: від
шахти до академії

Двічі ювіляр

стор. 2

стор. 4

стор. 6

Конференція

Сверстюк Євген: “Лекторів було багато, а вчителів – мало”
2 жовтня 2013 року в стінах гуманітарного кор
пусу НПУ імені М. П. Драгоманова відбулася кон
ференція, що була організована ініціативною гру
пою “Першого грудня”. Темою зустрічі моральних
авторитетів сьогодення зі студентством НПУ
стала “Освіта в Україні: творення суспільного
замовлення”. Під час виступів доповідачів висвіт
лювались основні засади Української хартії вільної
людини.
Наріжними каменями Хартії є, свого роду, десять
заповідей сучасної, свідомої, гуманної людини – гро
мадянина своєї країни. Ними є: бути вільною люди
ною; бути українцем; бути активним громадянином;
любити; мислити; бути господарем; бути лідером;
бути відкритим суспільством; бути успішною держа
вою; бути учасником демократичної спільноти наро
дів.
Відомі інтелектуали вважають: поки освітня система
закрита до потреб людини і світу, доти її продуктом буде
особистість без цінностей. Тому суспільство не має
права залишатися байдужим у справах освіти чи відда
вати освітню реформу на відкуп владі.
Загалом, чимало принципів, про які говорили, вже
викладено й обґрунтовано вченими з Драгомановського
університету та інших вищих навчальних закладів Євро
пи у нещодавно прийнятій Педагогічній Конституції
Європи. Президент Асоціації ректорів педагогічних уні
верситетів Європи, що стала ініціатором Конституції,
Віктор Андрущенко зазначає, що підготовка нового
Вчителя повинна вестися на загальнолюдських гуман
них принципах толерантності, миролюбства, екологіч
ної безпеки.
Вступне слово конференції взяв проректор з науко

вометодичної роботи гуманітарних інститутів НПУ Бог
дан Андрусишин, котрий поділився своїми поглядами
на професіоналізм сучасного вчителя.
Першим виступав Євген Сверстюк. Він розпочав
доповідь із відомого нам афоризму: “вчитись, вчитись і
вчитись”. Доповідач повідав студентам багато цікавої
інформації про діяльність та погляди Михайла Драгома
нова на процес навчання. Особливу увагу у виступі пана
Сверстюка привернуло порівняння й суголосся сучасної
навчальної системи й радянської. “Мені завжди в житті
бракувало вчителя. Лекторів було багато, а вчителів –
мало”, – поділився з нами Євген Сверстюк.
Наступним виступив Вадим Скуратівський, котрий
оживив аудиторію своєю жвавою манерою читання лек
цій. Пан Вадим поділився своїми знаннями про терни
стий шлях системи освіти в Болгарії, наголосив на
доступності інформації для сучасної молоді.

Кардинал Любомир Гузар висловив думку про
нагромадження інформації та її тиск на сучасну
молодь; про те, що зараз молоді люди знають біль
ше, ніж 50 років тому знали люди середнього віку.
Ініціативна група “Першого грудня” переконана:
“Ми будуємо те, що уявляємо. Виховання та освіта —
першооснова для будьяких змін у нашій країні”, –
йдеться у преамбулі до позиції ініціативної групи
“Освіта в Україні: творення суспільного замовлення”.
Лілія Гриневич почала доповідь з характеристи
ки фінської системи освіти. Розповіла про те, що
викладається, як функціонує, як оцінюється на ринку
праці Фінляндії, адже вчитель є носієм культурних
цінностей і саме від нього залежить культурне май
бутнє держави.
І, нарешті ж, під завісу конференції Данило Луб
ківський та Богдан Андрусишин підбили підсумки з
усього вищесказаного та привітали студентство із прий
дешнім Днем учителя.
Ініціативна група також висловила моральну солі
дарність з усіма українськими освітянами, науковцями,
вчителями і викладачами, які працюють по честі і совісті
в теперішніх складних умовах: “Маємо разом сформу
вати реальне суспільне замовлення на якісну освіту.
Наша спільна воля здатна змінити країну”.
Загалом говорячи, конференція була цікавою та
повчальною. Особливу увагу варто приділити поповнен
ню знань студентів про Михайла Драгоманова та роль
учителя у формуванні майбутнього нашої великої дер
жави.

Юрій КОНОНЧУК,
прес"служба університету

Науковий форум

“Українськопольська освітня співпраця –
зразок академічного співробітництва”
Так висловився ректор Національного педагогічного університету
імені Михайла Драгоманова, Президент Асоціації ректорів педагогіч
них університетів Європи, академік Віктор Андрущенко під час
виступу на V Науковому форумі “Польща – Україна. Інтердисциплінар
ність педагогіки та її субдисципліни”, що відбувся 2426 вересня 2013
року в Кракові.
Ректор Драгомановського університету відвідав Краків у складі
української делегації науковців на чолі з Президентом Національної
академії педагогічних наук України, доктором філософських наук
Василем Кременем. Серед гостей з України також були присутні
спеціальний уповноважений Прем’єрміністра України, доктор філо
софських наук Анатолій Толстоухов, ректор Інституту екології, еко
номіки і права, доктор педагогічних наук Олена Биковська та інші.
Захід був присвячений аналізу інтердисциплінарності педагогіки
як науки, її розгалуженням в сучасності, переплетенням з іншими нау
ками. Зокрема, зважаючи на інформаційне глобалізоване сьогодення
часто доводиться працювати науковцямпедагогам на перетині чи
стику різних наук і дисциплін, що призводить, безумовно, до появи

Педагогічна Конституція Європи встановлює принципи узгодженої
трансуніверситетської політики, регламентує педагогічну діяльність та виз
начає загальний механізм підготовки вчительських кадрів, а її положення
мають відкритий характер та можуть бути адаптовані до національних осо
бливостей і педагогічних традицій країн.
Віктор Андрущенко

нових тем і ідей розвитку педагогіки,
її трансформації та інтерпретації.
Незважаючи на все це, у Європі
вже добре відома та визнана Педа
гогічна Конституція Європи – стра
тегічний проект, спрямований на
зміцнення і розвиток єдиного Євро
пейського дому, поглиблення взає
модії і співпраці народів європейсь
кого простору як умови забезпечен
ня гідного місця Європи у глобальній
світовій конкуренції народів і куль
тур.
Детальніше про цей документ
польським колегам розповів Віктор
Андрущенко – один з авторів Кон
ституції.
Давня історія співпраці України
та Польщі на ниві освітньої й науко
вої педагогічної діяльності зберігає пам’ять про багато спільних вдалих проектів і про
грам. Рівень такого співробітництва по праву можна вважати зразковим для академіч
ної співпраці. Звісно, Польща не єдина країна, з якою налагоджені такі активні зв’язки
в Драгомановському університеті, але вона є однією з країн – лідерів інтенсивного
співробітництва.

Прес"служба університету

Читають всі
Шукайте газету 20 числа кожного місяця:
– у книжковому кіоску головного корпусу
– на спеціалізованих розкладках у вашому навчальному корпусі

Електронний варіант газети
ви можете завантажити на сайті

www.npu.edu.ua
у розділі “Педагогічні кадри”
З питань розміщення інформації про ваші заходи та події звертайтесь за
телефоном (044) 2347587 або електронною поштою gazeta@npu.edu.ua

2

ЖОВТЕНЬ 2013

РЕКТОР ЗУСТРІВСЯ ЗІ СТУДЕНТСЬКИМ АКТИВОМ
Вперше в новому
2013/2014 навчально
му році у вересні відбу
лася зустріч ректора
НПУ імені Михайла Дра
гоманова
Віктора
Андрущенка зі студент
ським активом та обго
ворення планів щодо
святкування у 2014 році
180річчя університету.
Безумовно, частково
програму заходів уже
запропоновано для розгляду, але, на переконання ректора, тут дуже важливо
врахувати думки й пропозиції студентів.
Зокрема, активісти запропонували організувати такий собі своєрідний загаль
ностудентський фестиваль, запросити спудеїв з усієї України, та й не тільки України,
зважаючи на широкі міжнародні зв’язки університету.
За словами драгомановців, формат такого заходу слід обрати розважальним,
аби дещо відійти від концепції офіціозу, що буде присутній на урочистостях держав

ного рівня у палаці “Україна”. Таким
чином, студенти теж зможуть
запам’ятати свято на все життя, а
також продемонструвати свої вмін
ня та таланти друзям і колегам з
інших вишів.
Серед пропозицій студентства
також аргументувалося проведення
студентської наукової конференції,
випуск кількох наукових збірників із
публікаціями молодих науковців.
Ці ідеї підтримав і присутній на
зустрічі співголова Наглядової ради НПУ Анатолій Толстоухов, висловивши бажан
ня сприяти студентству у реалізації пропозицій. Як зауважив Анатолій Володимиро
вич, саме студентство задає тон розвитку всього університету і відповідно від нього
повинна йти переважна більшість хороших та позитивних ідей.
Ректор у свою чергу пообіцяв студентам, що їх пропозиції будуть розглянуті та
включені до плану заходів, а зустрічі з ректоратом вишу стануть частішими.

Прес"служба університету

Конференція

П О Ш И Р Е Н Н Я
Кожний із нас в повсякденному житті може
зустріти особистість з порушеннями мовлення.
Більшість людей рідко замислюється – чому так від
бувається, що людина говорить неправильно,
однак знає: варто звернутися до логопеда – і недо
ліки мовлення будуть виправлені. В більшості
випадків подолати нескладні порушення вдається
повністю.
А як бути, якщо індивід взагалі не говорить і в
перспективі не зможе оволодіти мовленням? Для
цього у світі існують спеціальні засоби – альтерна
тивна та допоміжна комунікація (міжнародна абре
віатура ААС).
З метою поширення знань про ААС в Україні і
допомоги батькам та спеціалістам, що працюють з
поширення знань про ААС нерозмовляючими діть
ми, влітку 2013 року Інститут корекційної педагоіки
та психології спільно з ВГО “Українська асоціація
корекційних педагогів” та ВГО “Національна Асам
блея інвалідів України” вперше в Україні провели
ІХ Східно та Центральноєвропейську Регіо
нальну конференцію з проблем альтернативної
та допоміжної комунікації. Ця конференція тра
диційно проходила в країнах ЄС, а проведення її в
Україні було ініційовано західними колегами. У
роботі конференції взяли участь представники
11 країн світу, серед яких Україна, Росія, Білорусь,
Швеція, США, Польща, Молдова, Норвегія, Угор
щина, Румунія, Великобританія. З усіх куточків
України завітали до НПУ корекційні педагоги, нау
ковці та батьки проблемних дітей. Загалом кіль
кість учасників була понад 400 осіб.

Презентація

З Н А Н Ь

П Р О

Зацікавлення конференцією було дуже
величезне, адже окрім нагальних тем – про
взаємозв’язок ААС та розвитку мовлення (Сті
вен Тетчнер, Норвегія), про допомогу батькам
у сексуальному вихованні нерозмовляючих
дітей (Софія Кальман, Угорщина), про жесто
ву комунікацію для розвитку мовлення дітей з
синдромом Дауна (Андрій Савицький, Украї
на), становлення системи використання ААС в
Україні (Інна Марченко, Україна), про особли
вості використання ААС з особами з афазією
(Ірина Мартиненко, Україна) – було проведе
но чимало цікавих майстеркласів: з Бліссим
воліки (Маргарета Йонісче, Швеція), з органі
зації занять з навчання комунікації (Тетяна
Грудко, Білорусь), з діагностики комунікатив
ної поведінки дітей з порушенням навичок вер
бального спілкування (Катерина Сороко,
Білорусь). Одним з найважливіших досягнень
конференції стала виставка обладнання ААС
фірмвиробників – з Чехії, Польщі, США, Шве
ції та Великобританії.
Схвальні відгуки про конференцію дирек
тор Інституту академік Віктор Синьов та
заступник директора професор Марія Шере
мет продовжують отримувати й досі, адже наш
університет показав високий європейський
рівень в організації такого масштабного захо
ду!

Урочисте відкриття конференції

Академік Віктор Синьов
з професором Аурелією Раку з
Молдови

А А С

Олександр Козинець,
викладач кафедри логопедії
Стівен Тетчнер (Норвегія) та
Ірина Мартиненко (Україна)

РОЗВІДКА ВІД НЕБАЙДУЖИХ НАУКОВЦІВ
У вересні відбулась
презентація колективної
монографії “Правова спад
щина козацькогетьмансь
кої держави (1648 – 1764
роки)”, авторами якої є
Олексій Бубела, Володи
мир Маковський та Михай
ло Ярошенко.
Під час презентації Воло
димир Маковський поділив
ся думкою, що українці
повинні боятися лише самі
себе. “На початку 90х
років мені потрібно
було визначатись з
Автори презентованої
темою дисертації, бо
праці
попередня втратила
свою
актуальність.
Тому я почав розробляти те, що цікаво в першу
чергу самому, – зізнався Володимир Іванович. –
Поставив собі низку запитань: Чи мали ми само
стійну державу? Що втратили? На яких підставах
розбудовуємо і навіщо взагалі це треба? Таким
чином поступово зібрав близько двохсот джерел.
Дійшов для себе наступного висновку, який і висвіт
лив у своїй частині презентованої книжки: на жаль,
ні поляки, ні турки чи татари, ні московський цар чи
шведський король не були більшими ворогами для
нашої державності, ніж ми самі. Там, де три козаки

ЖОВТЕНЬ 2013

– два гетьмани: лівобережний і правобережний. Сьогодні,
на жаль, відбувається те саме. Люди не чують одне одно
го і дбають лише про себе. Сподіваюсь, що читачі нашої
книжки змінять цю ситуацію. Як заради себе, так і задля
країни”.
Михайло Ярошенко підкреслив, що виданню моно
графії передував великий об’єм роботи, ретельно аналі
зувались українські та іноземні наукові джерела. Наукова
праця рецензувалась фахівцями з Інституту педагогіки
Національної академії педагогічних наук України, Націо
нальної Академії Служби безпеки України та була реко
мендованою до друку кафедрою правознавства Інституту
політології і права НПУ імені М. П. Драгоманова. Завідувач

Під час презентації на кафедрі правознавства

кафедри правознавства, доцент, кандидат філософських
наук Іван Салтовський як автор передмови зазначив, що
книжка має прояснити “білі плями” в українській історії та
надасть можливість всебічного розуміння складних дер
жавотворчих процесів від Богдана Хмельницького до
Кирила Розумовського. “Мета нашої праці – популяриза
ція ідеї козацтва та її правової спадщини, – говорить
Михайло Ярошенко. – Видання монографії ми приурочи
ли до 365річчя відновлення української державності та
національновизвольної війни”.
Завершив презентацію наукової розвідки Олексій
Бубела, який зазначив, що і в історії, і в сучасній ситуації
можна віднайти приводи для суму, але все одно над голо
вами українців сяє сонце, яке дає насущний хліб. “Нехай
це буде прикладом бути небайдужим. Коли людина стає
байдужою, то вона втрачає свій внутрішній стержень, –
наголосив Олексій Іванович. – Всі хочуть, щоб діти були
кращими, але це залежить від нас, нашої діяльності”.
У колективній науковій розвідці досліджуються осо
бливості козацького (звичаєвого) права часів національ
новизвольної війни, укладення договорів між Україною та
Російською імперією, правові засади гетьманського упра
вління, ліквідація правових норм української автономії –
Гетьманщини, поглинання та уніфікація українських
земель в складі Російської імперії, введення загальноім
перського законодавства на теренах лівобережних
земель.

Сергій РУСАКОВ

3

Інтерв’ю

ВІТАЛІЙ БОНДАР: ВІД ШАХТИ ДО АКАДЕМІЇ

– Сьогодні у вас ювілей. За пле"
чима – відстань у 75 років. А з чого
все починалося? Яким було дитин"
ство майбутнього академіка?
– Дитинство моє було, як у всіх
дітей. У нас була велика сім’я, однак на
фронті загинув мій батько і два мамині
брати. Пізніше померла й мама. Їй було
лише 35 років, а мені – 10. Тож виховува
ли мене дідусь Лука та бабуся Катерина.
Як і інші діти, я ходив до школи, робив
уроки, займався спортом і працював у
колгоспі. Головне – я не почувався сиро
тою. То був час, коли люди були дуже
людяні, не виділялись одне від одного
одягом, харчами. Майже всі діти до жов
тня босі ходили на навчання.
У нас в селі була лише початкова
школа (14 класи), а обов’язковою була
семирічна освіта. Щоб її отримати, я
ходив пішки за 5 кілометрів щодня. Іноді
брели по пояс в багнюці, але все рівно
йшли вчитися. Як тільки довчився до 7
класу, в цій же школі відкрили десятиріч
ку, тож я закінчив 10 класів і став випу
скником першої 10річки.
Моєю мрією було після 7 класу піти в
ПТУ (раніше вони називались фабрич
нозаводські училища). Мене туди як
сироту взяли б поза конкурсом. Я пішов
би вчитися в училище, там би й жив,
отримав би гарну професію. І доля моя
могла б бути зовсім іншою, тим паче, що
мій дідусь мене на це спрямовував. Але
все склалося інакше.
– Ваш трудовий шлях розпочи"
нався з роботи на шахті. Розкажіть
про цей період. І як потім сталося,
що ви стали дефектологом?
– Справа у тому, що паспорт тоді
жителям сільських місцевостей не вида
вали. Його могли отримати лише люди з
міста. Тож можливості працювати в
іншому місці у мене не було. Всіх нас
чекав колгосп. Умови в колгоспі були
тяжкі, а платили за це копійки. Та я втра
тив таку “можливість”, бо подовжив нав
чання до 10 класу. І після школи (в 1956
році) одного разу, будучи в райцентрі в
Черкасах, я побачив рекламний щит, на
якому було написано: “Комсомольці!
Їдьте на відбудови шахт Донбасу!”. А
внизу – адреса, куди звертатися. Я
одразу туди й пішов. Заходжу до кабіне
ту, а мене й питають: “Ти комсомолець?”
“Ні, – кажу”. “Тоді ми зараз тебе й прий
мемо!”. Так я став комсомольцем, мені
дали комсомольський білет та путівку на
шахту. Через кілька днів прийшов час
від’їжджати. Я потрапив на роботу в
місто Сталіно (стара назва Донецька).
Оскільки мені тоді ще не було 18 років,
то мені, як неповнолітньому, не дозво
лили працювати в шахті, а запропонува
ли місце роботи в будівельному загоні,
який зводив котеджі для шахтарів.
Та через рік, в 1957 році мене забра
ли в армію у Закавказький військовий
округ, в місто Тбілісі. У 1960 я демобілі
зувався. І постало питання: що робити
далі? На той час вже померли дідусь і
бабуся. Старший брат Володимир загі
тував мене поступити в КДПІ імені Мак
сима Горького на дефектологічний від
діл педагогічного факультету. Брат
переконував мене, що то найкращий
факультет, що там працюють висококва

4

ліфіковані викладачі, що там гарні
умови. Взагалі тоді така просвітницька
робота проводилася серед молоді, осо
бливо серед хлопців, бо після війни не
було чоловіків у школах. У результаті
такої “агітації” в моїй групі майже 50%
були хлопці. Це 18 юнаків. І всі вже після
армії. В гуртожитку жило нас четверо в
кімнаті, з яких потім двоє стали академі
ками – я і Сергій Максименко. Частина з
одногрупників – полковниками, партій
ними працівниками, докторами наук.
Чому саме дефектологія? Бо я знав,
що після закінчення я зможу працювати
в школіінтернаті, а це було мені близь
ким і по духу, і по іншим внутрішнім
переконанням.
– Ваш рід славетний, а дідусь і
бабуся заслуговують глибокої поша"
ни, адже виховали двох чудових ака"
деміків – Віталія та Володимира Бон"
дарів. Володимир Іванович – стар"
ший, тож, мабуть, постійно піклував"
ся про свого молодшого брата?
– Професійне становлення брата
відбулося дуже рано. Після семирічки він
пішов навчатися в педучилище в місті
Золотоноші. Тож бачились ми рідко,
Практично лише на літніх канікулах та на
свята. Звісно, як старший брат, він і
радив мені, як чинити краще. Після
закінчення педучилища Володя вчите
лював у Катеринополі. Нас доля звела
лише тоді, коли я прийшов з армії. Брат
взяв мене під свою опіку і далі, так би
мовити, я йшов по його слідах: він захи
стив кандидатську дисертацію, згодом –
я захистив кандидатську; він захистив
докторську, пізніше – я став доктором
наук. Брат був для мене стимулом, при
кладом і постійно не давав розслабляти
ся, щоб я міг розвиватися професійно.
Був у нас один цікавий випадок. І я, і
Володя одночасно подали документи на
обрання нас академіками. І нас обох на
одних і тих же зборах таємним голосу
ванням обрали дійсними членами АПН
України. Це був перший випадок в історії
педагогічної науки України, що двоє
братів стали одночасно академіками.
– Розкажіть трохи про свою
сім’ю, про дружину, про те, чим є для
вас родинне коло.
– На 2 курсі навчання в гуртожитку
на дискотеці я познайомився зі своєю
майбутньою дружиною – Людмилою
Білик, тоді ще студенткою 1 курсу фіз
мату. З того часу і по сьогодні ми разом.
Через 4 роки, а саме в 1965 році, ми
одружились, в 1970 році в нас народи
лася донька Владлена, а в 1981 – донька
Катерина. Обидві доньки одружені. Я
пишаюся ними і радію тому, якими гар
ними людьми вони виросли. Є ще й
онучка. Також вже одружена. Доньки
пішли по моїх, педагогічних, стопах, а от
внучка обрала собі економічну кар’єру.
– У вашому житті був період,
коли ви працювали на Кубі. Що вхо"
дило у ваші обов’язки і чи сумували
ви тоді за Україною, які переживання
були в душі?
– У 1972 році мене запросили туди
поїхати консультантом з проблем спе
ціальної освіти. Повагавшись, я все ж
прийняв пропозицію, і разом з дружи
ною та донькою (їй тоді було 2 роки) ми
поїхали на Кубу. В мої обов’язки входи
ло консультувати працівників Міністер
ства освіти Куби з питань спеціальної
освіти, допомагати розвивати спеціаль
ні школи, розробляти навчальні програ
ми та готувати вчителів для їх впрова
дження. В той період я об’їздив всю
Кубу, побував майже у всіх спеціальних
закладах. Пробув там 1,5 роки, але кож
ного дня думав про Україну. Звісно, на
Кубі були українці, крім мене, але мені
дуже бракувало рідної землі. Вона мені
снилася ночами. Я страшенно скучав за
домом.
– Знаю, що в молодості ви дуже
захоплювалися шахами. Що ще вас
приваблювало раніше і що сьогодні?

– Не тільки шахами. Хоча це була
моя улюблена гра. Ще я займався лег
кою атлетикою, мав гарні показники у
стрибках у висоту, по штовханню ядра. У
школі грав у волейбол, а в інституті
виступав за волейбольну команду
факультету.
– Зараз ваша наукова діяльність
пов’язана з проблемами інтегрова"
ної освіти. Чому саме інтегроване
навчання?
– Пройшло майже 90 років з того
часу, коли дитячі будинки для безпри
тульних та дефективних дітей були
реорганізовані у спеціальні школиін
тернати. За цей час в Україні відбулися
кардинальні зміни у політичному, еконо
мічному, соціокультурному житті сус
пільства, активно формується нове
розуміння світу як співтовариства, поз
бавленого будьякої дискримінації осіб
з інвалідністю чи порушеннями у
розвитку за будьякими ознаками. За
цих умов школиінтернати (хоча вони й
далеко не вичерпали свій потенціал) на
недостатньому рівні готують випускни
ків до соціалізації в суспільстві. Виникає
гостра потреба в проведенні серйозних
реформ у галузі спеціального навчання.
Одними локальними змінами тут не
обійтися.
Проведений нами порівняльний
аналіз розвитку сучасної спеціальної
освіти в Європі та Україні підтверджує,
що вагомих результатів у розв`язанні
проблеми соціальної інтеграції випу
скників досягають ті країни, які не тільки
створюють оптимальні умови дітям для
рівного доступу до якісної (інклюзивної)
освіти, а й створюють умови для вибору
інших форм навчання. Декларація без
межних прав у сфері освіти, не підкрі
плена відповідними соціальними стан
дартами, належним фінансуванням
реформаторських дій, спеціально підго
товленими кадрами та не підтримана
громадськістю, веде до підміни реаль
ної інклюзії формальним (насильниць
ким) переведенням дітей зі спеціальної
школи в масову, де лише окремі діти з
порушеннями розвитку можуть одержа
ти повноцінну освіту і розвиток. А це уже
є порушенням прав більшості таких
дітей, яким така освіта є недоступною.
У цьому контексті перед сучасною
педагогічною наукою стоїть завдання
розробити, апробувати і впровадити
такий оптимальний особистісноорієн
тований маршрут, який би забезпечував
кожній дитині з порушеннями у розвитку
(включаючи й глибоко розумово відста
лих дітей) можливість одержати якісну
освіту, доступну її пізнавальним можли
востям. На наш погляд, зберегти досяг
нутий сучасною спеціальною школою
високий рівень диференційованого спе
ціального навчання (на рівні початкової,
неповної середньої чи середньої освіти)
можна шляхом впровадження концепції
освітньої інтеграції, що передбачає
створення при масовій школі системи
паралельних диференційованих класів
для дітей з різними навчальними здібно
стями.
– Які ваші плани на майбутнє?
– Я мрійник і оптиміст. Тому завжди
планую свою роботу не тільки на близь
ку, а й далеку перспективу. Хочу, щоб
Україна стала асоційованим членом
Європейського Союзу, тоді не буде
перешкод для вивчення зарубіжного
досвіду освіти, щоб наш університет
одержав статус навчальнодослідниць
кого закладу, щоб реформи, які прово
дяться в освіті, мали фінансову підтрим
ку держави та громадськості, щоб життя
українського народу було наближено до
європейських стандартів.

Спілкувався
Олександр КОЗИНЕЦЬ,
викладач кафедри логопедії

Біографічна довідка
БОНДАР
Віталій Іванович
Народився 20 жовтня 1938 року в
смт Нова Водолага на Харківщині.
Закінчив дефектологічне відділення
Київського державного педагогічного
інституту імені О. М. Горького (1965 р.),
аспірантуру Науково9дослідного інституту
дефектології АПН СРСР у Москві, де
захистив
кандидатську
дисертацію
(1971 р.). Повернувшись до Києва, продов9
жив педагогічну діяльність. 1972–1974 рр.
– радник міністра освіти з питань спеціаль9
ного навчання на Кубі. 1975–1986 рр. –
працював на дефектологічному факультеті
Київського державного педагогічного
інституту імені О. М. Горького доцентом
кафедри олігофренопедагогіки, заступни9
ком декана та деканом факультету. Обій9
мав посаду завідувача лабораторії оліго9
френопедагогіки
Науково9дослідного
інституту педагогіки УРСР. Там захистив
докторську
дисертацію
(1992 р.).
1993–2009 рр. – обирався директором
Інституту дефектології АПН України
(тепер Інститут спеціальної педагогіки
НАПН України). В цьому ж році став про9
фесором.
Голова спеціалізованої Ради в Інститу9
ті спеціальної педагогіки із захисту канди9
датських і докторських дисертацій
(1995–2009 рр.), член Міжвідомчої ради з
координації наукових досліджень з педаго9
гічних та психологічних наук України (з
2001р.), голова науково9методичної комісії
МОН України з питань дефектології
(1993–2009 рр.), головний редактор жур9
налу “Дефектологія” (1995–2009 рр.), дій9
сний член АПН України (з 1999 р.), член
міжвідомчої координаційної ради Кабінету
Міністрів України з питань ранньої
соціальної реабілітації дітей9інвалідів
(2002 р.), член Президії АПН України
(2003–2011 рр).
У 2009 році на запрошення ректора
НПУ імені М. П. Драгоманова Віктора
Андрущенка та академіка Віктора Синьо9
ва, Віталій Бондар очолив науково9дослід9
ний центр інклюзивної освіти при Інститу9
ті корекційної педагогіки та психології
(зараз – Навчально9методичний центр
освітньої інтеграції), де плідно працює й
сьогодні, поєднуючи організаційні та нау9
ково9методичні функції з викладацькою
діяльністю.
Більше 25 років Віталій Бондар спів9
працює з багатьма ВНЗ України, спеціаль9
ними навчальними закладами, Міністер9
ством освіти і науки України, налагоджує
міжнародну співпрацю, зокрема з Укра9
їнським центром засобів розвитку Коле9
джу імені Грента Мак Юена та університе9
том провінції Альберти в Канаді, з Акаде9
мією спеціальної педагогіки в Польщі.
Завдяки унікальним розробкам акаде9
міка в сфері професійно9трудової підготов9
ки та адаптації дітей з особливостями пси9
хофізичного розвитку, близько 70% випу9
скників спеціальних шкіл9інтернатів для
розумово відсталих дітей працевлаштову9
ються, працюючи в реальних умовах сус9
пільного виробництва, підвищують свою
професійну майстерність і стають корис9
ними суспільству, а не поповнюють ряди
дітей9інвалідів, які отримують пенсію по
лінії соцзабезпечення.
Автор понад 300 наукових праць, мето9
дичних посібників, оригінальних навчаль9
них програм і підручників для дітей з осо9
бливостями психофізичного розвитку.
Найбільш відомими працями за останні
роки є: “Проблеми корекційного навчання
у спеціальній педагогіці” (2005); “Історія
олігофренопедагогіки” (2007); “Фізика:
Підручник для 7 класу допоміжної школи”
(2008). “Психолого9педагогічні основи
розвитку дітей в системі М. Монтессорі”
(2009); Особливості формування трудової
компетентності розумово відсталих учнів”
(2010); “Дефектологічний словник” (2011).
Нагороди: заслужений працівник
народної освіти, відмінник освіти України,
нагороджений медалями “К. Д. Ушинсько9
го”, “Гетьмана Мазепи”, Золотою медаллю
“Григорія Сковороди”, “Михайла Петрови9
ча Драгоманова 1841–1895 рр”, Почесними
грамотами Верховної Ради України, МОН
України, НАПН України. Почесний про9
фесор Кам’янець9Подільського національ9
ного університету імені Івана Огієнка,
Донбаського державного педагогічного
університету.

ЖОВТЕНЬ 2013

Ювілей

С п р а в ж н я

Січень 2013 р.
1 листопада 2013 року святкує свій
90й рік народження Валентина Костянти
нівна Крементуло, доцент кафедри
російської та зарубіжної літератури, кан
дидат філологічних наук, ветеран праці,
учасниця бойових дій Великої Вітчизняної
війни. Проте ці сухі “довідникові” рядки
приховують біографію дивовижної люди
ни. У свої 90 років – це молода сучасна
жінка, яку цікавлять події в Україні і світі,
яка ревно відстоює свої політичні погляди.
Вона пише літературознавчі статті, і їх дру
кують в університетських збірках. Разом з
тим, вона з цікавістю дивиться сучасні
шоупрограми, висловлюючи і захоплен
ня, і влучні саркастичні зауваження.
Доля подарувала їй зустрічі з видатними
людьми. Вона товаришувала з відомим
російським письменником Федором Абрамо
вим. Її науковим керівником був академік
О. І. Білецький, а опонентом на захисті дисер
тації – М. Т. Рильський. Володимир Сосюра
присвятив їй невеличкий віршик. Їй симпати
зували корифеї української культури, і чолові
ком став видатний український композитор
Микола Дремлюга.
Її обличчя майже не торкнулися зморшки.
Жодних “бабусиних” хустинок – вона завжди
вбрана у капелюшок і на вигляд має “трохи за
шістдесят”. От якби ж то не інвалідність та дві
палички, що гальмують її активне життя. А
голос, голос! Дзвінкий, не рипить постаречо
му. Та це вже завдяки генам.
Народилася Валентина Крементуло в селі
Лосинівка Ніжинського району. Її дід по бать
ковій лінії, грек за походженням, був вправним
ковалем, людиною сумлінною і відповідаль
ною: якщо обіцяв виконати замовлення в пев
ний час, то міг зробити на день раніше, але не
пізніше. За свою роботу правив недешево. Та
до нього йшли селяни, бо якщо “дід Студуло”
зробить рало, то це – на віки. Після дідової
смерті від голоду у 30ті роки саме його хату,
яку він покрив залізом, забрали під сільраду.
Так “вшанували” його добросовісну працю.
Добрий і набожний дід ревно зберігав еллінсь
кі традиції, молився виключно грецькою
мовою.
Мати Валентини, Єфросинія Марківна,
походила з селянської родини, яка володіла
20 гектарами землі і вважалася заможною.
Насправді, “заможність” була примарною: в
сім’ї підростало семеро дітей, і всі, від малого
до старого, мали працювати на землі, бо інак
ше не вижити. За тією роботою ніхто й світа
білого не бачив, тож і не до навчання було.
Лише Проня після закінчення школи сказала,
що хоче вчитися далі. Її та старшу сестру бать
ко відвіз на навчання до швачки. Та Єфросинія
втекла і категорично заявила, що хоче вчитися
“наукам”. Батько змушений був віддати її до
фельдшерськоакушерської школи. Наступ
ною сходинкою став Одеський фармакологіч
ний інститут, який Єфросинія Марківна закін
чила перед війною, маючи на руках двох дітей.
Вона єдина з усіх братів і сестер отримала
вищу освіту.
Натомість, всі діти з батькової родини
закінчили вищі навчальні заклади і досягли
соціальних висот. Дядько Валентини пра
цював директором школи, тітка – завучем,
інший дядько обіймав високу посаду в Міні
стерстві сільського господарства, а двоюрід
ний брат був ученим секретарем Інституту
кібернетики.
Батько Валентини, Костянтин Михайло
вич, мав професію картографагеодезиста.

ЖОВТЕНЬ 2013

Працював дуже ретельно і прискіпливо, при
складанні карт похибку в півміліметра вважав
великою помилкою і вимагав все переробля
ти. Красеньгрек, він пишався своїм еллінсь
ким походженням і мав шляхетні звички:
любив білі костюми, капелюхи, різьблені тро
стини, грав у преферанс, знав напам’ять бага
то віршів та поем і читав їх уголос.
Однак на заваді шлюбу Костянтина і
Єфросинії стали обидві сім’ї. Батьки матері
вважали родину батька бідною, безземель
ною. А сім’я батька була проти шлюбу через
невідповідність культурних традицій. Примі
ром, якщо в родині матері на стіл ставився
один горщик для всіх, то в сім’ї батька кожен їв
з окремої тарілки, і перед обідом обов’язково
читали молитви.
Та вперті закохані все ж побралися. Вони
доповнювали один одного, поєднавши грець
кий раціоналізм, твердість, вимогливість,
вишуканість і українську лагідність, душе
вність, емоційність, доброту. Згодом свекруха
не могла собі уявити кращої невістки, ніж
Єфросинія, та полюбила її більше за рідних
дочок.
Війна розкидала батьків по фронтах. У
липні 1941 року сімнадцятирічна Валя разом із
матір’ю, старшим лейтенантом медичної
служби, у складі військової частини вирушила
на фронт. Найважчий період припав на кінець
1941–1942 рр. у Поворіно – там була справжня
“м’ясорубка”. Валентина фасувала ліки, ван
тажила на машини важкі ящики з ліками у
пляшках, часом супроводжувала цей вантаж
на передову лінію фронту, попадала під
обстріл, була поранена. Уламок снаряду в нозі
й досі болем нагадує про війну – його не
можливо було видалити, не зачепивши нерво
вих тканин.
У 1943 році В. Крементуло вступила на
слов’янське відділення Ленінградського дер
жавного університету, який на той час знахо
дився в евакуації у Саратові. Після зняття бло
кади навесні 1944 року весь персонал ЛДУ
разом зі студентами вирушив до Ленінграда.
Їхали п’ять днів, голодували, бо пайок видали
лише на два дні.
У Ленінграді студентам доводилося не
тільки вчитися, але й працювати: розвантажу
вали набережну біля університету, передаючи
важке каміння один одному, і тільки раділи, що
тоді вже не було того голоду і холоду, який
переслідував усіх у Саратові. На філологічному
факультеті вчилися майже одні дівчата, та
часом їх посилали на Карельський перешийок
вантажити величезні балки соснового лісу у
відкриті товарні вагони. Всі працювали з вели
ким запалом, бо вважали це справою держав
ного значення.
На другому курсі навчання з’явився новий
студент – Федір Абрамов і став помітною осо
бистістю на факультеті. Демобілізований після
поранення, він завжди носив гімнастерку і
шинель – іншого одягу не було. Невисокого
порівняно зросту, худорлявий, з уважним,
вдумливим поглядом, Федір Абрамов привер
тав увагу всіх, хто його бачив.
Вечорами часом він влаштовував цікаві
обговорення нових творів російських пись
менників. На ці диспути нікого не треба було
агітувати, бо було цікаво. Не дивно, що у нього
закохалися майже всі студентки. Та Федір
Абрамов звернув увагу на Валентину Кремен
туло – красиву мовчазну дівчину, яка вирізня
лася серйозністю і глибиною. З нею цікаво
було розмовляти, і вони потоваришували.
Однієї новорічної ночі Федір розповідав Валі
про рідний край – про північ і її природу. Він так
красномовно і так емоційно описував краєви
ди, що Валентині здавалося – вона бачила на
власні очі ті ліси, ті поля, відчувала пахощі трав
і чула голоси лісу. Вона розуміла, що Федір
Абрамов вже тоді був талановитим письмен
ником. Цікаво, що його критичні зауваження
стосовно стилю дипломної роботи Валентини
виявилися не менш вагомими та слушними,
ніж поради наукового керівника. В. Кременту
ло на “відмінно” захистила свою дипломну
роботу на тему “Зображення Грюнвальдської
битви у Яна Длугоша, Ігнатія Крашевського та
Генрика Сенкевича”.
Російський письменник Федір Абрамов
все життя листувався з Валентиною Кремен
туло, дуже цінував її враження від своїх творів.
А в одному листі він, визнаний майстер слова,
написав: “Хіба я можу так поетично висловлю
ватись, як ти”. Листи Ф. Абрамова зберігають
ся в архіві В. Крементуло.
Після закінчення Ленінградського універ
ситету Валентина переїхала в Київ і вступила

ж і н к а !

до аспірантури в Київський державний універ
ситет ім. Т. Г. Шевченка. Її батьки тоді мешкали
по вулиці Леніна, 70, поруч з “письменницьким
будинком”. Будівлі мали спільну аркувхід у
двір, тож В. Крементуло часто бачила багатьох
українських письменників та поетів, з кимось
посусідськи віталася, а її рідний брат товари
шував з Богданом Рильським. Згодом, після
закінчення аспірантури, коли В. Крементуло
працювала редактором у Київському Держлі
твидаві, їй по роботі довелося спілкуватися з
П. Тичиною, В. Сосюрою, О. Гончаром,
Т. Масенком, О. Кундзічем та ін. Найемоційні
шим був Володимир Сосюра – він так щиро
радів, коли зустрічав Валентину. І одного разу,
усміхаючись до неї, промовив: “Карі очі, карі
очі україняться, руси коси, руси коси комсомо
ляться”.

Валентина Костянтинівна
з чоловіком. 1956 рік.
Керівником В. Крементуло по аспірантурі
був видатний літературознавець О. І. Білець
кий, академік, директор. Його літературознав
ча спадщина дуже багата і яскрава. Та справ
жнім подарунком долі було слухати його лекції
і просто спілкуватись з ним. В. Крементуло з
великою вдячністю і теплотою згадує свого
керівника: “У О. І. Білецького була якась осо
блива привабливість. Його душа була чуйна до
усього прекрасного і дуже молода. Ті, хто
знали Олександра Івановича і його сім’ю,
говорили, що він здається молодшим за свого
сина – професора Київського університету,
мовознавця, людини солідної, спокійної.
Натомість Олександр Іванович був повний
наснаги, захоплювався театром, написав кіль
ка п’єс для дітей і став одним з організаторів
першого в Україні дитячого театру. Завжди
натхненний, особливо коли розповідав про те,
від чого був у захваті: “Індійські легенди! Ара
бські сказання!”. Все це не стосувалося теми
моєї дисертації, але слухати і дивитися на
Олександра Івановича в цей час було захо
плююче. Особливо цікавою була його неве
личка лекція про історію написання Пушкіним
вірша “Я помню чудное мгновенье”. Скільки б
я не слухала цей виступ (а я слухала його разів
зо три, в основному в бібліотеках), він звучав
порізному. І справа тут не в змісті, а в тих
почуттях Олександра Івановича, які передава
лися слухачам, в його особливому піднесенні,
яке відчувалося, в його інтерпретації цієї, зда
валося б, зрозумілої теми. О. І. Білецький ніби
переносив слухача в ту атмосферу, якою жив
Пушкін, закохавшись у А. Керн”.
Треба віддати належне допитливості
В. Крементуло – коло її зацікавлень не обме
жувалося лише темою дисертації: “Шевченко і
польська література”. Валентина Костянтинів
на з інтересом відвідувала лекції відомого
мовознавця Л. А. Булаховського і була у захва
ті від його занять з історії чеської мови. І, зви
чайно ж, вона не пропустила жодного виступу
М. Т. Рильського про А. Міцкевича.
У 1955 році В. Крементуло успішно захи
стила кандидатську дисертацію. Її опонент,
Максим Тадейович Рильський, у своєму відгу
ку високо оцінив дисертацію і рекомендував
текст до друку. Його рукописний відгук також
зберігається в архіві В. Крементуло.
Під час навчання в аспірантурі в колі дру
зів Валентини Костянтинівни з’явилися моло
ді, але вже відомі українські композитори
В. Кирейко, М. Дремлюга, П. Майборода. І у
1955 році В. Крементуло стала дружиною
Миколи Дремлюги. Їх шлюб був і творчим сою
зом. В. Крементуло розширювала поетичні

горизонти свого чоловіка. Можливо, дякуючи і
її поетичним захопленням, М. Дремлюга напи
сав романси на вірші та сонети Мікеланджело,
Ф. Петрарки, В. Шекспіра, П. Ронсара, Х. Хіме
неса, П. Елюара, А. Міцкевича. Варто зазначи
ти, що у творчому доробку композитора понад
сто романсів, шість симфоній, симфонічні кон
церти, поеми, увертюри і перший в історії
української музики концерт для бандури і сим
фонічного оркестру. М. Дремлюга дуже ціну
вав думку дружини стосовно своїх музичних
творів. Стримана в емоціях В. Крементуло не
висловлювала бурхливо свого захвату, тож її
тихе схвальне “Добре!” було для чоловіка на
вагу золота.
З 1956 року і до виходу на пенсію В. Кре
ментуло працювала в Київському державному
педінституті (нині Київський державний педа
гогічний університет ім. М. Драгоманова). Але
краще “почути голос” самої Валентини
Костянтинівни: “Роботи було багато, адже нас
було тільки двоє викладачів із зарубіжної літе
ратури. Отже, доводилося розробляти і читати
всі періоди. Від самого початку мені доручили
викладати зарубіжну літературу кінця ХІХ ст. і
ХХ ст. Цей курс неохоче брали викладачі –
підручника з цього періоду ще не видали, а
творчість поетів і письменників вимагали
подавати, керуючись настановами комуні
стичної партії. Численні комісії з кафедр марк
сизмуленінізму, суспільних наук часто роби
ли зауваження, що я на своїх лекціях із зару
біжної літератури не показую роль радянської
ідеології. Це приголомшувало і заважало
працювати. Я намагалась донести суть творів,
оминаючи ідеологічні штампи, заохочувала
студентів до самостійних роздумів. Із теплим
почуттям згадую, як студенти слухали мої лек
ції про творчість А. Міцкевича. Мені здавалося,
що я пробудила в них інтерес до цього велико
го поляка. Поза семінарами вони ділилися зі
мною своїми враженнями, своїм захопленням
“ЖанКрістофом” Ромена Роллана, поемами
“Пан Тадеуш”, “Конрад Валенрод” А. Міцкеви
ча. А виступ однієї студентки заочного відділу
мені запам’ятався на все життя. На одному з
колоквіумів визвалася відповідати студентка з
останньої лави і почала тихо, спокійно говори
ти. Я була зачарована! І не тому, що почула
вдумливу розповідь, розумну і цікаву. Я була
вражена її прекрасною вимовою – це була
справжня співуча українська мова, якої я не
чула не тільки під час навчання в Ленінграді,
але й за час роботи у Києві. Враження від мови
цієї студентки в мене залишилося на все
життя. В подальшому, коли доводилося виїж
джати зі студентами в колгосп, я із захоплен
ням слухала виконання народних пісень сту
дентками українського відділу. В цих піснях
розкривалася душа українського народу, його
кращі риси”.
Вихід В. Крементуло на пенсію вивільнив
час для написання статей. 21 сторіччя стало
особливо плідним для В. Крементуло. Її дослі
дження творчості А. Міцкевича, Ю. Словацько
го, зв’язків Т. Шевченка і української школи
польських романтиків видані в наукових збір
ках Київського національного університету
ім. Т. Г. Шевченка. За останні роки в журналах і
збірках було надруковано більше 10 наукових
праць В. Крементуло. Вона і зараз працює над
статтею “Шевченко і польські діячі національ
новизвольного руху”. Можливо, саме напи
сання статей дозволило їй зберегти свіжий
розум. А напередодні свого 90річчя – замови
ла собі джинсову куртку! Це ще один секрет
молодості.
Можна сказати, що Валентина Костянти
нівна веде активне соціальне життя. З нею ціка
во спілкуватися людям будьякого віку. Вона
дарує оточуючим свої знання, читаючи
напам’ять уривки з “Іліади” Гомера, вірші Верле
на, Аполлінера, Уолта Уїтмена, розказуючи про
зарубіжних письменників. Вона невгамовна.
В останні роки доля не була прихильна до
В. Крементуло, однак вона не скорилася хво
робам і стійко перенесла онкологічну опера
цію, два інсульти, злам обох ніг, що змусило її
спиратись на 2 палички. Та не кожна молода
людина має таку жагу до життя, таку наснагу
жити.
Любі студенти, коли на свято 9 травня ви
побачите жінку з орденом і медалями, яка
гордо йде по червоній доріжці до перших рядів
актового залу, спираючись на одну (тільки
одну) паличку, знайте, це вона – Валентина
Крементуло.

Марія ДРЕМЛЮГА,
кандидат мистецтвознавства

5

Ювілей

СЛОВО ПРО ВИЧТЕЛЯ:
ДВІЧІ ЮВІЛЯР – ПРОФЕСОР КОЛЯДА ІГОР АНАТОЛІЙОВИЧ
2013 р. доктор історич
них наук, професор, про
фесор кафедри методики
навчання суспільних дисци
плін і гендерної освіти Інсти
туту історичної освіти Націо
нального педагогічного уні
верситету імені М. П. Драго
манова Коляда Ігор Анатолі
йович відзначив, як він сам
прокоментував,
два
маленькі ювілеї: 45річчя від
дня народження та 20ліття
науковопедагогічної діяль
ності.
Ігор Анатолійович добре відомий у наукових та осві
тянськопедагогічних колах, користується авторитетом
серед вчителів, студентів, громадськості, справжній това
риш та вчитель життя для учнів, які за доброго наставництва
професора займаються науковою та педагогічною діяльні
стю, а своїми успіхами багато у чому завдячують його пора
дам, підтримці.
Коляда Ігор Анатолійович народився 28 липня 1968 р. у
містечку Тараща Київської області у родині міліціонера
Коляди Анатолія Марковича та медичного працівника Коля
ди Анастасії Максимівни. З дитинства Ігоря Анатолійовича
оточували мальовнича природа Київщини, опіка люблячих
батьків, гарна домашня бібліотека.
Історія захоплювала ювіляра ще з юного віку, любов до
неї йому привили його шкільні вчителі історії: Тетяна Олек
сандрівна Лисенко та Віктор Дмитрович Мельниченко.
Учень Таращанської школи № 1 не тільки проявляв особли
ві успіхи у вивченні предметів гуманітарного циклу, але й
активно долучався до громадської, науковопошукової
роботи. Зокрема, він очолив раду музею історії школи, а
результати проведеної ним кропіткої пошукової роботи по
збору свідчень і спогадів старожилів міста, вчителів та учнів
школи, фотокарток, інших документів і досі зберігаються у
фондах та експозиції музею.
Коли постала необхідність вибору майбутньої професії,
то випускник 10 класу Коляда Ігор довго не вагався, обрав
ши за майбутній фах педагогіку й історичну науку. Найбільш
адекватно задовольнити свої інтелектуальні потреби та
отримати професію вчителя юнак зміг у Київському держав
ному педагогічному інституті імені О. М. Горького. Згадуючи
про свою альмаматер, майбутній професор зазначає, що
він вступив до інституту імені О. М. Горького (1985 р.), а
закінчив державний університет імені М. П. Драгоманова
(1992 р.), засвоївши найкращі традиції двох епох навчаль
ного закладу.
На роки навчання на першому курсі історичного
факультету КДПІ імені О. М. Горького припадає і його дебют
наукової діяльності, залученням до якої він завдячує канди
дату історичних наук, доценту кафедри історії СРСР та УРСР
Кравченко Надії Михайлівні та старшому викладачу Павелко
Людмилі Олексіївні. Саме у перший рік навчання з’являєть
ся і перша наукова публікація студента І. Коляди, присвяче
на діяльності на Таращанщині у буремному 1917 р. петро
градського революціонера О. Михайлова.
Після другого курсу прийшов час служити у Збройних
Силах. Армійський досвід не став зайвим у житті Ігоря Ана
толійовича. Військовий вишкіл та дисципліна дозволили
загартувати тіло і дух, зміцнити характер, наполегливість,
вдосконалити навички самоорганізації та стратегічного
мислення. Командування запримітило рядового І. Коляду і
рекомендувало обрати його на посаду секретаря комітету
ВЛКСМ військової частини. Отримані навики у публіцистиці
секретар комітету ВЛКСМ І. Коляда не раз використовував
на сторінках армійської преси. Діяльність ватажка армійсь
кої молоді відзначена нагородами ЦК ВЛКСМ та ЦК ЛКСМ
Білорусії, командуванням Білоруського військового округу.
Звільнився у запас Ігор Анатолійович у званні старшини.
І хоча під час військової служби Ігор Анатолійович не
розлучався з книгами, після повернення в університет дове
лося багато чого наздоганяти. Результатом наполегливості

у навчанні та самоосвіті стала перемога на Всесоюзній
олімпіаді “Молодь і Науковотехнічний прогрес” (1991 р.) з
педагогіки на п’ятому курсі та почесне друге місце, яке
довелось виборювати у представників з Росії, Казахстану,
Білорусії, Молдови, Литви.
Ще зі студентських років Ігор Анатолійович розпочав
свою педагогічну діяльність. Під час практики директор
Українського коледжу В. М. Хайруліна запросила молодого
студента 4 курсу попрацювати вчителем історії у старших
класах. І після закінчення навчання Ігор Анатолійович про
довжував ще сім років працювати вчителем історії.
Історичний факультет, за його словами, став справ
жньою науковою та професійною школою. З вдячністю він
згадує своїх наставників: доц. Н. Кравченко, доц. П. Нікола
єнко, доц. М. Александру, доц. В. Самойленко, ст. викл.
Л. Лєбєдєву, проф. М. Журбу, доц. І. Ганжу, доц. Г. Січкаря,
проф. М. Березовчука, ст. викл. І. Мазура, проф. М. Вигов
ського, проф. А. Трубайчука, доц. Крижанівську, доц.
Л. Денесяко, доц. В. Сидоренко, проф. С. Осмоловського,
доц. Л. Таран, доц. С. Голованова, проф. М. Головка, доц.
Г. Стрельського, проф. О. Гоша, доц. О. Ільїна, доц. О. Вла
сенко, доц. Цвікальську, доц. Н. Загребельну, доц.
Ф. Ковальчука.
У 1992 році кандидат педагогічних наук, доцент Чернен
ко Світлана Володимирівна, за підтримки та згоди декана
історичного факультету професора Сушка Олександра
Олександровича, запросила випускника з досвідом педаго
гічної діяльності І. А. Коляду на посаду викладача відновленої
кафедри методики викладання історії. На той час в Україні
тільки відбувалося становлення вітчизняної історичної науки,
розроблялася концепція безперервної історичної освіти для
середньої школи (ювіляр виступив одним із авторів першого
її проекту), складалися відповідні програми, катастрофічно
не вистачало підручників та методичного забезпечення.
Перед ученими та методистами постав величезний об’єм
роботи, частину якої взяла на себе кафедра методики викла
дання історії Державного педагогічного університету імені
М. П. Драгоманова. Не полишився осторонь цієї роботи і
молодий викладач. Авторству Ігоря Анатолійовича належали
перші в Україні розробки тестових завдань для випускників
шкіл (1993 р.), посібники з історії України, всесвітньої історії
та правознавства, посібникидовідники для вступників до
вищих навчальних закладів, методичні посібники для вчите
лів, не кажучи вже про численні методичні розробки, хресто
матії, робочі зошити та дидактичні матеріали для учнів. Якщо
лише приблизно порахувати видані різними видавництвами
навчальні та навчальнометодичні посібники за авторством
Коляди Ігоря Анатолійовича протягом 1990х років, то їх
наклад становить близько одного мільйона одиниць. Та,
мабуть, всі ті, хто навчався та працював у 1990ті роки,
пам’ятають тонкі, але надзвичайно змістовні видання з абсо
лютно новими для пострадянського простору методичним
апаратом, стислістю та доступністю навчального матеріалу.
За порадою проф. Т. Ладиченко декан підготовчого від
ділення ст. викл. М. І. Кравчук залучає досвідченого вчителя,
фахового методиста до викладання слухачам педагогічних
класів та підготовчого відділення (де він пропрацював
15 років). Саме в Інституті дистанційного навчання (дирек
тор проф. А. П. Кудін) І. А. Колядою вперше в Україні було
розроблено і апробовано комп’ютеризовану систему
тестової перевірки освітніх досягнень слухачів з історії Укра
їни та всесвітньої історії.
Методична робота, яка відбирала левову частку часу, не
заважала науковій діяльності молодого викладача. Протя
гом 1992–1996 рр. навчався у аспірантурі без відриву від
виробництва на кафедрі загальної історії. Був стипендіатом
Кабінету Міністрів України (1993–1996 рр.).
У 2002 році Ігор Анатолійович захищає кандидатську
дисертацію “Негативістська опозиція Новому курсові та
методи її нейтралізації адміністрацією Ф. Д. Рузвельта”
(науковий керівник д. істор. наук, професор Ігор Антонович
Хижняк), у 2004 році отримує вчене звання доцента та, не
зважаючи на численні запрошення перейти працювати у
комерційні структури, продовжує роботу на улюбленій
кафедрі рідного університету.

При надзвичайно напруженому графіку викладацької
роботи в НПУ імені М. П. Драгоманова, громадській актив
ності І. А. Коляді знадобилося лише 8 років, аби написати та
захистити докторську дисертацію “Українська інтелігенція в
Росії: суспільнополітична та соціальнокультурна діяльність
(друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)” (науковий консуль
тант д. істор. наук, проф., членкореспондент НАН України
Олександр Петрович Реєнт).
У 2013 році Ігор Анатолійович отримує диплом профе
сора кафедри методики навчання суспільних дисциплін і
гендерної освіти і надалі продовжує займатися науковою,
науковометодичною та педагогічною діяльністю. Перед
ним відкрилися можливості сформувати власну історичну
та методичну школу.
Протягом 20 років в Інституті історичної освіти НПУ імені
М. П. Драгоманова І. А. Коляда розробив навчальні програ
ми і викладає ряд вузівських курсів. Серед них: “Шкільний
курс “Історії України” та методика його викладання”, “Теорія
та методика навчання правознавства”, “Теорія та методика
навчання країнознавства”, “Шкільний курс “Історія світової
культури” та методика його викладання” та інші. Він керує
педагогічною практикою студентів, під його керівництвом
пишуться та захищаються надзвичайно актуальні та науко
ємні магістерські та кандидатські дисертації; професора
І. А. Коляду не раз запрошували офіційним опонентом на
захисти наукових дисертацій.
І якщо не всі освітяни, пов’язані з викладанням історії у
школах та ВНЗ України, знають Ігоря Анатолійовича особи
сто, то його прізвище й інтелектуальний доробок загально
відомі.
Окрім усього іншого, професор Коляда є провідним
фахівцем з розробки та експертизи завдань для ЗНО з істо
рії України, всесвітньої історії УЦОЯО. Протягом 15 років
виконує обов’язки голови та члена предметної комісії істо
ричної секції Малої академії наук України, виступає членом
журі краєзнавчотуристичних зльотів учнівської молоді, з
2011 р. є членом Правління Національної спілки краєзнавців
України.
І. А. Коляда – член редколегії провідних фахових журна
лів: “Історія в школі”, “Історія в сучасній школі”.
Подвижницька наукова й освітньопедагогічна діяль
ність, активна участь у громадській роботі відзначена рядом
нагород: нагрудним знаком МОН України “Відмінник освіти
України” та нагрудним знаком “Петро Могила”, подяками
міністра освіти.
Науковий доробок професора І. А. Коляди об’ємний,
різноплановий і продовжує зростати. На сьогодні його
авторству належить 3 монографії (23, 25 друк. арк.), 60 нав
чальнометодичних видань для учнів і студентів, 11 навчаль
нометодичних комплексів для вчителів, 2 шкільних підруч
ника, 6 навчальних підручників для ВНЗ, 7 навчальних про
грам, 7 науковопопулярних книг, 55 наукових, 77 науково
методичних, 15 науковопопулярних статей.
Розраду та відпочинок Ігор Анатолійович знаходить у
колі родини та друзів, надзвичайно полюбляє подорожува
ти історичними місцями України, Європи, країнами СНД.
Вітаючи з прекрасним ювілеєм, хочемо сказати: за всі
роки, що ми знайомі з д. істор. н., професором І. А. Коля
дою, ми бачили чимало його перемог і звершень, він завжди
з честю виходив з найбільш важких життєвих ситуацій і не
забував допомогти вийти з них і друзям.
Бажаємо довголіття, міцного здоров’я, та щоб попере
ду завжди було трішки більше, ніж пройдено.
Вчитель"методист Ліцею № 303 м. Києва
Черниш Олексій (випуск 1999 р.)
вчитель вищої категорії, зав. науково"методично"
го центру м. Бровари Мартенко Олена (випуск 2001 р.)
канд. істор. наук
Корольов Геннадій (випуск 2006 р.)
канд. істор. наук
Кирієнко Олександр (випуск 2008 р.)
канд. істор. наук
Милько Володимир (випуск 2009 р.)

Наші іменинники
Галина Іванівна Шаленко, а з нею і колеги з Науко
вої бібліотеки університету святкують ювілей свого проф
спілкового лідера, відмінника освіти України, члена проф
кому університету, організатора, натхненника й доброго
наставника багатьох професійних справ колективу.
Понад тридцять років, по закінченні історичного
факультету Київського Національного університету імені
Т. Г. Шевченка, Галина Іванівна працює в колективі педаго
гічного університету. Як заступник директора бібліотеки –
засновує “Літературну вітальню” для студентів, якою
пройшло багато відомих письменників і митців України, з
метою пропаганди книги організовані зустрічі в студент
ських групах з науковцями і цікавими особистостями кра
їни. Понад 15 років за її піклуванням читачі отримують
бібліотечну інформаційну газету “Бібліокур’єр”.
А щорічні, організовані Галиною Іванівною у Всеукра

6

їнський день бібліотекаря, екскурсійні поїздки по Україні назавжди залишаються у
пам’яті колег: в них і пізнання нових міст, чудових дендропарків країни, і зустрічі з
колегами українських вузів.
Вміння Галини Іванівни спілкуватись з оточуючими, пропускаючи хвилі людських
турбот крізь любляче серце, і світле позитивне світобачення, як магніт, завжди притя
гує колег. Щирість і терпіння, надзвичайна працездатність, високий рівень компе
тентності й професіоналізму дозволяє Галині Іванівні Шаленко кожну справу, якою
піклується, робити якісно, творчо, яскраво.
Зичимо Вам, шановна Галино Іванівно, міцного здоров’я, щастя, добробуту, неви
черпної енергії, творчого натхнення, здійснення Ваших задумів і планів та незгасного
прагнення працювати!
З великою повагою і за дорученням
колективу Наукової бібліотеки
завідувач інформаційно" бібліографічного відділу
Наталія ТАРАСОВА

ЖОВТЕНЬ 2013

Інтерв’ю

Кучеренко Єгор:
“Щодня відкриваю нове в психологічній науці!”
Кучеренко Єгор Валерійович – кандидат психологічних наук, про"
фесійний психотерапевт і коуч, автор тренінгових програм із засто"
суванням психосинтезу та розвивального коучингу, викладач психо"
логії. Досліджує теорію інтегративної психології, впроваджує альтер"
нативні форми навчання практичних психологів, працівників освіти та
студентів психологічних спеціальностей методам немедичної психо"
терапії та психоконсультування.
За версією Міжнародного Швейцарського видавництва “Who is
Who Verlag fur Personenenzyklopadien AG” Є. В. Кучеренко належить
до числа успішних українців 2013 року в галузі психологічної науки.

– Ви поєднуєте викладання психології і психотерапію – наскільки близькі ці
сфери діяльності?
– Ці сфери практично різні за метою і змістом. Єдине, що їх поєднує, це величез
на глибина практичного матеріалу, яким можна легко насичувати зміст викладання
психологічних дисциплін. Так студенти швидше відчувають вашу компетентність. Уже
п’ятий рік поспіль я надаю психотерапевтичну допомогу, яку здійснюю на засадах
інтегративного підходу. Саме тому моє викладання наслідує процес психотерапії,
запозичуючи від нього спонтанність, невимушеність, емоційність та найголовніше –
життєвість, а не суцільну теоретизацію, як було на початку моєї кар’єри.
– У цьому році ви очолили громадську організацію “Академія розвитку
психологічної науки і практики”. Якою саме діяльністю займається організація?
– Ця громадська організацію здійснює, насамперед, просвітницьку роботу в
28 жовтня святкуватиме 30річчя старший закладах освіти, де працюють практичні психологи, організовує майстеркласи з пси
викладач кафедри психології і педагогіки, кандидат хоконсультування та психотерапії для студентів, здійснює фахові дослідження, а
психологічних наук Єгор Кучеренко. Ми знаємо також сертифікацію психологів за різними професійно орієнтованими рівнями підго
Єгора Валерійовича як вимогливого, але справед товки (психологкоуч, психологгіпнотерапевт тощо). Також ми працюємо над випу
ливого викладача, з почуттям гумору та глибокою ском збірника наукових праць “Гуманітарний корпус”, перший випуск якого вийде на
емпатійністю, тому завітали на розмову напередод початку нового року. До реалізації наших завдань на громадських засадах долучились
ні особистого свята.
більше п’ятиста українських психологівпрактиків, науковців та студентів. Також ми
– Чим був викликаний ваш інтерес до психології, активно співпрацюємо з українськими та російськими вишами.
коли обирали цей фах?
– Ви розробили і впровадили у вітчизняну практику такі навчальні психоло"
– Інтерес до психології був у мене з дитинства, коли гічні курси, як “Розвивальний коучинг” і “Психосинтез як метод психотерапії”.
я із щирою цікавістю виявляв спостережливість за емо Розкажіть, будь ласка, про них детальніше.
ціями та поведінкою людей, вмів швидко вловити осо
– У курсі “Розвивальний коучинг”, який ми пропагуємо в системі навчальних май
бливості їх мовлення та ходи. У дитячому садочку я захо стеркласів, інтегровано класичний коучинг з психотерапевтичними техніками. Коу
плювався пародіями на відомих людей і знайомих. З чинг прийшов у психологічну практику в 70х роках минулого століття зі сфери спорту
того часу залишаюсь досить спостережливим і легко і давно застосовується в психологічному консультуванні, тренерстві та психологічній
ідентифікуюсь до співрозмовника. Так я навчився вико корекції. Метод розвивального коучингу експериментально досліджено у поєднанні з
ристовувати тоді ще невідомі для мене психологічні класичним психосинтезом – італійським напрямом психотерапії, який виник більше
вміння на практиці. Тепер досліджую психологічні про ста років тому і зарекомендував себе в США та Європі як ефективний метод психоло
блеми як науковець з великим задоволенням та захо
гічної допомоги та розвитку особистості. В світі
пленням. Вважаю, що ця наука найбільш практична
існують понад 50 інститутів та центрів психосин
серед усіх інших для кожної людини на кожен день.
тезу, а в Україні – поки що жодного.
– Як складався ваш викладацький шлях, чому
– П’ять років тому ви презентували
обрали саме цю професію?
першу частину свого роману “Ілюзії життя”.
– Мій викладацький шлях почався одразу після
Коли читачам чекати на продовження роману
роботи шкільним психологом, яка надала мені вели
і що в ньому висвітлите?
чезний досвід. Я здобув його методом проб і помилок.
– Моя проза – це тогочасний виклик неспра
Це навчило мене вчитись у практиці, а не постійно
ведливості та суцільному безладдю в нашому
готуватись до неї абстраговано. Коли у 2006 році я
суспільстві. На ці речі я вже не жаліюсь: з ними
прийшов до директора Інституту педагогіки і психоло
тільки борюсь. Сьогодні навколо мене інші люди,
гії академіка Володимира Івановича Бондаря, то нага
і про них так, як 5 років тому про своє оточення, я
дав йому, як рік тому він на камеру бажав нам (випу
вже не напишу. Я готую до друку навчальні посіб
скникам) захистити кандидатську дисертацію, а потім
ники, так що чекайте на них (посміхається).
докторську. От я і прийшов до нього – викладати і зай
– У цьому році ви одружились. Як зміни"
матись наукою, не маючи жодного сумніву в своєму
лося ваше життя?
виборі ні наукового керівника, ні теми дослідження.
– Моє життя змінилось абсолютно у всіх його
Спочатку викладав соціальну психологію, згодом
проявах: сім’я стала найбільшим досягненням
педагогічну, експериментальну та диференційну. У
нашого з дружиною кохання. Тут важко додати
Після інтерв’ю Єгор Кучеренко провів майстерклас
2011 році під керівництвом мудрої наставниці, про
конкретних слів, є тільки сильні почуття і сила.
фесора Юлії Олексіївни Приходько я успішно захи
Сила кохання.
стив кандидатську дисертацію, в якій реалізував свої перші наукові запити.
– Чим для вас є Драгомановський університет?
– Ви молодий, проте вже маєте достатній досвід у викладанні. Що поради"
– Драгомановський університет – це 13 років мого життя, про які можна і сказати,
те іншим молодим викладачам для роботи зі студентами?
і написати тисячі сторінок. Це і моя рідна кафедра, на якій я працюю, і давні друзі, з
– Я викладаю восьмий рік і раджу бути постійно уважними до студентів, досягнен якими разом учився, і все те, що додає мені творчої наснаги. Так як тринадцятирічний
ня яких стануть стратегією вашого професійного розвитку, яку б дисципліну ви не Шевченко “пас ягнята за селом”, так і я – працюю в університеті натхненно та уважно.
викладали. З огляду на те, що викладати психологію досить важко, а студенти зміню Щодня відкриваю нове в психологічній науці!
ються як світ, необхідно гнучко корегувати методологію викладання від пари до пари.
– Ваші побажання Драгомановському колективу.
Не користуйтесь методами, які вкотре не працюють в конкретній аудиторії. Застосо
– Насамперед, бажаю всім нам міцного здоров’я, любові і взаємопорозуміння.
вуйте інші, щоб не витрачати час на марні дидактичні дії відповідно до вашої ідеальної Будьмо щасливі!
моделі викладання. Змініть модель і працюйте легше.
Сергій РУСАКОВ

Анонс

П Р А В Д А

І С Т О Р І Ї

–

Н А Й Д О Р О Ж Ч А

2127 жовтня 2013 р. в НПУ імені М.П. Драгоманова відбудеться VI Між
народний науковий форум “Простір гуманітарної комунікації”. Метою
Форуму є надання загальної платформи для проведення наукових заходів
(конференцій, семінарів, відкритих лекцій і тощо) соціогуманітарного
профілю.
Цього року в рамках наукового форуму відбудуться такі заходи:
· ІІ Міжнародна науковопрактична Інтернетконференція “Актуальні проблеми
гуманітарних наук у дослідженнях молодих науковців”;
· Всеукраїнська наукова конференція з міжнародною участю “Становлення та
розвиток вітчизняної богословської освіти і науки (до 1025річчя хрещення Русі)”;
· семінар “Релігії сучасності: Церква Ісуса Христа святих останніх днів”;
· “круглий стіл” “Філософські традиції Польщі та України: актуальні проблеми дос
лідження”;
· Всеукраїнський конґрес вчителів предметів моральнодуховного спрямування;
· Другий Міжнародний артфестиваль “Одна маленька свічка”;
· науковий семінар “Дизайн як засіб комунікації”;
· “круглий стіл” “Проблеми дослідження історії радянського релігієзнавства”;
· Cемінар на тему: “Католицька моральна теологія та проблеми сучасної філософії”;
· “круглий стіл” на тему: “Розвиток філософської антропології в Україні (кін. ХХ ст.
– поч. ХХІ ст.)”;
· ІІ Всеукраїнська науковотеоретична конференція з міжнародною участю “Істо
ричний дискурс гуманітарного простору”;

ЖОВТЕНЬ 2013

· ІІІ Міжнародний науковопрактичний семінар ““Філософія для дітей” і діалог
дорослих: шляхи перетину в освіті”;
· Всеукраїнська науковотеоретична конференція з міжнародною участю “Укра
їнська регіоніка у контексті діалогу культур: теоретичний та прикладний виміри”;
· загальноуніверситетська науковопрактична конференція студентів “Етико
естетична традиція вітчизняної культури”.
Вся інформація про заходи Форуму розміщена на інтернетсторінці. Інформацій
ні партнери заходу: тижневик “Освіта”, газета “Педагогічні кадри”.

7

Культурологічна практика

Педагогічна практика

Щ о д е н н и к
Традиційно
щовесни
студенти
третього та четвертого курсу НПУ імені
М. П. Драгоманова проходять пропедев
тичну і виробничу педагогічну практику в
школах міста Києва. Студенти Інституту
іноземної філології, які проходили прак
тику в ліцеї № 157, залишили відгуки про
перші спроби вчителювання протягом
педагогічної практики цих двох курсів.

Обговорення в учительській
Для кожного з нас практика залишила
свій слід в серці. Це незабутні спогади, які ми
хотіли б зберегти в щоденнику нашої пам’яті.
Ірина Кукурудза, нині студентка
5 курсу: “Педагогічна практика у цьому ліцеї
не тільки подарувала мені приємні враження
від перебування в школі та близького спілку
вання з дітьми, але й перенесла мої спогади
у власне дитинство. Студентство настільки
чудова пора, що я й не думала, що засумую
за шкільними роками. Практика нагадала
мені, наскільки особливе місце у житті люди
ни посідає школа. Тут проходить дитинство,
тут ми зростаємо, тут ми, без перебільшен
ня, готуємось до самостійного життя, тут
закладаються основи подальшого саморо
звитку. Практика дала мені можливість ще
раз усвідомити, наскільки відповідальна і
прекрасна місія вчителя – вести дитину від
дитинства у дорослість”.
Наталя Заїка, однокурсниця Ірини:
“Практика – це прокидатися рановранці і йти
на урок. Практика – це уроки, які, порівняно з
парами, летять дуже швидко. Практика – це
галасливі, рухливі й постійно усміхнені діти.
Практика – це повернення в ту атмосферу,
яку за три роки вже трішки забув. Практика –
це проведення першого уроку, коли ти уже не
учень і звертаються до тебе “Наталя Володи
мирівна”. Практика – це той період, який
назавжди залишиться на сторінках щоденни
ка мого життя”.
Клименко Жанна Валентинівна, док"
тор педагогічних наук, професор кафе"
дри методики викладання російської
мови та світової літератури. А для наших
студентів – чуйний методист: “Вже доб
рою традицією стало проходження практики
нашими студентами в ліцеї № 157. Цього
року тут свої сили спробували 9 студентів, які
працювали вчителями англійської мови та
світової літератури в 510 класах. Значну
допомогу у викладанні літератури їм надава

п а м ’ я т і

ли досвідчені вчителі Яковенко Надія
Василівна та Трутень Ірина Іванівна, які
своїми мудрими порадами та теплим словом
завжди підтримували початківців. Багатьом із
практикантів вдалося провести цікаві уроки
та позакласні заходи, захопити учнів своїми
творчими знахідками. Двоє з них – Чернуха
Оксана та Цимбал Ганна – стали пере
можцями загальноінститутського конкур
су на кращий урок зі світової літератури.
Обидві студентки виявили міцні філологічні
знання, педагогічні вміння, креативність та
прагнення використовувати сучасні підходи
до викладання словесності.
Цікаво, що наші практиканти відвідували
уроки світової літератури Калюжної Люд
мили Володимирівни – магістра Інституту
іноземної філології, яка продемонструвала
ґрунтовну літературознавчу та методичну
підготовку. Прикметно, що і пропедевтичну, і
виробничу практику Людмила Володимирів
на свого часу пройшла в названому ліцеї,
куди згодом і була запрошена на роботу.
Щиро вітаємо молоду вчительку з успішним
стартом, а наших практикантів – з не менш
успішним проходженням педагогічної прак
тики!
Анна Кравченко, учениця 7 класу. Від"
гук про студентку"практикантку Анну
Мороз: “Мені сподобалися уроки з Анною
Ярославівною тому, що вона ставить цікаві
запитання, дає різноманітні завдання (кро
сворди), надає учням можливість висловити
думку до кінця”.
Олександра Гришина, учениця 10
класу. Відгук про студентку"практикантку
Оксану Чернуху: “Вона підбирає цікавий
матеріал до уроку та гарно володіє ним, зро
зуміло пояснює тему, легко знаходить спіль
ну мову з учнями. Я вважаю, що в майбутньо
му вона зможе стати гарним вчителем світо
вої літератури”.
Що може бути краще за щирі слова
подяки від учнів? Адже головне те, що їм
подобалися наші уроки, що вони розгледіли в
нас добрих вчителів, які вже готові до спів
праці з школярами. Тому чотири роки в уні
верситеті пройшли не даремно. Коли я йшла
на практику, в голові виникло вічне питання:
бути чи не бути? Судилося мені стати вчите
лем чи я обрала невірний фах? Саме прак
тична діяльність допомагає перебороти
вагання і прийняти правильне рішення. Коли
в останній день, після прощання зі своїм 10
класом, до якого вже так звикла, йшла зі
школи, то з очей текли сльози, стан душі в ту
мить просто неможливо описати словами.
Мабуть, це і є свідченням того, що я готова
стати вчителем, що я обрала вірний шлях. І
не лише я, а й всі ті, хто не розчарувався в
своєму майбутньому після виробничої педа
гогічної практики.

Оксана ЧЕРНУХА,
студентка V курсу
Інституту іноземної філології

3 жовтня 2013 року в акто
вій залі гуманітарного корпусу
НПУ імені Михайла Драгомано
ва відбувся інтелектуально
розважальний конкурс “Містер
університету 2013”. Цього року
захід відбувся у форматі пере
втілення хлопців у супергероїв,
тому перед глядачами виступа
ли Халк, Бетмен, Росомаха,
Супермен, капітан Україна,
Залізна людина, Зелений ліх
тар, Спайдермен, Тор. Пере
можцем став Артем Сала
стельник (Інститут мистецтв),
віцемістером університету –
Сергій Залевський (Інститут філософської освіти і науки), третє місце вибороли Ігор
Клименко (Інститут інформатики) та Олександр Богуславський (Інститут іноземної філо
логії).

8

В НПУ імені М. П. Драгоманова навчальна культурологічна практика з’явилася не
так давно – лише декілька років назад. Із самої назви вже зрозуміло, що практика
передбачає і теорію, тобто є продовженням вивчення і засвоєння студентами курсу
“Історія української культури”, способом зануритися глибше і відчути суть української
культури. Постає питання: навіщо студентам вивчати такі дисципліни, як “Культуроло
гія” або “Історія української культури”?
Знання, які студенти отримують під час вивчення цих дисциплін, сприяють глибшому
розумінню культури, толерантному ставленню до представників різних народів і можуть бути
корисними у різних ситуаціях: людина будьякої професії може планувати свою роботу в тій чи
іншій країні, прораховувати ті чи інші методи взаємодії, подачі інформації, не будучи представ
ником культури цього народу.
Що ж до навчальної культурологічної практики, то вона є відображенням теорії. Хіба можна
знати ботаніку, ніколи не побачивши квітів, пілотом – не тримаючи кермо літака? Однозначно,
що ні! Що ж дає ця практика студентам, які знаходяться на межі самовизначення?
Оскільки ця практика проводиться в рамках вивчення “Історії української культури”, то
першою яскравою постаттю в історичному плані буде Т. Г. Шевченко. У рамках цієї дисципліни
ми, студенти, відвідали Національний музей імені Тараса Шевченка. Цей митець являє собою
своєрідну ікону українського народу, що часто викликає радикальні, максималістські суджен
ня: одні його боготворять, інші – зневажають. Екскурсія до цього музею дає змогу отримати
інформацію, знання, які дозволяють адекватно оцінити його значення для українців та укра
їнської культури. Тут же можна згадати й про “Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні”,
який яскраво відображає ментальність і характер українців, виявляє причини появи певних
принципів взаємодії з іншими народами, стереотипів відносно власне українського народу.
Цей меморіал також сповіщає нам про значення символізму в нашій історії і культурі, напри
клад: птах, що вириває свої крила з каменю, в який був замурований; хрести; янголиворота
рі тощо. Ця інформація змушує замислитися над долею нашого народу і усвідомити себе його
частиною.
Збагаченню знань про
свій рід, народ, етнос дають
й театри. Є “класичні” театри
(Національний академічний
драматичний театр ім. Івана
Франка, Національний ака
демічний театр російської
драми імені Л. Українки,
Навчальний театр при Київ
ському Національному уні
верситеті театру, кіно і теле
бачення імені І. К. Карпенка
Карого та інші) і “сучасні”
(Київський
академічний
“Молодий театр”, Театрсту
дія імпровізації “Чорний ква
драт”). Відвідуючи вистави в “класичних” театрах, можна зануритись у минулі часи, у життя
наших предків, у вир традицій, відчути себе, знову ж таки, невід’ємною частиною цього дій
ства. “Сучасні” ж театри відображають сьогодення: нинішні питання, сучасні інтерпретації
проблем минулого тощо.
Якщо вже стала мова про сучасність, то треба згадати й виставкові центри, такі як: Pinchu
kArtCentre, M17, Bottega та інші. Звертаючи увагу на PinchukArtCentre, варто зауважити, що
там часто проходять виставки відомих митців, що мають світове визнання. Це не лише карти
ни, це й інсталяції, й скульптури, короткометражні фільми, діафільми тощо. Екскурсія здиву
вала виставкою братів Чемпенів “Курча”. Їх роботи викликають неоднозначні реакції: від
нестримного реготу до стану повного шоку і жаху. Однією з найяскравіших і найсильніших
робіт стала інсталяція “Усе зло світу”, де було відтворено усе жахіття, збочення та жорстокість,
на які може бути здатна людина, потворність війни, голод, насилля, і врештірешт смерть.
Чемпени зображають в інсталяції те, як ми живемо, те, якими ми є, що ми бачимо щодня, але
не помічаємо. На мою думку, епатажність відкриває очі. На цьому зіграли брати Чемпени, але
зрозуміють їх не усі, як і багатьох інших митців.
Аби підвести підсумки, хочу наголосити, що культура полягає не лише у стандартному
понятті мистецтва, а й у більш широкому: це і знаряддя праці, і предмети побуту, і традиції, і
особливості життєдіяльності та взаємодії з іншими народами, і життєві цінності. Тож яке зна
чення має культура і навіщо ми знайомимося з нею на практиці? Навчальна культурологічна
практика абсолютно необхідна! Так, так, так! Ця програма передбачає розширення знань,
ознайомлення не місцевих студентів з містом, зародження почуття самосвідомості, виявлен
ня нових способів самовираження, розуміння оточуючого світу, можливість передбачати
події, тенденції розвитку тощо. Врештірешт, це й отримання задоволення від краси. Тож
варто бути вдячними за цю можливість!

Любов КАЧУР,
студентка ІІ курсу Інституту корекційної педагогіки та психології

Фотофакт

Газета Національного педагогічного
університету імені М. П. Драгоманова
“Педагогічні кадри”. Свідоцтво про
реєстрацію КІ №30 від 27.01.94 р.

ВІДОБРАЖЕННЯ ТЕОРІЇ

Головний редактор Сергій Русаков
Літературні редактори
Галина Голіцина, Людмила Кух
Комп’ютерне складання
і верстання Тетяни Ветраченко
Фото Василя Тимошенка
Наша адреса: м. Київ-30, вул. Пирогова 9,
редакційний відділ, тел. (044) 239-30-85,
факс 234-75-87, e-mail: gazeta@npu.edu.ua

Фото на згадку
Закінчивши школу – ти ще на роздоріжжі.
Вступив до вузу – визначив вже головну мету
свого життя. І тому 1 вересня для наших першо
курсників – найщасливіший, найрадісніший
день: вони знайшли своє покликання, вони зро
били перший крок на шляху до мрії.
Студентпершокурсник
педагогічного…
Непомітно спливуть роки, і через кілька сонячних
вереснів ось ці юнаки і дівчата знову йтимуть з
підручниками. На цей раз до школи, щоб навчив
шись, – учити.
На фото (зліва направо): першокурсники
дефектологічного та історичного факультетів
Наталя Селезньова, Михайло Журба, Олександр
Олійников, Борис Телешов, Таліна Даруга.

Фото В. Сокура
“Педагогічні кадри”,
2 вересня 1970 р.
Видрукувано
у друкарні НПУ імені М. П. Драгоманова.
Наклад 1000 примірників.
Видавництво НПУ ім. М. П. Драгоманова
м. Київ–30, вул. Пирогова, 9
е-mail: Npu.press@i.ua
Свідоцтво про реєстрацію № 1101
від 29.10.2002 р.

Відповідальність за достовірність інформації
несуть автори.
Позиція редакції не завжди збігається
з авторською.
Рукописи не рецензуються і не повертаються.

ЖОВТЕНЬ 2013