Цифрові колекції Наукової бібліотеки Українського державного університету імені Михайла ДрагомановаНазва
Педагогічні кадри. № 8 (1627) (листопад 2012 року)
Джерело
Текст
ЗАСНОВАНА У ЖОВТНІ 1929 РОКУ
№ 8 (1627) ЛИСТОПАД 2012 РОКУ
НАЦІОНАЛЬНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО
УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА
Кадр місяця
Вітальне слово
Шановні ветерани війни,
праці, військової служби,
діти війни!
Від щирого серця вітаємо вас з 69 ю річницею
визволення Києва та 68 ю річницею визволення
України від фашистських загарбників!
На вашу долю випали важкі випробування, але ви
встояли і врятували рідну землю, її славний народ і
весь світ від коричневої чуми.
Ваш славний ратний і трудовий подвиг є зразком
відданості і честі, мужності і героїзму, вірності ідеалам
волі і свободи, невгасимої любові до Батьківщини,
чесного виконання священного обов’язку патріота,
вірного служіння народові.
У серцях людства житиме у віках шана, вдячність
вам – тим, хто ціною власного життя відстояв свободу
і незалежність України.
Честь і слава вам, Герої Перемоги!
Зичимо доброго здоров’я, щедрого довголіття,
родинного щастя! Низько вклоняємося Вам!
12 листопада 2012 року з нагоди 100річчя від дня народження видатного українського поета
Андрія Малишка Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова організував
урочистий ювілейний вечір в стінах Колонної зали Національної філармонії України.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА, "Голос України"
Ректорат, Рада ветеранів війни,
профкоми викладачів і
співробітників та студентів
НПУ імені М. П. Драгоманова
У ПРАЗІ ВІДБУЛОСЯ ЗАСІДАННЯ ПРАВЛІННЯ АСОЦІАЦІЇ РЕКТОРІВ
ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ ЄВРОПИ
24–27 жовтня 2012 р. відбулося
виїзне засідання Правління Асоціації
ректорів педагогічних університетів
Європи в Празі (Чехія), в якому взяли
участь ректори 16 університетів з
10 країн Європи.
Під час засідання відбулося обговорення
проекту Педагогічної Конституції Європи та
подальших перспектив співпраці педагогіч
них університетів країн європейського освіт
нього простору. Учасникам також був пре
зентований новий часопис, заснований Асо
ціацією, – “Європейські педагогічні студії”.
“Педагогічна Конституція Європи” – це
документ, який легітимізує ціннісну основу
учительської справи, розроблений профе
сорами Віктором Андрущенком (Украї
на), Морітцом Гунцінґером (Німеччина) та
Альгірдасом Гайжутісом (Литва). Педагогічна Конституція
Європи визначає принципи та методологію філософії і політи
ки процесу підготовки сучасного педагога для об’єднаної
Європи ХХІ століття.
Проект “Педагогічної Конституції Європи” був підтрима
ний учасниками засідання, зокрема президентом Російського
державного педагогічного університету імені А. І. Герцена
Геннадієм Бордовським, президентом Московського місь
кого педагогічного університету, віце президентом Асоціації
Віктором Рябовим (Росія), ректором Литовського універси
тету освітніх наук Гайжутісом Альгірдасом (Литва), ректо
ром Білоруського державного педагогічного універси
тету імені Максима Танка Петром Кухарчиком (Біло
русь), ректором Академії спеціальної педагогіки імені
Марії Гжегожевської у Варшаві Лащиком Яном (Поль
ща) та іншими ректорами університетів.
У презентованому під час засідання першому
номері науково педагогічного часопису “Євро
пейські педагогічні студії” опубліковано наукові роз
відки вчених і педагогів європейського простору
освіти, а також науковців, що представляють інші
континенти світу. Тут розміщено інформацію про
міжнародні науково педагогічні форуми, узагальне
но науково педагогічний досвід, резонансні події,
що відбуваються у педагогічному просторі різних
країн світу.
Делегація університету побувала в Посольстві
України в Чеській Республіці, де Надзвичайний і
Повноважний Посол України в Чеській Республіці
Іван Грицак подякував ректору, академіку Віктору
Андрущенку за ініціативу проведення цього важли
вого міжнародного заходу, який, за його словами,
сприяє піднесенню іміджу України в Європі.
З невеликою концертною програмою перед
учасниками прийому в Посольстві виступили пред
ставники Національного хору імені Г. Верьовки під
керівництвом народного артиста України Зіновія
Корінця.
Пресслужба університету
Урочистості
Інтерв'ю
Міжнародна співпраця
Його справжні
друзі тут...
Володимир
БОРИСЕНКО :
“Історія –
благодатний вчитель”
Білоруський
досвід
стор. 23
стор. 5
стор. 7
До святкування 100річчя з дня
Його справжні друзі тут...
ДО 100РІЧЧЯ АНДРІЯ МАЛИШКА
У КИЄВІ ВІДБУВСЯ
ЮВІЛЕЙНИЙ ВЕЧІР
Великого й талановитого, відомого у цілому світі,
шанованого в Україні Андрія Самійловича Малишка цього
року згадують особливо часто. Рівно сто років тому під
Обухівськими зорями у маленькій хатині сільського
шевцячоботаря народився ще один геній української
культури, а національне письменство отримало в його
особі ніжного і мелодійного співця.
Громадськість України дружно й активно заходилася
різноманітними подіями відзначати цю дату, навперебій
доводячи свою близькість Малишку. А от Національному
педагогічному університету імені Михайла Драгоманова й
доводити нічого не потрібно. У родині НПУ вже давно
називають Андрія Самійловича просто й звично –
драгомановцем. Це ж треба, полишивши медичний технікум,
письменник обрав стежину педагога і закінчив один із
підрозділів колишнього Київського інституту народної освіти –
теперішнього Драгомановського університету.
Усе дійство відбувалося у Колонному залі імені
М. Лисенка Національної філармонії України. Доторкнутися до
творчості митця зібралася уся інтелігенція столиці і Київщини,
його сучасники колеги, вихованці поети, послідовники митці,
шанувальники й поціновувачі його таланту. Один з таких, що,
до речі, виступив й ініціатором заходу та натхненником
святкування 100 річчя Малишка на державному рівні –
заступник Голови Верховної Ради України, доктор політичних
наук Микола Томенко. Як зауважив у вітальних словах
чиновник: “Я безмежно радий, що пропозиція відзначення
1005річчя з дня народження Андрія Малишка схвально була
сприйнята усім українським суспільством і найбільше – це
університетами”.
Микола Володимирович переконаний, що такі події для
держави знакові у сенсі збереження її не лише культурної і
духовної спадщини, але збереження та зрощення її як
держави загалом. Поет пісняр, чий хоч один витвір співає уся
країна, вже вважається народним, а якщо таких творінь
десятки, то й поготів, запевнив присутніх пан Томенко.
Малишко – поет з українською душею, але вже не
українського – світового масштабу, і наша нація повинна цим
гордитися.
Шалені оплески глядачів викликав ще один неймовірний
виступ. Наче подорож у далеке буремне минуле, що повільно
перетікало в хвилюючу сучасність – за трибуною, як і п’ятдесят
років тому (на п’ятдесятиріччі Андрія Самійловича) Герой
України, поет, перекладач, громадсько політичний діяч,
лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Дмитро
Павличко.
“У ньому жив український дух, де б він не був, куди б не
з’являвся. Усі чекали від нього слова. До нього усі горнулися.
Зверху слухали старші: Олександр Довженко, Максим
Рильський, Остап Вишня, знизу підходили молодші: Іван
Драч, Ліна Костенко, Микола Вінграновський – мої друзі…” –
зі сльозами в очах та гордістю в серці говорив Дмитро
Васильович. Письменник пригадував щемливі факти з
біографії Малишка, досі невідомі широкому загалу, особливо
його виступи перед українською громадою, сповнені
високого бурхливого патріотизму, під час яких не раз тремтів
у залі й сам Павличко.
Не сколихнути сердець присутніх, не зворушити
синівської й доччиної любові до України такий виступ просто
не міг, як і загальна атмосфера свята. В залі раз у раз
зривалися гучні аплодисменти, що ставали символічною
дякою за кожну Малишкову пісню, подаровану Національним
заслуженим академічним українським народним хором імені
Г. Верьовки під керівництвом Героя України Анатолія
Авдієвського та солістів викладачів Інституту мистецтв НПУ.
Присутні мали змогу почути такі шедеври українських
мелодій, як “Пісня про рідну землю”, “Ми підем, де трави
похилі”, “Запливай же, роженько!”, “Пісня про вчительку”,
“Моя стежина”, “Київський вальс” та інші.
Дивовижним чином, але драгомановцям вдалося
оживити Андрія Самійловича, він і сам завітав на хвилю в
Колонну залу філармонії, спочатку з чорно білих кінокадрів
фільму про письменника, відзнятого на замовлення
Драгомановського університету телевізійним об’єднанням
“Сперанца”. А згодом поет ожив у серці кожного присутнього,
щоб залишитися там назавжди, бо ж правду сказав ректор
університету академік Віктор Андрущенко – “Справжні друзі
Малишка тут…”.
2
Вельмишановні друзі!
Кожен університет пишається своїми випускниками,
особливо високими й талановитими, тими, які зробили
вагомий і видатний внесок у розвиток науки і виробниц
тва, культури і освіти, моралі і духовності народу, суспіль
ства і держави.
Таких випускників має й наш університет. Науковці і
педагоги, політики, письменники і поети, прості сільські
вчителі і видатні діячі науки і культури. Хтось у нас навчав
ся, інший – працював, третій ввійшов в університет як
організатор його діяльності чи духовний наставник моло
ді. Але всі вони складають велику Драгомановську роди
ну, зцементовану любов’ю до України, її чарівної мови і
культури, працьовитого люду і його величності Вчителя.
Справедливим є й те, що одним з найперших серед
них є випускник факультету соціального виховання (літе
ратурного підвідділу), видатний поет, істинний жайворо
нок української поезії Андрій Самійлович Малишко.
Переді мною залікова книжка ювіляра… Заліки, екза
мени, педагоги, оцінки. Все, як у всіх. Однак… Кожен, хто
спілкувався з ним, відчував глибоку одухотвореність
хлопця, його спрямованість у майбутнє, любов до люди
ни, народу і Батьківщини.
Інститут української філології (в минулому –
факультет соціального виховання, відділ шкіль5
ний, підвідділ літературний, де навчався Андрій
Малишко) виховав видатних представників
літературної плеяди України. У різні часи тут
навчалися: знаменита поетеса Ліна Костенко,
поет5байкар Павло Глазовий, письменник Юрій
Збанацький, поет Андрій Демиденко.
Юнак прагнув стати вчителем. І хоча на початку життя
доля кинула його в царину медичної справи, майбутній
поет обрав справу лікування душі – зрощення вічного,
доброго, справедливого. Того найвагомішого, що робить
людину Людиною.
Він любив дітей і… поезію. Й саме через поезію прос
вітлював, навчав і виховував – любити Батьківщину, її кві
тучу природу, родючі землі, звитяжний трудовий народ.
Я з тих країв, де в полум’ї зорі
Високе небо не вбирає цвіту,
І люди там, немов богатирі,
Руками воду тиснуть із граніту.
Ах, друже мій хороший, там мета,
Немов струна, що завжди із тобою.
І гомонять в братерському двобою
Блакитне небо і такі ж жита.
Він виховував віру у справедливість, основою якої є
наполеглива праця і взаємна підтримка, дружба народів
братів.
Він ніколи не втрачав надії на краще майбутнє свого
народу, мирного і світлого завтра народів європейського
простору і світу.
Він звеличував цінності – близькі і рідні кожній люди
ні; цінності, які змалечку пестувала у нас Мама, на яких
наголошував суворий, але справедливий Батько.
У ті далекі, тепер уже – історичні часи в університеті
працювали видатні педагоги і науковці: Агатангел Крим
ський, Микола Зеров, Павло Філіпович, Сава Христофо
рович Чавдаров… А керівником літературного гуртка був
знаменитий Максим Тадейович Рильський.
Студент Малишко переймав їх дух і творчість, захо
плювався їх здобутками й сам намагався бути кращим.
Він не прагнув увійти в історію. Історія втягувала його в
себе, робила речником епохи, володарем її непокірного
духу, душевної величі, великого людського страждання.
Це були важкі часи. 33 й – рік несамовитого голодо
мору; 37 й – рік гоніння і репресій, нищення людей і куль
турних цінностей. А далі були війна і важка праця з відбу
дови народного господарства. Поет пройшов стежками
історії з високо піднятою головою, гордістю за велич
свого народу, його звитягу, з вірністю національним тра
диціям і спрямованістю у майбутнє.
Аж ніяк не випадково однією з головних ліній його
знаменитої поезії стала тема Великої України – Батьків
щини для кожного українця. Як найвища цінність. Батьків
щина у Малишка тісно пов’язується з такою символічною
категорією, як мати. Батьківщина – це мати! Ніжна, неза
бутня, єдина.
Мамо, я хочу поговорити з Вами
У Вашім житті, у Вашій смерті,
Як Ви колись перейшли полями,
Нас беручи на долонечки вперті.
Ось я бачу ті очі синії,
Пальці відчую завжди вузлуваті.
Б’ється мороз в посивілому інеї,
Мерзнуть шибки у Малишковій хаті.
Альтернативи цій зв’язці не має і бути не може!
“Любіть Україну” як матір, як сонце, як Долю – це, мабуть,
від Сосюри. “Рідна мати моя, ти ночей не доспала…” – це
сам Малишко у своїй безмежній любові і відданості мате
рі, народові, Батьківщині.
“Прочитайте вірші Андрія Малишка, або заспівайте
його пісні, і тоді душа сповниться теплом рідного дому,
осяється материнською любов’ю”, пише Іван Драч у
недавно опублікованій статті “Жайворонок над Україною”.
Символічно, що саме тут поет звертається ще до
однієї цінності – святої, вічної й незаперечної, як Божий
світ. Це вчителька, яка для поета постає не інакше, як “сві
товою зорею”. Розуміння вчительської професії, схиляння
перед благородством душі вчителя, який своє життя при
святив школі й учням, утілилося у багатьох творах, прис
вячених цій нелегкій, але й натхненній праці. Звертаючись
до образу вчителя, Андрій Малишко підкреслить в ньому
найістотніше – вроджену інтелігентність, душевну
щедрість і сердечну щирість, яких і сам мав доволі.
Школярських днів нам не забуть ніколи,
Не проказати їх, не проспівати,
Як бігали з торбинками до школи
У грізний рік, у славний рік двадцятий.
Забувши сміх, і примовки, і жарти,
Ми слухали, схилившися на парти.
Учитель піде тихо по діброві,
На кожнім слові перетомить очі:
“Трохим Іванович, ми живі і здорові…”
І вже він не засне до полуночі,
Ті голоси згадає повнозвучні,
Сусідам гордо скаже: – Пишуть учні.
Саме такого вчителя готує наш університет, який
справедливо очолює педагогічну справу держави, а нині –
вийшов на терени Європи.
Інститут української філології (в минулому – факуль
тет соціального виховання, відділ шкільний, підвідділ літе
ратурний, де навчався Андрій Малишко) виховав видат
них представників літературної плеяди України. У різні
часи тут навчалися: знаменита поетеса Ліна Костенко,
поет байкар Павло Глазовий, письменник Юрій Збанаць
кий, поет Андрій Демиденко.
Нинішні студенти – це високоталановиті люди. Вірші
чи прозові твори, написані ними на студентській лаві,
засвідчують неймовірний злет духу незалежності і свобо
ди, любові до людини і Батьківщини, які утверджував
Андрій Малишко, і які плекає наш університет.
В університеті діє літературна студія, яку очолює наш
випускник, поет Андрій Демиденко. Почесними профе
сорами університету й одночасно учасниками його Літе
ратурної студії є видатні поети Борис Олійник та Іван
Драч, Олекса Довгий та Павло Мовчан.
Нині в Інституті підростає талановита молодь, яка
пише вірші, повсті й оповідання, шанує своїх попередни
ків, любить Україну, відстоює нашу мову і культуру, робить
усе необхідне для їх утвердження в гуманітарному про
сторі Європи і світу.
В університеті працюють видатні науковці – академіки
Микола Шкіль. Любов Мацько. Володимир Бондар; ми
пишаємося, що тут є такі знаменитості, як Анатолій Авді
євський, Мирослав Вантух, Анатолій Паламаренко.
Враховуючи високі літературні традиції, заслуги
Інституту у царині підготовки національних педагогічних
кадрів, формування літературно поетичного бомонду
держави, пропоную назвати його “Інститутом української
філології та літературної творчості” і присвоїти Інституту
ім’я нашого ювіляра – Андрія Самійловича Малишка!
Як згадує у своїй прекрасній статті “Жайворонок над
Україною” знаменитий поет і державний діяч Іван Драч,
під час святкування п’ятдесятирічного ювілею Андрія
Малишка видатна поетеса Ліна Костенко сказала такі
слова “Ваші справжні друзі тут”.
Сьогодні – столітній ювілей поета. І поет знову з нами.
Вірніше, ми разом з ним. І саме тому, у його високу честь
і одвічну пам’ять, з повною відповідальністю за майбутнє,
за вчительську і літературну справу України, вслід за
Ліною Костенко можемо сказати: “Андрію Самійловичу!
Ми підтримаємо і понесемо у вічність підняті Вами знаме
на. Ваші справжні друзі тут!”
Слава ювіляру!
Слава нашому університетові!
Слава Україні!
Віктор АНДРУЩЕНКО,
ректор університету
ЛИСТОПАД 2012
ня народження Андрія Малишка
ВІН ТЕПЕР НАЗАВЖДИ В ІСТОРІЇ НПУ…
12 листопада 2012 року в Інституті української філології Національного педагогічного університету
імені Михайла Драгоманова ректор університету, академік Віктор Андрущенко та видатний
український поет Іван Драч перерізали урочисту блакитну стрічку – в Інституті української філології
з’явилася ще одна навчальна аудиторія, що відтепер гордо буде йменуватися іменем великого Андрія
Малишка.
Меморіальна дошка з портретом поета пісняра, стенди зі
світлинами з його архіву, теплі пісні, що вже давно стали
народними, і стародавній обухівський рушник оберіг, який
оспівав Малишко у своїй славетній “Пісні про рушник”, – усе це
тепер грітиме душі юних літераторів, літературознавців, філо
логів.
“Ідея появи такої аудиторії в нашому університеті навіть
довго не обговорювалася. Це було очевидною справою і лише
чекало свого часу, – коментує подію Віктор Андрущенко.
Приємно, що все задумане все5таки здійснилося. А тепер
дуже хотілося б, щоб тут якомога частіше збиралися студенти,
відбувалися зустрічі з письменниками, митцями України, й не
лише нашої держави, щоб тут народжувалася нова література,
нове мистецтво. Впевнений, Малишко був би з цього щасли5
вий”.
“Дякувати Богу, що у такий чудодійний спосіб Андрій
Самійлович Малишко “прописався” в Драгомановському університеті назавжди”, – зауважив на відкритті Почесний
професор НПУ Іван Драч. Він подякував колективу університету за ідеї й проведену роботу, чималу шану в якій варто
віддати дирекції Інституту української філології і зокрема Анатолію Висоцькому та Інні Ліпницькій.
Вперше переступити поріг аудиторії, що носитиме ймення Малишка, зібралася когорта директорів інститутів НПУ.
Серед поважних гостей прибув співголова Наглядової ради університету, поет пісняр Анатолій Толстоухов, поет піс
няр Андрій Демиденко, талановиті дослідники літературознавці вишу. Було сказано чимало слів, ще більше залиши
лося у кожного у серці, бо ж не все можна виказати, хіба тільки проспівати…
“І стеляться обрії милі…” – виспівує студентський ансамбль “Купава”, задаючи тон і атмосферу події, яка назавжди
увійде в українську історію.
ДРАГОМАНОВЦІ В САДИБІ МАЛИШКІВ
Делегація студентів і викладачів Національного педагогічного університету імені Михайла
Драгоманова на чолі з директором Інституту української філології, професором Анатолієм Висоцьким
побувала на малій батьківщині видатного драгомановця – Андрія Малишка. На запрошення міської ради
Обухова студенти і викладачі НПУ взяли участь в урочистому мітингу біля пам’ятника Малишку на головній
площі містечка з нагоди 100річчя з його дня народження.
Долучилися до заходу метри української класичної і
сучасної літератури Дмитро Павличко, Юрій Мушкетик,
Олесь Довгий та чимало інших митців, у промовах яких
відкривався новий Андрій Самійлович – живий, бурхливий
емоційний патріот, співець своєї землі і разом з тим ніжний,
люблячий син, чоловік, батько.
Голова Драгомановської делегації Анатолій Висоцький
передав вітання з нагоди свята від ректора вишу Віктора
Андрущенка та глибоку вдячність від колективу НПУ за участь
у святкуваннях, організованих педагогічним університетом, у
Національній філармонії України.
“Зроблено чимало, але варто думати про те, що ще треба
зробити, чого потребує возвеличення постаті Малишка і для
Обухова, і для Києва, і для України загалом”, – ці слова
ректора НПУ Віктора Андрущенка прозвучали ще на вечорі
пам’яті Малишка і запали в душу усім присутнім. Доречними вони стали й під час мітингу в Обухові. Як зазначив у
своєму виступі Анатолій Висоцький, Андрій Самійлович став для драгомановців більше ніж просто поетом, про це
свідчить й майбутнє перейменування Інституту на честь поета, і відкриття аудиторії Малишка, й особливе піднесене
поетичне чуття у студентів драгомановців. У подарунок для Обухова кияни привезли величезний портрет митця та
поклали квіти до пам’ятника Андрія Самійловича.
У програмі поїздки передбачалася також екскурсія
музеєм садибою письменника та святковий концерт від
обухівчан у Будинку культури міста.
На згадку про свій приїзд студенти залишили пам’ятний
запис у книзі відгуків музею та подарували в Малишкову
хатину репродукції унікальних фото з архіву далекої родички
родини Малишків Оксани Кобелецької – доцента
Драгомановського університету. Залишився у музеї й ще один
подарунок з НПУ – фільм про Андрія Самійловича, відзнятий
на замовлення вишу телевізійним об’єднанням “Сперанца”. І,
до речі, відзнятий у тій же Малишковій хаті за участі
працівників музею. З приємними й корисними спогадами та
великою кількістю світлин поверталися драгомановці до
столиці, наспівуючи пісні великого Малишка.
ДРАГОМАНОВЦІ ВИСАДИЛИ ДЕРЕВА В ПАРКУ ІМЕНІ АНДРІЯ МАЛИШКА
До святкування 100 річчя з дня народження Андрія Малишка
Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова
підготував низку заходів, розпланованих не лише на один рік, оскіль
ки великого поета тут вважають драгомановцем. Одним з таких захо
дів стало озеленення парку імені Андрія Малишка в Києві.
Спільно з “Київзеленбудом” студенти НПУ висадили в парку
Малишка 150 дерев, які за кілька десятків років служитимуть симво
лами натхнення новій когорті поетів української культури. Щасливі і
усміхнені драгомановці запевнили, що таким чином не лише віддали
данину письменникові, але й послужили доброю справою рідному
місту.
Коментуючи такий крок студентів, ректор НПУ Віктор Андрущен
ко зауважив, що це, власне, була ініціатива студентського колективу,
із задоволенням підтримана керівництвом. У планах Драгоманов
ського університету ще чимало подібних хороших справ, і з часом усі
вони будуть втілені в життя.
ЛИСТОПАД 2012
ДОВіДКА
Малишко Андрій Самій
лович (14 листопада 1912,
Обухів – 17 лютого 1970,
Київ) – український поет,
перекладач, літературний
критик.
Біографічні дані
Андрій Малишко закінчив
семирічку в рідному селі, вчи
вся в медичному технікумі,
потім – на літературному
факультеті Київського інститу
ту народної освіти (нині –
Національний педагогічний університет імені М. П. Драго
манова). В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овру
чі. В 1934–1935 роках служив у Червоній армії.
Після демобілізації переїхав до Харкова і працював
журналістом у газеті “Комсомолець України”, в “Літера
турній газеті” та в журналі “Молодий більшовик”.
Під час Другої світової війни був військовим кореспон
дентом у фронтових газетах “Красная Армия”, “За честь
Батьківщини”, в партизанській газеті “За Радянську Укра
їну”.
Після війни працював відповідальним редактором
журналу “Дніпро” (1944–1947). Депутат Верховної Ради
УРСР 3 го та 4 го скликань. Був членом ВКП(б) (від
1943 року).
В 1960 х роках – голова правління Українського гро
мадського відділення Агентства преси “Новини”.
Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті по вули
ці Б. Хмельницького, 68. Помер 17 лютого 1970 року.
Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Творчість
У 1930 р. Андрій Малишко надрукував перші вірші в
журналах “Молодий більшовик” та “Глобус”.
Упродовж 1935–1940 років видав збірки: “Батьківщи
на” (1936), “Лірика”, “З книги життя” (1938), “Народження
синів” (1939), “Листи червоноармійця Опанаса Байди”,
“Березень”, “Зоревідні”, “Жайворонки” (усі – 1940). У цей
же період написав поеми “Трипілля” (надруковано лише
уривки), “Ярина”, “Кармалюк”, “Дума про козака Данила”.
У 1941 – 1944 pp. поет служив військовим кореспон
дентом, виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок
поезій: “До бою вставайте!” (1941), “Україно моя!” (1942,
виходила двічі), “Понад пожари” (1942), “Слово о полку”
(1943), “Битва” (1943), “Полонянка” (1944), “Ярославна”
(1946). Героїко трагічний пафос циклу з п’яти віршів
“Україно моя!”, написаного 1941 p., передавав щирий
особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. “Укра
їно моя!” – одне з найяскравіших поетичних явищ років
війни.
За поему “Прометей” Малишко отримав у 1947 р. Ста
лінську премію. У 1950 р. з’явилась збірка “За синім
морем”, написана після відвідин поетом Канади та США
разом з групою діячів культури. Наступного року він отри
мав за неї Сталінську премію.
Новий і чи не найпродуктивніший етап у творчості
поета починається із середини 50 х pp. У збірці “Що запи
сано мною” (1956) містяться тексти відомих пісень:
“Знову цвітуть каштани”, “Пісня про Київ”, “Як на дальнім
небосхилі”; у збірці “Серце моєї матері” (1959) – “Пісня
про рушник”, “Ми підем, де трави похилі”; у збірці “Полу
день віку” (1960) – “Вчителька” тощо. У їх озвученні поету
допомагали такі музичні корифеї, як брати Георгій і Пла
тон Майбороди, Лев Ревуцький, Пилип Козицький,
Михайло Вериківський, Андрій Штогаренко, Сергій Козак,
Олександр Білаш.
Протягом 1961–1970 років вийшли збірки “Листи на
світанні” (1961), “Прозорість” (1962), “Дорога під явора
ми” (1964), “Рута” (1966), “Синій літопис” (1968), “Сер
пень душі моєї” (1970).
Шпальту підготовлено за матеріалами прес
служби університету.Текст Людмили Кух.
Використано світлини Юлії Ковальчук, Юрія
Маленовського, Наталії Гресько.
3
Інтерв'ю
М И Р О С Л А В Ж А Л Д А К .
У Ч И Т Е Л Ь У Ч И Т Е Л І В І Н Ф О Р М АТ И К И
15 серпня 2012 р. академіку
Мирославу Жалдаку виповнилось
75 років. Розмова з “учителем
учителів інформатики”, як нази
вають Мирослава Івановича в
Україні та за її межами, вийшла
щирою і прямою. У годинній роз
мові відомий науковець відкрився
перед нами не лише як вчений,
але й як активна людина та дбай
ливий сім’янин.
– Мирославе Івановичу, розка
жіть, будь ласка, коли і як Ви пов’яза
ли своє життя з Драгомановським уні
верситетом?
– Після закінчення у 1959 р. механі
ко математичного факультету Київського
державного університету імені Т. Шев
ченка я був направлений на роботу до
м. Тула (Росія). Але в с. Баришівка Київ
ської області залишились дружина і
дитинка. В Тулі не змогли забезпечити
житлом і роботою нашу молоду сім’ю,
тому на початку 1960 р. мені дозволили
повернутись в Україну. Після повернення
я звернувся до керівниці відділу в Інсти
туті кібернетики АН СРСР Катерини
Ющенко, яка обіцяла взяти мене на робо
ту у свій відділ. У той же час до неї звер
нулися представники Київського вищого
інженерного радіотехнічного училища
(КВІРТУ) з проханням допомогти з уком
плектуванням кадрами електронно об
числювальної лабораторії, яку щойно
було започатковано в училищі, і Катерина
Логвинівна серед інших порекомендува
ла їм і мою кандидатуру. Так я попав до
КВІРТУ з намірами працювати на посаді
інженера програміста в електронно об
числювальній лабораторії. Однак нев
довзі мене викликав начальник відділу
кадрів майор Г. С. Радаєв і запитує: “Як ти
дивишся на те, щоб піти на викладацьку
діяльність на кафедру математики?”. Я,
звичайно, засумнівався – надто вже від
повідальною здавалася мені викладацька
робота у вищому військовому навчально
му закладі, тим більше одразу після сту
дентської лави, без будь якого досвіду і
впевненості в своїх силах і можливостях.
Побачивши мою нерішучість і вагання,
майор Радаєв сказав: “Словом, так.
Командування вважає за потрібне задія
ти тебе на цій роботі. Іди і доповідай заві
дуючому кафедрою математики, що тебе
прислав Радаєв”. “Єсть, товариш
майор”, – відповів я і пішов доповідати
завідуючому кафедрою математики. Так
майор Г. С. Радаєв круто повернув мою
професійну дорогу на педагогічну ниву, і
з березня 1960 р. я став працювати на
посаді асистента кафедри вищої матема
тики КВІРТУ.
У тому ж таки 1960 р. я вступив до
заочної аспірантури при кафедрі вищої
математики тодішнього Київського дер
жавного інституту харчової промислово
сті імені А. І. Мікояна. Моїм науковим
керівником було призначено доктора
4
фізико математичних наук, професора
Симона Зуховицького. У вересні 1962 р. я
перейшов до стаціонарної аспірантури в
тому ж інституті, а в листопаді 1962 р. у
зв’язку з тим, що мій науковий керівник
перейшов на роботу на кафедру матема
тичного аналізу тодішнього Київського
державного педагогічного інституту імені
О. М. Горького, за моїм проханням в аспі
рантуру при кафедрі математичного ана
лізу КДПІ імені О. М. Горького перевели і
мене. Так ще у 1962 р. я почав працювати
в нині Національному педагогічному уні
верситеті імені М. П. Драгоманова, де
пройшов шлях від аспіранта до академіка
Національної академії педагогічних наук і
де працюю до сьогодні.
– Що вас стимулює працювати?
– Мабуть, саме життя. Для того щоб
потрапити на роботу, мені з Баришівки
доводилось їхати робочим потягом. Тоді
ще не було маршруток та електропоїздів.
Тому їздив цим потягом, який відпра
влявся десь о п’ятій годині ранку, а при
бував до Києва о сьомій, щоб вже о вось
мій годині всі вже могли бути на роботі. В
мене заняття в училищі могли починатись
в різний час, бувало, що і о 12 год, але так
як доїхати міг лише вранці, то доводи
лось працювати в такому режимі. Підйом
новий будинок. Мені запропонували
роботу в цьому закладі і пообіцяли одра
зу дати квартиру. Але на той час в мене не
було прописки в Києві, а без неї отрима
ти квартиру було неможливо. Про цю
ситуацію я розповів колезі, і він одразу
перейшов на роботу з КВІРТУ до Інститу
ту народного господарства. Тоді я пішов
до заступника начальника КВІРТУ гене
рала Михайла Рум’янцева і попросив
дозволу вселитись в кімнату, де раніше
жив мій колега. Він попросив заступника
начальника училища з АГЧ полковника
Гаврила Сича, щоб той особисто зайняв
ся питанням моєї прописки і вже тоді
дозволив вселитись. Кімнатка була
маленькою – 14 “квадратів”, та ми все
одно були щасливими.
– Мирославе Івановичу, Ви вимо
гливий викладач?
– Чи вимогливий я? Може, і так. Якщо
є якесь правило, то ти повинен його дот
римуватись. “Буква в букву”. Це особли
вість нашої професії – пунктуальність,
акуратність, відповідальність, кваліфіко
ваність у виконанні, аргументованість
рішень. У нашій справі легковажність
неприпустима, тому вимогливість вкрай
потрібна. Пам’ятаю, одного разу, на
замовлення Інституту зв’язку, ми написа
ли комп’ютерну про
граму.
Замовники
були задоволені і пре
зентували її навіть в
Японії. Але програма
пропрацювала півто
ра року, а потім неспо
дівано видала непра
вильний
результат.
Виявилось, що пот
рібно було поставити
знак “=” і “>”, а ми
поставили лише знак
“>”. І стався саме
випадок, коли в про
грамі повинен був
спрацювати
саме
випадок “=”, тому за
Вручення ректором університету медалі за наукові
програмою і вийшов
досягнення імені М. Кравчука
неправильний резуль
тат. У програмуванні
о 4 й годині ранку, а повертався додому потрібно бути дуже уважним, бо від яко
десь о сьомій годині вечора і одразу гось неправильного знаку іноді може вия
починав перевіряти студентські конспек витись марною вся робота. Тому пункту
ти та готувався до занять. Тому вранці альність, акуратність, а відтак і вимогли
дорогою до електропоїзда в мене завжди вість – невід’ємна риса в нашій роботі.
було єдине бажання, щоб було вільне
Ваша особа, Мирославе Івано5
сидяче місце і я міг би ще дві годині
подрімати (посміхається). Одного разу я
вичу, і створена та очолювана Вами
запропонував дружині купити мотоцикл,
школа – перлина нашого універси5
але вона категорично відмовилась. Тоді
тету, якою ми пишаємося, бо Ваша
ми подумали про купівлю машини. Але ж
робота – це вся інформаційна тех5
за які гроші? “Москвич” коштував до гро
нологія, яку конче потрібно надати
шової реформи 1961 року 9 тис. руб,
сучасному педагогу, майбутньому
“Победа” – 15 тис. руб. Доцент в ті часи
фахівцеві і громадянину не тільки
отримував заробітну плату 3 200 руб, а
України, але й усієї Європи.
професор – 5 000 руб. Навіть голова Вер
ховної Ради Володимир Литвин нещо
давно під час зустрічі з освітянами на
Віктор АНДРУЩЕНКО
Житомирщині згадував, що доцент і про
фесор в ті часи були дійсно соціально
захищеними і забезпеченими людьми.
– А як викладач Ви дозволяєте
Тому, дивлячись тоді на того “Москвича”, списувати студентам?
я думав: “Оце б мені доцентом стати”. Та
– Дозволяю студентам на екзаменах
й взагалі життя змушувало активно пра приносити книжки, конспекти, комп’юте
цювати. Батька ні в мене, ні в дружини не ри, флешки. Проте висуваю вимогу: від
було, мати ні моя, ні дружини не могли повідь на питання пишеться самостійно.
матеріально нас підтримувати. А життя Якщо студент працював протягом семе
змушувало проявляти якусь активність, стру, але щось недовчив, то він знайде
бо інакше було б дуже сутужно, хоч і так відповідь, а якщо протягом семестру не
ми жили не в розкошах.
працював, то навіть маючи будь які
– Що раніше сталось – купили підручники, посібники, він не зможе із
машину чи переїхали жити в Київ?
знаннями справи підготувати відповідь.
– Все ж таки раніше переїхали в Київ. Це математика, тому слід кожен знак
Тоді кожного літа я працював екзамена пояснювати. Під час практичних занять
тором на вступних екзаменах чи на кур дозволяю підказувати одне одному.
сах підготовки в кількох інститутах. І Також серед особливостей роботи зі сту
одним серед них був – Інститут народно дентами відзначу, що не перевіряю
го господарства (нині Національний еко домашні завдання на четвертому курсі.
номічний університет імені Вадима Геть Переконаний, що на третьому десяткові
мана), для якого в той час побудували років людина повинна вміти відповідати
за себе. І з мого боку було б некоректно
ставитись до дорослих людей як до дітей
у школі. Але якщо студент не вчиться, то
це одразу видно. Разом з тим допускаю
можливість індивідуальних графіків на
випускних курсах, коли студенти пра
цюють в школах. Тоді в разі відпрацюван
ня заняття студент “наздоганяє” програ
му і зможе нормально опанувати нав
чальний матеріал.
– Нещодавно Вас обрано заслу
женим професором. Які у вас вирува
ли відчуття, коли дізнались про це?
– Мені було приємно, це висока від
знака. Хоча пригадую, коли отримав у
1990 р. листівку з Москви про підтвер
дження мого вченого ступеня як доктора
наук, то з цією новиною обійшов увесь
факультет. У дитинстві я навіть мріяти не
міг про роботу в університеті, а тут – док
тор наук! Також, коли у 1995 р. мене було
обрано дійсним членом АПН України, я
відразу ж завітав до тодішнього декана
фізико математичного факультету Генна
дія Панасовича Грищенка, щоб похвали
тися успіхом. Геннадій Панасович тоді
мене щиро привітав. Мабуть, зараз уже
потроху вік дається взнаки, але я вдяч
ний, що мою роботу високо оцінюють.
– Ми спілкуємось напередодні
Дня вчителя. Хто для Вас вчитель? Що
для Вас день Вчителя?
– У мене і мати, і сестра, і дружина, і її
мати, і її сестра працювали вчителями.
Старший син Андрій вчився на вчителя.
Тому все моє життя, починаючи з дитин
ства, проходить серед вчителів, і я хотів
би низько вклонитися всім моїм вчите
лям, висловити їм мою якнайщирішу
повагу і любов, і подякувати долі за те,
що вони у мене були.
– Як Ви ставитесь до сучасних тех
нологій?
– Всіляко підтримую ідею розвитку
комп’ютерно орієнтованих технологій
навчання і намагаюсь дізнаватись про
нові розробки. Є в нас і власні розробки,
наприклад, пакет педагогічних програм
них засобів Gran для графічного аналізу
функцій, книжки “Математика з комп’ю
тером”, “Комп’ютер на уроках фізики”
тощо. Я підтримую розвиток комп’ютер
но орієнтованих технологій навчання, але
вважаю, що повинна бути більша культу
ра в Інтернеті. На жаль, там багато зайво
го. Так само, як і на телебаченні. Раніше
це чітко відсіювали. Сьогодні ми говори
мо про свободу, і це дуже добре, та все ж
повинна бути певна межа. До інших від
носитись слід так, як ти хочеш, щоб від
носились до тебе, тому якщо живеш і
працюєш серед людей, то треба себе
обмежувати, щоб не нашкодити іншим.
Тому сьогодні вже пишуть дисертації на
такі теми, як “Інформаційна безпека”.
– Особисто
Ви
користуєтесь
Інтернетом?
– Так. У мене зараз підростає онучка
п’яти років, і я з Інтернету завантажую їй
різні мультфільми.
– Що для вас втілює онука Аня?
– Уже сорок років як не стало моєї
дружини, а онука на неї дуже схожа. Тому
до Ані в мене особливе ставлення, і його
складно пояснити словами. Хоч інколи і
втомлююсь біля неї, бо вона непосидюча,
але бажання бути з нею від того не мен
шає і допомагає її виховувати.
– Ваші побажання колективу.
– Драгомановський колектив –
потужний і має давні традиції. Думаю, що
ці традиції потрібно зберігати і підтриму
вати. Особливістю нашого колективу є
те, що в ньому працюють люди, які повні
стю віддаються роботі і живуть нею. Наш
університет справді є флагманом освіти в
Україні, тому бажаю йому тримати цей
рівень і надалі!
Спілкувався Сергій РУСАКОВ
ЛИСТОПАД 2012
Інтерв'ю
“ І
С
В О Л О Д И М И Р Б О Р И С Е Н К О :
Т О Р і Я
– Б Л А Г О Д А Т Н И Й В ч И Т Е
Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з
професором Володимиром БОРИСЕН
КОМ. На яких помилках з історії ми маємо
вчитись, якими бачаться сьогоднішні сту
денти відомому професору і чи цікаво
досліджувати сучасність історику? Відпо
віді на ці та інші запитання ви дізнаєтесь з
розмови з Володимиром Йосиповичем.
Інтерв’ю приурочене до 70річчя про
фесора Володимира Борисенка.
– Володимире Йосиповичу, Ви є членом двох
спеціалізованих рад із захисту дисертацій. Роз
кажіть, будь ласка, які сьогодні теми переважа
ють у дослідників?
– На сьогоднішній день на захист досить часто надходять дисертації з історії діяльно
сті ОУН, УПА та з інших політичних тем. Такий підхід вчених до обрання тем дисертаційних
досліджень цілком виправданий з точки зору їх попередніх замовчувань і фальсифікацій.
Але вже відчувається певний дубляж тем дисертацій, повторюваність вже дослідженого,
що наштовхує на думку про необхідність активнішого залучення насамперед нових дже
рел, що знаходяться за межами України. Цілком очевидною стає недостатність уваги дос
лідників до соціально економічної тематики, а також проблем національно духовного
розвою українського народу. Зокрема, це стосується впливу таких духовних чинників, як
мова, віра, мораль на минуле становище, консолідацію та перспективу подальшого
розвитку української нації.
– В якій ролі Вам більше подобається виступати – рецензента чи опонента?
Чому?
– Функції опонента і рецензента однаково відповідальні й важливі в історичній науці.
Одночасно вони важливі в багатьох випадках для долі книги чи дисертації та безпосе
редньої долі конкретної людини. І це без перебільшення, тому що за кожною з їх оцінок
стоять напружені, часто виснажливі роки наукових пошуків та аналітичної праці науковця.
Особисто мені все таки більше подобається виступати рецензентом наукової роботи,
тому що автор може врахувати мої побажання, а може і не враховувати, тобто це не пере
креслює його індивідуальної науково дослідної думки.
Під керівництвом професора Володимира Борисенка створено
кабінетмузей М. П. Драгоманова. Його експозиція яскраво відобра
жає головні віхи видатного українського мислителя й користується
значною популярністю не тільки в університеті, але й далеко за його
межами.
– Кафедра історії України, яку Ви очолюєте, є однією з перших подібних
кафедр в незалежній Україні. Розкажіть, будь ласка, про кафедру, як за ці роки
вона змінилась?
– Наша кафедра історії України стала першою такою кафедрою в педагогічних вишах
країни, коли ще остаточно не була вирішена доля Радянського Союзу, а відповідно і доля
України. Треба віддати належне мужності й патріотизму тодішнього керівництва педагогіч
ного інституту імені М. Горького на чолі з ректором, академіком Миколою Шкілем, який не
побоявся невизначеності політичної ситуації як у Радянському Союзі загалом, так і в Укра
їні зокрема. Кафедра постійно відчуває підтримку і турботу нинішнього ректора універси
тету академіка Віктора Андрущенка. Саме така сприятлива постійність керівництва універ
ситету дозволила кафедрі стабільно прогресувати у своїй діяльності, й на сьогоднішній
день вона перетворилась на провідну серед подібних кафедр педагогічних вищих нав
чальних закладів України. Це виражається у тому, що всі викладачі мають наукові звання
кандидатів і докторів наук, є авторами численних посібників, що широко використовують
ся в усіх університетах України. Саме у них, а також у наукових форумах проявляється
типовий для кафедри яскравий патріотизм у висвітленні історії України, без якого не може
бути справжня кафедра гуманітарного циклу в незалежній Українській державі.
Л Ь
”
– Володимире Йосиповичу, чим для Вас є Драгомановський університет?
– Саме в педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова я розкрився як педагог,
дослідник і керівник хоч і невеликого, але потужного педагогічного колективу. Тому Дра
гомановський університет для мене є не лише місцем роботи, а й справжньою домівкою,
де я відчуваю повну насолоду від праці та спілкування з однодумцями. Тут я маю широку
можливість докласти свої знання та силу у справі розбудови дорогого для мене універси
тету.
– Володимире Йосиповичу, як Ви вважаєте, історія України вже достатньо
досліджена? Чи в ній до сих пір є білі плями?
– Історик – істота суб’єктивна, з великою претензією на максимальну об’єктивність.
На його світобачення впливають виховання, навчання і реалії суспільного життя. Крім
того, в ході розвитку науки з’являються нові, часто непередбачувані відкриття, що істотно
впливають на світогляд вченого. Тому історіобачення вченого – це категорія плинна, непо
стійна, підвладна різному впливу. Що стосується білих плям, то, безумовно, вони є і
постійно з’являються по мірі відкриття нових джерел, а також досягнень гуманітарних
наук у баченні закономірностей та особливостей розвитку суспільства.
– Як відомо, людям слід вчитись в історії. Чому саме повинне вчитись сучасне
суспільство в українській історії?
– Я постійно проводжу думку в практичній роботі й своїх публікаціях про те, що історія
є благодатним учителем, але тільки для тих, хто хоче вчитися, а не уникає уроків історії.
Можна багато говорити про такі уроки, при врахуванні котрих наша держава і наше сус
пільство могли б не топтатися на місці чи навіть регресувати, а піти значно дальше у своє
му розвитку та стати врівень з найрозвиненішими країнами світу. Відповідні передбачен
ня слід шукати у друкованих працях та дисертаціях науковців з гуманітарних наук, у тому
числі й історії.
– Володимире Йосиповичу, за фахом ви історик, але чи цікава Вам для дослі
дження і вивчення сучасність?
– У справжнього професора невіддільним є минуле і сучасне, тому що перше багато в
чому визначає характер наступного. Від достовірності відображення минулого залежить і
вірний вибір шляхів перспективного майбутнього. Саме так я і ставлюся до минулого й
сучасного як предмету мого дослідницького принципу.
– Які сучасні кінофільми з історичної тематики Ви радите дивитись, а яких уни
кати?
– Звичайно, мене як історика приваблюють
насамперед кінофільми, що відповідають істо
Довідка
ричній реальності, а не створені всупереч їй на
догоду якимсь політичним чи суспільним силам.
БОРИСЕНКО
Я обурююсь тими сучасними фільмами, навіть
ВОЛОДИМИР ЙОСИПОВИЧ
досить довершеними з художньої точки зору, в
Відомий український історик і
яких пропагуються і смакуються насилля, жор
громадський
діяч, доктор історич
стокість, розпусність, а також виправдовуються
придушення урядами деяких країн національно них наук, професор, академік Ака
визвольного руху різних народів колишнього демії історичних наук України, заві
дувач кафедри історії України
Радянського Союзу та інших імперій.
– Опишіть, будь ласка, сучасного студен Інституту історичної освіти НПУ
імені М. П. Драгоманова, заслуже
та в двохтрьох епітетах.
– Сучасний студент – це допитливість, ний діяч науки і техніки України.
мобільність в електронно інформаційному світі,
Володимир Борисенко – автор
безпосередність у спілкуванні з викладачем, гос понад 150 ти наукових публікацій,
трота сприйняття навколишнього світу і, насам у тому числі навчальних посібників.
перед, у різних політичних ситуаціях. Теперішній До кола наукових інтересів входять
студент – це виразний представник нового поко проблеми історії України, ролі
ління українського суспільства, за яким майбутнє української національної еліти в
України. Нинішній студент свідомий свого місця в культурно освітніх процесах Украї
суспільстві, власної відповідальності за долю
ни ХІХ ст., участі вчителів і сільської
держави і народу. Відповідно, наш студент пра
молоді в суспільно політичному
гне, щоб і до нього гідно, з відповідним мате
житті України кінця ХІХ — початку
ріальним забезпеченням, ставились як до люди
ХХ ст.
ни, яка готова віддати свої знання, силу на благо
держави і суспільства.
– Дякую за розмову.
Підготував Сергій РУСАКОВ
Думка
Віктор БОНДАРЕНКО:
“Українським науковцям вже давно слід друкувати статті в міжнародних виданнях”
МЕТА НАКАЗУ про
підвищення рівня вимог
до публікації результатів
дисертаційних
дослі
джень полягає у тому, щоб
українських
науковців
більше читали за кордо
ном, щоб прорвати своє
рідну блокаду, в якій опи
нились наші здобувачі, –
розповів у ексклюзивному
коментарі ІА “Наголос”
директор департаменту
атестації кадрів МОНмо
лодьспорту,
професор
Віктор Бондаренко.
“Я думаю, що особливої проблеми у введені нових
вимог до публікації результатів дисертаційних досліджень
немає. Люди вже давно публікують результати своїх дослі5
джень в різних солідних виданнях, в тому числі і за кордо5
ном. Можливо, десь і буде якийсь збій, але це природно. Як
ви собі уявляєте, щоб перелаштовуючись чи переходячи в
інший режим роботи, все пройшло гладко? Такого просто
не буває. Крім того, ви ж бачили, як написано в наказі: до
першого січня 2013 року спеціалізовані вчені ради прийма5
ють до захисту дисертації за старими правилами. За цей
час, що залишився, думаю, можна додрукувати, у кого не
ЛИСТОПАД 2012
вистачає, статтю5другу”, – прокоментував занепокоєння
українських дисертантів Віктор Бондаренко.
Керівник департаменту атестації кадрів також пролив
світло на мотиви, якими керувалось МОНмолодьспорту під
час підготовки змін до порядку публікації наукових резуль
татів дослідників.
“Мета цих двох наказів (маються на увазі накази МОН
молодьспорту № 1111 “Про затвердження Порядку форму
вання Переліку наукових фахових видань України” та
№ 1112 “Про опублікування результатів дисертацій на здо
буття наукових ступенів доктора і кандидата наук”, – Ред.)
полягає у тому, щоб розірвати блокаду, в якій, по суті, опи5
нилися українські здобувачі. Вийшло так, що ми мало
публікуємося за кордоном, у нас дуже мало видань, які вхо5
дять до міжнародних наукометричних баз, і наука вариться
тут у власному соку. Саме тому потрібно виходити за кор5
дон, щоб нас більше читали, більше дізнавалися про
результати нашої роботи”, – пояснив професор Бондарен
ко.
Фахівець додав, що робота над впізнаваністю українсь
кої науки у світі і так затримується, оскільки більшість країн
сусідів України вже давно вдосконалили свої вимоги до
публікації результатів наукової роботи.
“Порівнюючи ситуацію із публікаціями в Україні та Росії,
з іншими країнами, які утворилися на теренах колишнього
Радянського Союзу, хочу сказати, що Україна і Росія опини5
лися найбільш закритими в науковому плані. Росія, за раху5
нок величезного простору, якось дає цьому раду, а от у нас
закритість відчувається гостріше. І Молдова, і Азербай5
джан, і Вірменія пройшли цей етап реформування. У них
друк за кордоном вже давно є обов’язковим. Тому нам пот5
рібно поспішати”, – висловив своє бачення очільник депар
таменту атестації кадрів.
Коментуючи розгубленість деяких українських науков
ців у питаннях пошуку реферованих видань та видань, які
входять до наукометричних баз даних, професор Бонда
ренко радить не хвилюватися, а ретельніше шукати інфор
мацію в Інтернеті.
“Списки реферованих видань є. Можливо, вони недо5
статньо пропаговані, але інформації про них вдосталь.
Думаю, що для інтересу кожен може перевірити це в Інтер5
неті. Наприклад, можна зайти на сторінку бази Scopus, і ви
побачите, які видання там є і з яких дисциплін. Ми не дава5
ли перелік наукометричних баз у наказі, бо їх є досить бага5
то. Між іншим, в подібному російському документі є перелік
бібліографічних баз, де названо близько десятка назв (Web
of Science, Scopus, Web of Knowledge, Astrophysics, Pub
Med, Mathematics, Chemical Abstracts, Springer, Agris, Geo
Ref – Ред.). Ми вирішили не прописувати перелік, а зали5
шити це на розсуд здобувачів, щоб люди не були обмежені
у виборі”, – роз’яснив ситуацію В. Бондаренко.
Антон ДРОБОВИЧ
5
Студентська рада
Микола ДАВИДЮК:
“Школа студентського самоврядування – це маленька школа життя”
17 листопада в Україні святкується День студента.
Свято припадає також на Міжнародний день студентів.
Тому напередодні цієї дати ми поспілкувались з лідером
студентського руху в університеті, головою Студентської
ради Миколою Давидюком.
– Миколо, розкажіть, будь ласка, про Студентську раду. Яким
сьогодні є портрет студентаактивіста?
– Портрет студентського активіста можна змалювати наступним
чином: людина, яка хоче працювати, ставить цілі, має широкий світогляд
і обов’язково гарно навчається. Студент активіст повинен уміти прац
ювати з новітніми медіа, соціальними мережами та блогами. Це людина
з сучасним світоглядом і покладається в першу чергу на себе. Перекона
ний, що активіст студентського самоврядування – це майбутній професі
онал і успішна людина, яка вже сьогодні намагається знайти себе. Школа
студентського самоврядування – це маленька школа життя, де студенти
здобувають навички. Ситуації студентського життя стають уроком для
подальшої роботи і діяльності. Студентський лідер – це активна та амбі
ційна людина, яка покладається на себе та свій розум. Таких людей у
нашому університеті достатньо, і одне з їх об’єднань – Студентська рада.
– Що Ви важаєте для себе найбільшим здобутком за роки діяль
ності в Студентській Раді ? Що вам не вдалось виконати за ці роки?
– Найбільші здобутки на нас ще чекають попереду, адже кожне нове покоління привно
сить щось особливе в студентське самоврядування. Наші досягнення – це різноманітні проек
ти, участь у Всеукраїнській студентській раді, Студентській раді Києва, відвідування засідань
Європейської Студентської ради, і те, що члени Європейської студентської ради приїжджали
до нас в університет і зустрічалися з ректором та активістами. Стимулом для наших студентів
є постійне прагнення змінити щось на краще в університетському житті. Кожна невдача роби
ла нас сильнішими. Студентська рада стоїть на захисті прав студентів, організовує їх дозвілля,
бере участь у співорганізації навчально виховного процесу.
– Незабаром втретє відбудеться “Школа студентського самоврядування”, яких
результатів ви очікуєте від неї?
– Головними ініціаторами і організаторами цієї “Школи” є перший заступник голови СР
Євгенія Єрмолаєва та активістка Ольга Іванова. “Школа” створена для пошуку студента орга
нізатора. Прослухавши тренінг з менеджменту університетських заходів, молода людина вже
через тиждень два зможе організувати подібні заходи. Всі студенти “Школи” в попередні рази
прослухали тренінги від лідерів нашого студентського самоврядування та активістів студент
ських рад партнерів Драгомановського університету. Частина з цих студентів зараз прохо
дить стажування. Ми намагаємось виявити найбільш активних людей і посилити кадровий
потенціал студентського самоврядування.
– Яким має бути ваш наступник на посаді голови Студентської ради?
– Це має бути людина, обрана легітимно на студентській конференції. Це повинен бути
лідер з такими рисами, як мобільність, комунікабельність та відповідальність. Ті ситуації і та
проблематика, яка буде перед нею стояти, сформують з неї ту особистість, яка має відповіда
ти посаді. Головне, щоб у людини були задатки і бажання розвиватись, щоб вона “горіла”
ідеєю університету. Така людина має бачити стратегію університету і тактично вміти працюва
ти з командою. Кожен рік обираються також і голови студентських рад інститу
тів. Вони є містком між Студентською радою університету і кожним інститутом.
Голова Студентської ради універсиету повинен вміти зібрати лідерів навчаль
них підрозділів і ставити перед ними чіткі цілі.
– Який корисний досвід Ви отримали в Студентській раді? Як Вам це
допомогає у житті?
– Це розуміння людей, вміння об’єднувати великі колективи заради спіль
ної мети. Кожна людина, яка працює з нами, приносить свій досвід, вчить
власним прикладом. Дуже важливо, щоб тебе оточували позитивні люди.
Робота в Студентській раді багато чому навчає – це психологія, менеджмент
тощо. Дякую тим людям, які мені допомогали. Приклад ректора академіка Вік
тора Андрущенка, проректорів професора Володимира Беха і професора
Олега Падалки, а також багатьох викладачів є показовим. Багато сил та енер
гії в розвиток Студентської ради доклали заступник першого проректора
доцент Юрій Маленовський та керівник відділу виховної роботи Наталія Ігна
товська. Ці люди об’єднані великою ідеєю і повністю віддаються роботі. В
команді таких людей дуже швидко вчишся. За роботу в самоврядуванні ми
грошей не отримуємо, але участь у громадській роботі нам дуже допоможе
при працевлаштуванні. Наші випускники працюють на телебаченні, помічника
ми депутатів, в медіа сфері, в міжнародних компаніях. До речі, в останніх,
окрім знання кількох іноземних мов, одна з вимог – участь у громадських орга
нізаціях.
– Який ваш життєвий девіз?
– Насправді як такого життєвого девізу в мене немає. Це життєві мудрості, які тобі з
дитинства розказують батьки: бути чесним, робити добро, допомогати іншим, поважати стар
ших.
– Чому Ви пішли навчатись саме в Драгомановський університет?
– Тому що це університет з великою історією і тут працюють найкращі викладачі. Коли я
обирав, куди поступати, то поставив перед собою наступне питання: чи буду я пишатись уні
верситетом? Такими критеріями для мене були: історія вишу, його популярність, наукова і нав
чальна база. Я свідомо обрав саме Драгомановський університет і навіть не просто пишаюсь
тим, що закінчив його, але і щиро полюбив.
– Що Ви можете сказати про газету “Педагогічні кадри”?
– Мені подобається динаміка видання і формат “живого журналу” університету. Це газета
не тільки для викладачів, а й для студентів, в якій завжди можна знайти інформацію про важли
ві події з життя університету. Дуже приємно, що над газетою працюють молоді спеціалісти, які
знають свою справу. Я поважаю головного редактора газети Сергія Русакова. Він є одним з
молодіжних лідерів університету, який пройшов школу студентського самоврядування та нео
дноразово представляв Студенстьку раду на різних заходах, у тому числі за кордоном.
– Ваші побажання студентам.
– Пам’ятайте, що у вас є всього п’ять років. Це той час, за який ви можете зробити або
багато, або нічого. Тому мрійте, будьте активними, ставте цілі, досягайте! Ви формуєтесь як
професіонали, шукаєте себе, створюєте широку базу знань і контактів, за рахунок якої ви
будете досягати життєвих вершин.
Спілкувались Денис ВДОВИЧЕНКО та Сергій РУСАКОВ
Міжнародна наукова конференція
“СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ МОВНИХ ОДИНИЦЬ”
НА КАФЕДРІ української
мови Інституту української філо
логії НПУ імені М. П. Драгоманова
була проведена Міжнародна нау
кова конференція “Системний
аналіз функціонування мовних
одиниць” до 75 річчя від дня
народження доктора філологіч
них наук, професора, дійсного
члена Академії педагогічних наук
України, дійсного члена Академії
вищої школи України, заслужено
го діяча науки і техніки України,
лауреата премії імені І. Я. Франка
Національної академії наук Украї
ни Арнольда Грищенка (1936 –
2006), який 25 років очолював вищезгадану кафедру, 12 років
головував у спеціалізованій вченій раді, був членом Вченої
ради НПУ імені М. П. Драгоманова.
На початку конференції науковому зібранню презентова
но книгу “Синтаксична концепція Арнольда Грищенка: вибра
не” (упорядники: Ірина Дудко, Юлія Макарець; редактор і
автор вступної статті Микола Степаненко; 2011 р.), яка вий
шла коштом учнів Арнольда Панасовича – кандидатів і докто
рів філологічних наук. У пропонованій книжці представлене
найістотніше з того, що опублікував Арнольд Панасович Гри
щенко впродовж 1969 – 2004 років у вигляді статей, моногра
фії та окремих розділів колективних праць, присвячених син
таксичному ладові української мови.
На конференції були присутні дружина Арнольда Панасо
вича Ніна Миколаївна та син Тарас Арнольдович, які щиро
подякували організаторам конференції.
Конференцію урочисто відкрили вступним словом і тепло
привітали її учасників проректор з наукової роботи НПУ імені
М. П. Драгоманова, доктор філософських наук, професор,
академік УАПН Г. І. Волинка, директор Інституту української
філології НПУ імені М. П. Драгоманова, кандидат філологічних
наук, професор А. В. Висоцький, завідувач кафедри укра
їнської мови Інституту української філології НПУ імені
М. П. Драгоманова, доктор філологічних наук, професор,
заслужений працівник народної освіти України, академік Ака
демії наук вищої освіти України М. Я. Плющ, завідувач кафе
дри експериментальної і теоретичної фізики та астрономії
НПУ імені М. П. Драгоманова, заслужений працівник освіти
України, кандидат фізико математичних наук, професор
Г. П. Грищенко – рідний брат Арнольда Панасовича. Вони
6
поділилися цікавими спогадами про життєвий, науковий і
педагогічний шлях академіка Арнольда Панасовича Грищенка,
відзначили його глибокий розум і мудрість, надзвичайну еру
дицію, знання багатьох мов і вільне володіння ними, високий
гуманізм, професіоналізм, інтелігентність, порядність і тактов
ність, принциповість і об’єктивність, неперевершену дотеп
ність і тонке почуття гумору, небайдужість до навколишнього
світу, теплі почуття до своєї родини – дружини Ніни Миколаїв
ни та сина Тараса Арнольдовича, а також близьких, друзів і
колег.
Пленарне засідання відкрив ректор Полтавського дер
жавного педагогічного університету імені В. Г. Короленка,
завідувач кафедри української мови, доктор філологічних
наук, професор М. І. Степаненко (Полтава) доповіддю
“Українського мовознавства вірний слуга”. “Ім’я Арнольда
Панасовича Грищенка широко відоме, давно й по праву впи5
сане в історію українського мовознавства. Воно знане й у
слов’янському лінгвістичному світі”, – розпочав Микола Івано
вич. Він яскраво виклав основні біографічні відомості про
свого Вчителя, чітко й переконливо окреслив основні засад
ничі принципи Людини, Науковця, Педагога Арнольда Панасо
вича Грищенка, що визначили його життєвий шлях і, певною
мірою, долю його послідовників.
Надзвичайною ніжністю, любов’ю і повагою до свого Вчи
теля пройнята доповідь завідувача кафедри української мови
Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя,
доктора філологічних наук, професора Н. І. Бойко (Ніжин) “Із
когорти славних випускників Ніжинської вищої школи”. Надія
Іванівна пильно простежила життєвий, науковий шлях Арноль
да Панасовича, зосередила увагу на тих непересічних особи
стостях (батьках, учителях А. П. Грищенка), котрі відіграли
вирішальну роль у формуванні та становленні світоглядної
позиції майбутнього академіка Арнольда Грищенка. Доповідач
пишається тим, що саме Ніжинський педагогічний інститут
випустив у широкий світ відомого талановитого мовознавця.
Наприкінці Надія Іванівна зауважила, що для багатьох Учитель
був і залишиться назавжди неперевершеним зразком справ
жньої інтелігентності, людяності, порядності, трудолюбства,
професіоналізму найвищого ґатунку.
У доповіді ““Принцип семи нот” А. Грищенка крізь призму
аспектуальної релевантності синтагматики дієслівного преди
ката” доктор філологічних наук, професор кафедри українсь
кого мовознавства і прикладної лінгвістики Черкаського націо
нального університету імені Богдана Хмельницького
М. І. Калько (Черкаси) окреслив теоретичні засади та описав
досвід моделювання категорії аспектуальності в сучасній
українській літературній мові як багаторівневого феномена.
У доповіді “Синтаксична категорія особи в сучасній укра
їнській мові” завідувач кафедри української мови НПУ імені
М. П. Драгоманова, доктор філологічних наук, професор
М. Я. Плющ (Київ) з’ясувала лінгвальний статус синтаксичної
категорії особи, розглянула спеціалізовані засоби вираження
її семантики у реченні висловленні, що характеризує її як
комунікативно орієнтовану категорію. Доповідач наголосила,
що у реалізації синтаксичної категорійної семантики особи
спостерігається її взаємодія зі значеннями семантико синтак
сичної категорії суб’єктності та з морфологічними категоріями
іменника, займенника та дієслова, по різному представлених
у висловленні як ситуативно і прагматично мотивованих ком
понентів його змісту.
На підсумковому пленарному засіданні були заслухані
звіти секцій і прийнята ухвала й надалі організовувати та про
водити наукові конференції на пошанування пам’яті великого
українського мовознавця Арнольда Панасовича Грищенка.
Учасники конференції дійшли висновку, що глибокі, перспек
тивні, новаторські ідеї та концепції Арнольда Панасовича, які
відображають найактуальніші проблеми сучасної лінгвістики, і
подалі знаходять продовження, втілення, реалізацію у творчих
пошуках, наукових здобутках його гідних наступників, а багата
науково педагогічна спадщина видатного вченого є значним
внеском у вивчення як сучасної української мови, так і її історії,
а також життєдайним джерелом для дослідницької діяльності
багатьох поколінь науковців.
Ірина ДУДКО,
доцент кафедри української мови
ЛИСТОПАД 2012
Міжнародна співпраця
БіЛОРУСЬКИЙ
ДОСВ
1820 жовтня делегація НПУ імені
М. П. Драгоманова відвідала Білоруський
державний педагогічний університет імені
Максима Танка. Колеги обмінялися досвідом
щодо організації профспілкової роботи у
вишах.
Делегація НПУ імені М. П. Драгоманова всередині жов
тня цього року за особистої підтримки ректора університе
ту академіка Віктора Андрущенка відвідала Мінськ на
запрошення Білоруського державного педагогічного уні
верситету імені Максима Танка, який нині є університетом з
найдовшою історією серед білоруських університетів і
являє собою єдиний навчально методичний центр науки,
культури і педагогічної освіти Республіки Білорусь.
До драгомановської делегації під керівництвом голови
ППО імені М. П. Драгоманова Станіслава Цибіна увійшли
студенти – голови профбюро інститутів: філософської осві
ти і науки – Наталія Ляшенко, іноземної філології – Анна
Ярощук, історичної освіти – Євген Бачинський, голова
студентської ради гуртожитку № 5 Ірина Чукань та інструк
тор ППО Ольга Міненко, головний редактор газети “Педа
гогічні кадри” Сергій Русаков. До речі, всі учасники деле
гації відвідали Мінськ уперше.
Вашій увазі пропонується оповідь про два робочих дня
та враження від них.
ДЕНЬ 1. “ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ – УЧИТЕЛЬ”
Під час візиту до БДПУ імені Максима Танка лідери сту
дентського профспілкового руху нашого вишу мали можли
вість детально ознайомитись з особливостями роботи
білоруських колег. Програма прийому делегації виявилась
напрочуд насиченою та багатою новими знайомствами. У
перший день роботи відбулось спільне засідання президіу
мів профспілкових комітетів студентів двох вишів за участі
першого проректора БДПУ імені Максима Танка кандидата
педагогічних наук, доцента Олександра Андарало та про
ректора з виховної і соціальної роботи кандидата психоло
гічних наук, доцента Світлани Коптєвої.
Перший проректор БДПУ імені Максима Танка Олек
сандр Андарало під час офіційної зустрічі з делегацією роз
повів про теплі взаємостосунки з Драгомановським універ
ситетом, які йдуть на користь обом вишам. “Ми тісно спів5
працюємо з вашим університетом на різних рівнях – ректо5
рат, наукова бібліотека, викладацький корпус. Сьогодні ми
налагоджуємо тісну співпрацю між студентськими лідера5
ми наших університетів”, – підкреслив Олександр Іванович.
Проректор з виховної і соціальної роботи Світлана Коп
тєва відзначила активне студентське життя університету і
підкреслила, що профспілка БДПУ імені Максима Танка є
взірцевою організацією серед вищих навчальних закладів
Республіки Білорусь. Станіслав Цибін від української сторо
ни під час офіційної зустрічі з керівництвом білоруського
вишу презентував Драгомановський університет і ППО НПУ.
“Ми відчули, що схожі з вами – справи, клопоти, життя.
Але студент є студентом, і одразу помітно, що ви, як і ми,
готові до спілкування. Також цікаво було дізнатись про ваш
університет і освітню систему. Адже у нас немає Болонсь5
кого процесу”, – поділилась враженнями після зустрічі сту
дентка Тетяна Шатило.
Делегація також відвідала музей БДПУ, де особлива
увага належить співпраці з Драгомановським вишем.
Нашому університету відведено чільне місце, де знаходять
ся світлини ректорів обох педуніверситетів, презентаційні
видання і подарунки, які передавались до БДПУ.
Зауважимо, що наші університети мають багато схожо
го. Наприклад, рік святкування ювілеїв (2014 рік) та те, що
за радянських часів обидва університети носили ім’я
О. М. Горького. Також, занурившись в деталі роботи обох
вишів, можна побачити багато схожих проектів і традицій.
Що не дивно, бо і БДПУ, і НПУ є педагогічними університе
тами, і в першу чергу діяльність колективів звернена на
виховання Учителя.
ДЕНЬ 1. ПАРАДОКСИ ІСТОРІЇ В СУЧАСНОМУ МІСТІ
Після офіційної зустрічі в педуніверситеті драгоманов
ська делегація відвідала Національну бібліотеку Білорусії.
Слід відзначити функціональність і зручність нової побудови.
“Діамант знань” – називають Національну бібліотеку білору
си, і таке формулювання відповідає дійсності. Щоправда,
саме через те, що будівля у форматі “діаманту”, посаджена на
неправильну геометричну конструкцію, за шість років з від
криття встигла зайняти 24 е місце в ТОП 50 “найнезвичайні
ших будівель світу” як цікавий і фантастичний архітектурний
проект, так і потрапила до списку найпотворніших будівель
світу. Ось такий парадокс у сприйнятті однієї і тієї ж будівлі. До
речі, погляди учасників української делегації стосовно архі
тектурного вирішення будівлі також розділились.
Парадокси архітектурних композицій у Мінську на цьому
не закінчуються. Наприклад, на Площі Незалежності – цен
тральній площі міста – поруч з головним корпусом БДПУ імені
Максима Танка знаходиться Будинок Уряду, перед яким
возвеличується пам’ятник Володимиру Леніну, а праворуч від
нього розташована одна з найдавніших будівель Мінська –
Костел Святих Симона та Олени. І якщо ви перебуваєте в
білоруській столиці вперше, то одразу навіть і не зрозумієте,
що під вами розташований величезний підземний торгівель
ний центр. Мабуть, в цьому і полягає одна з величей сьогод
нішньої Білорусії – розуміння і повага до власної історії та
сприйняття всіх її елементів, а також сміливе звернення
погляду у майбутнє.
іД
ДЕНЬ 2. СТУДЕНТСЬКЕ МІСТЕЧКО
Після насиченого першого дня, який
завершився відвіданням опери “Чарівна
флейта” у Національному театрі опери і
балету, другий передбачав нові зустрічі і
знайомства. Українська делегація зран
ку відвідала студентське містечко міста,
де також знаходяться гуртожитки кіль
кох вишів, серед них і БДПУ імені Макси
ма Танка. Завдяки державній підтримці в
місті нещодавно введено в експлуатацію
сучасний студентський комплекс, і
таким чином поступово вирішується
потреба студентів у гуртожитках. Зви
чайно, судити про білоруські гуртожит
ки, спираючись лише на це студмістеч
ко, не можна, бо воно побудоване за
сучасними стандартами. Вісімнадцятиповерхова будівля
розрахована приблизно на тисячу мешканців. На кожному
поверсі знаходяться кімнати для самопідготовки з комп’ю
терами, а на останньому поверсі розміщений спортзал.
Наприкінці осені цього року біля гуртожитку відкриється
станція метро, і студенти зможуть за 15 20 хв. доїжджати на
навчання в університет.
ДЕНЬ 2. ПАТРІОТИЗМ ЦК ПРОФСПІЛКИ
Після відвідання студентського містечка українську
делегацію офіційно прийняли в Центральному комітеті Біло
руського професійного союзу працівників освіти і науки. З
драгомановцями зустрівся голова ЦК Олександр Бойко,
який окреслив діяльність роботи профспілки і представив
свою команду. “Ми причетні до освітянської справи, а зна5
чить, обрали комунікативність і добро. Це суть нашої робо5
ти”, – зазначив Олександр Олександрович.
Після цього заступник голови ЦК Роман Дапіро деталь
но познайомив з діяльністю білоруської профспілки – історія
профспілки, Кодекс Республіки Білорусь про освіту, експе
римент з нормативного фінансування, який нині стартує в
країні. “Профспілка повинна не вирішувати проблеми, а
запобігати їм”, – підкреслив Роман Осипович.
ПІСЛЯМОВА
Протягом всіх днів перебування делегації драгоманов
цями безпосередньо опікувався “старшыня прафсаюзнага
камітэта” (український аналог посади голови університетсь
кої профспілки) Вадим Грачов. Вадим Миколайович супро
воджував делегацію з першої і до останньої хвилини пере
бування у Мінську, за що вся українська сторона щиро вдяч
на. Також слова вдячності ректорові НПУ імені М. П. Драго
манова Віктору Андрущенку та ректору БДПУ імені Макси
ма Танка Петру Кухарчику за підтримку в обміні досвідом
молодих лідерів профспілкового руху.
Завершити хочеться приємними і щирими словами сту
дентки БДПУ імені Максима Танка Альони Пашкевич: “Я
завжди знала, що українці – відкриті люди. Спілкуватись з
вами – одне задоволення. Частіше б так!”
Сергій РУСАКОВ
світлина Євгена БАЧИНСЬКОГО
Діалог культур
ПРАФСАЮЗНЫЯ АКТЫВІСТЫ НПУ ІМЯ М. П. ДРАГАМАНАВА НАВЕДАЛІ БДПУ
Редакція газети “Педагогічні кадри” із задоволенням публікує враження
білоруської сторони, яка приймала драгомановців 1820 жовтня. Матеріал
подається в оригіналі і ми певні, що він буде зрозумілий читачам багатотираж
ки.
З 17 па 20 кастрычніка 2012 года Пярвічная прафсаюзная арганізацыя студэнтаў
БДПУ прымала дэлегацыю Нацыянальнага педагагічнага ўніверсітэта імя М. П. Драга
манава (г. Кіеў, Украіна).
Паміж дзвюма навучальнымі ўстановамі ўжо даўно існуюць добрыя сяброўскія
адносіны, а ў 2007 годзе быў заключаны адпаведны дагавор аб супрацоўніцтве . Упер
шыню “танкаўцы” прымалі не проста студэнтаў, а прафсаюзных актывістаў. Праф
саюзныя арганізацыі адыгрываюць вядучую ролю сярод студэнцкіх грамадскіх аргані
зацый у абодвух універсітэтах, бо сумесна з кіраўніцтвам ВНУ вырашаюць самыя
сур’ёзныя сацыяльныя праблемы моладзі.
Размясціліся кіеўляне ў інтэрнаце № 7 БДПУ, дзе іх сустрэлі студэнты факультэта
дашкольнай адукацыі. Пазнаёміцца з працай студсавета інтэрната нашым госцям так
сама было цікава, бо сярод членаў дэлегацыі драгаманаўскага ўніверсітэта была і
старшыня студэнцкага савета інтэрната № 5 НПУ Ірына Чукань. Ірына адзначыла,
што тыя праблемы, з якімі сустракаецца яна, у нашых інтэрнатах даўно вырашаны.
Акрамя інтэрната па праспекце Ракасоўскага будучыя педагогі з Украіны наведалі і
інтэрнат № 8 у Студэнцкай вёсцы на вул. Чурлёніса.
Да сустрэчы студэнтаў з Кіева рыхтаваліся прафсаюзныя бюро ўсіх факультэтаў,
асабліва хацелася б адзначыць працу прафактыву факультэтаў спецыяльнай адука
цыі, сацыяльна педагагічных тэхналогій і гістарычнага. Так, старшыня прафбюро гіст
фака Таццяна Кучар правяла для гасцей цудоўную экскурсію ў музеі БДПУ. І ўвогуле
праграма прыбывання НПУ імя М. П. Драгаманава ў Мінску, якая была падрыхтавана
прафкамам студэнтаў і зацверджана рэктарам БДПУ прафесарам П. Д. Кухарчыкам,
была вельмі насычаная. Нашы ўкраінскія калегі пазнаёміліся з творчасцю оперных
артыстаў Нацыянальнага Вялікага Акадэмічнага Тэатра оперы і балета і пажадалі ў
наступны раз абавязкова завітаць сюды ж, але ўжо на балет. Уразіла гасцей і Нацыя
ЛИСТОПАД 2012
нальная бібліятэка Рэспублікі Беларусь. Старшыня прафкама студэнтаў і аспірантаў
НПУ Станіслаў Цыбін адзначыў: “У Мінску нас сустрэла цудоўнае надвор’е, можна
сказаць, што летняе сонца адбілася і на тварах беларусаў, якія шчыра і светла нас
прымалі. Калі з такой энергетыкай яны падыходзяць і да прафсаюзнай працы, то я па5
добраму вам зайздрошчу. Цяпер нам трэба задумацца, як на належным узроўні
сустрэць нашых сяброў у Кіеве, куды мы іх, як пацяплее, абавязкова запросім”.
Акрамя захапляльнага адпачынку прафсаюзныя актывісты за гэтыя дні паспелі і
плённа папрацаваць. Ужо першым ранкам пасля прыбыцця ў Мінск адбылася сустрэ
ча кіеўскай дэлегацыі з кіраўніцтвам БДПУ: першым прарэктарам А. І. Андаралам і
прарэктарам па вучэбнай, выхаваўчай і сацыяльнай рабоце С. І. Копцевай. За кру
глым сталом актывістам абодвух універсітэтаў, якія, як аказалася, у савецкі час насі
лі імя Максіма Горкага, удалося падзяліцца вопытам працы. Вядома, асноўная ўвага
была сканцэнтравана на прафсаюзнай дзейнпасці камітэтаў ва ўмовах сістэмы адука
цыі кожнай з краін. Асабліва падрабязна былі прааналізаваны асабліваці аздараўлен
ня і матэрыяльнага стымулявання студэнцкай моладзі дзвюх краін. Як адзначылі
абодва бакі, скарыстацца станоўчымі момантамі працы будзе карысна для кожнага
ўніверсітэта. Карыснай атрымалася і сустрэча дэлегацыі НПУ са старшынёй ЦК Бела
рускага прафесійнага саюза работнікаў адукацыі і навукі Аляксандрам Бойка і яго
намеснікам, нашым выпускніком, Раманам Дапіра, якія расказалі кіеўлянам аб
прынцыпах сацыяльнай абароны студэнцтва ў нашай краіне, пра сацыяльнае парт
нёрства з Міністэрствам адукацыі Рэспублікі Беларусь.
Можна не сумнявацца, што самыя яскравыя моманты прыбывання “драгама
наўцаў” у Мінску будуць адлюстраваны ва ўніверсітэцкай прэсе НПУ, бо сярод удзель
нікаў дэлегацыі быў рэдактар газеты “Педагогічні кадри” аспірант Сяргей Русакоў,
вельмі пазітыўны малады чалавек, як і ўсе члены украінскай дэлегацыі. Можна лічыць,
што абмен станоўчымі эмоцыямі і працоўным вопытам атрымаўся, бо ад’язджаць
дадому нашым украінскім сябрам вельмі не хацелася.
За матеріалом сайту профспілки БДПУ імені Максима ТАНКА
http://prof.bspu.unibel.by
7
Освітянський пантеон
Фотофакт
ВСЕ ЖИТТЯ – НАУЦІ І СТУДЕНТСТВУ
22 жовтня 2012 року на 76 му році пішов із життя профе
сор кафедри економічної теорії Національного педагогічного
університету імені М. П. Драгоманова Гош Олександр Петро
вич. Перестало битися серце шанованого вченого в галузі еко
номічної теорії, кваліфікованого викладача економіста, вихо
вателя багатьох поколінь педагогів, чуйної і доброї людини.
Народився Олександр Петрович 11 липня 1937 року в селі
Парипси Попільнянського району, що на Житомирщині. У
1951–1954 рр. навчався на бухгалтерському відділенні
Ровенського кооперативного технікуму. У 1959 році закінчив
Київський державний університет імені Т. Г. Шевченка (еконо
мічний факультет) і здобув спеціальність економіста, виклада
ча політичної економії.
Далі працював у Старобільському (1959–1960 рр.) та
Успенському (1960–1962 рр.) сільськогосподарських техніку
мах Луганської області. У 1962–1964 рр. навчався в аспірантурі
при КДУ імені Т. Г. Шевченка і уже у 1965 р. захистив кандидат
ську дисертацію.
З 1964 по 1975 рік Олександр Петрович працює на кафедрі політекономії КДУ імені
Т. Г. Шевченка (старшим викладачем, доцентом), у 1974–1975 рр. – доцентом кафедри полі
текономії Інституту підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук при КДУ імені
Т. Г. Шевченка.
У 1978 році Олександру Петровичу, після успішного захисту докторської дисертації,
присвоюється наукове звання доктора економічних наук, а в 1979 році – звання професора
кафедри політичної економії.
Найбільше років свого активного трудового життя, починаючи з 1975 року, Олександр
Петрович віддав підготовці для країни педагогічних кадрів. З листопада 1975 р. він працював
у Київському державному педагогічному інституті імені О. М. Горького (нині НПУ імені
М. П. Драгоманова). З 01.11.1975 р. по 31.08.1990 р. – завідував кафедрою політекономії, а
з вересня 1990 р. і по жовтень 2012 р. працював професором кафедри економічної теорії
Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.
Олександр Петрович – відомий вчений в галузі економічної теорії, вів досить плідну нау
ково дослідну роботу. Досліджував проблеми суспільного виробництва, власності, еконо
мічних відносин, сучасні проблеми соціально економічного відродження України. Мав понад
200 наукових праць, зокрема, десять монографій та підручників. Ним підготовлений підруч
ник “Політична економія України” (Київ, вид во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2010), в якому
втілюється нова концепція політекономічного бачення економічного розвитку України. Олек
сандр Петрович переконливо захищав наукові принципи дослідження соціально економіч
них процесів, проявив себе як послідовний прихильник політичної економії.
Олександр Петрович проводив дуже велику роботу з підготовки педагогічних кадрів,
приділяв багато уваги становленню молодих фахівців – вчителів України, розвитку економіч
ної освіти, брав активну участь у суспільно політичному житті країни, педуніверситету. Оби
рався депутатом Київської міськради і Радянської (у м. Києві) райради. За великі заслуги в
галузі наукових досліджень і підготовці спеціалістів вчителів Олександр Петрович нагоро
джений орденом Дружби народів, багатьма високими освітянськими нагородами, включаю
чи медалі А. С. Макаренка, Григорія Сковороди, почесні знаки “Відмінник освіти СРСР” та
“Відмінник освіти України”.
Пішла у вічність людина гуманіст, відомий вчений, педагог, невтомний вихователь віт
чизняних педагогічних кадрів, наш колега і щирий друг. Таким він залишиться у нашій пам’я
ті назавжди.
Вічного спокою Вам, дорогий наш Олександре Петровичу!
Ректорат,
профкоми викладачів і співробітників та студентів,
Рада ветеранів війни і праці,
колектив кафедри економічної теорії
НПУ імені М. Драгоманова,
колеги, студенти, друзі
22 жовтня на засіданні
Вченої ради Інституту полі
тології та права відбулось
продовження нагороджен
ня викладачів до святкуван
ня 20річчя навчального
підрозділу.
На світлині: нагородження
профспілкового
активіста,
старшого викладача кафедри
правознавства Інституту полі
тології та права Михайла
Ярошенка грамотою Київ
ської міської організації проф
спілки працівників освіти і науки України “За сумлінну роботу в профспілці, активну
участь у вирішенні соціально5економічних питань освітян з нагоди 205річчя Інститу5
ту політології та права НПУ імені М. П. Драгоманова та дня працівників освіти”.
Новини підрозділів
Мистецьке виховання
10 жовтня 2012 року
студенти І курсу Інституту
гуманітарно технічної
освіти відвідали виставку
“Європейський
вимір.
Живопис старих євро
пейських майстрів з дер
жавних колекцій України”,
яка є продовженням про
екту,
започаткованого
Державним музеєм обра
зотворчих мистецтв імені
О. С. Пушкіна за підтрим
ки Міністерства культури
Російської Федерації.
Екзотична екскурсія
19 жовтня 2012 р.
студенти Інституту гумані
тарно технічної освіти на
чолі з доцентом кафедри
загальнотехнічних дисци
плін Аллою Макаренко
відвідали ІІ відкриту виста
вку екзотичних і декора
тивних птахів, де були
представлені колекції чле
нів секції співочих та деко
ративних птахів, а також
Всеукраїнської громадсь
кої організації “Zooсвіт”.
Фотопрогулянка бульваром
Презентація
СМАЧНА КНИЖКА
НЕЩОДАВНО відбулось довгоочікуване
знайомство читачів з книгою, де було
презентовано головну ідею проекту “ПРОдайте
їсти”. Також учасники презентації мали змогу
познайомитися з авторами текстів, які
зачитували улюблені та цікаві уривки.
Збірник увібрав у себе роздуми не тільки
різних продуктів, а й різних людей. Кожен з
авторів зовсім не схожий на іншого, у кожного
свій мотив для написання “продуктової” сповіді”.
Хтось любить зефір, а хтось мріє щодня їсти
червону ікру, але те, як вони перевтілюють свої
думки, приємно дивує і змушує замислитись над
своїм життям. Наші кулінарні вподобання часто відображають наші характери, які
змінюються протягом нашого життя. Ми дорослішаємо, і разом з нами змінюються
продукти харчування, якість яких залежить тільки від нас самих.
Ірина ЧУКАНЬ
Завантажити електронний примірник книжки ви можете на сайті в розділі
“Педагогічні кадри”
Газета Національного педагогічного
університету імені М. П. Драгоманова
“Педагогічні кадри”. Свідоцтво про
реєстрацію КІ №30 від 27.01.94 р.
8
Головний редактор Сергій Русаков
Літературні редактори
Галина Голіцина, Людмила Кух
Комп’ютерне складання
і верстання Тетяни Ветраченко
Фото Василя Тимошенка
Наша адреса: м. Київ-30, вул. Пирогова 9,
редакційний відділ, тел. (044) 239-30-85,
факс 234-75-87, e-mail: gazeta@npu.edu.ua
Газета “Педа
гогічні кадри” про
довжує фотопро
ект, і в цьому випу
ску ми знаходи
мось на новій лока
ції на бульварі
Тараса Шевченка
на початку листо
пада 2012 року.
Фото Ірини ТИЩУК
gazeta@npu.edu.ua
Ви можете надіслати матеріали, світлини, коментарі та
пропозиції на електронну скриньку газети “Педагогічні кадри”.
Про заходи вашого навчального підрозділу, переможців
та лауреатів різних конкурсів, творчість студентів і викладачів
повинен дізнатись весь університет!
Видрукувано
у друкарні НПУ імені М. П. Драгоманова.
Наклад 1000 примірників.
Видавництво НПУ ім. М. П. Драгоманова
м. Київ–30, вул. Пирогова, 9
е-mail: Npu.press@i.ua
Свідоцтво про реєстрацію № 1101
від 29.10.2002 р.
Відповідальність за достовірність інформації
несуть автори.
Позиція редакції не завжди збігається
з авторською.
Рукописи не рецензуються і не повертаються.
ЛИСТОПАД 2012
№ 8 (1627) ЛИСТОПАД 2012 РОКУ
НАЦІОНАЛЬНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО
УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА
Кадр місяця
Вітальне слово
Шановні ветерани війни,
праці, військової служби,
діти війни!
Від щирого серця вітаємо вас з 69 ю річницею
визволення Києва та 68 ю річницею визволення
України від фашистських загарбників!
На вашу долю випали важкі випробування, але ви
встояли і врятували рідну землю, її славний народ і
весь світ від коричневої чуми.
Ваш славний ратний і трудовий подвиг є зразком
відданості і честі, мужності і героїзму, вірності ідеалам
волі і свободи, невгасимої любові до Батьківщини,
чесного виконання священного обов’язку патріота,
вірного служіння народові.
У серцях людства житиме у віках шана, вдячність
вам – тим, хто ціною власного життя відстояв свободу
і незалежність України.
Честь і слава вам, Герої Перемоги!
Зичимо доброго здоров’я, щедрого довголіття,
родинного щастя! Низько вклоняємося Вам!
12 листопада 2012 року з нагоди 100річчя від дня народження видатного українського поета
Андрія Малишка Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова організував
урочистий ювілейний вечір в стінах Колонної зали Національної філармонії України.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА, "Голос України"
Ректорат, Рада ветеранів війни,
профкоми викладачів і
співробітників та студентів
НПУ імені М. П. Драгоманова
У ПРАЗІ ВІДБУЛОСЯ ЗАСІДАННЯ ПРАВЛІННЯ АСОЦІАЦІЇ РЕКТОРІВ
ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ ЄВРОПИ
24–27 жовтня 2012 р. відбулося
виїзне засідання Правління Асоціації
ректорів педагогічних університетів
Європи в Празі (Чехія), в якому взяли
участь ректори 16 університетів з
10 країн Європи.
Під час засідання відбулося обговорення
проекту Педагогічної Конституції Європи та
подальших перспектив співпраці педагогіч
них університетів країн європейського освіт
нього простору. Учасникам також був пре
зентований новий часопис, заснований Асо
ціацією, – “Європейські педагогічні студії”.
“Педагогічна Конституція Європи” – це
документ, який легітимізує ціннісну основу
учительської справи, розроблений профе
сорами Віктором Андрущенком (Украї
на), Морітцом Гунцінґером (Німеччина) та
Альгірдасом Гайжутісом (Литва). Педагогічна Конституція
Європи визначає принципи та методологію філософії і політи
ки процесу підготовки сучасного педагога для об’єднаної
Європи ХХІ століття.
Проект “Педагогічної Конституції Європи” був підтрима
ний учасниками засідання, зокрема президентом Російського
державного педагогічного університету імені А. І. Герцена
Геннадієм Бордовським, президентом Московського місь
кого педагогічного університету, віце президентом Асоціації
Віктором Рябовим (Росія), ректором Литовського універси
тету освітніх наук Гайжутісом Альгірдасом (Литва), ректо
ром Білоруського державного педагогічного універси
тету імені Максима Танка Петром Кухарчиком (Біло
русь), ректором Академії спеціальної педагогіки імені
Марії Гжегожевської у Варшаві Лащиком Яном (Поль
ща) та іншими ректорами університетів.
У презентованому під час засідання першому
номері науково педагогічного часопису “Євро
пейські педагогічні студії” опубліковано наукові роз
відки вчених і педагогів європейського простору
освіти, а також науковців, що представляють інші
континенти світу. Тут розміщено інформацію про
міжнародні науково педагогічні форуми, узагальне
но науково педагогічний досвід, резонансні події,
що відбуваються у педагогічному просторі різних
країн світу.
Делегація університету побувала в Посольстві
України в Чеській Республіці, де Надзвичайний і
Повноважний Посол України в Чеській Республіці
Іван Грицак подякував ректору, академіку Віктору
Андрущенку за ініціативу проведення цього важли
вого міжнародного заходу, який, за його словами,
сприяє піднесенню іміджу України в Європі.
З невеликою концертною програмою перед
учасниками прийому в Посольстві виступили пред
ставники Національного хору імені Г. Верьовки під
керівництвом народного артиста України Зіновія
Корінця.
Пресслужба університету
Урочистості
Інтерв'ю
Міжнародна співпраця
Його справжні
друзі тут...
Володимир
БОРИСЕНКО :
“Історія –
благодатний вчитель”
Білоруський
досвід
стор. 23
стор. 5
стор. 7
До святкування 100річчя з дня
Його справжні друзі тут...
ДО 100РІЧЧЯ АНДРІЯ МАЛИШКА
У КИЄВІ ВІДБУВСЯ
ЮВІЛЕЙНИЙ ВЕЧІР
Великого й талановитого, відомого у цілому світі,
шанованого в Україні Андрія Самійловича Малишка цього
року згадують особливо часто. Рівно сто років тому під
Обухівськими зорями у маленькій хатині сільського
шевцячоботаря народився ще один геній української
культури, а національне письменство отримало в його
особі ніжного і мелодійного співця.
Громадськість України дружно й активно заходилася
різноманітними подіями відзначати цю дату, навперебій
доводячи свою близькість Малишку. А от Національному
педагогічному університету імені Михайла Драгоманова й
доводити нічого не потрібно. У родині НПУ вже давно
називають Андрія Самійловича просто й звично –
драгомановцем. Це ж треба, полишивши медичний технікум,
письменник обрав стежину педагога і закінчив один із
підрозділів колишнього Київського інституту народної освіти –
теперішнього Драгомановського університету.
Усе дійство відбувалося у Колонному залі імені
М. Лисенка Національної філармонії України. Доторкнутися до
творчості митця зібралася уся інтелігенція столиці і Київщини,
його сучасники колеги, вихованці поети, послідовники митці,
шанувальники й поціновувачі його таланту. Один з таких, що,
до речі, виступив й ініціатором заходу та натхненником
святкування 100 річчя Малишка на державному рівні –
заступник Голови Верховної Ради України, доктор політичних
наук Микола Томенко. Як зауважив у вітальних словах
чиновник: “Я безмежно радий, що пропозиція відзначення
1005річчя з дня народження Андрія Малишка схвально була
сприйнята усім українським суспільством і найбільше – це
університетами”.
Микола Володимирович переконаний, що такі події для
держави знакові у сенсі збереження її не лише культурної і
духовної спадщини, але збереження та зрощення її як
держави загалом. Поет пісняр, чий хоч один витвір співає уся
країна, вже вважається народним, а якщо таких творінь
десятки, то й поготів, запевнив присутніх пан Томенко.
Малишко – поет з українською душею, але вже не
українського – світового масштабу, і наша нація повинна цим
гордитися.
Шалені оплески глядачів викликав ще один неймовірний
виступ. Наче подорож у далеке буремне минуле, що повільно
перетікало в хвилюючу сучасність – за трибуною, як і п’ятдесят
років тому (на п’ятдесятиріччі Андрія Самійловича) Герой
України, поет, перекладач, громадсько політичний діяч,
лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Дмитро
Павличко.
“У ньому жив український дух, де б він не був, куди б не
з’являвся. Усі чекали від нього слова. До нього усі горнулися.
Зверху слухали старші: Олександр Довженко, Максим
Рильський, Остап Вишня, знизу підходили молодші: Іван
Драч, Ліна Костенко, Микола Вінграновський – мої друзі…” –
зі сльозами в очах та гордістю в серці говорив Дмитро
Васильович. Письменник пригадував щемливі факти з
біографії Малишка, досі невідомі широкому загалу, особливо
його виступи перед українською громадою, сповнені
високого бурхливого патріотизму, під час яких не раз тремтів
у залі й сам Павличко.
Не сколихнути сердець присутніх, не зворушити
синівської й доччиної любові до України такий виступ просто
не міг, як і загальна атмосфера свята. В залі раз у раз
зривалися гучні аплодисменти, що ставали символічною
дякою за кожну Малишкову пісню, подаровану Національним
заслуженим академічним українським народним хором імені
Г. Верьовки під керівництвом Героя України Анатолія
Авдієвського та солістів викладачів Інституту мистецтв НПУ.
Присутні мали змогу почути такі шедеври українських
мелодій, як “Пісня про рідну землю”, “Ми підем, де трави
похилі”, “Запливай же, роженько!”, “Пісня про вчительку”,
“Моя стежина”, “Київський вальс” та інші.
Дивовижним чином, але драгомановцям вдалося
оживити Андрія Самійловича, він і сам завітав на хвилю в
Колонну залу філармонії, спочатку з чорно білих кінокадрів
фільму про письменника, відзнятого на замовлення
Драгомановського університету телевізійним об’єднанням
“Сперанца”. А згодом поет ожив у серці кожного присутнього,
щоб залишитися там назавжди, бо ж правду сказав ректор
університету академік Віктор Андрущенко – “Справжні друзі
Малишка тут…”.
2
Вельмишановні друзі!
Кожен університет пишається своїми випускниками,
особливо високими й талановитими, тими, які зробили
вагомий і видатний внесок у розвиток науки і виробниц
тва, культури і освіти, моралі і духовності народу, суспіль
ства і держави.
Таких випускників має й наш університет. Науковці і
педагоги, політики, письменники і поети, прості сільські
вчителі і видатні діячі науки і культури. Хтось у нас навчав
ся, інший – працював, третій ввійшов в університет як
організатор його діяльності чи духовний наставник моло
ді. Але всі вони складають велику Драгомановську роди
ну, зцементовану любов’ю до України, її чарівної мови і
культури, працьовитого люду і його величності Вчителя.
Справедливим є й те, що одним з найперших серед
них є випускник факультету соціального виховання (літе
ратурного підвідділу), видатний поет, істинний жайворо
нок української поезії Андрій Самійлович Малишко.
Переді мною залікова книжка ювіляра… Заліки, екза
мени, педагоги, оцінки. Все, як у всіх. Однак… Кожен, хто
спілкувався з ним, відчував глибоку одухотвореність
хлопця, його спрямованість у майбутнє, любов до люди
ни, народу і Батьківщини.
Інститут української філології (в минулому –
факультет соціального виховання, відділ шкіль5
ний, підвідділ літературний, де навчався Андрій
Малишко) виховав видатних представників
літературної плеяди України. У різні часи тут
навчалися: знаменита поетеса Ліна Костенко,
поет5байкар Павло Глазовий, письменник Юрій
Збанацький, поет Андрій Демиденко.
Юнак прагнув стати вчителем. І хоча на початку життя
доля кинула його в царину медичної справи, майбутній
поет обрав справу лікування душі – зрощення вічного,
доброго, справедливого. Того найвагомішого, що робить
людину Людиною.
Він любив дітей і… поезію. Й саме через поезію прос
вітлював, навчав і виховував – любити Батьківщину, її кві
тучу природу, родючі землі, звитяжний трудовий народ.
Я з тих країв, де в полум’ї зорі
Високе небо не вбирає цвіту,
І люди там, немов богатирі,
Руками воду тиснуть із граніту.
Ах, друже мій хороший, там мета,
Немов струна, що завжди із тобою.
І гомонять в братерському двобою
Блакитне небо і такі ж жита.
Він виховував віру у справедливість, основою якої є
наполеглива праця і взаємна підтримка, дружба народів
братів.
Він ніколи не втрачав надії на краще майбутнє свого
народу, мирного і світлого завтра народів європейського
простору і світу.
Він звеличував цінності – близькі і рідні кожній люди
ні; цінності, які змалечку пестувала у нас Мама, на яких
наголошував суворий, але справедливий Батько.
У ті далекі, тепер уже – історичні часи в університеті
працювали видатні педагоги і науковці: Агатангел Крим
ський, Микола Зеров, Павло Філіпович, Сава Христофо
рович Чавдаров… А керівником літературного гуртка був
знаменитий Максим Тадейович Рильський.
Студент Малишко переймав їх дух і творчість, захо
плювався їх здобутками й сам намагався бути кращим.
Він не прагнув увійти в історію. Історія втягувала його в
себе, робила речником епохи, володарем її непокірного
духу, душевної величі, великого людського страждання.
Це були важкі часи. 33 й – рік несамовитого голодо
мору; 37 й – рік гоніння і репресій, нищення людей і куль
турних цінностей. А далі були війна і важка праця з відбу
дови народного господарства. Поет пройшов стежками
історії з високо піднятою головою, гордістю за велич
свого народу, його звитягу, з вірністю національним тра
диціям і спрямованістю у майбутнє.
Аж ніяк не випадково однією з головних ліній його
знаменитої поезії стала тема Великої України – Батьків
щини для кожного українця. Як найвища цінність. Батьків
щина у Малишка тісно пов’язується з такою символічною
категорією, як мати. Батьківщина – це мати! Ніжна, неза
бутня, єдина.
Мамо, я хочу поговорити з Вами
У Вашім житті, у Вашій смерті,
Як Ви колись перейшли полями,
Нас беручи на долонечки вперті.
Ось я бачу ті очі синії,
Пальці відчую завжди вузлуваті.
Б’ється мороз в посивілому інеї,
Мерзнуть шибки у Малишковій хаті.
Альтернативи цій зв’язці не має і бути не може!
“Любіть Україну” як матір, як сонце, як Долю – це, мабуть,
від Сосюри. “Рідна мати моя, ти ночей не доспала…” – це
сам Малишко у своїй безмежній любові і відданості мате
рі, народові, Батьківщині.
“Прочитайте вірші Андрія Малишка, або заспівайте
його пісні, і тоді душа сповниться теплом рідного дому,
осяється материнською любов’ю”, пише Іван Драч у
недавно опублікованій статті “Жайворонок над Україною”.
Символічно, що саме тут поет звертається ще до
однієї цінності – святої, вічної й незаперечної, як Божий
світ. Це вчителька, яка для поета постає не інакше, як “сві
товою зорею”. Розуміння вчительської професії, схиляння
перед благородством душі вчителя, який своє життя при
святив школі й учням, утілилося у багатьох творах, прис
вячених цій нелегкій, але й натхненній праці. Звертаючись
до образу вчителя, Андрій Малишко підкреслить в ньому
найістотніше – вроджену інтелігентність, душевну
щедрість і сердечну щирість, яких і сам мав доволі.
Школярських днів нам не забуть ніколи,
Не проказати їх, не проспівати,
Як бігали з торбинками до школи
У грізний рік, у славний рік двадцятий.
Забувши сміх, і примовки, і жарти,
Ми слухали, схилившися на парти.
Учитель піде тихо по діброві,
На кожнім слові перетомить очі:
“Трохим Іванович, ми живі і здорові…”
І вже він не засне до полуночі,
Ті голоси згадає повнозвучні,
Сусідам гордо скаже: – Пишуть учні.
Саме такого вчителя готує наш університет, який
справедливо очолює педагогічну справу держави, а нині –
вийшов на терени Європи.
Інститут української філології (в минулому – факуль
тет соціального виховання, відділ шкільний, підвідділ літе
ратурний, де навчався Андрій Малишко) виховав видат
них представників літературної плеяди України. У різні
часи тут навчалися: знаменита поетеса Ліна Костенко,
поет байкар Павло Глазовий, письменник Юрій Збанаць
кий, поет Андрій Демиденко.
Нинішні студенти – це високоталановиті люди. Вірші
чи прозові твори, написані ними на студентській лаві,
засвідчують неймовірний злет духу незалежності і свобо
ди, любові до людини і Батьківщини, які утверджував
Андрій Малишко, і які плекає наш університет.
В університеті діє літературна студія, яку очолює наш
випускник, поет Андрій Демиденко. Почесними профе
сорами університету й одночасно учасниками його Літе
ратурної студії є видатні поети Борис Олійник та Іван
Драч, Олекса Довгий та Павло Мовчан.
Нині в Інституті підростає талановита молодь, яка
пише вірші, повсті й оповідання, шанує своїх попередни
ків, любить Україну, відстоює нашу мову і культуру, робить
усе необхідне для їх утвердження в гуманітарному про
сторі Європи і світу.
В університеті працюють видатні науковці – академіки
Микола Шкіль. Любов Мацько. Володимир Бондар; ми
пишаємося, що тут є такі знаменитості, як Анатолій Авді
євський, Мирослав Вантух, Анатолій Паламаренко.
Враховуючи високі літературні традиції, заслуги
Інституту у царині підготовки національних педагогічних
кадрів, формування літературно поетичного бомонду
держави, пропоную назвати його “Інститутом української
філології та літературної творчості” і присвоїти Інституту
ім’я нашого ювіляра – Андрія Самійловича Малишка!
Як згадує у своїй прекрасній статті “Жайворонок над
Україною” знаменитий поет і державний діяч Іван Драч,
під час святкування п’ятдесятирічного ювілею Андрія
Малишка видатна поетеса Ліна Костенко сказала такі
слова “Ваші справжні друзі тут”.
Сьогодні – столітній ювілей поета. І поет знову з нами.
Вірніше, ми разом з ним. І саме тому, у його високу честь
і одвічну пам’ять, з повною відповідальністю за майбутнє,
за вчительську і літературну справу України, вслід за
Ліною Костенко можемо сказати: “Андрію Самійловичу!
Ми підтримаємо і понесемо у вічність підняті Вами знаме
на. Ваші справжні друзі тут!”
Слава ювіляру!
Слава нашому університетові!
Слава Україні!
Віктор АНДРУЩЕНКО,
ректор університету
ЛИСТОПАД 2012
ня народження Андрія Малишка
ВІН ТЕПЕР НАЗАВЖДИ В ІСТОРІЇ НПУ…
12 листопада 2012 року в Інституті української філології Національного педагогічного університету
імені Михайла Драгоманова ректор університету, академік Віктор Андрущенко та видатний
український поет Іван Драч перерізали урочисту блакитну стрічку – в Інституті української філології
з’явилася ще одна навчальна аудиторія, що відтепер гордо буде йменуватися іменем великого Андрія
Малишка.
Меморіальна дошка з портретом поета пісняра, стенди зі
світлинами з його архіву, теплі пісні, що вже давно стали
народними, і стародавній обухівський рушник оберіг, який
оспівав Малишко у своїй славетній “Пісні про рушник”, – усе це
тепер грітиме душі юних літераторів, літературознавців, філо
логів.
“Ідея появи такої аудиторії в нашому університеті навіть
довго не обговорювалася. Це було очевидною справою і лише
чекало свого часу, – коментує подію Віктор Андрущенко.
Приємно, що все задумане все5таки здійснилося. А тепер
дуже хотілося б, щоб тут якомога частіше збиралися студенти,
відбувалися зустрічі з письменниками, митцями України, й не
лише нашої держави, щоб тут народжувалася нова література,
нове мистецтво. Впевнений, Малишко був би з цього щасли5
вий”.
“Дякувати Богу, що у такий чудодійний спосіб Андрій
Самійлович Малишко “прописався” в Драгомановському університеті назавжди”, – зауважив на відкритті Почесний
професор НПУ Іван Драч. Він подякував колективу університету за ідеї й проведену роботу, чималу шану в якій варто
віддати дирекції Інституту української філології і зокрема Анатолію Висоцькому та Інні Ліпницькій.
Вперше переступити поріг аудиторії, що носитиме ймення Малишка, зібралася когорта директорів інститутів НПУ.
Серед поважних гостей прибув співголова Наглядової ради університету, поет пісняр Анатолій Толстоухов, поет піс
няр Андрій Демиденко, талановиті дослідники літературознавці вишу. Було сказано чимало слів, ще більше залиши
лося у кожного у серці, бо ж не все можна виказати, хіба тільки проспівати…
“І стеляться обрії милі…” – виспівує студентський ансамбль “Купава”, задаючи тон і атмосферу події, яка назавжди
увійде в українську історію.
ДРАГОМАНОВЦІ В САДИБІ МАЛИШКІВ
Делегація студентів і викладачів Національного педагогічного університету імені Михайла
Драгоманова на чолі з директором Інституту української філології, професором Анатолієм Висоцьким
побувала на малій батьківщині видатного драгомановця – Андрія Малишка. На запрошення міської ради
Обухова студенти і викладачі НПУ взяли участь в урочистому мітингу біля пам’ятника Малишку на головній
площі містечка з нагоди 100річчя з його дня народження.
Долучилися до заходу метри української класичної і
сучасної літератури Дмитро Павличко, Юрій Мушкетик,
Олесь Довгий та чимало інших митців, у промовах яких
відкривався новий Андрій Самійлович – живий, бурхливий
емоційний патріот, співець своєї землі і разом з тим ніжний,
люблячий син, чоловік, батько.
Голова Драгомановської делегації Анатолій Висоцький
передав вітання з нагоди свята від ректора вишу Віктора
Андрущенка та глибоку вдячність від колективу НПУ за участь
у святкуваннях, організованих педагогічним університетом, у
Національній філармонії України.
“Зроблено чимало, але варто думати про те, що ще треба
зробити, чого потребує возвеличення постаті Малишка і для
Обухова, і для Києва, і для України загалом”, – ці слова
ректора НПУ Віктора Андрущенка прозвучали ще на вечорі
пам’яті Малишка і запали в душу усім присутнім. Доречними вони стали й під час мітингу в Обухові. Як зазначив у
своєму виступі Анатолій Висоцький, Андрій Самійлович став для драгомановців більше ніж просто поетом, про це
свідчить й майбутнє перейменування Інституту на честь поета, і відкриття аудиторії Малишка, й особливе піднесене
поетичне чуття у студентів драгомановців. У подарунок для Обухова кияни привезли величезний портрет митця та
поклали квіти до пам’ятника Андрія Самійловича.
У програмі поїздки передбачалася також екскурсія
музеєм садибою письменника та святковий концерт від
обухівчан у Будинку культури міста.
На згадку про свій приїзд студенти залишили пам’ятний
запис у книзі відгуків музею та подарували в Малишкову
хатину репродукції унікальних фото з архіву далекої родички
родини Малишків Оксани Кобелецької – доцента
Драгомановського університету. Залишився у музеї й ще один
подарунок з НПУ – фільм про Андрія Самійловича, відзнятий
на замовлення вишу телевізійним об’єднанням “Сперанца”. І,
до речі, відзнятий у тій же Малишковій хаті за участі
працівників музею. З приємними й корисними спогадами та
великою кількістю світлин поверталися драгомановці до
столиці, наспівуючи пісні великого Малишка.
ДРАГОМАНОВЦІ ВИСАДИЛИ ДЕРЕВА В ПАРКУ ІМЕНІ АНДРІЯ МАЛИШКА
До святкування 100 річчя з дня народження Андрія Малишка
Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова
підготував низку заходів, розпланованих не лише на один рік, оскіль
ки великого поета тут вважають драгомановцем. Одним з таких захо
дів стало озеленення парку імені Андрія Малишка в Києві.
Спільно з “Київзеленбудом” студенти НПУ висадили в парку
Малишка 150 дерев, які за кілька десятків років служитимуть симво
лами натхнення новій когорті поетів української культури. Щасливі і
усміхнені драгомановці запевнили, що таким чином не лише віддали
данину письменникові, але й послужили доброю справою рідному
місту.
Коментуючи такий крок студентів, ректор НПУ Віктор Андрущен
ко зауважив, що це, власне, була ініціатива студентського колективу,
із задоволенням підтримана керівництвом. У планах Драгоманов
ського університету ще чимало подібних хороших справ, і з часом усі
вони будуть втілені в життя.
ЛИСТОПАД 2012
ДОВіДКА
Малишко Андрій Самій
лович (14 листопада 1912,
Обухів – 17 лютого 1970,
Київ) – український поет,
перекладач, літературний
критик.
Біографічні дані
Андрій Малишко закінчив
семирічку в рідному селі, вчи
вся в медичному технікумі,
потім – на літературному
факультеті Київського інститу
ту народної освіти (нині –
Національний педагогічний університет імені М. П. Драго
манова). В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овру
чі. В 1934–1935 роках служив у Червоній армії.
Після демобілізації переїхав до Харкова і працював
журналістом у газеті “Комсомолець України”, в “Літера
турній газеті” та в журналі “Молодий більшовик”.
Під час Другої світової війни був військовим кореспон
дентом у фронтових газетах “Красная Армия”, “За честь
Батьківщини”, в партизанській газеті “За Радянську Укра
їну”.
Після війни працював відповідальним редактором
журналу “Дніпро” (1944–1947). Депутат Верховної Ради
УРСР 3 го та 4 го скликань. Був членом ВКП(б) (від
1943 року).
В 1960 х роках – голова правління Українського гро
мадського відділення Агентства преси “Новини”.
Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті по вули
ці Б. Хмельницького, 68. Помер 17 лютого 1970 року.
Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Творчість
У 1930 р. Андрій Малишко надрукував перші вірші в
журналах “Молодий більшовик” та “Глобус”.
Упродовж 1935–1940 років видав збірки: “Батьківщи
на” (1936), “Лірика”, “З книги життя” (1938), “Народження
синів” (1939), “Листи червоноармійця Опанаса Байди”,
“Березень”, “Зоревідні”, “Жайворонки” (усі – 1940). У цей
же період написав поеми “Трипілля” (надруковано лише
уривки), “Ярина”, “Кармалюк”, “Дума про козака Данила”.
У 1941 – 1944 pp. поет служив військовим кореспон
дентом, виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок
поезій: “До бою вставайте!” (1941), “Україно моя!” (1942,
виходила двічі), “Понад пожари” (1942), “Слово о полку”
(1943), “Битва” (1943), “Полонянка” (1944), “Ярославна”
(1946). Героїко трагічний пафос циклу з п’яти віршів
“Україно моя!”, написаного 1941 p., передавав щирий
особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. “Укра
їно моя!” – одне з найяскравіших поетичних явищ років
війни.
За поему “Прометей” Малишко отримав у 1947 р. Ста
лінську премію. У 1950 р. з’явилась збірка “За синім
морем”, написана після відвідин поетом Канади та США
разом з групою діячів культури. Наступного року він отри
мав за неї Сталінську премію.
Новий і чи не найпродуктивніший етап у творчості
поета починається із середини 50 х pp. У збірці “Що запи
сано мною” (1956) містяться тексти відомих пісень:
“Знову цвітуть каштани”, “Пісня про Київ”, “Як на дальнім
небосхилі”; у збірці “Серце моєї матері” (1959) – “Пісня
про рушник”, “Ми підем, де трави похилі”; у збірці “Полу
день віку” (1960) – “Вчителька” тощо. У їх озвученні поету
допомагали такі музичні корифеї, як брати Георгій і Пла
тон Майбороди, Лев Ревуцький, Пилип Козицький,
Михайло Вериківський, Андрій Штогаренко, Сергій Козак,
Олександр Білаш.
Протягом 1961–1970 років вийшли збірки “Листи на
світанні” (1961), “Прозорість” (1962), “Дорога під явора
ми” (1964), “Рута” (1966), “Синій літопис” (1968), “Сер
пень душі моєї” (1970).
Шпальту підготовлено за матеріалами прес
служби університету.Текст Людмили Кух.
Використано світлини Юлії Ковальчук, Юрія
Маленовського, Наталії Гресько.
3
Інтерв'ю
М И Р О С Л А В Ж А Л Д А К .
У Ч И Т Е Л Ь У Ч И Т Е Л І В І Н Ф О Р М АТ И К И
15 серпня 2012 р. академіку
Мирославу Жалдаку виповнилось
75 років. Розмова з “учителем
учителів інформатики”, як нази
вають Мирослава Івановича в
Україні та за її межами, вийшла
щирою і прямою. У годинній роз
мові відомий науковець відкрився
перед нами не лише як вчений,
але й як активна людина та дбай
ливий сім’янин.
– Мирославе Івановичу, розка
жіть, будь ласка, коли і як Ви пов’яза
ли своє життя з Драгомановським уні
верситетом?
– Після закінчення у 1959 р. механі
ко математичного факультету Київського
державного університету імені Т. Шев
ченка я був направлений на роботу до
м. Тула (Росія). Але в с. Баришівка Київ
ської області залишились дружина і
дитинка. В Тулі не змогли забезпечити
житлом і роботою нашу молоду сім’ю,
тому на початку 1960 р. мені дозволили
повернутись в Україну. Після повернення
я звернувся до керівниці відділу в Інсти
туті кібернетики АН СРСР Катерини
Ющенко, яка обіцяла взяти мене на робо
ту у свій відділ. У той же час до неї звер
нулися представники Київського вищого
інженерного радіотехнічного училища
(КВІРТУ) з проханням допомогти з уком
плектуванням кадрами електронно об
числювальної лабораторії, яку щойно
було започатковано в училищі, і Катерина
Логвинівна серед інших порекомендува
ла їм і мою кандидатуру. Так я попав до
КВІРТУ з намірами працювати на посаді
інженера програміста в електронно об
числювальній лабораторії. Однак нев
довзі мене викликав начальник відділу
кадрів майор Г. С. Радаєв і запитує: “Як ти
дивишся на те, щоб піти на викладацьку
діяльність на кафедру математики?”. Я,
звичайно, засумнівався – надто вже від
повідальною здавалася мені викладацька
робота у вищому військовому навчально
му закладі, тим більше одразу після сту
дентської лави, без будь якого досвіду і
впевненості в своїх силах і можливостях.
Побачивши мою нерішучість і вагання,
майор Радаєв сказав: “Словом, так.
Командування вважає за потрібне задія
ти тебе на цій роботі. Іди і доповідай заві
дуючому кафедрою математики, що тебе
прислав Радаєв”. “Єсть, товариш
майор”, – відповів я і пішов доповідати
завідуючому кафедрою математики. Так
майор Г. С. Радаєв круто повернув мою
професійну дорогу на педагогічну ниву, і
з березня 1960 р. я став працювати на
посаді асистента кафедри вищої матема
тики КВІРТУ.
У тому ж таки 1960 р. я вступив до
заочної аспірантури при кафедрі вищої
математики тодішнього Київського дер
жавного інституту харчової промислово
сті імені А. І. Мікояна. Моїм науковим
керівником було призначено доктора
4
фізико математичних наук, професора
Симона Зуховицького. У вересні 1962 р. я
перейшов до стаціонарної аспірантури в
тому ж інституті, а в листопаді 1962 р. у
зв’язку з тим, що мій науковий керівник
перейшов на роботу на кафедру матема
тичного аналізу тодішнього Київського
державного педагогічного інституту імені
О. М. Горького, за моїм проханням в аспі
рантуру при кафедрі математичного ана
лізу КДПІ імені О. М. Горького перевели і
мене. Так ще у 1962 р. я почав працювати
в нині Національному педагогічному уні
верситеті імені М. П. Драгоманова, де
пройшов шлях від аспіранта до академіка
Національної академії педагогічних наук і
де працюю до сьогодні.
– Що вас стимулює працювати?
– Мабуть, саме життя. Для того щоб
потрапити на роботу, мені з Баришівки
доводилось їхати робочим потягом. Тоді
ще не було маршруток та електропоїздів.
Тому їздив цим потягом, який відпра
влявся десь о п’ятій годині ранку, а при
бував до Києва о сьомій, щоб вже о вось
мій годині всі вже могли бути на роботі. В
мене заняття в училищі могли починатись
в різний час, бувало, що і о 12 год, але так
як доїхати міг лише вранці, то доводи
лось працювати в такому режимі. Підйом
новий будинок. Мені запропонували
роботу в цьому закладі і пообіцяли одра
зу дати квартиру. Але на той час в мене не
було прописки в Києві, а без неї отрима
ти квартиру було неможливо. Про цю
ситуацію я розповів колезі, і він одразу
перейшов на роботу з КВІРТУ до Інститу
ту народного господарства. Тоді я пішов
до заступника начальника КВІРТУ гене
рала Михайла Рум’янцева і попросив
дозволу вселитись в кімнату, де раніше
жив мій колега. Він попросив заступника
начальника училища з АГЧ полковника
Гаврила Сича, щоб той особисто зайняв
ся питанням моєї прописки і вже тоді
дозволив вселитись. Кімнатка була
маленькою – 14 “квадратів”, та ми все
одно були щасливими.
– Мирославе Івановичу, Ви вимо
гливий викладач?
– Чи вимогливий я? Може, і так. Якщо
є якесь правило, то ти повинен його дот
римуватись. “Буква в букву”. Це особли
вість нашої професії – пунктуальність,
акуратність, відповідальність, кваліфіко
ваність у виконанні, аргументованість
рішень. У нашій справі легковажність
неприпустима, тому вимогливість вкрай
потрібна. Пам’ятаю, одного разу, на
замовлення Інституту зв’язку, ми написа
ли комп’ютерну про
граму.
Замовники
були задоволені і пре
зентували її навіть в
Японії. Але програма
пропрацювала півто
ра року, а потім неспо
дівано видала непра
вильний
результат.
Виявилось, що пот
рібно було поставити
знак “=” і “>”, а ми
поставили лише знак
“>”. І стався саме
випадок, коли в про
грамі повинен був
спрацювати
саме
випадок “=”, тому за
Вручення ректором університету медалі за наукові
програмою і вийшов
досягнення імені М. Кравчука
неправильний резуль
тат. У програмуванні
о 4 й годині ранку, а повертався додому потрібно бути дуже уважним, бо від яко
десь о сьомій годині вечора і одразу гось неправильного знаку іноді може вия
починав перевіряти студентські конспек витись марною вся робота. Тому пункту
ти та готувався до занять. Тому вранці альність, акуратність, а відтак і вимогли
дорогою до електропоїзда в мене завжди вість – невід’ємна риса в нашій роботі.
було єдине бажання, щоб було вільне
Ваша особа, Мирославе Івано5
сидяче місце і я міг би ще дві годині
подрімати (посміхається). Одного разу я
вичу, і створена та очолювана Вами
запропонував дружині купити мотоцикл,
школа – перлина нашого універси5
але вона категорично відмовилась. Тоді
тету, якою ми пишаємося, бо Ваша
ми подумали про купівлю машини. Але ж
робота – це вся інформаційна тех5
за які гроші? “Москвич” коштував до гро
нологія, яку конче потрібно надати
шової реформи 1961 року 9 тис. руб,
сучасному педагогу, майбутньому
“Победа” – 15 тис. руб. Доцент в ті часи
фахівцеві і громадянину не тільки
отримував заробітну плату 3 200 руб, а
України, але й усієї Європи.
професор – 5 000 руб. Навіть голова Вер
ховної Ради Володимир Литвин нещо
давно під час зустрічі з освітянами на
Віктор АНДРУЩЕНКО
Житомирщині згадував, що доцент і про
фесор в ті часи були дійсно соціально
захищеними і забезпеченими людьми.
– А як викладач Ви дозволяєте
Тому, дивлячись тоді на того “Москвича”, списувати студентам?
я думав: “Оце б мені доцентом стати”. Та
– Дозволяю студентам на екзаменах
й взагалі життя змушувало активно пра приносити книжки, конспекти, комп’юте
цювати. Батька ні в мене, ні в дружини не ри, флешки. Проте висуваю вимогу: від
було, мати ні моя, ні дружини не могли повідь на питання пишеться самостійно.
матеріально нас підтримувати. А життя Якщо студент працював протягом семе
змушувало проявляти якусь активність, стру, але щось недовчив, то він знайде
бо інакше було б дуже сутужно, хоч і так відповідь, а якщо протягом семестру не
ми жили не в розкошах.
працював, то навіть маючи будь які
– Що раніше сталось – купили підручники, посібники, він не зможе із
машину чи переїхали жити в Київ?
знаннями справи підготувати відповідь.
– Все ж таки раніше переїхали в Київ. Це математика, тому слід кожен знак
Тоді кожного літа я працював екзамена пояснювати. Під час практичних занять
тором на вступних екзаменах чи на кур дозволяю підказувати одне одному.
сах підготовки в кількох інститутах. І Також серед особливостей роботи зі сту
одним серед них був – Інститут народно дентами відзначу, що не перевіряю
го господарства (нині Національний еко домашні завдання на четвертому курсі.
номічний університет імені Вадима Геть Переконаний, що на третьому десяткові
мана), для якого в той час побудували років людина повинна вміти відповідати
за себе. І з мого боку було б некоректно
ставитись до дорослих людей як до дітей
у школі. Але якщо студент не вчиться, то
це одразу видно. Разом з тим допускаю
можливість індивідуальних графіків на
випускних курсах, коли студенти пра
цюють в школах. Тоді в разі відпрацюван
ня заняття студент “наздоганяє” програ
му і зможе нормально опанувати нав
чальний матеріал.
– Нещодавно Вас обрано заслу
женим професором. Які у вас вирува
ли відчуття, коли дізнались про це?
– Мені було приємно, це висока від
знака. Хоча пригадую, коли отримав у
1990 р. листівку з Москви про підтвер
дження мого вченого ступеня як доктора
наук, то з цією новиною обійшов увесь
факультет. У дитинстві я навіть мріяти не
міг про роботу в університеті, а тут – док
тор наук! Також, коли у 1995 р. мене було
обрано дійсним членом АПН України, я
відразу ж завітав до тодішнього декана
фізико математичного факультету Генна
дія Панасовича Грищенка, щоб похвали
тися успіхом. Геннадій Панасович тоді
мене щиро привітав. Мабуть, зараз уже
потроху вік дається взнаки, але я вдяч
ний, що мою роботу високо оцінюють.
– Ми спілкуємось напередодні
Дня вчителя. Хто для Вас вчитель? Що
для Вас день Вчителя?
– У мене і мати, і сестра, і дружина, і її
мати, і її сестра працювали вчителями.
Старший син Андрій вчився на вчителя.
Тому все моє життя, починаючи з дитин
ства, проходить серед вчителів, і я хотів
би низько вклонитися всім моїм вчите
лям, висловити їм мою якнайщирішу
повагу і любов, і подякувати долі за те,
що вони у мене були.
– Як Ви ставитесь до сучасних тех
нологій?
– Всіляко підтримую ідею розвитку
комп’ютерно орієнтованих технологій
навчання і намагаюсь дізнаватись про
нові розробки. Є в нас і власні розробки,
наприклад, пакет педагогічних програм
них засобів Gran для графічного аналізу
функцій, книжки “Математика з комп’ю
тером”, “Комп’ютер на уроках фізики”
тощо. Я підтримую розвиток комп’ютер
но орієнтованих технологій навчання, але
вважаю, що повинна бути більша культу
ра в Інтернеті. На жаль, там багато зайво
го. Так само, як і на телебаченні. Раніше
це чітко відсіювали. Сьогодні ми говори
мо про свободу, і це дуже добре, та все ж
повинна бути певна межа. До інших від
носитись слід так, як ти хочеш, щоб від
носились до тебе, тому якщо живеш і
працюєш серед людей, то треба себе
обмежувати, щоб не нашкодити іншим.
Тому сьогодні вже пишуть дисертації на
такі теми, як “Інформаційна безпека”.
– Особисто
Ви
користуєтесь
Інтернетом?
– Так. У мене зараз підростає онучка
п’яти років, і я з Інтернету завантажую їй
різні мультфільми.
– Що для вас втілює онука Аня?
– Уже сорок років як не стало моєї
дружини, а онука на неї дуже схожа. Тому
до Ані в мене особливе ставлення, і його
складно пояснити словами. Хоч інколи і
втомлююсь біля неї, бо вона непосидюча,
але бажання бути з нею від того не мен
шає і допомагає її виховувати.
– Ваші побажання колективу.
– Драгомановський колектив –
потужний і має давні традиції. Думаю, що
ці традиції потрібно зберігати і підтриму
вати. Особливістю нашого колективу є
те, що в ньому працюють люди, які повні
стю віддаються роботі і живуть нею. Наш
університет справді є флагманом освіти в
Україні, тому бажаю йому тримати цей
рівень і надалі!
Спілкувався Сергій РУСАКОВ
ЛИСТОПАД 2012
Інтерв'ю
“ І
С
В О Л О Д И М И Р Б О Р И С Е Н К О :
Т О Р і Я
– Б Л А Г О Д А Т Н И Й В ч И Т Е
Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з
професором Володимиром БОРИСЕН
КОМ. На яких помилках з історії ми маємо
вчитись, якими бачаться сьогоднішні сту
денти відомому професору і чи цікаво
досліджувати сучасність історику? Відпо
віді на ці та інші запитання ви дізнаєтесь з
розмови з Володимиром Йосиповичем.
Інтерв’ю приурочене до 70річчя про
фесора Володимира Борисенка.
– Володимире Йосиповичу, Ви є членом двох
спеціалізованих рад із захисту дисертацій. Роз
кажіть, будь ласка, які сьогодні теми переважа
ють у дослідників?
– На сьогоднішній день на захист досить часто надходять дисертації з історії діяльно
сті ОУН, УПА та з інших політичних тем. Такий підхід вчених до обрання тем дисертаційних
досліджень цілком виправданий з точки зору їх попередніх замовчувань і фальсифікацій.
Але вже відчувається певний дубляж тем дисертацій, повторюваність вже дослідженого,
що наштовхує на думку про необхідність активнішого залучення насамперед нових дже
рел, що знаходяться за межами України. Цілком очевидною стає недостатність уваги дос
лідників до соціально економічної тематики, а також проблем національно духовного
розвою українського народу. Зокрема, це стосується впливу таких духовних чинників, як
мова, віра, мораль на минуле становище, консолідацію та перспективу подальшого
розвитку української нації.
– В якій ролі Вам більше подобається виступати – рецензента чи опонента?
Чому?
– Функції опонента і рецензента однаково відповідальні й важливі в історичній науці.
Одночасно вони важливі в багатьох випадках для долі книги чи дисертації та безпосе
редньої долі конкретної людини. І це без перебільшення, тому що за кожною з їх оцінок
стоять напружені, часто виснажливі роки наукових пошуків та аналітичної праці науковця.
Особисто мені все таки більше подобається виступати рецензентом наукової роботи,
тому що автор може врахувати мої побажання, а може і не враховувати, тобто це не пере
креслює його індивідуальної науково дослідної думки.
Під керівництвом професора Володимира Борисенка створено
кабінетмузей М. П. Драгоманова. Його експозиція яскраво відобра
жає головні віхи видатного українського мислителя й користується
значною популярністю не тільки в університеті, але й далеко за його
межами.
– Кафедра історії України, яку Ви очолюєте, є однією з перших подібних
кафедр в незалежній Україні. Розкажіть, будь ласка, про кафедру, як за ці роки
вона змінилась?
– Наша кафедра історії України стала першою такою кафедрою в педагогічних вишах
країни, коли ще остаточно не була вирішена доля Радянського Союзу, а відповідно і доля
України. Треба віддати належне мужності й патріотизму тодішнього керівництва педагогіч
ного інституту імені М. Горького на чолі з ректором, академіком Миколою Шкілем, який не
побоявся невизначеності політичної ситуації як у Радянському Союзі загалом, так і в Укра
їні зокрема. Кафедра постійно відчуває підтримку і турботу нинішнього ректора універси
тету академіка Віктора Андрущенка. Саме така сприятлива постійність керівництва універ
ситету дозволила кафедрі стабільно прогресувати у своїй діяльності, й на сьогоднішній
день вона перетворилась на провідну серед подібних кафедр педагогічних вищих нав
чальних закладів України. Це виражається у тому, що всі викладачі мають наукові звання
кандидатів і докторів наук, є авторами численних посібників, що широко використовують
ся в усіх університетах України. Саме у них, а також у наукових форумах проявляється
типовий для кафедри яскравий патріотизм у висвітленні історії України, без якого не може
бути справжня кафедра гуманітарного циклу в незалежній Українській державі.
Л Ь
”
– Володимире Йосиповичу, чим для Вас є Драгомановський університет?
– Саме в педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова я розкрився як педагог,
дослідник і керівник хоч і невеликого, але потужного педагогічного колективу. Тому Дра
гомановський університет для мене є не лише місцем роботи, а й справжньою домівкою,
де я відчуваю повну насолоду від праці та спілкування з однодумцями. Тут я маю широку
можливість докласти свої знання та силу у справі розбудови дорогого для мене універси
тету.
– Володимире Йосиповичу, як Ви вважаєте, історія України вже достатньо
досліджена? Чи в ній до сих пір є білі плями?
– Історик – істота суб’єктивна, з великою претензією на максимальну об’єктивність.
На його світобачення впливають виховання, навчання і реалії суспільного життя. Крім
того, в ході розвитку науки з’являються нові, часто непередбачувані відкриття, що істотно
впливають на світогляд вченого. Тому історіобачення вченого – це категорія плинна, непо
стійна, підвладна різному впливу. Що стосується білих плям, то, безумовно, вони є і
постійно з’являються по мірі відкриття нових джерел, а також досягнень гуманітарних
наук у баченні закономірностей та особливостей розвитку суспільства.
– Як відомо, людям слід вчитись в історії. Чому саме повинне вчитись сучасне
суспільство в українській історії?
– Я постійно проводжу думку в практичній роботі й своїх публікаціях про те, що історія
є благодатним учителем, але тільки для тих, хто хоче вчитися, а не уникає уроків історії.
Можна багато говорити про такі уроки, при врахуванні котрих наша держава і наше сус
пільство могли б не топтатися на місці чи навіть регресувати, а піти значно дальше у своє
му розвитку та стати врівень з найрозвиненішими країнами світу. Відповідні передбачен
ня слід шукати у друкованих працях та дисертаціях науковців з гуманітарних наук, у тому
числі й історії.
– Володимире Йосиповичу, за фахом ви історик, але чи цікава Вам для дослі
дження і вивчення сучасність?
– У справжнього професора невіддільним є минуле і сучасне, тому що перше багато в
чому визначає характер наступного. Від достовірності відображення минулого залежить і
вірний вибір шляхів перспективного майбутнього. Саме так я і ставлюся до минулого й
сучасного як предмету мого дослідницького принципу.
– Які сучасні кінофільми з історичної тематики Ви радите дивитись, а яких уни
кати?
– Звичайно, мене як історика приваблюють
насамперед кінофільми, що відповідають істо
Довідка
ричній реальності, а не створені всупереч їй на
догоду якимсь політичним чи суспільним силам.
БОРИСЕНКО
Я обурююсь тими сучасними фільмами, навіть
ВОЛОДИМИР ЙОСИПОВИЧ
досить довершеними з художньої точки зору, в
Відомий український історик і
яких пропагуються і смакуються насилля, жор
громадський
діяч, доктор історич
стокість, розпусність, а також виправдовуються
придушення урядами деяких країн національно них наук, професор, академік Ака
визвольного руху різних народів колишнього демії історичних наук України, заві
дувач кафедри історії України
Радянського Союзу та інших імперій.
– Опишіть, будь ласка, сучасного студен Інституту історичної освіти НПУ
імені М. П. Драгоманова, заслуже
та в двохтрьох епітетах.
– Сучасний студент – це допитливість, ний діяч науки і техніки України.
мобільність в електронно інформаційному світі,
Володимир Борисенко – автор
безпосередність у спілкуванні з викладачем, гос понад 150 ти наукових публікацій,
трота сприйняття навколишнього світу і, насам у тому числі навчальних посібників.
перед, у різних політичних ситуаціях. Теперішній До кола наукових інтересів входять
студент – це виразний представник нового поко проблеми історії України, ролі
ління українського суспільства, за яким майбутнє української національної еліти в
України. Нинішній студент свідомий свого місця в культурно освітніх процесах Украї
суспільстві, власної відповідальності за долю
ни ХІХ ст., участі вчителів і сільської
держави і народу. Відповідно, наш студент пра
молоді в суспільно політичному
гне, щоб і до нього гідно, з відповідним мате
житті України кінця ХІХ — початку
ріальним забезпеченням, ставились як до люди
ХХ ст.
ни, яка готова віддати свої знання, силу на благо
держави і суспільства.
– Дякую за розмову.
Підготував Сергій РУСАКОВ
Думка
Віктор БОНДАРЕНКО:
“Українським науковцям вже давно слід друкувати статті в міжнародних виданнях”
МЕТА НАКАЗУ про
підвищення рівня вимог
до публікації результатів
дисертаційних
дослі
джень полягає у тому, щоб
українських
науковців
більше читали за кордо
ном, щоб прорвати своє
рідну блокаду, в якій опи
нились наші здобувачі, –
розповів у ексклюзивному
коментарі ІА “Наголос”
директор департаменту
атестації кадрів МОНмо
лодьспорту,
професор
Віктор Бондаренко.
“Я думаю, що особливої проблеми у введені нових
вимог до публікації результатів дисертаційних досліджень
немає. Люди вже давно публікують результати своїх дослі5
джень в різних солідних виданнях, в тому числі і за кордо5
ном. Можливо, десь і буде якийсь збій, але це природно. Як
ви собі уявляєте, щоб перелаштовуючись чи переходячи в
інший режим роботи, все пройшло гладко? Такого просто
не буває. Крім того, ви ж бачили, як написано в наказі: до
першого січня 2013 року спеціалізовані вчені ради прийма5
ють до захисту дисертації за старими правилами. За цей
час, що залишився, думаю, можна додрукувати, у кого не
ЛИСТОПАД 2012
вистачає, статтю5другу”, – прокоментував занепокоєння
українських дисертантів Віктор Бондаренко.
Керівник департаменту атестації кадрів також пролив
світло на мотиви, якими керувалось МОНмолодьспорту під
час підготовки змін до порядку публікації наукових резуль
татів дослідників.
“Мета цих двох наказів (маються на увазі накази МОН
молодьспорту № 1111 “Про затвердження Порядку форму
вання Переліку наукових фахових видань України” та
№ 1112 “Про опублікування результатів дисертацій на здо
буття наукових ступенів доктора і кандидата наук”, – Ред.)
полягає у тому, щоб розірвати блокаду, в якій, по суті, опи5
нилися українські здобувачі. Вийшло так, що ми мало
публікуємося за кордоном, у нас дуже мало видань, які вхо5
дять до міжнародних наукометричних баз, і наука вариться
тут у власному соку. Саме тому потрібно виходити за кор5
дон, щоб нас більше читали, більше дізнавалися про
результати нашої роботи”, – пояснив професор Бондарен
ко.
Фахівець додав, що робота над впізнаваністю українсь
кої науки у світі і так затримується, оскільки більшість країн
сусідів України вже давно вдосконалили свої вимоги до
публікації результатів наукової роботи.
“Порівнюючи ситуацію із публікаціями в Україні та Росії,
з іншими країнами, які утворилися на теренах колишнього
Радянського Союзу, хочу сказати, що Україна і Росія опини5
лися найбільш закритими в науковому плані. Росія, за раху5
нок величезного простору, якось дає цьому раду, а от у нас
закритість відчувається гостріше. І Молдова, і Азербай5
джан, і Вірменія пройшли цей етап реформування. У них
друк за кордоном вже давно є обов’язковим. Тому нам пот5
рібно поспішати”, – висловив своє бачення очільник депар
таменту атестації кадрів.
Коментуючи розгубленість деяких українських науков
ців у питаннях пошуку реферованих видань та видань, які
входять до наукометричних баз даних, професор Бонда
ренко радить не хвилюватися, а ретельніше шукати інфор
мацію в Інтернеті.
“Списки реферованих видань є. Можливо, вони недо5
статньо пропаговані, але інформації про них вдосталь.
Думаю, що для інтересу кожен може перевірити це в Інтер5
неті. Наприклад, можна зайти на сторінку бази Scopus, і ви
побачите, які видання там є і з яких дисциплін. Ми не дава5
ли перелік наукометричних баз у наказі, бо їх є досить бага5
то. Між іншим, в подібному російському документі є перелік
бібліографічних баз, де названо близько десятка назв (Web
of Science, Scopus, Web of Knowledge, Astrophysics, Pub
Med, Mathematics, Chemical Abstracts, Springer, Agris, Geo
Ref – Ред.). Ми вирішили не прописувати перелік, а зали5
шити це на розсуд здобувачів, щоб люди не були обмежені
у виборі”, – роз’яснив ситуацію В. Бондаренко.
Антон ДРОБОВИЧ
5
Студентська рада
Микола ДАВИДЮК:
“Школа студентського самоврядування – це маленька школа життя”
17 листопада в Україні святкується День студента.
Свято припадає також на Міжнародний день студентів.
Тому напередодні цієї дати ми поспілкувались з лідером
студентського руху в університеті, головою Студентської
ради Миколою Давидюком.
– Миколо, розкажіть, будь ласка, про Студентську раду. Яким
сьогодні є портрет студентаактивіста?
– Портрет студентського активіста можна змалювати наступним
чином: людина, яка хоче працювати, ставить цілі, має широкий світогляд
і обов’язково гарно навчається. Студент активіст повинен уміти прац
ювати з новітніми медіа, соціальними мережами та блогами. Це людина
з сучасним світоглядом і покладається в першу чергу на себе. Перекона
ний, що активіст студентського самоврядування – це майбутній професі
онал і успішна людина, яка вже сьогодні намагається знайти себе. Школа
студентського самоврядування – це маленька школа життя, де студенти
здобувають навички. Ситуації студентського життя стають уроком для
подальшої роботи і діяльності. Студентський лідер – це активна та амбі
ційна людина, яка покладається на себе та свій розум. Таких людей у
нашому університеті достатньо, і одне з їх об’єднань – Студентська рада.
– Що Ви важаєте для себе найбільшим здобутком за роки діяль
ності в Студентській Раді ? Що вам не вдалось виконати за ці роки?
– Найбільші здобутки на нас ще чекають попереду, адже кожне нове покоління привно
сить щось особливе в студентське самоврядування. Наші досягнення – це різноманітні проек
ти, участь у Всеукраїнській студентській раді, Студентській раді Києва, відвідування засідань
Європейської Студентської ради, і те, що члени Європейської студентської ради приїжджали
до нас в університет і зустрічалися з ректором та активістами. Стимулом для наших студентів
є постійне прагнення змінити щось на краще в університетському житті. Кожна невдача роби
ла нас сильнішими. Студентська рада стоїть на захисті прав студентів, організовує їх дозвілля,
бере участь у співорганізації навчально виховного процесу.
– Незабаром втретє відбудеться “Школа студентського самоврядування”, яких
результатів ви очікуєте від неї?
– Головними ініціаторами і організаторами цієї “Школи” є перший заступник голови СР
Євгенія Єрмолаєва та активістка Ольга Іванова. “Школа” створена для пошуку студента орга
нізатора. Прослухавши тренінг з менеджменту університетських заходів, молода людина вже
через тиждень два зможе організувати подібні заходи. Всі студенти “Школи” в попередні рази
прослухали тренінги від лідерів нашого студентського самоврядування та активістів студент
ських рад партнерів Драгомановського університету. Частина з цих студентів зараз прохо
дить стажування. Ми намагаємось виявити найбільш активних людей і посилити кадровий
потенціал студентського самоврядування.
– Яким має бути ваш наступник на посаді голови Студентської ради?
– Це має бути людина, обрана легітимно на студентській конференції. Це повинен бути
лідер з такими рисами, як мобільність, комунікабельність та відповідальність. Ті ситуації і та
проблематика, яка буде перед нею стояти, сформують з неї ту особистість, яка має відповіда
ти посаді. Головне, щоб у людини були задатки і бажання розвиватись, щоб вона “горіла”
ідеєю університету. Така людина має бачити стратегію університету і тактично вміти працюва
ти з командою. Кожен рік обираються також і голови студентських рад інститу
тів. Вони є містком між Студентською радою університету і кожним інститутом.
Голова Студентської ради універсиету повинен вміти зібрати лідерів навчаль
них підрозділів і ставити перед ними чіткі цілі.
– Який корисний досвід Ви отримали в Студентській раді? Як Вам це
допомогає у житті?
– Це розуміння людей, вміння об’єднувати великі колективи заради спіль
ної мети. Кожна людина, яка працює з нами, приносить свій досвід, вчить
власним прикладом. Дуже важливо, щоб тебе оточували позитивні люди.
Робота в Студентській раді багато чому навчає – це психологія, менеджмент
тощо. Дякую тим людям, які мені допомогали. Приклад ректора академіка Вік
тора Андрущенка, проректорів професора Володимира Беха і професора
Олега Падалки, а також багатьох викладачів є показовим. Багато сил та енер
гії в розвиток Студентської ради доклали заступник першого проректора
доцент Юрій Маленовський та керівник відділу виховної роботи Наталія Ігна
товська. Ці люди об’єднані великою ідеєю і повністю віддаються роботі. В
команді таких людей дуже швидко вчишся. За роботу в самоврядуванні ми
грошей не отримуємо, але участь у громадській роботі нам дуже допоможе
при працевлаштуванні. Наші випускники працюють на телебаченні, помічника
ми депутатів, в медіа сфері, в міжнародних компаніях. До речі, в останніх,
окрім знання кількох іноземних мов, одна з вимог – участь у громадських орга
нізаціях.
– Який ваш життєвий девіз?
– Насправді як такого життєвого девізу в мене немає. Це життєві мудрості, які тобі з
дитинства розказують батьки: бути чесним, робити добро, допомогати іншим, поважати стар
ших.
– Чому Ви пішли навчатись саме в Драгомановський університет?
– Тому що це університет з великою історією і тут працюють найкращі викладачі. Коли я
обирав, куди поступати, то поставив перед собою наступне питання: чи буду я пишатись уні
верситетом? Такими критеріями для мене були: історія вишу, його популярність, наукова і нав
чальна база. Я свідомо обрав саме Драгомановський університет і навіть не просто пишаюсь
тим, що закінчив його, але і щиро полюбив.
– Що Ви можете сказати про газету “Педагогічні кадри”?
– Мені подобається динаміка видання і формат “живого журналу” університету. Це газета
не тільки для викладачів, а й для студентів, в якій завжди можна знайти інформацію про важли
ві події з життя університету. Дуже приємно, що над газетою працюють молоді спеціалісти, які
знають свою справу. Я поважаю головного редактора газети Сергія Русакова. Він є одним з
молодіжних лідерів університету, який пройшов школу студентського самоврядування та нео
дноразово представляв Студенстьку раду на різних заходах, у тому числі за кордоном.
– Ваші побажання студентам.
– Пам’ятайте, що у вас є всього п’ять років. Це той час, за який ви можете зробити або
багато, або нічого. Тому мрійте, будьте активними, ставте цілі, досягайте! Ви формуєтесь як
професіонали, шукаєте себе, створюєте широку базу знань і контактів, за рахунок якої ви
будете досягати життєвих вершин.
Спілкувались Денис ВДОВИЧЕНКО та Сергій РУСАКОВ
Міжнародна наукова конференція
“СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ МОВНИХ ОДИНИЦЬ”
НА КАФЕДРІ української
мови Інституту української філо
логії НПУ імені М. П. Драгоманова
була проведена Міжнародна нау
кова конференція “Системний
аналіз функціонування мовних
одиниць” до 75 річчя від дня
народження доктора філологіч
них наук, професора, дійсного
члена Академії педагогічних наук
України, дійсного члена Академії
вищої школи України, заслужено
го діяча науки і техніки України,
лауреата премії імені І. Я. Франка
Національної академії наук Украї
ни Арнольда Грищенка (1936 –
2006), який 25 років очолював вищезгадану кафедру, 12 років
головував у спеціалізованій вченій раді, був членом Вченої
ради НПУ імені М. П. Драгоманова.
На початку конференції науковому зібранню презентова
но книгу “Синтаксична концепція Арнольда Грищенка: вибра
не” (упорядники: Ірина Дудко, Юлія Макарець; редактор і
автор вступної статті Микола Степаненко; 2011 р.), яка вий
шла коштом учнів Арнольда Панасовича – кандидатів і докто
рів філологічних наук. У пропонованій книжці представлене
найістотніше з того, що опублікував Арнольд Панасович Гри
щенко впродовж 1969 – 2004 років у вигляді статей, моногра
фії та окремих розділів колективних праць, присвячених син
таксичному ладові української мови.
На конференції були присутні дружина Арнольда Панасо
вича Ніна Миколаївна та син Тарас Арнольдович, які щиро
подякували організаторам конференції.
Конференцію урочисто відкрили вступним словом і тепло
привітали її учасників проректор з наукової роботи НПУ імені
М. П. Драгоманова, доктор філософських наук, професор,
академік УАПН Г. І. Волинка, директор Інституту української
філології НПУ імені М. П. Драгоманова, кандидат філологічних
наук, професор А. В. Висоцький, завідувач кафедри укра
їнської мови Інституту української філології НПУ імені
М. П. Драгоманова, доктор філологічних наук, професор,
заслужений працівник народної освіти України, академік Ака
демії наук вищої освіти України М. Я. Плющ, завідувач кафе
дри експериментальної і теоретичної фізики та астрономії
НПУ імені М. П. Драгоманова, заслужений працівник освіти
України, кандидат фізико математичних наук, професор
Г. П. Грищенко – рідний брат Арнольда Панасовича. Вони
6
поділилися цікавими спогадами про життєвий, науковий і
педагогічний шлях академіка Арнольда Панасовича Грищенка,
відзначили його глибокий розум і мудрість, надзвичайну еру
дицію, знання багатьох мов і вільне володіння ними, високий
гуманізм, професіоналізм, інтелігентність, порядність і тактов
ність, принциповість і об’єктивність, неперевершену дотеп
ність і тонке почуття гумору, небайдужість до навколишнього
світу, теплі почуття до своєї родини – дружини Ніни Миколаїв
ни та сина Тараса Арнольдовича, а також близьких, друзів і
колег.
Пленарне засідання відкрив ректор Полтавського дер
жавного педагогічного університету імені В. Г. Короленка,
завідувач кафедри української мови, доктор філологічних
наук, професор М. І. Степаненко (Полтава) доповіддю
“Українського мовознавства вірний слуга”. “Ім’я Арнольда
Панасовича Грищенка широко відоме, давно й по праву впи5
сане в історію українського мовознавства. Воно знане й у
слов’янському лінгвістичному світі”, – розпочав Микола Івано
вич. Він яскраво виклав основні біографічні відомості про
свого Вчителя, чітко й переконливо окреслив основні засад
ничі принципи Людини, Науковця, Педагога Арнольда Панасо
вича Грищенка, що визначили його життєвий шлях і, певною
мірою, долю його послідовників.
Надзвичайною ніжністю, любов’ю і повагою до свого Вчи
теля пройнята доповідь завідувача кафедри української мови
Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя,
доктора філологічних наук, професора Н. І. Бойко (Ніжин) “Із
когорти славних випускників Ніжинської вищої школи”. Надія
Іванівна пильно простежила життєвий, науковий шлях Арноль
да Панасовича, зосередила увагу на тих непересічних особи
стостях (батьках, учителях А. П. Грищенка), котрі відіграли
вирішальну роль у формуванні та становленні світоглядної
позиції майбутнього академіка Арнольда Грищенка. Доповідач
пишається тим, що саме Ніжинський педагогічний інститут
випустив у широкий світ відомого талановитого мовознавця.
Наприкінці Надія Іванівна зауважила, що для багатьох Учитель
був і залишиться назавжди неперевершеним зразком справ
жньої інтелігентності, людяності, порядності, трудолюбства,
професіоналізму найвищого ґатунку.
У доповіді ““Принцип семи нот” А. Грищенка крізь призму
аспектуальної релевантності синтагматики дієслівного преди
ката” доктор філологічних наук, професор кафедри українсь
кого мовознавства і прикладної лінгвістики Черкаського націо
нального університету імені Богдана Хмельницького
М. І. Калько (Черкаси) окреслив теоретичні засади та описав
досвід моделювання категорії аспектуальності в сучасній
українській літературній мові як багаторівневого феномена.
У доповіді “Синтаксична категорія особи в сучасній укра
їнській мові” завідувач кафедри української мови НПУ імені
М. П. Драгоманова, доктор філологічних наук, професор
М. Я. Плющ (Київ) з’ясувала лінгвальний статус синтаксичної
категорії особи, розглянула спеціалізовані засоби вираження
її семантики у реченні висловленні, що характеризує її як
комунікативно орієнтовану категорію. Доповідач наголосила,
що у реалізації синтаксичної категорійної семантики особи
спостерігається її взаємодія зі значеннями семантико синтак
сичної категорії суб’єктності та з морфологічними категоріями
іменника, займенника та дієслова, по різному представлених
у висловленні як ситуативно і прагматично мотивованих ком
понентів його змісту.
На підсумковому пленарному засіданні були заслухані
звіти секцій і прийнята ухвала й надалі організовувати та про
водити наукові конференції на пошанування пам’яті великого
українського мовознавця Арнольда Панасовича Грищенка.
Учасники конференції дійшли висновку, що глибокі, перспек
тивні, новаторські ідеї та концепції Арнольда Панасовича, які
відображають найактуальніші проблеми сучасної лінгвістики, і
подалі знаходять продовження, втілення, реалізацію у творчих
пошуках, наукових здобутках його гідних наступників, а багата
науково педагогічна спадщина видатного вченого є значним
внеском у вивчення як сучасної української мови, так і її історії,
а також життєдайним джерелом для дослідницької діяльності
багатьох поколінь науковців.
Ірина ДУДКО,
доцент кафедри української мови
ЛИСТОПАД 2012
Міжнародна співпраця
БіЛОРУСЬКИЙ
ДОСВ
1820 жовтня делегація НПУ імені
М. П. Драгоманова відвідала Білоруський
державний педагогічний університет імені
Максима Танка. Колеги обмінялися досвідом
щодо організації профспілкової роботи у
вишах.
Делегація НПУ імені М. П. Драгоманова всередині жов
тня цього року за особистої підтримки ректора університе
ту академіка Віктора Андрущенка відвідала Мінськ на
запрошення Білоруського державного педагогічного уні
верситету імені Максима Танка, який нині є університетом з
найдовшою історією серед білоруських університетів і
являє собою єдиний навчально методичний центр науки,
культури і педагогічної освіти Республіки Білорусь.
До драгомановської делегації під керівництвом голови
ППО імені М. П. Драгоманова Станіслава Цибіна увійшли
студенти – голови профбюро інститутів: філософської осві
ти і науки – Наталія Ляшенко, іноземної філології – Анна
Ярощук, історичної освіти – Євген Бачинський, голова
студентської ради гуртожитку № 5 Ірина Чукань та інструк
тор ППО Ольга Міненко, головний редактор газети “Педа
гогічні кадри” Сергій Русаков. До речі, всі учасники деле
гації відвідали Мінськ уперше.
Вашій увазі пропонується оповідь про два робочих дня
та враження від них.
ДЕНЬ 1. “ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ – УЧИТЕЛЬ”
Під час візиту до БДПУ імені Максима Танка лідери сту
дентського профспілкового руху нашого вишу мали можли
вість детально ознайомитись з особливостями роботи
білоруських колег. Програма прийому делегації виявилась
напрочуд насиченою та багатою новими знайомствами. У
перший день роботи відбулось спільне засідання президіу
мів профспілкових комітетів студентів двох вишів за участі
першого проректора БДПУ імені Максима Танка кандидата
педагогічних наук, доцента Олександра Андарало та про
ректора з виховної і соціальної роботи кандидата психоло
гічних наук, доцента Світлани Коптєвої.
Перший проректор БДПУ імені Максима Танка Олек
сандр Андарало під час офіційної зустрічі з делегацією роз
повів про теплі взаємостосунки з Драгомановським універ
ситетом, які йдуть на користь обом вишам. “Ми тісно спів5
працюємо з вашим університетом на різних рівнях – ректо5
рат, наукова бібліотека, викладацький корпус. Сьогодні ми
налагоджуємо тісну співпрацю між студентськими лідера5
ми наших університетів”, – підкреслив Олександр Іванович.
Проректор з виховної і соціальної роботи Світлана Коп
тєва відзначила активне студентське життя університету і
підкреслила, що профспілка БДПУ імені Максима Танка є
взірцевою організацією серед вищих навчальних закладів
Республіки Білорусь. Станіслав Цибін від української сторо
ни під час офіційної зустрічі з керівництвом білоруського
вишу презентував Драгомановський університет і ППО НПУ.
“Ми відчули, що схожі з вами – справи, клопоти, життя.
Але студент є студентом, і одразу помітно, що ви, як і ми,
готові до спілкування. Також цікаво було дізнатись про ваш
університет і освітню систему. Адже у нас немає Болонсь5
кого процесу”, – поділилась враженнями після зустрічі сту
дентка Тетяна Шатило.
Делегація також відвідала музей БДПУ, де особлива
увага належить співпраці з Драгомановським вишем.
Нашому університету відведено чільне місце, де знаходять
ся світлини ректорів обох педуніверситетів, презентаційні
видання і подарунки, які передавались до БДПУ.
Зауважимо, що наші університети мають багато схожо
го. Наприклад, рік святкування ювілеїв (2014 рік) та те, що
за радянських часів обидва університети носили ім’я
О. М. Горького. Також, занурившись в деталі роботи обох
вишів, можна побачити багато схожих проектів і традицій.
Що не дивно, бо і БДПУ, і НПУ є педагогічними університе
тами, і в першу чергу діяльність колективів звернена на
виховання Учителя.
ДЕНЬ 1. ПАРАДОКСИ ІСТОРІЇ В СУЧАСНОМУ МІСТІ
Після офіційної зустрічі в педуніверситеті драгоманов
ська делегація відвідала Національну бібліотеку Білорусії.
Слід відзначити функціональність і зручність нової побудови.
“Діамант знань” – називають Національну бібліотеку білору
си, і таке формулювання відповідає дійсності. Щоправда,
саме через те, що будівля у форматі “діаманту”, посаджена на
неправильну геометричну конструкцію, за шість років з від
криття встигла зайняти 24 е місце в ТОП 50 “найнезвичайні
ших будівель світу” як цікавий і фантастичний архітектурний
проект, так і потрапила до списку найпотворніших будівель
світу. Ось такий парадокс у сприйнятті однієї і тієї ж будівлі. До
речі, погляди учасників української делегації стосовно архі
тектурного вирішення будівлі також розділились.
Парадокси архітектурних композицій у Мінську на цьому
не закінчуються. Наприклад, на Площі Незалежності – цен
тральній площі міста – поруч з головним корпусом БДПУ імені
Максима Танка знаходиться Будинок Уряду, перед яким
возвеличується пам’ятник Володимиру Леніну, а праворуч від
нього розташована одна з найдавніших будівель Мінська –
Костел Святих Симона та Олени. І якщо ви перебуваєте в
білоруській столиці вперше, то одразу навіть і не зрозумієте,
що під вами розташований величезний підземний торгівель
ний центр. Мабуть, в цьому і полягає одна з величей сьогод
нішньої Білорусії – розуміння і повага до власної історії та
сприйняття всіх її елементів, а також сміливе звернення
погляду у майбутнє.
іД
ДЕНЬ 2. СТУДЕНТСЬКЕ МІСТЕЧКО
Після насиченого першого дня, який
завершився відвіданням опери “Чарівна
флейта” у Національному театрі опери і
балету, другий передбачав нові зустрічі і
знайомства. Українська делегація зран
ку відвідала студентське містечко міста,
де також знаходяться гуртожитки кіль
кох вишів, серед них і БДПУ імені Макси
ма Танка. Завдяки державній підтримці в
місті нещодавно введено в експлуатацію
сучасний студентський комплекс, і
таким чином поступово вирішується
потреба студентів у гуртожитках. Зви
чайно, судити про білоруські гуртожит
ки, спираючись лише на це студмістеч
ко, не можна, бо воно побудоване за
сучасними стандартами. Вісімнадцятиповерхова будівля
розрахована приблизно на тисячу мешканців. На кожному
поверсі знаходяться кімнати для самопідготовки з комп’ю
терами, а на останньому поверсі розміщений спортзал.
Наприкінці осені цього року біля гуртожитку відкриється
станція метро, і студенти зможуть за 15 20 хв. доїжджати на
навчання в університет.
ДЕНЬ 2. ПАТРІОТИЗМ ЦК ПРОФСПІЛКИ
Після відвідання студентського містечка українську
делегацію офіційно прийняли в Центральному комітеті Біло
руського професійного союзу працівників освіти і науки. З
драгомановцями зустрівся голова ЦК Олександр Бойко,
який окреслив діяльність роботи профспілки і представив
свою команду. “Ми причетні до освітянської справи, а зна5
чить, обрали комунікативність і добро. Це суть нашої робо5
ти”, – зазначив Олександр Олександрович.
Після цього заступник голови ЦК Роман Дапіро деталь
но познайомив з діяльністю білоруської профспілки – історія
профспілки, Кодекс Республіки Білорусь про освіту, експе
римент з нормативного фінансування, який нині стартує в
країні. “Профспілка повинна не вирішувати проблеми, а
запобігати їм”, – підкреслив Роман Осипович.
ПІСЛЯМОВА
Протягом всіх днів перебування делегації драгоманов
цями безпосередньо опікувався “старшыня прафсаюзнага
камітэта” (український аналог посади голови університетсь
кої профспілки) Вадим Грачов. Вадим Миколайович супро
воджував делегацію з першої і до останньої хвилини пере
бування у Мінську, за що вся українська сторона щиро вдяч
на. Також слова вдячності ректорові НПУ імені М. П. Драго
манова Віктору Андрущенку та ректору БДПУ імені Макси
ма Танка Петру Кухарчику за підтримку в обміні досвідом
молодих лідерів профспілкового руху.
Завершити хочеться приємними і щирими словами сту
дентки БДПУ імені Максима Танка Альони Пашкевич: “Я
завжди знала, що українці – відкриті люди. Спілкуватись з
вами – одне задоволення. Частіше б так!”
Сергій РУСАКОВ
світлина Євгена БАЧИНСЬКОГО
Діалог культур
ПРАФСАЮЗНЫЯ АКТЫВІСТЫ НПУ ІМЯ М. П. ДРАГАМАНАВА НАВЕДАЛІ БДПУ
Редакція газети “Педагогічні кадри” із задоволенням публікує враження
білоруської сторони, яка приймала драгомановців 1820 жовтня. Матеріал
подається в оригіналі і ми певні, що він буде зрозумілий читачам багатотираж
ки.
З 17 па 20 кастрычніка 2012 года Пярвічная прафсаюзная арганізацыя студэнтаў
БДПУ прымала дэлегацыю Нацыянальнага педагагічнага ўніверсітэта імя М. П. Драга
манава (г. Кіеў, Украіна).
Паміж дзвюма навучальнымі ўстановамі ўжо даўно існуюць добрыя сяброўскія
адносіны, а ў 2007 годзе быў заключаны адпаведны дагавор аб супрацоўніцтве . Упер
шыню “танкаўцы” прымалі не проста студэнтаў, а прафсаюзных актывістаў. Праф
саюзныя арганізацыі адыгрываюць вядучую ролю сярод студэнцкіх грамадскіх аргані
зацый у абодвух універсітэтах, бо сумесна з кіраўніцтвам ВНУ вырашаюць самыя
сур’ёзныя сацыяльныя праблемы моладзі.
Размясціліся кіеўляне ў інтэрнаце № 7 БДПУ, дзе іх сустрэлі студэнты факультэта
дашкольнай адукацыі. Пазнаёміцца з працай студсавета інтэрната нашым госцям так
сама было цікава, бо сярод членаў дэлегацыі драгаманаўскага ўніверсітэта была і
старшыня студэнцкага савета інтэрната № 5 НПУ Ірына Чукань. Ірына адзначыла,
што тыя праблемы, з якімі сустракаецца яна, у нашых інтэрнатах даўно вырашаны.
Акрамя інтэрната па праспекце Ракасоўскага будучыя педагогі з Украіны наведалі і
інтэрнат № 8 у Студэнцкай вёсцы на вул. Чурлёніса.
Да сустрэчы студэнтаў з Кіева рыхтаваліся прафсаюзныя бюро ўсіх факультэтаў,
асабліва хацелася б адзначыць працу прафактыву факультэтаў спецыяльнай адука
цыі, сацыяльна педагагічных тэхналогій і гістарычнага. Так, старшыня прафбюро гіст
фака Таццяна Кучар правяла для гасцей цудоўную экскурсію ў музеі БДПУ. І ўвогуле
праграма прыбывання НПУ імя М. П. Драгаманава ў Мінску, якая была падрыхтавана
прафкамам студэнтаў і зацверджана рэктарам БДПУ прафесарам П. Д. Кухарчыкам,
была вельмі насычаная. Нашы ўкраінскія калегі пазнаёміліся з творчасцю оперных
артыстаў Нацыянальнага Вялікага Акадэмічнага Тэатра оперы і балета і пажадалі ў
наступны раз абавязкова завітаць сюды ж, але ўжо на балет. Уразіла гасцей і Нацыя
ЛИСТОПАД 2012
нальная бібліятэка Рэспублікі Беларусь. Старшыня прафкама студэнтаў і аспірантаў
НПУ Станіслаў Цыбін адзначыў: “У Мінску нас сустрэла цудоўнае надвор’е, можна
сказаць, што летняе сонца адбілася і на тварах беларусаў, якія шчыра і светла нас
прымалі. Калі з такой энергетыкай яны падыходзяць і да прафсаюзнай працы, то я па5
добраму вам зайздрошчу. Цяпер нам трэба задумацца, як на належным узроўні
сустрэць нашых сяброў у Кіеве, куды мы іх, як пацяплее, абавязкова запросім”.
Акрамя захапляльнага адпачынку прафсаюзныя актывісты за гэтыя дні паспелі і
плённа папрацаваць. Ужо першым ранкам пасля прыбыцця ў Мінск адбылася сустрэ
ча кіеўскай дэлегацыі з кіраўніцтвам БДПУ: першым прарэктарам А. І. Андаралам і
прарэктарам па вучэбнай, выхаваўчай і сацыяльнай рабоце С. І. Копцевай. За кру
глым сталом актывістам абодвух універсітэтаў, якія, як аказалася, у савецкі час насі
лі імя Максіма Горкага, удалося падзяліцца вопытам працы. Вядома, асноўная ўвага
была сканцэнтравана на прафсаюзнай дзейнпасці камітэтаў ва ўмовах сістэмы адука
цыі кожнай з краін. Асабліва падрабязна былі прааналізаваны асабліваці аздараўлен
ня і матэрыяльнага стымулявання студэнцкай моладзі дзвюх краін. Як адзначылі
абодва бакі, скарыстацца станоўчымі момантамі працы будзе карысна для кожнага
ўніверсітэта. Карыснай атрымалася і сустрэча дэлегацыі НПУ са старшынёй ЦК Бела
рускага прафесійнага саюза работнікаў адукацыі і навукі Аляксандрам Бойка і яго
намеснікам, нашым выпускніком, Раманам Дапіра, якія расказалі кіеўлянам аб
прынцыпах сацыяльнай абароны студэнцтва ў нашай краіне, пра сацыяльнае парт
нёрства з Міністэрствам адукацыі Рэспублікі Беларусь.
Можна не сумнявацца, што самыя яскравыя моманты прыбывання “драгама
наўцаў” у Мінску будуць адлюстраваны ва ўніверсітэцкай прэсе НПУ, бо сярод удзель
нікаў дэлегацыі быў рэдактар газеты “Педагогічні кадри” аспірант Сяргей Русакоў,
вельмі пазітыўны малады чалавек, як і ўсе члены украінскай дэлегацыі. Можна лічыць,
што абмен станоўчымі эмоцыямі і працоўным вопытам атрымаўся, бо ад’язджаць
дадому нашым украінскім сябрам вельмі не хацелася.
За матеріалом сайту профспілки БДПУ імені Максима ТАНКА
http://prof.bspu.unibel.by
7
Освітянський пантеон
Фотофакт
ВСЕ ЖИТТЯ – НАУЦІ І СТУДЕНТСТВУ
22 жовтня 2012 року на 76 му році пішов із життя профе
сор кафедри економічної теорії Національного педагогічного
університету імені М. П. Драгоманова Гош Олександр Петро
вич. Перестало битися серце шанованого вченого в галузі еко
номічної теорії, кваліфікованого викладача економіста, вихо
вателя багатьох поколінь педагогів, чуйної і доброї людини.
Народився Олександр Петрович 11 липня 1937 року в селі
Парипси Попільнянського району, що на Житомирщині. У
1951–1954 рр. навчався на бухгалтерському відділенні
Ровенського кооперативного технікуму. У 1959 році закінчив
Київський державний університет імені Т. Г. Шевченка (еконо
мічний факультет) і здобув спеціальність економіста, виклада
ча політичної економії.
Далі працював у Старобільському (1959–1960 рр.) та
Успенському (1960–1962 рр.) сільськогосподарських техніку
мах Луганської області. У 1962–1964 рр. навчався в аспірантурі
при КДУ імені Т. Г. Шевченка і уже у 1965 р. захистив кандидат
ську дисертацію.
З 1964 по 1975 рік Олександр Петрович працює на кафедрі політекономії КДУ імені
Т. Г. Шевченка (старшим викладачем, доцентом), у 1974–1975 рр. – доцентом кафедри полі
текономії Інституту підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук при КДУ імені
Т. Г. Шевченка.
У 1978 році Олександру Петровичу, після успішного захисту докторської дисертації,
присвоюється наукове звання доктора економічних наук, а в 1979 році – звання професора
кафедри політичної економії.
Найбільше років свого активного трудового життя, починаючи з 1975 року, Олександр
Петрович віддав підготовці для країни педагогічних кадрів. З листопада 1975 р. він працював
у Київському державному педагогічному інституті імені О. М. Горького (нині НПУ імені
М. П. Драгоманова). З 01.11.1975 р. по 31.08.1990 р. – завідував кафедрою політекономії, а
з вересня 1990 р. і по жовтень 2012 р. працював професором кафедри економічної теорії
Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.
Олександр Петрович – відомий вчений в галузі економічної теорії, вів досить плідну нау
ково дослідну роботу. Досліджував проблеми суспільного виробництва, власності, еконо
мічних відносин, сучасні проблеми соціально економічного відродження України. Мав понад
200 наукових праць, зокрема, десять монографій та підручників. Ним підготовлений підруч
ник “Політична економія України” (Київ, вид во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2010), в якому
втілюється нова концепція політекономічного бачення економічного розвитку України. Олек
сандр Петрович переконливо захищав наукові принципи дослідження соціально економіч
них процесів, проявив себе як послідовний прихильник політичної економії.
Олександр Петрович проводив дуже велику роботу з підготовки педагогічних кадрів,
приділяв багато уваги становленню молодих фахівців – вчителів України, розвитку економіч
ної освіти, брав активну участь у суспільно політичному житті країни, педуніверситету. Оби
рався депутатом Київської міськради і Радянської (у м. Києві) райради. За великі заслуги в
галузі наукових досліджень і підготовці спеціалістів вчителів Олександр Петрович нагоро
джений орденом Дружби народів, багатьма високими освітянськими нагородами, включаю
чи медалі А. С. Макаренка, Григорія Сковороди, почесні знаки “Відмінник освіти СРСР” та
“Відмінник освіти України”.
Пішла у вічність людина гуманіст, відомий вчений, педагог, невтомний вихователь віт
чизняних педагогічних кадрів, наш колега і щирий друг. Таким він залишиться у нашій пам’я
ті назавжди.
Вічного спокою Вам, дорогий наш Олександре Петровичу!
Ректорат,
профкоми викладачів і співробітників та студентів,
Рада ветеранів війни і праці,
колектив кафедри економічної теорії
НПУ імені М. Драгоманова,
колеги, студенти, друзі
22 жовтня на засіданні
Вченої ради Інституту полі
тології та права відбулось
продовження нагороджен
ня викладачів до святкуван
ня 20річчя навчального
підрозділу.
На світлині: нагородження
профспілкового
активіста,
старшого викладача кафедри
правознавства Інституту полі
тології та права Михайла
Ярошенка грамотою Київ
ської міської організації проф
спілки працівників освіти і науки України “За сумлінну роботу в профспілці, активну
участь у вирішенні соціально5економічних питань освітян з нагоди 205річчя Інститу5
ту політології та права НПУ імені М. П. Драгоманова та дня працівників освіти”.
Новини підрозділів
Мистецьке виховання
10 жовтня 2012 року
студенти І курсу Інституту
гуманітарно технічної
освіти відвідали виставку
“Європейський
вимір.
Живопис старих євро
пейських майстрів з дер
жавних колекцій України”,
яка є продовженням про
екту,
започаткованого
Державним музеєм обра
зотворчих мистецтв імені
О. С. Пушкіна за підтрим
ки Міністерства культури
Російської Федерації.
Екзотична екскурсія
19 жовтня 2012 р.
студенти Інституту гумані
тарно технічної освіти на
чолі з доцентом кафедри
загальнотехнічних дисци
плін Аллою Макаренко
відвідали ІІ відкриту виста
вку екзотичних і декора
тивних птахів, де були
представлені колекції чле
нів секції співочих та деко
ративних птахів, а також
Всеукраїнської громадсь
кої організації “Zooсвіт”.
Фотопрогулянка бульваром
Презентація
СМАЧНА КНИЖКА
НЕЩОДАВНО відбулось довгоочікуване
знайомство читачів з книгою, де було
презентовано головну ідею проекту “ПРОдайте
їсти”. Також учасники презентації мали змогу
познайомитися з авторами текстів, які
зачитували улюблені та цікаві уривки.
Збірник увібрав у себе роздуми не тільки
різних продуктів, а й різних людей. Кожен з
авторів зовсім не схожий на іншого, у кожного
свій мотив для написання “продуктової” сповіді”.
Хтось любить зефір, а хтось мріє щодня їсти
червону ікру, але те, як вони перевтілюють свої
думки, приємно дивує і змушує замислитись над
своїм життям. Наші кулінарні вподобання часто відображають наші характери, які
змінюються протягом нашого життя. Ми дорослішаємо, і разом з нами змінюються
продукти харчування, якість яких залежить тільки від нас самих.
Ірина ЧУКАНЬ
Завантажити електронний примірник книжки ви можете на сайті в розділі
“Педагогічні кадри”
Газета Національного педагогічного
університету імені М. П. Драгоманова
“Педагогічні кадри”. Свідоцтво про
реєстрацію КІ №30 від 27.01.94 р.
8
Головний редактор Сергій Русаков
Літературні редактори
Галина Голіцина, Людмила Кух
Комп’ютерне складання
і верстання Тетяни Ветраченко
Фото Василя Тимошенка
Наша адреса: м. Київ-30, вул. Пирогова 9,
редакційний відділ, тел. (044) 239-30-85,
факс 234-75-87, e-mail: gazeta@npu.edu.ua
Газета “Педа
гогічні кадри” про
довжує фотопро
ект, і в цьому випу
ску ми знаходи
мось на новій лока
ції на бульварі
Тараса Шевченка
на початку листо
пада 2012 року.
Фото Ірини ТИЩУК
gazeta@npu.edu.ua
Ви можете надіслати матеріали, світлини, коментарі та
пропозиції на електронну скриньку газети “Педагогічні кадри”.
Про заходи вашого навчального підрозділу, переможців
та лауреатів різних конкурсів, творчість студентів і викладачів
повинен дізнатись весь університет!
Видрукувано
у друкарні НПУ імені М. П. Драгоманова.
Наклад 1000 примірників.
Видавництво НПУ ім. М. П. Драгоманова
м. Київ–30, вул. Пирогова, 9
е-mail: Npu.press@i.ua
Свідоцтво про реєстрацію № 1101
від 29.10.2002 р.
Відповідальність за достовірність інформації
несуть автори.
Позиція редакції не завжди збігається
з авторською.
Рукописи не рецензуються і не повертаються.
ЛИСТОПАД 2012