Файл #226: "Педагогічні кадри. № 5 (1625) (травень 2012 року)"

ЗАСНОВАНА У ЖОВТНІ 1929 РОКУ

№ 5 (1625) ТРАВЕНЬ 2012 РОКУ

НАЦІОНАЛЬНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО
УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

До Дня Перемоги

Презентація

ˆÂ Ú·‡ ÊË‚ËÏ
Урочистості з нагоди чергової річниці перемоги у Вели
кій Вітчизняній війні у НПУ імені Михайла Драгоманова вже
стали традиційними та набули обрисів глибокого вшану
вання, особливо молоддю вишу, сивих ветеранів – героїв і
переможців, наставників драгомановців.
Цього року захід відбувся 7 травня,
у переддень великої Перемоги – свята,
що єднає різні покоління, схиляючи
голови перед світлою пам’яттю тих, хто
зберіг мирне небо для нащадків. Після
внесення бойового прапора 60!ї Армії
та покладання квітів до пам’ятника Віч!
ного вогню з палкими словами до
гостей і глядачів звернулися член Ради
ветеранів університету, доктор геогра!
фічних наук, професор Іван Половина,
голова Ради ветеранів НПУ, відмінник
народної освіти України, учасник обо!
рони Києва, Москви, визволення Поль!
щі, форсування Одеру, взяття Берліна, полковник у відставці,
почесний професор Драгомановського університету Микола
Рябухін, голова Ради Київської міської організації ветеранів
України, полковник запасу Микола Мартинов, заступник голо!
ви Ради ветеранів Шевченківської районної організації м. Києва,
генерал!майор Роберт Кравцов, голова Київської організації
ветеранів війни, генерал!майор запасу Віктор Мальований та
інші запрошені.
У думках і фразах виступаючих
досі відчувався гіркий біль за втраче!
ними друзями, загубленими моло!
дими роками, нездійсненими мрія!
ми. Та разом з тим пробивала без!
межна гордість і впевненість у тому,
що хоч і такими дорогими жертвами,
та колишнім звичайним солдатам, а
тепер героїчним постатям вдалося
подарувати своїм внукам і правну!
кам світ без гарматних пострілів і
залпів. Хвилиною мовчання пере!
повнений зал згадував і дякував тим, хто не повернувся із фрон!
тових доріг.
У ту далеку та криваву епоху старими добре знаними мело!
діями повели глядачів артисти Національного педагогічного уні!
верситету імені Михайла Драгоманова: народний артист Украї!
ни, соліст Національної опери імені Т. Шевченка Олександр
Гурець, старший викладач кафедри теорії та постановки голосу
Віктор Сачок, Євгенія Чугунова, народний вокальний
ансамбль “Купава” та чоловічий вокальний ансамбль Інституту

гуманітарно!технічної освіти “Журавлі”.
За рішенням Вченої Ради університету, ветерани й дружини
бойових командирів були відзначені особливими подяками та
грошовими преміями. Герої Другої світової, працівники універ!
ситету, що чимало зробили для піднесення патріотичного вихо!
вання у виші, отримали золоті й срібні медалі М. Драгоманова –
найвищі відзнаки університету.
Відповідно до Указу президента України з метою посилення
державної підтримки та за визначні заслуги і вагомий внесок у
розбудову Української держави учаснику бойових дій у період
Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. Миколі Рябухіну було
призначено
довічну
державну стипендію.
Найприємнішим
для студентів стало
оголошення результа!
тів конкурсу!огляду на
кращу
організацію
патріотичного вихован!
ня в інститутах НПУ.
П’ятий рік поспіль цю
нагороду виборюють
студентський та викла!
дацький колектив Інституту природничо!географічної освіти та
екології на чолі з директором Віталієм Покасем. Третьокурс!
ниця Інституту гуманітарно!технічної освіти Катерина Марце
нюк отримала щорічну іменну премію Ф. І. Жарчинського.
Цього ж дня
ветеранів в уні!
верситеті як на
диво побільша!
ло, адже меда!
лями заслуже!
них ветеранів
міста Києва було
відзначено пер!
шого проректо!
ра НПУ Володи!
мира Беха та
проректора
з
навчально!методичної роботи гуманітарних інститутів Богдана
Андрусишина за великий вклад і підтримку ветеранських орга!
нізацій, тісну співпрацю і взаємодопомогу. Університет пишаєть!
ся своїми наставниками та дякує їм за теплу атмосферу і мудрі
поради.

Людмила КУХ,
пресслужба університету

Фотофакт

КУЛУАРАМИ
ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ
Верховна Рада – законодавчий орган країни, який
завжди знаходиться в полі уваги як еліти так і пересіч
них громадян. Нещодавно студенти IV курсу Інституту
політології та права відвідали екскурсію у Верховній
Раді України.
Студентська молодь із задоволенням приходить до
парламенту і слухає екскурсію, яка стосується як полі
тичної історії, так і історії культури нашої держави.

Інтерв’ю

СТОРІНКАМИ
ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
8 травня НПУ імені М. П. Драгоманова
відвідав заступник голови Верховної Ради
України Микола Томенко, який презентував
факсимільне видання “Тарас Шевченко.
Альбом 1845 року”.
Представив гостя студентській аудиторії
ректор університету Віктор Андрущенко,
подякувавши політику за віднайдену можливість
поспілкуватися зі студентами про велета укра!
їнського духу – Великого Кобзаря.
Говорили про різне, та акцентом все ж стала
поява на світ факсимільного видання “Тарас
Шевченко. Альбом 1845 року”. Упорядником
книги виступив відомий шевченкознавець Сер!
гій Гальченко. Власне, саме за ідеєю Гальченка
та Миколи Томенка новостворене видання отри!
мало такий вигляд, який має зараз – повне від!
творення оригіналу, у якому до сучасників дій!
шов альбом Кобзаря.
“До відзначення 200 ліття з дня народження
Тараса Шевченка з’явилася думка про те, що
можна було б зробити вагомого для популяри
зації цієї постаті, що до мене ніхто ще не робив,
– поділився появою задуму Микола Володими!
рович, – врешті зупинився на його художній
творчості”.

“Я пропоную сьогодні подивитися на Шев
ченка і на те, що він робив, “свіжими очима”.
Наприклад, петербурзькі його колеги вважали,
що якби Шевченко не витрачав часу на поезію
та римування, то міг би стати всесвітньо відо
мим художником. Виходить, і талант у нього був
до пензля не менший, як до пера”, – резюмував
Микола Томенко.
Вихід одного із чотирьох збережених шев!
ченкових альбомів – вагома подія для українсь!
кого суспільства. Окрім того, у планах політика і
мецената – широка публікація також інших аль!
бомів Шевченка.

Людмила КУХ

Вітаємо
Театр танцю “Резонанс” став пере
можцем телевізійного фестивалю
“Весняні ластівки”, друге місце на між
народному фестивалі в місті Луцьк і
диплом “За кращу танцювальну компо
зицію”.

Інтерв’ю

Нагальні роздуми

Галина Мєднікова

Станіслав Цибін

Євро–2012
як затримана
подія
Одкровення

стор. 4

стор. 5

стор. 6

Кращі випускники

Довірливе спілкування

ЗУСТРІЧ РЕКТОРА ЗІ СТУДЕНТАМИ: НАГАЛЬНІ ПИТАННЯ І ВІДПОВІДІ
24 квітня 2012 року відбулася зустріч ректора НПУ
імені Михайла Драгоманова зі студентами. Студенти
мали можливість послухати і запитати очільника вишу про
все, що тривожить, а найбільше тривожить, як виявилося,
студентське гуртожитське життя.

АЛІЄВА Віра Олегівна,
магістр вечірнього факультету

БОРЯК Альона Миколаївна,
магістр Інституту мистецтв

ГАРБУЗЮК
Катерина Сергіївна,
магістр
Інституту іноземної філології

ГРИГОР’ЄВ
Олександр Юрійович,
магістр
Інституту історичної освіти

Одним із запитань від спудеїв стало, так би мовити, за деякими
плітками у ЗМІ, примусове виселення студентів з гуртожитків у зв’язку
з ЄВРО!2012. Прокоментував цю ситуацію голова Студентської ради
університету Микола Давидюк, наголошуючи, що ніякого виселення
драгомановців до закінчення навчального року не буде.
Аргументовано пояснив аспект перший проректор з навчально!
На зустріч також були запрошені проректори навчального закла!
організаційної і економічної діяльності Олег Падалка: “У шести гурто
ду, директори інститутів, голова профкому студентів та студентський
житках нашого університету, за планом, який доведено до керівниц
ректор. Розпочали, власне, з головного – налаштування коректних і
тва за Постановою Кабінету Міністрів України, має проживати 1000
дисциплінованих умов проживання молоді в університетських гурто!
іноземних туристів. У червні для них буде звільнено лише ті поверхи,
житках. НПУ має давній досвід того, що правила поводження в студмі!
що готувалися для ЄВРО 2012”.
стечку встановлюють та контролюють
Студмістечко НПУ імені Михайла
самі студенти. Через деякі непорозу!
Драгоманова завоювало першість за
міння сюди довелося втрутитися й рек!
якістю умов проживання студентів і
тору.
викладачів серед гуртожитків вищих
“Гуртожитки стосовно правил про
навчальних закладів столиці. Висока
живання у них знаходяться, так би мови
планка, яку, відповідно, драгомановці
ти, у руках студентів, а ректоратом зав
не хочуть втрачати. Тримати ж марку
жди підтримувалися усі мудрі студент
вдасться лише спільними зусиллями.
ські ініціативи, – зауважив на зустрічі
Окрім того, це чи не найбільш нагаль!
Віктор Петрович, – та якщо студенти
но саме для вихованців НПУ – май!
самі усуваються від цих питань, то дове
бутніх учителів.
деться підтримувати порядок адміні
“Ви всі – майбутні фахівці, що
стративним чином, чого б мені дуже не
будуть виховувати дітвору у загально
хотілося”.
освітніх школах і тому вже зараз, зі
Ці слова ректора стосувалися
студентської лави, повинні апробо
зокрема й графіку пропусків у гуртожи!
вувати свої організаторські та інші
Ректор відповідає на студентські запитання
ток після 24.00 год. Офіційно очільник
професійні здібності”, – перекона!
заборонив таку можливість з огляду на
ний Віктор Андрущенко.
небезпеку для життя самих студентів. Але разом з тим і наголосив, що
Активно обговорювалося й чимало інших питань, таких як будів!
може прийняти протилежне рішення, якщо студенти домовляться на
ництво нашумівшої, завдяки окремим інтернет!ресурсам, “сауни” біля
спільній нараді про охорону та забезпечення належного порядку в гур!
сьомого гуртожитку. Врешті виявилося, що це створення спортивно!
тожитках у цей час.
оздоровчого Центру для студентів Інституту фізичної культури та
Проблемною виявилася, за словами деяких студентів, і ситуація з
спорту. На тепер будівельні роботи призупинено, і поновляться вони,
поселенням. Віктор Петрович запропонував одним зі шляхів її вирі!
як заявив ректор, лише після детального обговорення на нараді зі сту!
шення – централізоване створення штабів з поселення у гуртожитки.
дентами ІФКС про те, чи потрібен їм справді такий Центр.
А списки студентів на поселення, на думку ректора, доцільно опри!
З’ясували студенти для себе й власне питання щодо виплати сти!
люднювати на університетському сайті.
пендій, а точніше, щодо затримки цих виплат. Віктор Петрович запев!
Розглядалася на зустрічі й проблема холоду в кімнатах, який цьо!
нив спудеїв, що всі виплати до літа повинні пройти вчасно, а якщо зат!
горічної суворої зими дошкуляв студентам. Керівник і сам був очевид!
римка на кілька днів все ж матиме місце, то швидше пов’язано із над!
цем цієї складної ситуації, бо навідувався у студентські кімнати та
ходженням відповідних коштів до університету. Все ж керівництво
частенько розмовляв з драгомановцями. Завбачливо керівництво уні!
забезпечить таку процедуру, що попереджуватиме будь!які недотри!
верситету постановило уже з вересня розпочати утеплення гуртожит!
мання термінів.
ків і разом з тим проведення комплексних перевірок щодо систем
На завершення Віктор Петрович подякував студентам за актив!
водо! і теплопостачання в корпусах. До таких спеціально створених
ність і плідну розмову, запросив на майбутні цікаві ініціативи універси!
комісій можуть входити і студенти, що, за переконанням Віктора
тету, такі як спільний загальноуніверситетський крос, День Драгома!
Петровича, пожвавить роботу.
нова на вулиці Драгоманова та інші. А ще запропонував спудеям про!
Зацікавило юних драгомановців і зокрема поінформування сту!
водити подібні зустрічі чи не щомісяця і таким чином разом творити
дентів, що проживають у студмістечку, про фінансування гуртожитків
Великий Драгомановський Університет.
із бюджетних і позабюджетних коштів. Але, як стверджували чимало
присутніх, та й керівництво вишу, ця інформація доводиться до відома
Людмила КУХ,
студентів, що входять в комісію з поселення, і жодне рішення з цього
прессекретар
ректора
питання без обговорення зі студентським активом не приймається.

Педагогічний дует

ВИКЛАДАЧІВ І СТУДЕНТІВ ОБ’ЄДНАЛА ПІСНЯ
ЗАБУДСЬКА
Ольга Іванівна,
магістр Інституту соціології,
психології та управління

КАТЮЩЕВА
Тетяна Русланівна,
магістр Інституту корекційної
педагогіки та психології

КОЗЯР Ірина Владиславівна,
магістр Інституту педагогіки і
психології

2

Чи чули ви колинебудь, як співають наші
викладачі? Ні, мова зараз йде не про лекції чи
семінари, а про справжню сцену. А стало це
можливим завдяки проекту “Педагогічні дуети”,
який був організований студентською радою
Інституту філософської освіти
на честь 7го дня
народження Інституту.
Взяти участь у цьому заході могли викладачі та
студенти із будь!якого Інституту нашого вишу. І, хоч
свою ініціативу проявила невелика кількість учасників,
та все ж це не зава!
дило глядачам насо!
лодитися чарівним
співом студентсько!
викладацьких пар.
Свою співочу май!
стерність не побоя!
лися продемонстру!
вати Ірина Савчен
ко, Євгенія Біль
ченко, Єгор Куче
ренко, Сергій Руса
ков та Олександр
Козинець. Заспіва!
ти із улюбленими
викладачами пого!
дилися наші студен!
ти – Тетяна Хомич,
Анна Яценко, Світ!
лана Біляєва, Євге!
Ірина Савченко і Тетяна
нія Хміль та Наталія
Хомич заспівали “Глядачу в Ющенко. Яскравим
девятому ряду”
номером порадував

“Незакінченний роман”
Сергія Русакова
і Євгенії Хміль

глядачів і директор Інституту Іван Дробот, який
разом із Іриною Зінов’євою акапельно виконав
українську народну пісню “Ой, у вишневому
саду…”.
Та перш ніж пари почали виходити на сцену,
відкрити 7!й день народження ІФОНу надали право
по!справжньому народному і улюбленому для всіх
студентів нашого вишу театру “Вавилон”. Вони
вкотре довели, що драгомановців у велику й друж!
ню родину об’єднає не лише жага знань, а й справ!
жнє мистецтво.
Окрім того, для студентів Інституту філософсь!
кої освіти це було свято подвійне. Адже кожного
року в день народження їхнього факультету оголо!
шується переможець конкурсу “Кращий студент”.
Цьогоріч кращою серед кращих студенти обрали
Ірину Чукань – студентку 3 курсу, активістку, голо!
ву студентського самоврядування гуртожитку № 5.
Отримуючи нагороду від директора Інституту, сту!
дентка не стримувала своїх емоцій та виглядала
дуже щасливою.
Гумор, пісня, танець
та гарний настрій у поєд!
нанні зробили неймовірне
свято. Бажаємо й надалі
рости, процвітати та вихо!
вувати хороших студентів.

Олександр Козинець і Наталія Ющенко
виконали пісню “Помолимось за батьків”

Антон ЮРЧЕНКО,
світлини
Ірини ТИЩУК

ТРАВЕНЬ 2012

До 90'річчя Миколи Рябухіна

Кращі випускники

Великі люди
У кожного з вас День Пере
моги пробуджує в серці почут
тя патріотизму та вдячності й
поваги до людей, які поклали
своє життя на досягнення цієї
мети. Але чомусь слово “вете
ран” згадують лише напере
додні цього свята, люди, що
внесли
незмірно
великий
вклад у наше з вами життя, так
мало значать у нашому, такому
банальному “щодня”. Така вже
специфіка людської психіки –
ми забуваємо про головне, що
має в собі якусь духовну цін
ність.
Неоспіваними залишаються
мільйони вбитих, які зробили свої
останні ковтки життя на полі бою. Ці люди, оплакані своїми рідни!
ми, залишилися без імен в історії. В кожному місті чи селі
обов’язково є пам’ятник невідомому солдату, але кожен з них є
безіменний, хоч, можливо, десь і є викарбувані їх імена, прізвища
та по!батькові. Вони у нашій пам’яті постають як один цілісний
образ, який неначе сіра темна хмара майорить над нещадним
словом “війна”. Варто розпочати бойові дії в ім’я того, щоб виріз!
няти людину із натовпу, виділяти індивідуальність серед індивідів
і врешті!решт бачити гибель людини, а не просто статистичну
цифру. Це як у Ремарка: “Смерть однієї людини – це смерть, а
смерть двох мільйонів – лише статистика”. Той же таки Ремарк у
своєму романі “На західному фронті без змін” відображає неісто!

ричний бік війни, на фоні її великих вибухів показує, як помирає
маленька людина, помирають її думки і той маленький світ, який
вона в собі несе.
Необхідно ніколи не забувати про ветеранів, адже в їх пам’я!
ті збереглося все те страждання, яке пережило людство під час
“коричневої чуми”. Вони зробили багато і сьогодні просять у нас
так мало – лише шанувати їх – прославляти їхні імена не лише в
День Перемоги, а кожного буденного дня, коли необхідно просто
уступити місце в транспорті чи допомогти перейти через дорогу.
Звісно, хотілося б також відмітити нетолерантне і неналежне ста!
влення держави до своїх героїв: пенсії, яких вони заслуговують,
нерівноцінні тим, які отримують.
Коли я чую слово “ветеран”, я в першу чергу згадую свого
діда. І сьогодні, коли я заглядаю в його очі, то бачу не лише його
страждання, а геройство сотень тисяч солдатів. Його розповіді
ніколи не закінчувалися історіями про його власні здобутки, він
пам’ятає всіх тих, з ким стояв пліч!о!пліч на полі бою і хто своїм
тілом зберіг його душу. Мій дід – велика людина, саме такі повин!
ні формувати свідомість молоді, щоб не допускала помилок
минулого.
Ветеранів необхідно залучати до шкільного й університетсь!
кого життя, бо це буде корисно для обох сторін. Студенти навча!
ться вірності, незламності духу та вмінню розрізняти, де добро, а
де зло. А ветерани перш за все зможуть відчути себе потрібними
та необхідними для просвітництва молоді. Така людина працює у
нас в НПУ імені М. П. Драгоманова – це Рябухін Микола Аркадійо!
вич. Він став наставником не для одного студента, і його мудрі
слова пронизали не одне серце.

ЛЕСУН Інна Петрівна,
магістр Фізико!математичний
інституту

МАМЕНКО
Тарас Васильович,
магістр Інституту
філософської освіти та науки

Юлія ЛУЦЕНКО

До Дня Перемоги

НАД КИЄВОМ ВОРОЖІ ЛІТАКИ. 22 ЧЕРВНЯ, НЕДІЛЯ...
Історія Києва тісно пов’язана з історією
українського народу, історією України.
Завдяки географічному положенню Київ
неодноразово опинявся на перехресті
воєнних доріг, і тому мешканці його зму
шені були постійно дбати про захист рідно
го міста. Значні ресурси були спрямовані
на зміцнення обороноздатності і укріплен
ня території на підступах до міста.
22 червня 1941 р. кияни прокинулись від
гуркоту вибухів та залпів зенітних батарей.
Опівдні кияни отримали повідомлення – гітле!
рівські війська без оголошення війни вдерлися
на територію нашої країни. Бомбардуванню
фашистської авіації піддалися міста – Київ,
Севастополь, Мінськ та інші.
Київ являється одним з найважливіших
стратегічних напрямів країни –
Київський. І тому група армій
“Південь” була націлена на Київ
(Київський укріпрайон УР – 1).
У житті народу невблаганно
насувався чорний день страшен!
ної війни. Столицею України
фашисти планували оволодіти за
декілька днів. Остаточно вирі!
шився напрям головного удару
фашистських військ – Луцьк,
Рівне, Київ. Опанувати Києвом
стало основною мрією Гітлера.
Але контрудари наших військ зір!
вали плани німецького команду!
вання прорватися до Києва. З
початком липневих днів почалася стратегічна
операція по обороні міста Києва.
На підступах до Києва танкові моторизова!
ні дивізії ворога вийшли на рубіж річки Ірпінь.
Парад на Хрещатику був запланований на
21 липня. Кияни рішуче приготувалися до відсі!
чі ворога. Проведена величезна організаційна
робота серед киян по мобілізації внутрішніх
ресурсів, налагогдженню будівництва польових
укріплень. Магістралі міста пере!
криті протитанковими надовбнями
та різними загорожами.
У Києві створюється міський
штаб оборони. Розгортається
комплектування народних воєні!
зованих формувань, загонів
народного ополчення. В цей час
обладнано три бронепоїзди, і у
кожному районі організовано
батальйони місцевої протипові!
тряної оборони. Позиції Київсько!
го укріпрайону складалися пере!
важно зі стрелецько!кулементних
підрозділів, курсантів Київського
піхотного училища і інших угрупу!
вань.

ТРАВЕНЬ 2012

До речі, серед курсантів Київського піхот!
ного училища був Микола Аркадійович Рябухін
– нині голова Ради ветеранів НПУ імені
М. П. Драгоманова, який разом з бійцями від!
бивав німецькі атаки в районі річки Ірпінь.
Микола Аркадійович згадує: “Тільки ми одягли
військову форму, з нас організували підрозді
ли, навчили ведення вогню з ворогом. Пуля
курсанта влучно зустрічала ворога, не даючи
йому продовжувати топтати нашу рідну землю.
Бойовий азарт надихав нас на звитягу, незва
жаючи на голод і спеку. Ворог змушений був
відступити…”.
Успішна відсіч ворогові відчутно похитнула
престиж вермахту.
Часто захисниками та провідниками бійців
були підлітки з навколишніх сіл, які добре

знали місцевість і допомагали бійцям в ній.
У найтяжчі хвилини, коли не вистачало боє!
припасів, бійці озброювалися гранатами, гвин!
тівками з багнетами, і несподівано для ворога
кидалися врукопашну.
До останнього подиху билися з фашиста!
ми гарнізони дотів укріпрайону. Бої велися з
надзвичайною жорстокістю, опорні пункти
переходили із рук в руки, супроводжувались

рукопашними боями, бійці кидались під танк з
останньою гранатою.
Гітлерівці сподівались на швидке захо!
плення Києва, а захисникам і на думку не спа!
дало залишати бойові позиції.
З перших днів оборони Києва, в тилу воро!
га (Клавдієво – Димер – Остер), розпочав
бойові дії Перший Київський партизанський
загін (“Перемога або смерть!”) під команду!
ванням С. П. Осєчкіна, кадрового працівника
заводу “Арсенал”, учасника Громадянської
війни.
У серпні 1941 р. газета “Комуніст” писала:
“Шість годин тривав запеклий бій за річкою…
Надвечір, коли сонце, що освітлювало поле
бойових дій, зникло за далеким лісом, німці
недорахували більш як 300 бійців. Народні
месники захопили 28 станкових кулеметів,
багато іншої зброї, боєприпасів. У цьому бою
особливо відзначилися партизани: Чугась,
Кот, Китаєць, Андрєєв та інші…”.
За скупими рядками – героїчний подвиг
багатьох патріотів, незламних духом, нездола!
них фашизмом, борців за свободу і незалеж!
ність нашої України, память про яких не помер!
кне у віках.
Про стійкість і мужність захисників Києва
свідчить той факт, що понад 100 з них були
представлені до звання Героя Радянського
Союзу. Удостоєні цієї найвищої відзнаки 16 бій!
ців і командирів Червоної Армії. Офіційні дже!
рела вважають днем завершення Київської
стратегічної операції 26 вересня 1941 р. На
місцях колишніх боїв поросли гаї та сади.
Маршал І. Х. Баграмян відмічає: “Бійці і
командири Південно!Західного фронту протя!
гом літа та осені 1941 р. завдали загарбникам
непоправимих втрат, відволікали на себе
численні сили ворожих армій. Саме ці обстави!
ни примусили Гітлера зосередити у другій
половині серпня основні свої війська саме на
Київському напрямі. Стійкість і героїзм воїнів!
захисників сприяли краху гітлерівського плану
“блискавичної війни” і без сумніву суттєво
вплинули на розвиток подальших подій у битві
під Москвою”.
Лише через 20 років з дня віроломного
нападу фашистської Німеччини на СРСР,
21 червня 1961 р. Президія Верховної ради
СРСР прийняла Указ про присвоєння Києву
почесного звання міста!героя. Одночасно
затверджено положення про медаль “За обо!
рону Києва”. Її отримали понад 100 тис.
колишніх воїнів, трудівників міста, партизанів
та підпільників, які внесли свій вклад у захист
рідного міста.

Микола КОТ,
доцент, член ради ветеранів

МАЦЕНКО
Альона Валентинівна,
магістр Інституту
розвитку дитини

РУБАНЧУК Галина Сергіївна,
магістр Інституту
політології та права

Савченко Ольга Анатоліївна,
магістр Інституту української
філології

СИДОРЧУК
Марина Степанівна,
магістр Інституту соціальної
роботи та управління

ТИТЕНКО
Олена Володимирівна,
магістр Інституту фізичної
культури та спорту

3

Інтерв’ю

Галина МЄДНІКОВА:
“ЦІЛЬ МОГО ВИКЛАДАННЯ –
РОЗВИНУТИ РЕФЛЕКСІЮ СВІДОМОСТІ СТУДЕНТА”

Розмова з Галиною Мєдніковою з пер
шої хвилини набула несподіваного пово
роту, бо викладачка відмовилась відпові
дати на питання стосовно автобіографії і
попросила зосередитись саме на науко
вій діяльності. У цьому, власне, й полягає
феномен Галини Сергіївни. Вона повні
стю занурена у свою діяльність і живе
нею. У квітні Галина Мєднікова відсвятку
вала свій ювілей. Через призму запитань
про культурологію можна вгледіти її сві
тогляд і життєві позиції.
– Галино Сергіївно, що вплинуло на ваше ста
влення до життя?
По!перше, навчання на філософському факультеті,
коли ми могли читати Ніцше, Шопенгауера, Фройда,
Солжениціна і багато інших авторів, які були у так зва!
них закритих фондах, слухали лекції М. Мамардашвілі,
І. Кона, М. С. Кагана, Л. Н. Когана, С. Аверинцева,
В. Межуєва та інших – це вже сама по собі велика
школа. По!друге, навчання у МДУ, який був в 70!ті
територією свободи. У “висотку” часто приходили
артисти Таганки, ми слухали В. Висоцького, Ю. Люби!
мова, Л. Філатова, поетів Е. Євтушенка, Р. Рожде!
ственського, Б. Ахмадуліну, кращих бардів того часу,
дивились фільми А. Тарковського, Е. Ворхола. Бігали у
виставковий зал на Малу Грузинську, де експонува!
лись сучасні художники, не визнані владою; декілька
разів ходили на виставку “Москва!Париж”, вражені
авангардом. У “висотці” ми жили в справжньому інтер!
національному середовищі. Було багато студентів з
Прибалтики, Грузії, середньоазійських республік, іно!
земців з Латинської Америки, Куби, Франції, колишніх
соцкраїн, з якими налагоджувалися м’які і довірливі
людські стосунки. Постійні дискусії, прогулянки, обго!
ворення різноманітних питань, – все це сприяло стано!
вленню мого світогляду. Життя “висотки”, спілкування
і дружні стосунки викладачів і аспірантів кафедри на
мене суттєво вплинули. Вихідні дні, свята ми часто
проводили на дачі у нашого завідуючого кафедрою
Єфіма Сулімова (між собою ми ніжно називали його
“Фімушка”). Тодішні “капусники” пам’ятаю понині.
Сулімов мав звання генерал!майора, пройшов всю
війну, був комендантом Берліна, але насправді був
дуже демократичним і людяним, дозволяв багато у
межах кафедри: дискусії, розмірковування, вільні
думки. Але завжди попереджував, щоб ми на всіх збо!
рах вели себе обережно.
– Більшість студентів відзначають, що Ви дуже
вимоглива викладачка. Чому?
– Так, я багато вимагаю і переконана, якщо сту!
дент буде лінуватись, то не стане гарним фахівцем.
Вимагаю добре знання основ, першоджерел, адже без
них не буде розвитку в подальшому. Зміна свідомості
не приходить одразу. Інколи студенти не розуміють,
але все одно начитують матеріал. Спочатку вони меха!
нічно відтворюють першоджерела, та з часом прихо!
дить осягнення, і вони стають гарними фахівцями. Вва!
жаю, що маю право бути вимогливою, тому, що вимо!
глива перш за все до себе: ніколи не читаю лекцій з
аркушів, кожна лекція – це не потік інформації, яку
можна найти в Інтернеті, а певна концепція, над якою я
багато працюю.
– Яка ваша ціль викладання загалом?
– Ціль мого викладання – розвинути рефлексію їх
свідомості. У курсі культурології культура розглядаєть!
ся через призму світовідчуття людини у різни епохи,
пошуки сенсів буття. Художня мова кожної культури
дає щось своє, неповторне для самосвідомості люд!
ства. Коли ми починаємо вивчати ХХ століття, то спо!

4

чатку кубізм, абстракціонізм, супрематизм, неопла!
стицизм та ін. сприймаються як щось дивне, але при!
ємно, що наприкінці курсу студенти починають розумі!
ти цю нову мову, завдяки якій тільки й можливо висло!
вити всю складність світовідчуття людини ХХ століття. І
така ситуація не лише у групах на стаціонарі. Навіть у
заочників після кількох лекцій виникає рефлексія. Вони
починають ставити різні питання, починають шукати
відповіді на них, замислюються над смислом багатьох
питань. Особливо приємно, коли рефлексія з лекцій і
семінарів починає “фонтанувати” бурхливою творчі!
стю. “Тижні мистецтв”, перформанси, творчі збірки
захоплюють не лише ІФОН, а й інші інститути. Кольоро!
ва стінка на 15 поверсі, яку зробили тодішні студенти,
свідчать про все це. Тепер усі називають цей поверх
“арт!поверхом” і знають, що тут цікаво біжить життя.
– Вас так захоплює все нове. Ви цікавитесь
новинками у всіх галузях. З чим це пов’язано?
– Це спосіб мого життя. Мені цікаво осмислювати
те, що я бачу. Тому у наукових статтях і на заняттях зі
студентами шукаю відповіді на запитання, що виника!
ють. Мені подобається працювати з молоддю, бо коли
я озвучую якісь тези і чую їх коментарі, то це дає ауру
іншого сприйняття, таким чином і я міркую по!новому.

гів недооцінюють наш філософсько!культурологічний
пласт. Переконана, що він може дати багато і стати
потужною конкуренцією тому, що існує на Заході.
– Ви були на різних світових культурноми
стецьких заходах. Що, на вашу думку, бракує
українським митцям?
– На жаль, у наших митцях є певне відчуття провін!
ційності. Часто наші художники повторюють напра!
цювання іноземних художників, які мають комерційний
успіх у світі. Українським художникам потрібно знайти
власну іконологію, пов’язану із соціально!політични!
ми, ментальними сенсами. У нас є художники, які
працюють на світовому рівні: Олег Тістол, Арсен Сава!
дов, Василь Цаголов, Іван Марчук та ін. Протягом
багатьох років вони тримають не лише високий худож!
ній рівень, але й відчувають нові віяння, що виникають
на зіткненні із новими технологіями. Вже двадцять
років у світі відбуваються фестивалі з медіа!мистец!
тва, а в нас воно тільки набирає обертів і з’являються
дуже цікаві, глибокі проекти.
– Які надії Ви як культуролог покладаєте на
Київське міжнародне бієнале сучасного мистец
тва “Арсенале 2012”?
– Це має бути цікаво, адже запрошуються відомі
іноземні автори, і ми зможемо побачити найкращі
зразки світового мистецтва. Але з іншого боку, очікую!
чи високий художній рівень проектів “Мистецького
Арсеналу”, часто отримуємо комерційні проекти, і це
розчаровує. Хоча серед останніх слід виокремити
виставку “Незалежні”, де були зібрані найкращі роботи
за двадцять років. Це дійсно була “жива” хрестоматія,
де ми зі студентами мали змогу ознайомитись зі ста!
новленням сучасного українського мистецтва.
– Не всі люди, і тим паче студенти, розуміють
сучасне мистецтво. Як ви доводите актуальність
цього мистецтва?
– Мені не доводиться нічого доводити. Мистецтво
будь!якої епохи, і особливо сучасне мистецтво вира!
жає свідомість свого часу. Коли ми ходимо на вистав!
ки, то фактично осмислюємо своє буття і погляди на
світ. Звичайно, мова мистецтва спочатку може бути
– Галино Сергіївно, як би Ви пояснили людині, незрозумілою, тому у шести семестрах курсу світової
яка не займається наукою, що таке культурологія? культури я намагаюсь приділити особливу увагу мові
Адже вона з’явилась на наших теренах як навчаль сучасного мистецтва, що дає змогу студентам не тіль!
на дисципліна лише наприкінці 90тих років.
ки зрозуміти нову мову мистецтва, а через неї усвідо!
– У дев’яностих роках багатьом не було зрозуміло мити власний погляд на світ.
що таке культурологія . Тоді читався курс “Історія зару!
– Які ваші плани на найближчий час?
біжної і вітчизняної культури”, наприкінці 90!х років
– Видати книжку, над якою я працювала останні два
Міністерство освіти і науки замість нього впровадило роки. У підручнику “Українська і зарубіжна культура
“Історію світової культури”, а потім з’явився курс ХХ століття”, що вийшов у 2002 році, я прагнула визна!
“Культурологія”. Спочатку до цього віднеслися як до чити концепцію розвитку українського мистецтва
чергової зміни назви на більш модну, а зміст має бути ХХ століття у західноєвропейському контексті. Але
той самий. Поступово з’явилося розуміння, що це зов! розумію, що він вже застарів, тому останні два роки
сім нова, філософська наука, і викладати її як історію працювала над новою концепцією. Українське мистец!
культури не можна. Культурологія є світоглядною нау! тво з 60!х років ХХ століття розвивалось своєрідно.
кою і дає ціннісно!смислові основи для орієнтації Якщо в Росії існувало нонконформістське мистецтво,
людини в світі.
яке відкрито протистояло владі, то в Україні – це був
– Які перспективи розвитку
час українського андеграунду, пред!
культурології в Україні?
ставлений чотирма зовсім різними
– В Україні багато вчених, що
школами: Закарпатською, Львівською,
пов’язують її з етнографічною темати!
Одеською і Київською. Працюючи над
кою і, коли мова йде про культуроло!
сутністю цих шкіл, я побачила, який
гію, то наголос робиться на ментальні,
цікавий шлях розвитку мистецтва має
етноісторичні проблеми української
наша країна. Мистецтво, що не втрати!
культури, особливо коли цей курс або
ло мову світового авангарду, яка слугу!
його частини читаються істориками.
вала основою осмислювання українсь!
Не хочеться, щоб ця філософська за
кої ментальності, традиційного мистец!
сутністю наука потрапляла в такий бік.
тва. Якщо в Росії і в Києві панував соц!
Завдяки Едуарду Маркаряну, що сто!
реалізм, то в цих школах напрацювання
їть у витоків культурології, вона одра!
були на рівні світового мистецтва, зав!
зу стала розвиватися як філософська
дяки освіті митців у відомих школах
наука, де сутність культури розгляда!
Парижу, Кракова і міжособистісним
лася з соціально!філософської точки
контактам, які були можливі завдяки
зору, а Київська світоглядно!антропо!
прикордонному розташуванню шкіл.
логічна школа на чолі з Володимиром
Поєднуючи такі зовсім різні школи,
Шинкаруком дала унікальні теоретич!
можемо побачити потужний потенціал
Підручник
ні напрацювання в цьому плані. Серед
напрацювань українського андеґраунду
Г. С. Мєднікової, який вже для сучасного мистецтва. Крім того, це
завдань, які я для себе визначаю, є
розробка спецкурсу з історії культу! витримав кілька перевидань дає розуміння джерел українського
рологічної думки, де можна було б
необароко та сприятиме винайденню
показати внесок і потенціал культурологічних розробок іконології сучасного мистецтва.
Володимира Шинкарука, Вадима Іванова, Віктора
– Дякуємо за цікаве інтерв’ю. Приєднуємось
Малахова, Сергія Кримського та ін. Перебуваючи на до всіх привітань, які пролунали у ваш День наро
конференції в Івано!Франківську, бачила ситуацію, дження.
коли раптово підвелась одна з аспіранток і запитала:
“А як нам працювати, вибирати тематику для канди!
Спілкувався Сергій РУСАКОВ
датських?”. На Заході вивчають одне, а в нас інше.
Світлани ВОЙЦЕХОВСЬКОЇ
Невже ми не займаємось актуальними проблемами
культури?”. Я тоді і зрозуміла, що багато з культуроло!

ТРАВЕНЬ 2012

Інтерв’ю

Станіслав ЦИБІН: “Роблю не для себе, а для молоді”

Ми завітали до голови первинної проф
спілкової організації НПУ імені М. П. Драгома
нова Станіслава Цибіна напередодні його юві
лею. Станіслав Григорович є однією з тих осо
бистостей, які повністю віддаються колективу
і студентству.
Про становлення лідера профспілкового
руху в університеті і країни, нагальні пробле
ми сьогодення, а також життєві поради від
Станіслава Цибіна ви можете прочитати в
інтерв’ю.
– Ким для вас особисто є студент?
– Для мене студент завжди є партнером і молодшим
товаришем. Він соціально найменш захищена людина,
тому в нього має бути старший порадник і захисник. Чим
можемо – і я, і університетська профспілка загалом –
допомагаємо. За ці роки траплялись різні
випадки. Наприклад, одного разу вагітна сту!
дентка у разі непоселення в гуртожиток хоті!
ла залишити дитину. Ситуація була дивною,
бо вона хотіла оселитись не в гуртожитку
№ 2, де молоді сім’ї отримували кімнати, а в
гуртожитку № 7. Це ускладнювало вирішення
питання, але ми зробили все для того, щоб її
поселити. Пам’ятаю, як тодішній мій заступ!
ник Василь Селезень купив коляску, квіти і
службовою машиною ректора Миколи Шкіля
поїхав зустрічати дівчину з пологового
будинку. Як пізніше з’ясувалось, батьки дів!
чини нічого не знали про вагітність, але нам
все вдалось залагодити. Дівчина почала
виховувати дитинку.
– Як відрізняється сучасний студент
від радянського з точки зору соціального
захисту?
– Сьогодні студент повинен бути більш
прагматичним, ніж раніше, адже його май!
бутнє повністю залежить від того, як він себе
скерує. Законодавство і тоді, і зараз було
спрямоване на захист, але справа в тому, що
раніше воно повністю виконувалось. Напри!
клад, сьогодні ми маємо постанову Кабінету
Міністрів про стипендію і фонд соціальної допомоги сту!
дентам у розмірі не менше 10%, але це продекларовано
тільки на папері постанов. Останні роки не те, що цих кош!
тів, але й стипендію в повному обсязі доводиться “вибо!
рювати” ректору університету академіку Віктору Петрови!
чу Андрущенку і першому проректору з економіки і нав!
чально!виховної діяльності Олегу Семеновичу Падалці.
Для прикладу: на сьогоднішній день заборгованість по
стипендії для нашого університету від Міністерства освіти
і науки, молоді та спорту становить 600 тисяч гривень.
Крім того, сьогодні студент не є страхувальником у фонді
соціального страхування. Тому ми не можемо, як раніше,
розраховувати на отримання путівки на санаторно!
курортне лікування студентом чи аспірантом. Хоча в спис!
ках диспансерно хворих перебуває близько 2000 наших
студентів. Інструкцією фонду соціального страхування
передбачено отримання путівок такою категорією сту!
дентів за місцем роботи батьків, але на практиці це не
діє. Альтернативний варіант зі створенням фонду соціаль!
ної допомоги студентів також є ілюзорним, бо держава не
виділяє ці десять відсотків.
Також раніше був дієвий розподіл, і молодь могла
чітко знати, на що розраховувати. Наприклад, моя дружи!
на за розподілом пішла працювати вчителькою у школу в
м. Вишневе і стала, як молодий спеціаліст, на чергу на
квартиру. Вже через чотири роки ми справляли новосіл!
ля. Можна перераховувати і такі переваги, що якщо моло!
дий фахівець їхав в село, то йому обов’язково давали
квартиру або кімнату, половину нарахувань за комунальні
послуги оплачувала держава, вона ж опікувалась опален!
ням. Це була справжня підтримка молодого спеціаліста!
Сьогодні все, на жаль, складніше. Якщо молодий спе!
ціаліст прийде на роботу, то отримуватиме десь 1200 грн.
Для того щоб була більш!менш гідною заробітна плата,
потрібен стаж роботи, а молода людина прагне жити і
задовольнятись сьогоднішнім днем. Уявіть приклад з
молодою сім’єю, якщо обидва працюють у школі. Разом

ТРАВЕНЬ 2012

вони заробляють максимум 2 500 грн. Хіба можна на ці
гроші сім’ї жити? Коли я був студентом, то доцент Любов
Дюженкова на свою доцентську зарплатню об’їхала весь
Радянський Союз, пам’ятаю, як вона потім проводила в
гуртожитку лекторії і демонструвала слайди: з подорожей
Карпати, Байкал, Курильські острови.
– Станіславе Григоровичу, як Ви познайомились з
майбутньою дружиною?
– Ми познайомились в деканаті фізмату. Я тоді пер!
шокурсником був на прийомі у декана Геннадія Грищенка
з якимись питаннями стосовно гуртожитку. Він
перенаправив до “дівчинки з комсомольським значком”
це була Аня, вона була секретарем комсомольського
бюро фізико!математичного факультет. Так і познайоми!
лись. Вона знала, що я володію німецькою мовою, тому
запросила пізніше на зустріч з німецькою делегацією, яка
тоді приїжджала в Київ. Так зав’язалась дружба, а вже
наприкінці другого курсу ми одружились. Коли ми ще
були студентами, в нас народився перший син – сьогод!
ні Олександр кандидат економічних наук і працює викла!
дачем кафедри економічної теорії. Вже після завершення
навчання народився другий син – Олексій, цього року він
закінчує магістратуру Інституту захисту інформації НАУ.
– Чим для вас є Драгомановський університет?
– Я не уявляю свого життя без Драгомановського уні!
верситету. Знаєте, як кажуть “Щастя – це мить удачі”. Так
і в моєму житті трапилось. Після закінчення середньої
школи в Черкаській області поступав до медичного уні!
верситету, але не вдалось. Пішов працювати водієм, а у
1980 р. був призваний до лав Радянської армії. Служив у
місті Магдебург у Німеччині. По завершенні служби
повернувся у Київ і в листопаді поступив на підготовче

В нашому університеті – найкраща молодь
відділення
Київського
педагогічного
інституту
імені О. М. Горького на відділення фізмату. Пам’ятаю, як
випадково на метро “Університет” зустрівся після довгої
розлуки з “молочним братом” Сергієм. Моя матір вигодо!
вувала обох. Ми з ним дружили в школі, але потім шляхи
розійшлись – він вступив у Куйбишевське військове учи!
лище. Зустрівшись в метро, вийшли на вулицю поспілку!
ватись, аж ось випадково я побачив оголошення про при!
йом документів на підготовче відділення педінституту.
– Чому обрали саме фізмат?
– Мабуть, на мене суттєво вплинув шкільний вчитель
фізики Микола Зюбченко. Він був строгою людиною, але
мав цікаву систему оцінювань, активно використовував
технічні засоби навчання. Не переносив “зубріння”, та
п’ятірку в нього міг отримати лише той, хто розв’язував
задачі із зірочкою у збірнику задач Римкевича. В інституті
мені також поталанило на гарних викладачів: це профес!
ори Віктор Павлович Дущенко, Євген Васильович Кор!
шак, Ірина Іллівна Тичина, вчителями, порадниками і
наставниками були Микола Іванович Шкіль, Михайло
Володимирович Левченко, Олексій Григорович Мороз,
Іван Тихонович Горбачук та ін.
З першого курсу був профоргом групи і заступником
голови студради гуртожитку № 6. На другому курсі став
головою студради, і мене обрали членом профкому уні!
верситету. Брав активну участь у будзагонах. Тоді діяли
домовленості університету з професійно!технічними учи!
лищами, і потрібно було отримати робітничу професію –
приблизно два місяці додатково навчались на плиточника,
муляра, штукатура. Мені пощастило – я потрапив до заго!
ну без конкурсу, бо служив в армії в танкових військах і мав
різні навички. Крім того, я був єдиним з першого курсу,
кого взяли в далеку подорож – за Полярне коло, місцена!
родження Медвежье селище Пангоди, 79 паралель. Це
було важко, вічна мерзлота, комари і дванадцятигодинний
робочий день виснажували. Але для студента це було гар!
ною матеріальною підтримкою. При стипендії у розмірі

40 руб., можна було заробити приблизно 2 000 руб.
Також тоді в університеті було багато держзамовлень
від науково!дослідних інститутів, підприємств. І на друго!
му курсі після пар я приходив з 14 до 18 години і працював
в лабораторії молекулярної фізики. В нас було замовлен!
ня від Інституту паперу. Отримував додатково до стипен!
дії зарплату 40 руб. як лаборант.
Взагалі навчання було цікавим, хоча і складним. У нас,
до речі, була дисципліна “Космонавтика”. Ми через теле!
скоп, що знаходиться в центральному корпусі, спостері!
гали за небом. В мене є особисто зроблена фотографія
комети Галея у 1986 р. До наукової роботи ставився сер!
йозно і мріяв поступити до аспірантури, до якої мене на
п’ятому курсі рекомендували дві кафедри. Але трапилось
так, що коли я був студентом 5 курсу, у 25 років мене було
обрано головою профспілки. У ті часи був підхід, що ти
або навчаєшся, або працюєш. За цей час, на жаль, помер
мій науковий керівник, перестала діяти “хоздоговірна”
тема, стосовно якої були мої наукові розробки. Тому вже
нині, за підтримки та під керівництвом Віктора Андрущен!
ка, було обрано напрям роботи по молодіжній політиці, і
за два роки я написав кандидатську дисертацію.
– Ви не боялись брати на себе відповідальність у
25 років очолювати профком?
– Життєвий шлях, який я пройшов на той момент, мені
дуже став у нагоді. Я завжди займав активну громадську
позицію і ніколи не залишався осторонь процесів, які від!
бувались у колективі. За таким принципом живу до сих
пір. Звичайно, було складно, але в той же час здобувався
новий досвід.
За ці роки призначення і функції профспілок зміни!
лись. Але основа соціального і матеріального захисту сту!
дентів завжди була на перших позиціях – сту!
дент повинен отримувати професійну допомогу
та поради. До нас приходять з різними бідами в
родинах, з проблемами із здоров’ям, негараз!
дами, що відбуваються в студентському колек!
тиві, проблемами поселення. Ми не залиша!
ємось байдужими до кожного, хто переступає
поріг нашого університету і профкому зокрема.
– Ви дуже харизматична людина, яка
запам’ятовується іншим тим, що випромі
нює енергію. Як вам вдається постійно
перебувати таким? Адже бувають різні
випадки і інколи, мабуть, хочеться просто
“опустити” руки.
– Звичайно, такі моменти траплялись. Інко!
ли намагаєшся зробити добру справу, а тобі
говорять, що не потрібно цього робити, переш!
коджають, незаслужено ображають. Тоді
хочеться поставити крапку і нічим подібним не
займатись. Але я розумію, що представляю
тисячі студентів і роблю не для себе, а для
молоді. Тому роблю свою роботу, незважаючи
ні на що. Мене запрошували очолити й інші, в
тому числі, і комерційні структури, але це не
моє. Я не уявляю своє життя без Драгоманов!
ського університету – студентів, сесій, “капус!
ників”. У мене практично вся родина педагогічна, вчи!
тельська, тому вони розуміють і підтримують.
– Які ваші плани на найближчий час?
– Якщо про особисті плани, то нині багато часу приді!
ляю родині і становленню синів. Якщо ж до робочих пла!
нів, то працюємо над тим, щоб провести “Школи молодо!
го лідера” влітку на базі “Синєвір”. У червні організуємо
щось типу “Школи молодого лідера”. У багатьох універси!
тетах профкоми чомусь борються зі студрадами, у нас, на
щастя, діє повна взаємопідтримка і відбувається ефек!
тивна робота. Ми спільно вирішуємо проблеми, маємо
чіткі функції. Тому для наших студентських лідерів – проф!
спілки і студради – проведемо “Школу лідера”.
Скільки себе пам’ятаю, завжди багато часу приділяв
фізичному вихованню і спорту. В школі виступав у змаган!
нях майже з усіх видів спорту. Студентом був членом збір!
ної команди університету з легкої атлетики, брав участь у
багатьох змаганнях, чемпіонатах України і Радянського
Союзу серед студентів. Пам’ятаю такі змагання у Вільню!
сі, Черкасах, Києві. Зараз намагаюсь не пропускати кож!
ного вівторка тренування університетської команди
викладачів з міні!футболу. З нею ми також проводимо
багато турнірів з командами вишів Києва і України.
– Ваші побажання читачам.
– Вважаю, що головне – бути небайдужим. Тому поба!
жаю наснаги, сміливо долайте перешкоди, не падайте
духом і будьте вірними своїм принципам. У нашому уні!
верситеті – найкраща молодь, бо в нас навчаються діти
вчителів і справжніх “трудяг”. Вони керуються справ!
жньою мораллю і батьківським вихованням. Звичайно, і в
нас вже прокрадаються вкраплення відбитків часу. Інколи
поступають вкрай нерозважливі студенти, але їх одиниці.
Тому загалом драгомановська молодь – це найчесніша і
найпорядніша молодь.

Спілкувався Сергій РУСАКОВ

5

Нагальні роздуми

ЄВРО2012 ЯК ЗАТРИМАНА ПОДІЯ. ОДКРОВЕННЯ
Статті Євгенії Більченко завжди викликають у читачів
подив і захоплення. Тижневик “Освіта” визнав авторку
кращим освітянином року та лауреатом відзнаки “Залиш
мені в спадщину думку найвищу” за “сміливість і новизну
проблем постановки у ЗМІ проблем і просування ідей
високої елітарної культури професіоналів”. Крім того,
Євгенія Більченко нещодавно захистилась і стала
доктором культурологічних наук.
Євро – 2012. Про нього говорять всі, ним живе вся
Україна, його чекають. Євгенія Більченко розглядає не
звичний вже економічний і політичний аспект цього
питання, а культурнофілософський.
Євгенія
БІЛЬЧЕНКО
Потрібно вірити у майбутнє
У сучасній думці є така кате!
горія, використана, зокрема, зна!
менитим мислителем Юргеном
Габермасом у роботі “Філософсь!
кий дискурс модерну”: “Затрима
на подія Одкровення”. Вона озна!
чає: якщо довго щось очікуєш,
самодостатньою цінністю стає
сам процес очікування, а резуль!
тат очікування, як правило, розча!
ровує того, хто чекає. Або, як
казав один мій знайомий філо!
соф: “Так і хочеться після конфе!
ренції встати і сказати: “Невже? І
це все?”
Образ Майбутнього, як і
образ Минулого, – це певний
циклічно!лінійний рух до царства
Золотого віку, – байдуже, буде
цей Золотий вік комуністичною
безхмарністю чи хмарочосами
нового Армагедону. Коли за зако!
ном Вічного повернення Одісей
вертається на Ітаку, він замикає
коло історії, даючи собі можли!
вість і право бути мандрівником,
ствердитися у подорожі як бутті та
в бутті як подорожі. Отже, щоб
мати право на історико!діалек!
тичне існування, нам потрібна
історія не лише про минуле, коли,
як відомо за законами антеїзму, “і
вода була мокріша”, але й про
майбутнє, яке виливатиметься
нам на голову цілющими водами,
вижатими з усіх ганчірок поперед!
ніх і наступних епох. Чи зраділи б
ацтеки, якби їм пояснили, що
напророчене ними “П’яте Сонце”
завершиться не світовою ката!
строфою, а звичайним постмо!
дерном, і людські жертви богам
можна буде уже не приносити, бо
за кількістю принесених у жертву
постмодерном душ тьмяніє їх
купа знищених за традиційною
методою тіл? А якщо, як співав
Андрій Макаревич, “кінець світу
уже наступив, але він зовсім не
такий, як ми чекали”? Напевно,
цьому б не зраділи навіть самі

Студентська рада

індіанські жертви, бо, як кажуть
нині, був би “втрачений метанара!
тивний орієнтир для їх культурної
самоідентифікації”.
Говорячи мовою нормальної
людини, а не філософа!культуро!
лога, нам потрібно вірити у май!
бутнє, щоб витримати скуку суча!
сного. І це майбутнє, прихід якого
ми затримуємо у тремтливій
насолоді чекання Чогось, має
бути дійсно Чимось – трансцен!
дентною точкою звільнення від
спліну, символічним завершен!
ням нудного каравану повсякден!
ня, остаточним екзистенційним
випаданням із звичного й рутин!
ного – випаданням у прірву чи у
небеса, вертикально вверх чи
вниз, – аби лише не горизонталь!
но посередньо. Поля Еалу,
Мокша, нірвана, фана, ера Розді!
лення, Геула, Перший Рим, Дру!
гий Рим, Третій Рим, Друге При!
шестя, Арійська раса, Комунізм,
Соціалізм з Людським Обличчям,
Капіталістичний Рай, Євроінте!
грація, візуальний поворот… Змі!
нюються ліки майбутнього Одкро!
вення, але саме очікування не
втрачає своєї сакральної напру!
женості.
У подібних есхатологічних
моделях можна виявити багато
спільних рис: священний образ
бажаної події, фантазійне її
передбачення в уяві, прикрашан!
ня буття у процесі підготовки до
омріяного Одкровення (зведення
пірамід, виконання карми, вось!
меричний шлях, містичні танці чи
аскеза, турбота про рослини і тва!
рин, спокута обраного народу,
звірства обраного народу, жер!
твоприношення, моральне очи!
щення, п’ятирічка за чотири роки,
чотрири роки за чотириста дола!
рів, маркетинг і менеджмент, рин!
кова конкуренція, медіа!лихоман!
ка). Повторюваність сценарію не
тільки не розчаровує нас у затри!
маній події Одкровення, але й
засвідчує її онтологічно!духовну
вкоріненість у наше справжнє
буття, без якого ми не можемо

обійтися, як дитина не може
заснути, чекаючи на матір, що
запізнюється з роботи чи з вечір!
ки.
Втім, якщо у традиційних
культурах затримане Одкровення
було наповнене священним сми!
слом, знаходило надійну духовну
опору в живому голосі Бога, який
таки “буде спочивати серед синів
Ізраїлевих” [2М. 29:45], – то
нинішні секулярні симулятивні
боги!аватари, переймаючи від
старих авторитетів схильність до

самообожнення та іконічної
репрезентації, не надають людині
тої турботи, довіри та опіки з боку
абсолютного Ти, яким поставало
традиційне Одкровення.
Дитина євроінтеграції
Однією з неоміфологічних
архетипічних фігур сучасності є
фігура
Євроінтеграції.
Мені
хочеться застосовувати до неї
саме такий, уособлений та персо!
ніфікований, спосіб накреслення,
бо Євроінтеграція як над!мета
становить певну постсучасну вер!
сію іудеохристиянської Софії,
оскільки за змістом підмінює мрію
про втілення Бога в цьому недос!
коналому світі. Окрім того, що
жіночість цієї фігури (Європа,
інтеграція,
полікультурність,
дружба, любов, новизна, гармо!
нія) асоціюється з гендерною кос!
могонічною
проблематикою

смертності останні сили віддава!
лися на муміфікованих ідолів? У
нас від банального замерзання в
еру – не те, що “П’ятого сонця”,
але “візуального повороту” та
“альтермодерну” – по лікарнях
гинуть люди, у тому числі й діти,
але при цьому при банальній
застуді ділянкові лікарі з поліклінік
для отримання лікарняного при!
мушують пацієнтів проходити
повний цикл оглядів від гінекології
до стоматології, тому що в очіку!
ванні затриманої події ЄВРО!2012
треба підвищувати якісь там
показники ілюзорного здоров’я
нації? Якби вашого покірного
слугу особисто не попросила
лікарка зробити огляд, вибачайте,
на венеричні захворювання – “на
всяк випадок” при банальному
діагнозі “ОРЗ”, – автор статті б не

повірив у таку “турботу” про
“дорогих співвітчизників”. Але, як
бачите, “мороз маразму нині в
нас зростає”.
Тим не менш, замаскована
під мейнстрім життєстійкість
культурних архетипів, у тому числі
архетипу Майбутнього, необхідна
для збереження віри в епоху, коли
вірити Слову стало немодно, віри!
ти Богу стало незручно, а вірити в
Любов стало смішно. Не будемо
скептиками, подивимося, що
позитивного дасть нам ЄВРО!
2012: вихід на міжнародну арену,
посилення діалогу культур, зро!
стання престижу країни, радість
підлітків, задоволення від шален!
ства гри, безумне задоволення
від шаленства гри, безумне за
саму безумність задоволення… А
ще… Груди сміття, биті склянки з!
під пива та кока!коли, кільканад!
цять травмованих у шаленій юрбі
фанатів, приріст потоку нелегалів,
пожвавлення наркообігу, підви!
щення рівня злочинності…
Медіазабава
Скорочення терміну навчання
студентів подібно до тої відносної
хвилини в обіймах коханої людини
чи на розпеченій сковорідці – це
щось релятивне і контекстне, чого
не можна віднести ні до однознач!
них позитивів, ні до однозначних
негативів пришестя ЄВРО. Диле!
ма – у тому, що краще: мати чи не
мати “тьотю”? Втім, хто не ризи!
кує, той не п’є шампанського.
Краще страждати від подій, а не
від їх відсутності. Замикати історії
майбуттям – задача онтологічна.
Та й ЄВРО!2012 – все ж таки
краще, ніж ацтексько!майянський
Кінець світу!2012, хоча і те, й інше
у постсучасній лихоманці культур!
ної гри перетворюється на медіа!
забаву.
Гра стає предметом гри,
категорії часу маскуються під
спортивні іміджі.
Втім, шановне панство: не
переймайтеся надто сильно
запропонованою тут світоглядно!
культуролоігчною
рецепцією
ЄВРО!2012, бо автор статті, екзи!
стенційно вірячи в світле майбут!
нє…
Ніколи. В житті. Не дивився.
Футбол.

Редакція газети “Педа
гогічні кадри” вітає Євгенію
Більченко з успішним захи
стом докторської дисерта
ції. Пишаємось і раді спів
праці з Вами! Бажаємо
творчих і наукових успіхів!

К Р А Щ И Й С Т У Д Е Н ТС Ь К И Й К У Р АТО Р

НАВЕСНІ в Інституті іноземної філології проводиться конкурс на кращого
студентського куратора року. Газета “Педагогічні кадри” підтримує проект
студкураторства в університеті, тому ми із задоволенням дізнались про уча
сників конкурсу.
Директор ІІФ Володимир Гончаров стверджує, що турбота про першокурсників
має бути на першому місці, адже вони є майбутнім університету, сьогодні їм треба
допомогти, щоб завтра вони змогли стати на ноги. Тому для кураторів одне з найго!
ловніших завдань – контроль успішності групи, відвідування занять.
В Інституті цього року працює 15 кураторів, які вирізняються активністю і творчим
підходом у вихованні молодших курсів. Під час конкурсу кожен з них посів певну номі!
націю. Влад Топічканов є “Найперспективнішим куратором”, Аліна Матковська виз!
нана “Кращим куратором другого семестру”, Таня Іллюк є “Відкриттям року”, Марга!
рита Артемонова проявила себе як “Найвідповідальніший куратор”, Таня Жулкев
ська, яка вже є наставником не одного покоління, справедливо визнана “Найнезамін!
нішим куратором”, є серед них і “Найулюбленіший куратор” – Іван Рубаненко, і
справжній “Наставник року” – Рада Мініна, “Найдружелюбніший куратор” – Катя
Бродовська. Справжнім “ветераном” став Стас Долгополов, який вже чотири роки

6

народження чогось кращого –
“мокрішого” за ту воду, яку ми
п’ємо нині, – байдуже, чи буде ця
вода життєдайним джерелом, чи
звичайною “кран!колою”, – така
фігура ще й народжує своє
еманаційне alter ego – священну
дитину: така собі Велика Мати в
дусі Карла Густава Юнга чи Габрі!
еля Гарсіа Макреса Маркеса.
Дитиною Євроінтеграції у даному
контексті є подія ЄВРО!2012. В
очікуванні священного акту наро!
дження нового Гора повсякденне
буття нервозно!деміургічно при!
крашається: іграшки та “люльки”
для священного немовляти набу!
вають примхливого вигляду
комерційних готелів, величних
стадіонів, кропітких і безкінечних
ремонтів центральних вулиць, що
абсурдно вкривають наше місто,
перевершуючи не лише наявні
ресурси, але реальні потреби в
технічних базах та забираючи не
менше сил, ніж класичні піраміди
в Гізі.
Постає питання: чим ми
краще за стародавніх єгиптян, у
країні яких на тлі шаленої дитячої

поспіль займається кураторством. Цього року він працює з Ольгою Грабейчук, а
разом вони стали “Найріднішими кураторами”.
В основному конкурсі взяли участь наставники чотирьох груп. Серед них Альона
Карпіна, яка за словами групи, є “siempre eres nueva”, тобто щоразу новою. Також
Катя Лазукіна – старанна, щира, завжди приходить на допомогу. Вона, як і Софія
Баранівська, є куратором вже другий рік поспіль. Софія – людина, на яку хочуть бути
схожими студенти 17 іс!групи, які кажуть, що “вона неначе скульптор, виліплює з них
справжніх особистостей з почуттям гідності та патріотизму”. А також їх конкурентами
є Лариса Ожеховська та Оксана Чернуха, які разом є наставниками 102 ан, яка в
І семестрі виділилася як найкраща група за успішністю в навчанні. Ось як першокурс!
ники охарактеризували своїх наставників: “Лариса, наче сонечко весняне, красива,
добра й надзвичайно мила… В Оксани ж очі випромінюють добро, її, ну, неможливо
не любити…”.
Результати конкурсу будуть оголошені наприкінці навчального року. Але побажа!
ємо всім учасникам!кураторам творчих злетів та згуртованих колективів.

Оксана ЧЕРНУХА

ТРАВЕНЬ 2012

До 50'річчя студентського будівельного загону КДПІ ім. О. М. Горького

Кращі випускники

“ТО БУЛА НЕЛЕГКА, АЛЕ ЦІКАВА СПРАВА!”
Цього року виповнюється 50 років з
часу організації перших студентських
будівельних загонів у СРСР, які відігра
вали суттєву роль у житті суспільства,
у формуванні покоління молоді в дру
гій половині ХХ ст.

300 тис. штук цегли; капітально відремонтовано
17 житлових будинків. Наступного року студент!
ський будівельний загін нашого ВНЗ збудував 36
будинків, 6 корівників, 2 стадіони і зайняв перше
місце серед студентських загонів країни, що
працювали на цілині. А всього об’єм виконаних
робіт українськими студентами у 1963 р.
складав суму 4629337 крб., що становило у
середньому 1649 крб. на одного члена заго!
ну за весь період робіт. Якщо взяти до уваги
те, що фактичний виробіток на одного робіт!
ника будівельного тресту “Кустанайрад!
госпбуд” становив за ті самі 2,5 місяці у
середньому 1005 крб., то стане очевидним,
наскільки ефективні були результати вкладе!
ної студентами праці.
Студентські загони вже в перші роки
своєї діяльності отримали всесоюзне виз!
нання, високу оцінку вищого державного
керівництва, громадських організацій. У

студентського загону О. П. Реєнт (член!корес!
пондент НАН України, заступник директора
Інституту історії України НАНУ, доктор історичних
наук, професор, заслужений діяч науки і техніки
України, Голова Національної спілки краєзнав!
ців): “Сьогодні це важко уявити, але тоді ми зна
ходили в цій роботі моральне задоволення, тяг
нулися до людей, прагнули допомогти. Всі робо
ти виконувалися з почуттям високої відповідаль
ності. У студентів і місцевого населення був вза
ємний інтерес, і це було дуже важливо. То була
нелегка, хоча й цікава справа. Робочий день
командира починався вдосвіта, як кажуть, з пер
шими півнями, і тривав 14 15 годин. Доводило
ся вирішувати найрізноманітніші питання: нала
годжувати помешкання та харчування для бійців,
укладати договори на виконання робіт, підпису
вати наряди, вести складні розрахунки з органі
заціями субпідрядниками. У процесі роботи
оволодівав функціями виконроба, майстра, бух
галтера. Ось тоді знадобилися навички,
набуті в Київміськкомунбуді та армії. А який
Обєкти побудовані студентським
неоціненний життєвий досвід та імпульс
будівельним загоном КДПІ
до роботи давало спілкування з директо
ім. О. М. Горького (командир – О. П. Реєнт)
ром радгоспу Миколою Григоровичем
Започаткувала цей рух постанова ЦК
Козловим! Він так умів поставити виробни
ВЛКСМ (7 квітня 1962 р.) “Про участь комсо!
чий процес, що кожна його ланка діяла як
мольських організацій вищих навчальних закла!
відлагоджений механізм. І нам вдавалося
дів м. Москви, Ленінграду, Києва у будівництві на
не порушувати цього ритму! Напевне, що
цілинних землях”. Хоча, як свідчать архівні мате!
ще й донині служать людям зведені нами в
ріали, студенти Київського педагогічного інсти!
далекому Казахстані ферми, житлові
туту ім. О. М. Горького, ще до цього рішення вже
будинки, виробничі та складські примі
працювали на будівництві різних народногоспо!
щення. Працювали багато і завзято. Та,
дарських об’єктів, проте такі “виїзди” організо!
незважаючи на важку працю і втому, всти
вувалися переважно завдяки ініціативі та енту!
гали ще й концерти влаштовувати, і спор
зіазму комсомольських активістів і не були масо!
тивні змагання проводити для місцевих
Реєнт О. П. на виробничому обєкті
вими.
мешканців”.
(перший зліва)
Результати діяльності перших будівельних
До цього залишилося додати, що бійці
загонів були вражаючими. За підрахунками 1962 р. Кустанайський обком комсомолу наго! “Славутича” (так називався загін, що очолював
І. І. Шкурка (до речі, він є одним з перших, хто родив київський будівельний загін пам’ятним Олександр Петрович) двічі перемагали у зма!
стояв біля витоків руху СБЗ не лише у республі! вимпелом. У Книгу пошани Амангельдинського ганні будівельних загонів, а його, як командира,
канському, а й всесоюзному масштабі; також, територіально!виборчого управління внесені було нагороджено знаком ЦК ВЛКСМ “Молодо!
він був одним з делегатів Першого з’їзду членів студентські загони Київського університету му передовику виробництва”. Нагородженими
СБЗ, що проходив у квітні 1966 р. у Москві), вже ім. Т. Г. Шевченка, Київського педагогічного були також і кращі бійці студзагону “Славутич” –
протягом 1962 р. студенти з Москви, Ленінграду інституту ім. О. М. Горького, Київського педаго! студенти історико!педагогічного факультету
й Києва виконали обсяг робіт на 11 млн крб. гічного інституту іноземних мов та інших ВНЗ. КДПІ ім. О. М. Горького (випуск 1975 р.):
Лише силами українського студентського заго! 80 студентів!будівельників республіки були М. І. Білик, П. Г. Іванюта, В. О. Краченко та ін.
ну за 2,5 місяці у 17 радгоспах Амангельдинсь! нагороджені медалями “За освоєння цілинних
Студентські будівельні загони були важли!
кого і Октябрського районів Кустанайської обла! земель”, і серед них – 7 вихованців Київського вою формою участі студентів у трудовій і
сті збудовано 179 житлових будинків, 3 школи, педагогічного інституту ім. О. М. Горького. Ряд соціально корисній діяльності, органічно поєд!
9 зерноскладів, 8 машинно!тракторних майсте! студентів ВНЗ були нагородженими грамотами нували в собі процес виробництва з процесом
рень, 3 гаражі, 74 різних будівельних примі! Ради Міністрів і ЦК ЛКСМ Казахстану.
виховання, сприяли усвідомленню майбутніми
щення. Усього загоном виконано об’єм робіт на
Звичайно, що за цими нагородами прихову! спеціалістами необхідності суспільно корисної
суму 1722520 крб., що становило 12% річного ється важка праця молодих людей, які виїжджа! праці. Патріотичний рух студентських будівель!
плану капітального будівництва зазначених ли на будівництво за тисячі кілометрів від своєї них загонів увійшов в історію як важливе дер!
районів. У цих показниках помітний внесок сту! домівки.
жавне і суспільне явище – досвід, який було б
дентів Київського педагогічного інституту
1970!ті рр. – пік у діяльності студентських необхідно відродити і в незалежній Україні.
ім. О. М. Горького (нині НПУ ім. М. П. Драгомано! будівельних загонів, які формувались на базі
ва). Університетська молодь влітку 1962 р. збу! КДПІ ім. О. М. Горького. Студенти – історики,
Ігор КОЛЯДА,
дувала 9 двоквартирних житлових будинків, фізики, математики, філологи – виїздили до
професор, доктор історичних наук
школу, гуртожиток, дитячий садок, клуб, Казахстану, Тюмені, Криму та Ялти. Як згадує
Роман РАЛКО, магістрант
11 сільськогосподарських споруд, виготовила один з перших командирів нашого вузівського

ТИШКЕВИЧ
Марина Олександрівна,
магістр Інституту інформатики

ТРЕТЯК Світлана Сергіївна,
магістр Інституту
гуманітарно!технічної освіти

ФЕДОРЕНКО Юлія Юріївна,
магістр Інституту природничо!
географічної освіти та екології
Інформація надана відді
лом виховної роботи НПУ
імені М. П. Драгоманова.

“ПЕДАГОГІЧНІ КАДРИ”
ONLINE
Газету “Педагогічні кадри”
можна завантажити на сайті
Драгомановського університе!
ту www.npu.edu.ua.
Тепер кожного місяця
новий номер улюбленої газети
видаватиметься у звичному
друкованому варіанті та викла!
датиметься на сайті.

БУДЬМО ГОСПОДАРЯМИ СВОГО ЖИТТЯ!
ОСТАННІМ ЧАСОМ в засо!
бах масової інформації було
опубліковано ряд анонімних
листів!скарг, де говорилось
про начебто процвітаючу
корупцію, неналежні умови
проживання та примусові тру!
дові роботи в гуртожитках
Національного педагогічного
університету імені М. П. Драго!
манова. У цей же час деякі гро!
мадські організації, користую!
чись нагодою та недосконалим
знанням студентами своїх не тільки прав, а й обов’язків,
борються з “вітряками”, поширюючи неперевірені факти
серед молоді.
Розповсюдження неправдивої інформації та війна з “неіс!
нуючими ворогами” відволікають студентство від його пер!
шочергового завдання – здобуття вищої освіти. Тому хочемо
уникнути непорозумінь, що виникли останнім часом і роз’яс!
нити найбільш розповсюджені міфи, які були використані в
попередніх публікаціях.
1. Регулярні примусові збори грошей “на ремонт”.
Відповідно до Правил внутрішнього розпорядку в сту!
дентських гуртожитках навчальних закладів Міністерства
освіти і науки молоді та спорту України, що затверджені рек!
тором у 2009 році (пункт № 9. Умови проживання) приміщен!
ня гуртожитків, його обладнання, інвентар, який видається у
користування, є державною власністю. Мешканці гуртожитків
несуть персональну відповідальність за їх збереження.
Студенти, які проживають у гуртожитках, зобов’язані

ТРАВЕНЬ 2012

підтримувати чистоту і порядок у своїх
кімнатах та місцях загального користу!
вання, брати участь в усіх видах робіт,
пов’язаних із самообслуговуванням,
дбайливо ставитися до майна гуртожит!
ку, в якому проживають, економно
витрачати тепло, електроенергію, газ та
воду.
Поточні та капітальні ремонти в гур!
тожитках проводяться за рахунок уні!
верситету. В окремих випадках студенти
можуть проявляти ініціативу, проводити
косметичні ремонти в своїх кімнатах
власним коштом за згодою студентських рад, завідувачів гур!
тожитків, адміністрації студмістечка.
Відшкодування нанесених матеріальних збитків здійсню!
ється згідно з діючим законодавством.
Мешканці гуртожитків, які порушують Правила прожи!
вання, притягуються до дисциплінарної та адміністративної
відповідальності.
2. Використання студентів як “живої робочої сили” в
гуртожитках.
Відповідно до пункту № 18 у вищезгаданих Правилах заз!
начено, що всі мешканці гуртожитків у позаурочний час залу!
чаються студентською радою до господарських робіт із бла!
гоустрою, самообслуговування, упорядкування і озеленення
території гуртожитків, інших видів суспільно!корисної праці з
дотриманням правил охорони праці.
Один раз на місяць в гуртожитках проводиться “санітар!
ний день” з відповідним генеральним прибиранням усіх при!
міщень.

3. Недотримання житлових норм при поселенні.
Слід звернути увагу на те, що за останній час кількість
навчальних підрозділів у нашому університеті зросла, з’явля!
лися нові спеціальності, тобто кожного року збільшувалася
кількість студентів. У цей же час, на жаль, нові гуртожитки не
будувалися і можливості поселити всіх бажаючих немає. Кож!
ного року мешканці гуртожитків пишуть заяви!прохання про
збільшення кількості ліжко!місць у кімнатах, і адміністрація
НПУ імені М. П. Драгоманова йде їм на зустріч. Зауважимо,
що саме Драгомановські гуртожитки неодноразово посідали
перші місця в конкурсах!оглядах на кращий гуртожиток міста.
У цьому, звісно, неабияка заслуга адміністрації університету,
студмістечка та студентського самоврядування.
Нещодавно у гуртожитку № 2 НПУ відбулися збори сту!
дентської ради та старост блоків з приводу різноманітної
інформації про збори коштів для ремонтів у гуртожитках. Як
підтвердили самі студенти, інформація абсолютно недосто!
вірна. Шкода, що самі драгомановці вірять у це.
Ми, студенти Національного педагогічного університету
імені М. П. Драгоманова, закликаємо наших колег до співпра!
ці. Давайте не будемо перетворювати навчання в університе!
ті на боротьбу за невизначені цілі, на нікому не потрібні полі!
тичні інтриги. Адже від цього, перш за все, страждає імідж
нашої Альма Матер. Драгомановці повинні об’єднатися зара!
ди поліпшення умов проживання, так як майбутнє нашого уні!
верситету в наших руках!
Будьмо господарями свого життя!

Студентський актив та
мешканці студмістечка
НПУ імені М. П. Драгоманова

7

Вітаємо

НОВІ
ЗВЕРШЕННЯ

Студентські роздуми

Близнюки університету

СЕСТРИ РУЩИН:
різниця в один сантиметр

ГЕОГРАФІЧНО…
РЕЙН – п’ята за довжи!
ною річка Європи. Впадає у
Північне море. А я впадаю
лише у відчай. У нас різний
характер. У мене рівнинний,
хоча початок гірський. Він,
навпаки, – бурхливий,
Олена
стрімкий. Його початок,
КАЗЄКІНА
певно у Альпах. Типовий
західноєвропеєць. Мій поча!
ток – на західних схилах Скандинавських гір,
протікаю рівнинами Фенноскандії. Холодна,
сумна і надзвичайно спокійна. Визначаюсь
зимовою повінню і літньою меженню. Так, все
життя зимою. Зігріваюсь лише глінтвейном,
гарячим чаєм з апельсином або бергамотом і
теплою ковдрою ввечері. Зимова казка без
нього. Але вплив холодних арктичних повітряних
мас вибиває мене з сил. Я би хотіла опинитися
біля нього і розтопити всі свої льоди. Я втомила!
ся від самотності. Хочу відчути свіже альпійське
повітря, побачити найпрозоріші озера його вито!
ку – Швейцарії. Так, він швейцарець. Консерва!
тор. Бурхливий, привітний, незалежний. І він –
француз – вишуканий, романтичний, закоханий,
з палким поглядом, пронизуючим наскрізь. Хіба
не француз? Та як би там не було, але більшою
мірою Рейн протікає територією Німеччини.
Виходить, він – німець. Пунктуальність, принци!
повість, серйозність і прямолінійність – його
основні риси. Таким може бути лише справжні!
сінький німець. Відвертості, невимушеності і
дитячої потішності йому додають кількасот кіло!
метрів протікання Нідерландами. А далі його
води прямують у Північне море до Атлантики.
Ось і він завжди цілковито віддається своїй робо!
ті. Він розчиняється у ній без залишку, до остан!
ньої краплі.
Такий собі географічний мікс рис характеру
його особистості. Це, знаєте, як кориця, гвозди!
ка і мускатний горіх, додають гострих ноток гаря!
чому напою. Він – мій глінтвейн у цю зимову
заметіль. Та він не поряд… а десь там, в Альпах.

Їх обох цікавить спорт, танці, спілкування, прогулянки на природі. Еріка
та Анжеліка Рущин сповідують сповнений відданості та любові спосіб
життя, наповнюючи свій внутрішній та оточуючий світ новими барвами.

ВІТАЄМО головного редак!
тора
газети
“Педагогічні
кадри”, культуролога, молодо!
го науковця і просто енергійно!
го і завзятого Сергія Русакова
зі вступом до Національної
Спілки журналістів України. Є
три тяжкі справи: судити, вчити
й писати. Сергій займається
двома з них – навчає та пише!
Успіхів на цьому тернистому
шляху, яскравих вражень та
шаленого натхнення! Приємно
знати, що наш драгомановець
–серед потужної команди
НСЖУ!

Олександр
КОЗИНЕЦЬ,
від імені читачів і
дописувачів газети
“Педагогічні кадри”

Анонс

ПРОдайте
їсти
25 ТРАВНЯ у Мистецькій
вітальні Центру студентської
молоді НПУ імені М. П. Драго
манова відбудеться презен
тація колективної збірки
“ПРОдайте їсти”.
У книзі учасники розмірко!
вують від імені продуктів харчу!
вання. Не ми дивимось на про!
дукти, а вони дивляться на нас.
Хтось із них хоче нас отруїти,
інші навпаки – захищають.
Когось підставили, когось зра!
дили… Отакі життєві історії
книжки “ПРОдайте їсти” – пер!
шого українського літературно!
екологічного проекту.
Організаторами і упорядни!
ками збірки виступили виклада!
чі НПУ імені М. П. Драгоманова
Олександр Козинець і Сергій
Русаков.

Газета Національного педагогічного
університету імені М. П. Драгоманова
“Педагогічні кадри”. Свідоцтво про
реєстрацію КІ №30 від 27.01.94 р.

8

Еріка. У школі завжди мала нахил до
спортивної діяльності, на відміну від
сестри, яка тяжіла до культурно!мистець!
кої: співала, танцювала. Зараз дівчина нав!
чається на другому курсі спеціальності
“Філософія!суспільствознавство”.
У 15 років дівчата вирішили, що якщо
одній з них сподобається хлопець, то інша
вже не буде на нього задивлятись. “Якщо
Анжеліка зустрічається з якимось хлопцем,
то я вже не маю права бути з ним. Він стає
мені як брат”.
Еріка може критикувати сестру за осо!
бисте життя, але загалом завжди права. Також сестра контролює навчання Анжеліки.
“Інколи Еріка може бути більш вимогливою, ніж викладачі”, – говорить Анжеліка про
сестру.
Людей завжди дивує ім’я дівчат, і вони перепитують. “Інколи навіть просять, щоб ми
припинили жартувати і назвали справжні імена”.
У дитинстві матір купувала однаковий одяг, хоча дівчата мали різний смак. Зараз,
виборюючи право на власну індивідуальність, дівчата одягаються в різне, хоча минуло!
го літа все ж купили однаковий одяг.
Анжеліка. Хотіла вивчати в університеті історію, та навчається на спеціальності
“Філософія!психологія”. Дівчина краще за сестру навчалась на першому курсі, хоча з
різних дисциплін сестри мають різну успішність.
Через свою схожість та активність
часто!густо сестри зводять оточуючих
з розуму. Наприклад, під час літнього
відпочинку в санаторії всі друзі дума!
ли, що є тільки одна Рущин, і тому
дуже дивувалися здатності однієї дів!
чини бути у двох місцях одночасно.
Після першого курсу життя у дівчат
змінилось через розподіл у різні
групи. “Раніше ми більше сварились, а
зараз навчаємось в паралельних гру
пах. Навчаємося в різний час, пари не
співпадають, тому стали менше бачи
тись. Від того зустрічі і спілкування
стало більш мирним”.
Дівчині більш до вподоби діловий стиль, а сестрі – спортивний. Анжеліка вища за
сестру на один сантиметр.
Анжеліка вимогливіша в кімнаті в гуртожитку за сестру. Може розкритикувати. Хоча
раніше була такою Еріка. “Зараз наче помінялись характерами”.

Сергій РУСАКОВ,
світлини Катерини КУЩІЄНКО

Історія української культури

ЩО НОВОГО Я ДІЗНАЛАСЯ?
НЕЩОДАВНО в моєму житті сталося
багато змін – я вступила до університету,
переїхала до іншого міста, познайомилася з
великою кількістю нових людей і, звичайно ж,
занурилась у навчання.
Одним з найяскра!
віших предметів для
мене стала “Історія
української культури”.
На заняттях ми дізнава!
лися не лише про давню
культуру наших предків,
а й про сучасну. Викла!
дачі цієї дисципліни
протягом всього семе!
стру розповідали не
лише теорію, а й періо!
дично інформували студентів про відкриття
різних виставок, мистецьких центрів і навіть
деякі відвідували зі своїми студентами. Я вва!
жаю, що це чудовий підхід до розвитку сучасної
молоді. На семінарських заняттях ми навчили!
ся працювати разом, ми часто проводили фор!
мат “дебатів”, що згуртовувало і сприяло віль!
ному висловлюванню своєї думки.

Певна, що знання з цього предмета зна!
добляться у моєму подальшому житті. Напри!
клад, використовуючи отримані знання,
можна вільно і фахово підтримати розмову
про мистецтво або поділитися цими знання!
ми з іншими. Пізнання сутності культури спра!
вило на мене велике враження. Я дізналася
про різні види і течії мистецтва: де вони вини!
кли, хто був їх основоположником, як вони
розвивались, а найголовніше – як суспільство
загалом і людина окремо сприймали різнома!
нітні течії, як вони вплинули і змінили світ.
Дисципліна “Історія української культури”
цікава і пізнавальна. На мою думку, на жаль,
виділено дуже мало часу для більш глибокого
вивчення історії нашої Батьківщини. Це обме!
жує студентів і викладачів. Дисципліна здала!
ся мені цікавою, тому хоч курс навчання її вже
закінчився, та я буду і далі цікавитись мистец!
твом і культурою в Україні.

Головний редактор Сергій Русаков.
Літературні редактори
Галина Голіцина, Людмила Кух.
Комп’ютерне складання
і верстання Тетяни Ветраченко.
Фото Василя Тимошенка.
Наша адреса: м. Київ-30, вул. Пирогова 9,
редакційний відділ, тел. (044) 239-30-85,
факс 234-75-87, e-mail: gazeta@npu.edu.ua

Юлія ФЕДОРЕЦЬ,
студентка І курсу
Інституту соціальної роботи
і управління

Ніч у бібліотеці
ВСЕРЕДИНІ СТОРІНОК
Ніч з 27 на 28 квітня стала незвичайною для
багатьох драгомановців. Вони творили дива
разом з Михайлом Булгаковим та його героями.
Зустріч відбулася в Науковій бібліотеці універ
ситету, де вдруге відбулась акція “Ніч у бібліоте
ці”.
Розпочався захід з короткого екскурсу творами
Михайла Булгакова, перегляду фрагментів екрані!
зованих романів та повістей. Для порівняння були
представлені уривки з фільму “Майстер і Маргари!
та” різних режисерів. Порадували присутніх епізоди
з фільму “Іван Васильович змінює професію”. Також
був представлений і документальний фільм про
життя митця.
Мандрувати сторінками біографії автора далі
допомогла викладач Інституту іноземної філології
НПУ імені М. П. Драгоманова Галина Крюкова. Її
розповідь була наповнена дивовижними фактами,
особлива увагу була приділена тому, що Михайло
Булгаков розпочинав кар’єру митця як київський
письменник. Він любив нашу столицю, яка надихала
його, притягувала до себе. В романі “Біла гвардія”
головний герой мандрує шляхами Києва, якими ми і
зараз можемо прогулятись.
Продовжилась “Ніч у бібліотеці” читанням урив!
ків з творів митця і обговоренням різних моральних
тем. Читали уривки не лише організатори, а й самі
учасники. Решта ночі була присвячена перегляду
кінострічок екранізованих творів автора.
Ця ніч стала незабутньою для драгомановців,
адже вони були охоплені єдиним настроєм і літера!
турною темою. Ця ніч була не просто серед книжок,
вона була всередині їх сторінок. Для того щоб охо!
пити всю творчість Михайла Булгакова, однієї ночі
недостатньо, та учасники встигли багато, адже дот!
римувалися принципу Філіпа Філіповича з повісті
“Собаче серце”: “Встигає завжди той, хто нікуди не
квапиться”.
Оксана ЧЕРНУХА

Видрукувано
у друкарні НПУ імені М. П. Драгоманова.
Наклад 1000 примірників.
Видавництво НПУ ім. М. П. Драгоманова
м. Київ–30, вул. Пирогова, 9
е-mail: Npu.press@i.ua
Свідоцтво про реєстрацію № 1101
від 29.10.2002 р.

Відповідальність за достовірність інформації
несуть автори.
Позиція редакції не завжди збігається
з авторською.
Рукописи не рецензуються і не повертаються.

ТРАВЕНЬ 2012