Файл #225: "Педагогічні кадри. № 4 (1624) (квітень 2012 року)"

ЗАСНОВАНА У ЖОВТНІ 1929 РОКУ

№ 4 (1624) КВІТЕНЬ 2012 РОКУ

НАЦІОНАЛЬНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО
УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

–¿Ÿ»… —“”ƒ≈Õ“ –Œ

” ñ 2012

9 КВІТНЯ 2012 РОКУ відбулася зустріч ректора Національного
педагогічного університету імені Михайла Драгоманова Віктора Андру
щенка з переможцями рейтингу “Кращий студент року – 2012”. Обго
ворювали досягнення і мрії на майбутнє. Хоча, як не дивно, мрії майже
в усіх співпали – наукова стежка.
Поспілкуватися з кращими студентами 2012 року також прийшли перший
проректор університету Володимир Бех, перший проректор з організації
навчально&виховної роботи і економіки Олег Падалка, проректор з наукової
роботи Григорій Волинка, проректор з дистанційної освіти та інноваційних
технологій, директор Інституту дистанційного навчання Анатолій Кудін,
голова профкому викладачів та співробітників Іван Горбачук, директор Інсти&
туту магістратури, аспірантури і докторантури Володимир Савельєв, сту&
дентський ректор Микола Давидюк та головний редактор університетсько&
го часопису Сергій Русаков.
Рейтинг “Кращий випускник” ефективно діє вже багато років в нашому
університеті, і його курує відділ виховної роботи. Кожної весни в навчальних
підрозділах університету висувається по кілька кандидатів на конкурс. Це
мають бути магістранти, що мають наукові публікації, відмінники навчання та
активісти. Після цього в інститутах відбувається голосування, де і визнача&
ється переможець рейтингу.
Всі переможці матимуть можливість поспілкуватись з видатними поста&
тями України, що є знаними у світі. Крім того, зазвичай випускники разом з
керівництвом вишу і викладачами їдуть влітку до Європи на ознайомлення з
культурним багатством світу. Багаторічний досвід показує, що більшість
переможців рейтингу залишаються вірними університету і обирають науково&
педагогічний шлях – вступають до аспірантури, стають викладачами&дослід&
никами і успішними лідерами в своїй галузі.

Нагорода

Профспілкове навчання

УНІВЕРСИТЕТ ВИБОРОВ
ЗОЛОТУ МЕДАЛЬ
Золота медаль у номінації “Профорієнта
ційна робота серед молоді” цього року
заслужено належить НПУ імені Михайла Драго&
манова. Саме такої нагороди удостоївся уні&
верситет на XXI Міжнародній виставці “Освіта
та кар’єра – 2012”, що відбулася в Києві 29&
31 березня у Національному центрі ділового та
культурного співробітництва “Український
Дім”.
Профорієнтаційна робота серед молоді у
Драгомановському університеті входить до
пріоритетних завдань навчального закладу,
про які дбає кожен інститут зокрема та універ&
ситетський колектив в цілому. Безперечно,
досягнення у цій сфері вимірюються не лише
нагородами, але й реальною кількістю студен&
тів вишу, його популярністю серед випускників
і абітурієнтів. Подібна відзнака цієї роботи на
міністерському рівні – свідчення хороших
результатів і високих успіхів.

НАЙКРАЩИЙ ДОСВІД ДЛЯ ВИШІВ
У НПУ імені Михайла Драгоманова відбувся семінар
навчання голів первинних профспілкових організацій сту
дентів “Організація профспілкового навчання”.
Відкрив семінар з побажаннями плідного діалогу й мудрих
рішень ректор НПУ Віктор Андрущенко. Академік розповів про
давню історію Драгомановського університету, його поступовий,
але впевнений розвиток, мрії й плани на майбутнє і щодо вихо&
вання нового вчителя ХХІ століття, і щодо еволюційних змін у
педагогічній сфері взагалі. “Людина повинна бути красивою в усіх
відношеннях, а вчитель тим більше, бо зазвичай саме на вчителя
й рівняються школярі. Він для них є прикладом та ідеалом для
наслідування, а тому мусить бути духовно й інтелектуально бага
тою, фізично розвиненою особистістю, – стверджує Віктор
Петрович, – про це в Драгомановському університеті дбають і
викладацький колектив, і члени студентської профспілки”.
Приєднався до теплих слів академіка й голова Київської
міської організації Профспілки працівників освіти і науки України

Олександр Яцунь. Пан Олександр, окрім привітань, зробив ще
й чудовий подарунок для драгомановців – путівки на оздоро&
влення влітку для малозабезпечених та тих, хто потребує цього.
Далі учасників семінару чекала безпосередня робота. Деле&
гати університетів Києва почули доповідь голови первинної

профспілкової організації студентів НПУ Станіслава
Цибіна про структуру профкому університету, завдан&
ня та основні напрямки діяльності. Спеціалісти сту&
дентського профкому НПУ презентували гостям і уча&
сникам Школи профактиву 2010, 2011 та 2012 з їх реа&
ліями і перспективами, продемонстрували можливо&
сті міжнародної співпраці, яка вже практикується у
Драгомановському виші, розповіли про мотиваційні
стимули у профспілковій роботі.
Бажаючі мали змогу відвідати тренінг від голови
профбюро студентів Інституту педагогіки та психології
НПУ Марини Кліщевської “Організація профспілко&
вого навчання”, подискутувати й повчитися досвіду
один в одного.
Людмила КУХ, світлини Сергія САВЧЕНКА

Потенціал

Ювілей

Соціальні мережі

Зустріч з
наставниками

Справа честі

Інтерв’ю з
викладачами

стор. 2

стор. 5

стор. 7

Потенціал університету

ЗАПИТАННЯВІДПОВІДІ
Газета “Педагогічні кадри” про
довжує публікувати відповіді ректо
ра Віктора Андрущенка на запитан
ня,
які
ставляться
на
сайті
www.avp.npu.edu.ua.
Добрий день! Шановний ректоре,
хочеться конкретики. Скажіть, будь
ласка, екзамен “автоматом” всетаки
можна буде отримати чи ні? Адже наші
дирекції повідомили про те, що екзамен
має здаватись письмово. Марія.
Шановна Маріє! Розумію, що сьогодні
це питання дуже турбує студентів. Я вва&
жаю, що складання іспитів письмово – ціл&
ком допустима форма контролю в універси&
теті. Для викладачів і керівництва навчаль&
ного закладу важливо, щоб студент проде&
монстрував хороші результати під час нав&
чання, тобто пріоритетнішою є якість знань,
а не сама форма їх контролю. Водночас
варто зважити й на те, що є в університеті
ряд дисциплін, з яких іспити інакше, ніж
усно, просто неможливо провести. Але я
впевнений, наші студенти справляться з
усіма формами контролю.
Шановний Вікторе Петровичу! У нас в
університеті є чудова астрономічна
обсерваторія, але ремонтувати її ніхто
не збирається. Я вже скоро закінчу уні
верситет, а вона так і не працює. Чи пот
рібна
обсерваторія
університету?
Василь, студент фізмату.
Дякую, Василю, за запитання. Розумію
Ваше занепокоєння, але можу запевнити,
що найближчим часом обсерваторія буде
повністю відновлена. Більш того, нещодав&
но ми налагодили тісну співпрацю з Голов&
ною астрономічною обсерваторією Націо&
нальної академії наук України. Її директор
Ярослав Яцків – почесний доктор нашого
університету – люб’язно зголосився допо&
могти з технічним найновішим обладнанням
університетської обсерваторії. Впевнений,
для студентів це буде неабияким подарун&
ком.
Шановний Вікторе Петровичу, наш
університет – найкращий педагогічний
виш України, але ж чому тоді викладач,
старший викладач або доцент, профе
сор отримують таку “найкращу” заробіт
ну платню у 150025003000 грн. У Києві
за ці копійки складно навіть вижити.
Викладач.
Розумію занепокоєння викладачів щодо
цього питання. Та, на жаль, заробітна палата
у державних закладах встановлюється дер&
жавою. Усі викладачі і працівники Націо&
нального педагогічного університету імені
Михайла Драгоманова – талановиті науков&
ці і педагоги, справжні фахівці своєї справи.
Усвідомлюючи, що часто заробітна
плата драгомановців не відповідає їх інте&
лектуальному вкладу у свою роботу, ми пла&
нуємо для співробітників різноманітні над&
бавки від 30 % до 50 %. Якщо Ви особисто з
якоїсь причини не отримуєте такої надбав&
ки, то зверніться з відповідною заявою до
директора інституту чи до мене особисто.
Впевнений, ми це питання залагодимо.
До того ж сподіваюся, що з отриманням
університетом статусу дослідницького й
заробітна плата наших педагогів зросте.
Працюймо, і спільними зусиллями ми всьо&
го досягнемо.
Слава Україні, Вікторе Петровичу! Чи
отримають стипендію за червень цього
річні випускники нашого університету?
Героям Слава! Запевняю вас, шановні
студенти, стипендію за червень усі отрима&
ють.
Шановний Вікторе Петровичу! Чи
хотілося б Вам зараз опинитися на сту
дентській лаві? Знову лекції... Знову
семінари... Знову сесія.... І чому?
Дякую! Денис.
Хороше запитання, Денисе. Звичайно,
мені дуже хотілося б повернутися в студент&
ські роки. Лекції, семінари, сесія – це все
другорядне, а от друзі, молодість, перспек&
тиви – головне, що залишається у пам’яті на
все життя. Тому ще раз його відчути дуже
хочеться. Цінуйте й ви свою молодість,
живіть повним життям.

2

ЗУСТРІЧ З МУДРИМИ НАСТАВНИКАМИ
4 КВІТНЯ 2012 РОКУ відбулася зустріч ректора Віктора
Андрущенка та вчених&академіків вишу. На розмову зібрали&
ся доктор філологічних наук, професор, академік Національ&
ної академії педагогічних наук України Любов Мацько, док&
тор педагогічних наук, професор, член&кореспондент НАПН
України Ольга Ярошенко, доктор фізико&математичних
наук, професор, академік НАПН України Микола Шут, доктор
педагогічних наук, професор, академік НАПН України Віктор
Синьов, доктор педагогічних наук, професор, академік НАПН
України Мирослав Жалдак, доктор педагогічних наук, про&
фесор, академік НАПН України Володимир Бондар, доктор
педагогічних наук, професор, академік НАПН України Віталій
Бондар і перший проректор з економіки та організації нав&
чально&виховної роботи НПУ Олег Падалка.

внутрішнє бажання й покликання, і інколи може не вистачати
єдиного поштовху, підказки, у якому напрямку йти, на що
звернути увагу, що доопрацювати. Авторитетними наставни&
ками і вчителями у цьому для молодих науковців можуть стати
саме академіки, метри сучасної науки, які фактично й симво&
лізують цю ж науку в її різних іпостасях.

Попереду ще багато роботи, але шлях подолає
лише той, хто йде

Науковці обговорили повсякденні питання
життя університету
Зокрема особливу увагу Віктор Петрович зосередив на
проведенні спільно з іншими науковими структурами педаго&
гічного лекторію за життєписом і діяльністю видатних поста&
тей в українській педагогічній науці, а також організації акаде&
мічного лекторію з проблем гуманітарного розвитку “Націо&
нальний культурно&освітній продукт: реалії та перспективи”.
Другим аспектом розмови стало ще й інтенсивне залу&
чення до наукової і дослідницької роботи молоді, студентів і
аспірантів університету, адже юні драгомановці мають велике

Конференція
Актуальні проблеми
практичної психології
29 БЕРЕЗНЯ 2012 РОКУ в Інституті педагогіки і психоло&
гії НПУ імені М. П. Драгоманова з успіхом відбулась Всеукра&
їнська науковопрактична конференція “Актуальні про
блеми практичної психології”. Вона була організована на
честь 20&річчя кафедри психології і педагогіки, яку очолює
видатний педагог, академік НАПН України, доктор педагогічних
наук, професор, директор Інституту педагогіки і психології НПУ
імені М. П. Драгоманова Володимир Бондар.

Відкрив конференцію академік Володимир Бондар.
Вітальне слово від ректорату передав проректор Богдан
Андрусишин. У науковому заході брали активну участь аспі&
ранти та науковці з різних вишів України, а також студенти
психологічних спеціальностей. Позитивне враження на уча&
сників конференції справили виступи сучасних психологів та
науковців, зокрема: академіка, доктора психологічних наук,
професора Івана Беха, кандидата психолологічних наук,
директора Українського науково&методичного центру практич&
ної психології і соціальної роботи Віталія Панка, академіка
НАПН України, доктора психологічних наук, професора Тама
ри Яценко.
Особливим досягненням у роботі конференції, окрім сек&
ційних засідань, учасники вважали майстер&класи, присвячені
новітнім технологіям та сучасним методам практичної психо&
логії. Серед них особливо запам’яталися майстер&класи ака&
деміка Тамари Яценко, професора Каліфорнійського універ&
ситету Юрія Медвін, віце&президента Професійної Асоціації
Дитячих Аналітичніх Психологів Інни Кирилюк, тренера Київ&
ського Гештальт Університету Михайла Фризюка, арттера&
певта та гештальттерапевта Ірини ШульженкоКлочан.
Загалом конференція “Актуальні проблеми практичної
психології” пройшла у теплій та дружній атмосфері і справила
приємне враження на всіх гостей Інституту педагогіки і психо&
логії НПУ імені М. П. Драгоманова.

Єгор КУЧЕРЕНКО,
викладач кафедри педагогіки і психології

Детально поважним зібранням було обговорено й питан&
ня вектора розвитку цілого університету, який за стільки років
уже перетворився на одну велику родину, тому його пріорите&
ти стали особистими пріоритетами кожного драгомановця.
Отримання статусу дослідницького, про що вже так давно йде
мова на всіх нарадах і конференціях, – справді є одним з най&
важливіших майбутніх завдань. Університет розвивається
кожного дня, нарощує свій і інтелектуальний, і технічний
потенціал, тому таке бажання колективу є закономірним. Зви&
чайно, попереду ще багато роботи, але шлях подолає лише
той, хто йде.
На пам’ять про зустріч та для розширення особистих
бібліотек академіки отримали від ректора у подарунок два
його останні чи не найпопулярніші видання “Світанок Європи”
та “Україна розділена в собі: від Леонідії до Вікторії”. Як роз&
повідають науковці, це для них стало особливим приємним
сюрпризом.

Людмила КУХ,
пресслужба університету

Корекційна освіта

ВІДБУЛАСЯ ВСЕУКРАЇНСЬКА
СТУДЕНТСЬКА ОЛІМПІАДА
2930 БЕРЕЗНЯ 2012 року в Інституті корекційної педагогіки
та психології відбулася VІІІ Всеукраїнська студентська олімпіада
зі спеціальності “Корекційна освіта (за нозологіями)” (з міжна&
родною участю). Цьогоріч, окрім учасників з різних куточків України,
а саме університетів Києва, Львова, Полтави, Бердянська, Сум,
Слов’янська, Херсону, Одеси, на Олімпіаду завітали представники з
Московського міського педагогічного університету, Новосибірсько&
го державного педагогічного університету, Ленінградського дер&
жавного університету ім. О. С. Пушкіна (Росія); Білоруського дер&
жавного педагогічного університету ім. М. Танка (Республіка Біло&
русь); Павлодарського державного педагогічного інституту, Казах&
ського національного педагогічного університету імені Абая (Респу&
бліка Казахстан); Кишинівського педагогічного університету
ім. Іоана Крянге (Республіка Молдова).

З вітальним словом на відкритті Олімпіади виступив директор
Інституту корекційної педагогіки та психології академік Віктор
Синьов. Програма Олімпіади складалася з двох конкурсних днів.
Першого дня учасники писали тестові завдання, а другого – відбу&
вався захист конкурсних творчих робіт учасників.
Ніхто з учасників не залишився поза увагою. Окрім призових
місць, були визначені окремі номінації, тож кожний студент повер&
нувся додому натхнений новими знайомствами, атмосферою здо&
рової конкуренції з бажанням наступного року повернутися знову
вже на ІХ Олімпіаду, яка наступного року, сподіваємось, отримає
статус Міжнародної.

Олександр КОЗИНЕЦЬ,
викладач кафедри логопедії
Світлина Юлії КОВАЛЬЧУК

КВІТЕНЬ 2012

Нові формати

STEP IN A WORLD
C U LT U R E A N D S C I E N C E
Сучасний світ вимагає, щоб студент знав
іноземні мови на високому рівні, тому вища
школа шукає нові форми підготовки фахівців. З
весняного семестру в Інституті філософської
освіти і науки для студентів третього курсу дис
ципліна “Культурологія” викладається інозем
ною мовою. Наш університет є одним серед
перших в Україні, хто проводить подібний нав
чальний експеримент.
Сучасність диктує нові вимоги у підготовці вчи&
телів, адже для компетентності потрібно мислити
глобально. Для цього слід мати зв’язок зі світом:
читати актуальні джерела іншими
мовами, спілкуватися з іноземними
колегами. Тому в університеті впро&
ваджується подібний формат викла&
дання. “Для цього відібрані виклада
чі, які добре володіють іноземною
мовою та мають відповідні сертифі
кати, – говорить директор Інституту
філософської освіти і науки профес&
ор Іван Дробот, – також важливо,
щоб вони розуміли суть Болонсько
го процесу, місце університету в
освітньому просторі, роль філософії
і культурології в сучасному світі”.
Одна з перших, хто погодився
на ініціативу, доцент кафедри куль&
турології Ольга Кирилова, здобувала освіту на
магістерській програмі Кембриджського універси&
тету, тому систему англомовного викладання знає
на професійному рівні. “У цьому випадку йдеться аж
ніяк не про “переклад” вже наявного, розробленого
курсу іноземною мовою, а фактично про розробку
всього англомовного курсу “з нуля”. Переконана,
що подібний за змістом курс міг би викладатися і в
західних університетах, особливо в англоамери
канській академічній традиції”, – говорить пані
Ольга.
Викладач АннаМарія Басаурі також погоди&
лась взяти участь у пілотному проекті, адже вже
мала схожий досвід з релігієзнавством. “З релігієз
навством при адаптації проблем не було, оскільки
більшість сучасних текстів не перекладено ані укра
їнською, ані російською. З культурологією було

Дозвілля

складніше. Навіть переклад назви дисципліни вже є
проблемним, адже в англомовному світі більш роз
повсюдженими є Cultural Studies, які за своїм пред
метом дослідження відрізняються від більш попу
лярної в нас культурології як Culturology”.
Студентка Єлизавета Кисельова задоволена
участю у спецгрупі, але нарікає на складність у сту&
діюванні. “Виникають проблеми з англійською
мовою, ледь не з першої хвилини. Пощастило тим,
хто практикував її після школи. Думаю, що потрібно
вводити такі курси з першого курсу, тоді буде ефек
тивніше”.
Цю думку підтвердив професор
Іван Дробот: “Існує проблема воло
діння іноземною мовою самими
студентами. На жаль, рівень знань
не завжди достатній для сприйман
ня матеріалу і проведення семінар
ських занять, тому будемо посилю
вати підготовку в цьому напрямі.
Крім того, на мою думку, слід впро
вадити англомовні спецкурси за
профільною спеціальністю”.
Крім того, існує проблема з
утриманням уваги аудиторії, адже
форма потокових лекцій у цьому
випадку є неефективною. “Тримати
аудиторію в умовах розмови іно
земною мовою вкрай важко, адже рівень знань в
усіх різний”, – говорить старший викладач Ірина
Хромець, яка також бере участь в експерименті. А
Ольга Кирилова підкреслює: “В англомовному
гуманітарному просторі лекція ніколи не є моноло
гічною, вона завжди передбачає і дискусію, і окре
мо відведений період запитаньвідповідей”.
У сучасному світі володіння іноземною мовою є
вагомим кроком до сучасних знань, а також можли&
вістю стажування за кордоном, спілкування з коле&
гами без мовного обмеження. Англійською мовою
студенти вивчатимуть не лише культурологію, але й
інші дисципліни. Вже з наступного року в ІФОНі
читатиметься ряд курсів іноземною мовою кафе&
драми філософії та філософської антропології.

Міжнародна співпраця

У НПУ ПЕРЕБУВАЛА
Д Е Л Е ГА Ц І Я І З ТА Л Л І Н Н А
29 березня відбулася зустріч делегації з Талліннського універ&
ситету, який радо запрошує наших студентів на стажування. До уні&
верситету імені М. П. Драгоманова завітали: ректор Талліннського
університету, про&
фесор Тійт Ланд,
координатор з між&
народних
зв’язків
Тійна Мае, мене&
джер з проектів
щодо розвитку спів&
праці Мааріка Мійл,
директор
Катери&
нинського коледжу
Талліннського уні&
верситету
Ольга
Пастухова.
Гості з Естонії не лише презентували власний університет, але й
поспілкувалися з проректорами університету та очільниками інсти&
тутів, намітивши шляхи співпраці між двома навчальними заклада&
ми. Одними з найцікавіших стали галузі мистецтвознавства, педа&
гогіки, дистанційної освіти. Також між двома інституціями були під&
писані відповідні домовленості. Наступною на черзі стала зустріч
безпосередньо зі студентами університету, мультимедійна презен&
тація для них та консультації щодо закордонного навчання і стажу&
вання з боку іноземних фахівців і проректора з міжнародних зв’яз&
ків НПУ Володимира Лавриненка.

Тетяна ЖУЛКЕВСЬКА
Світлина Юлії КОВАЛЬЧУК

Клуб веселих і кмітливих

ЩИРИЙ ДРАГОМАНОВСЬКИЙ ГУМОР
Студенти Драгомановського університету вміють як пра
цювати, так і відпочивати. Останнє робиться гуртом і весело,
адже щовесни в нашому виші проводиться гра, яка об’єднує
мільйони людей по всьому світі – “Клуб веселих і кмітливих”,
фінал якого відбувся 4го квітня.

Сергій РУСАКОВ

ШАХОВИЙ МАГ

14 БЕРЕЗНЯ 2012 РОКУ на зборах любителів
гри в шахи і шашки при НПУ імені М. П. Драгомано&
ва створена нова добровільна громадська органі&
зація “Шаховий маг”. Головою Ради ШШК обрали
КМС України з шахів співробітника університету
Леоніда Дробота. Основна мета і завдання ство&
рення організації:
– налагодження нав&
чально&виховного процесу
серед студентів по цим
спортивним дисциплінам;
– виявлення сильніших
спортсменів і підвищення
їх спортивної кваліфікації;
– формування складу
збірних команд НПУ імені
М. П. Драгоманова
для
участі в чемпіонатах Украї&
ни і інших змаганнях висо&
кого рангу.
Спільно з СК “Олімп” 27&29 березня було прове&
дено Перший чемпіонат на першість університету з
шахів серед чоловіків (студентів, викладачів, співро&
бітників). У нововідкритій спортивній кімнаті гурто&
житку № 3 проходив фінал, у якому змагалися по
коловій системі десять сильніших спортсменів.
Першим офіційним чемпіоном НПУ імені
М. П. Драгоманова з класичних шахів став майстер
ФІДЕ, викладач кафедри культурології Інституту

філософської освіти і науки Сергій Ставрояні,
який одержав дев’ять перемог в дев’яти турах. Він
нагороджений шаховою статуеткою, медаллю і
дипломом Першого ступеня. Два спортсмени наб&
рали по 7,5 очок. Лише майстерність та багаторіч&
ний досвід допомогли КМС Леоніду Дроботу в
додатково призначеній
партії перемогти супер&
ника і стати другим при&
зером. Третє місце у сту&
дента фізико&математич&
ного інституту Юрія Гор&
бового. Призери чемпіо&
нату нагороджені меда&
лями і дипломами відпо&
відних ступенів.
Проведені
шахові
турніри – передноворіч&
ний на “Кубок ректора”
2011 року та Перший
чемпіонат НПУ з шахів 2012 року – дадуть змогу
визначити склад збірних команд університету і їх
участь у подальших змаганнях першості України.
Всі проведені заходи допоможуть налагодити нав&
чально&спортивну роботу з шахів та шашок в кож&
ному підрозділі університету.

У фіналі за переможне місце змагались жартами три команди:
“Халтура” (Інститут філософської освіти і науки), “Лореаль&тидиш”
(збірна інститутів) і “Автомат” (Інститут історичної освіти). Газета
“Педагогічні кадри” виступила інформаційним партнером заходу.
З великим відривом перемогла команда Інституту історичної
освіти “Автомат”. Історики з першої хвилини були спрямовані на
перемогу – всі жарти були виконані на високому рівні. Слід зазначи&
ти, що якщо сьогодні екрани телебачення перенасичені “чорним” та
“злободенним” гумором, то Драгомановський КВК відрізняється
своїм щирим, відкритим і чистим гумором, що не зменшує кількість
посмішок серед глядачів у залі. Останні, до речі, із задоволенням
ходять на університетський КВК. Наприклад, в залі була присутня
потужна студентська підтримка студентів&істориків, яка своїми гучни&
ми оплесками додала команді “Автомат” сили і впевненості.
Цікаво, що за інформацією прес&служби університету, у фіналь&
них змаганнях не змогла взяти участь одна з найсильніших команд
КВК Драгомановського університету – команда “Рецидивісти”, що
могла б стати історикам сильним конкурентом на шляху до перемоги.
Та все ж на “якби…” не доводиться покладатися. Вже другий за нав&
чальний рік, після футбольного, Кубок ректора відправляється на
вулицю Освіти, 6.

Людмила БИСТРОВАДРОБОТ

Інформація “ПК”
Світлина Юлії КОВАЛЬЧУК

Більш творчо, креативніше і фартовіше
28 БЕРЕЗНЯ відбувся галаконцерт фестивалю “ФАРТ”. У цей день на сцену актової
зали гуманітарного корпусу вийшли фіналісти фестивалю, які продемонстрували високий
рівень своєї художньої самодіяльності.
Відзначимо сучасний формат заходу, адже відбір переможців здійснюється в кожній
номінації в окремі дні професійним журі. Це дає потенціал фестивалю на подальші роки,
адже сьогодні саме така організація заходів приваблює молодь. Під час кастингів моло&
ді таланти могли отримати професійні поради і відточити свою майстерність. Адже
навіть під час конкурсів педагогічна домінанта в нашому університеті не дає про себе
забувати.
Світлини з концерту і імена переможців ви можете знайти на університетському сайті
www.npu.edu.ua.

КВІТЕНЬ 2012

3

Інтерв’ю

ОЛЬГА КОНОВАЛЕНКО:
“Лиш гарні ноти у стосунках”

Події педагогічної галузі висвітлює не так бага
то видань, але саме тижневик “Освіта” є справ
жнім дискусійним майданчиком для педагогів,
студентів, учнів і батьків. Читачі тижневика назива
ють його “мудрою газетою” і “голосом освітянсь
кої честі”. Протягом багатьох років тижневик очо
лює ОЛЬГА КОНОВАЛЕНКО, яку люблять і поважа
ють в університеті.
– Ольго Степанівно, розкажіть, будь ласка, про
своє дитинство.
– Моє дитинство було світлим, сповненим дивовижних
вражень від спілкування з природою виняткової краси. Я
виросла на берегах річки Гірський Тікич. Саме у моєму селі
Буки (це Маньківський район Черкащини) наша річка зі
спокійної лісо&степової перетворюється на гірську. Її тісно
обступають високі, стрімкі скелі. В тих місцях вона співає,
дзвенить, виблискує білим шумом. А де скелі розступа&
ються – плесо всіяне округлими гранітними валунами, між
якими річка також виграє і виспівує. Улюбленим заняттям
дітвори молодшого віку було в Буках перестрибувати цим
камінням з одного берега на інший. У мене було три
молодші сестри і пару десятків вірних подруг та друзів. У
кожної вікової категорії від малюків до підлітків і вже дорос&
лих є там свої улюблені місця для купання й засмаги. Одне
краще іншого. Мабуть, тому я дуже рано почала писати
вірші. Але перший надрукований у районній газеті вірш був
присвячений не природі, а моїм вчителям. До речі, я не
лише в школі, але й вдома знаходилась серед вчителів.
Мої і батько, і мама, і бабуся, і тітка були педагоги,
працювали в школі. Їх дуже любили учні. Кожен був особи&
стістю. Батько – географ, крім того що немало часу очо&
лював школу, любив водити учнів у подорожі&екскурсії
берегами Тікича. Мама – біолог, захоплювалась висадкою
клумб, вирощуванням квітів, шкілок, ділянок. Бабуся, Ніна
Миколаївна, вела молодші класи, керувала хором і учи&
тельським, і дитячим, ставила навіть з першокласниками
захоплюючі п’єски.
– Коли ви зрозуміли, що хочете стати журналіст
кою?
– У нашій сім’ї традиційно передплачували велику
кількість періодики. Статті з газет і журналів часто викори&
стовувались як аргумент чи доведення у якомусь профе&
сійному з’ясуванні. Фахові видання допомагали моїм
батькам у підготовці до уроків. А ще доводилось чути, як
когось десь захистила газета. Або: “ну тут уже треба звер&
татись по допомогу до газети”. Чи: “от коли б приїхали з
газети”… Тому я дуже рано відчула авторитет друкованого
слова. У ті часи він справді був неабияким. Коли йшлося
про справедливість, засобами преси можна було реально
допомагати людям. Аж тут Маньківська районка оприлюд&
нила мої вірші. Почали з райцентру надходити вітальні
поштівки від завідувачки відділу листів районної газети
Раїси Ломачинської. Вона запропонувала мені розповіда&
ти у прозовій формі про шкільне життя. Пізніше стала
юнкором і “Молоді Черкащини” і “Молоді України”. Писала
про те, як мої однокласники допомагали у прокладанні
бруківки між селами, як ми виїздили з концертами на
польові стани під час жнив, про людей і події в селі і школі.
Згодом редакції почали навіть замовляти мені певні теми.
Тому вже школяркою мала багато публікацій.
– Ваші колеги і друзі відгукуються про вас як про
патріотично налаштовану людину. Звідки у вас цей
життєвий принцип?
– Мабуть, генетично. По материнській лінії ведеться
рід інтелігенції, які займались просвітництвом. Той же Мак&
сим Іванович Мережинський, один з братів мого прадіда,
під час вінчання Лесі Українки і Климентія Квітки тримав
над головами вінець у Деміївській церкві. Був особистим
лікарем Лесі. Став пізніше професором, видатним хірур&
гом. Його новаторські наукові праці “Случай из мышечной
пластики”, інші і сьогодні зберігаються в Державній медич&
ній бібліотеці України. Леся для Максима Івановича влас&
норуч вишила сорочку білим по білому… Про кожного з
моїх предків можна писати романи. Вони були людьми
обов’язку, людьми&місіонерами, що жили не для себе. Я
пам’ятаю, як принесла поштарка роман&газету і бабуся
Ніна Миколаївна першою прочитала Солженіценський
“Один день Ивана Денисовича”. Для неї це було як висо&
кий, особисто їй вручений орден, як ковток після спраги.
Неймовірне, важке було у неї життя дружини “ворога наро&
ду”. Але вона залишалась завжди доброю і світлою. Пере&

4

конана, що найважливіше, щоб людина не озлобилася на
світ, незважаючи ні на що. Моя бабуся була вірною собі і
дуже любила дітей. У неї завжди був найкращий клас. У її
учнів були завжди найкращі почерки, її школярики декла&
мували напам’ять цілі поеми. Родина батькової мами –
міцні козаки Руденки. У 1929 році зазнали розкуркулення і
висилки до Сибіру. Моя бабуся Оляна Митрофанівна зали&
шилась живою тільки тому, що вийшла заміж за незамож&
ника – мого дідуся Якима Трохимовича Варича. Історію
нашої родини, як і історію України, “не можна читати без
брому”. Звідси, напевно, і всі наші життєві принципи. Тож
потрібно бути оптимістами.
– Ви навчались у 70х роках, це теж були непрості
часи, особливо зважаючи на професію яку ви вибра
ли.
– Це дійсно був складний період. На початку 70&х років
суспільство налаштувалось на відкритість. В цей період в
Україні пожвавився внутрішній національн&визвольний рух.
Слідом за шістдесятниками продовжували писати твори
дисиденти, користувався популярністю “самвидав”. Вий&
шов на екрани “Білий птах з чорною ознакою”. Ми мали в
рукописах вірші Ліни Костенко, Василя Симоненка, декла&
мували їх. Проте, в цей же час, “державна машина” уважно
за нами спостерігала. Якось нашу однокурсницю Раю
Сидоренко, яка нелегально всього лиш друкаркою прац&
ювала в журналі В’ячеслава Чорновола у 1974 р., відрах&
ували з університету. Ми майже всім курсом ходили проси&
ти за неї. Та незважаючи на те, що вона була відмінницею,
її все ж не допустили до захисту дипломної роботи. Влада
знаходила різні форми покарання людей, і нам за грома&
дянську позицію теж знаходили спосіб відплати. Скажімо,
я диплом з відзнакою отримала, а ось направлення – ні. А
отже, була позбавлена права на отримання квартири. З
“вільним” дипломом ми мали самостійно шукати роботи,
прописки. Це було вкрай складно. Або ось прямо під час
лекції у 1972 р. заарештували у нас на очах молодого
викладача логіки, якого дуже любили студенти, Василя
Лісового. Він відсидів багато років, а повернувся з таборів
хворим, але все одно сильним духом.

– Але ви знаходите такий час, не дивлячись на те,
що окрім своїх службових обов’язків маєте цілу низку
громадських. Адже працюєте і заступником голови
Всеукраїнського педагогічного товариства імені
Григорія Ващенка, і членом правління Спілки
викладачів вищої школи та науковців України, Творчої
спілки учителів України, цілого ряду інших
громадськокультурних об'єднань. Окрім редагування
шанованої “Освіти” ви заснували газету “Український
вчений”, видавниче товариство “Школяр”, вашому
авторству належить такий новаторський різновид
навчальної літератури як газетапідручник. Що є
джерелом потужної творчої енергетики?
– Якщо шукаєш, бачиш і знаходиш. Якщо працюєш, &
обов’язково матимеш результат. І, найперше, це мабуть
добрі взаємини з людьми, які оточують. Адже “Школяр”
виник тому, що потрібно було допомогти видати написане
викладачами і вчителями, а в прокрустове ложе газетних
сторінок не могло вміститися. Це і збірки поезії, і
монографії, і навчальні посібники. “Український вчений”
виник тому що серед авторів “Освіти” завжди велика
кількість науковців зі специфічною проблематикою. На той
час така трибуна їм була потрібна. Товариством Ващенка
ми створили редакційну раду завдяки якій в науковий обіг
України прийшли видані нами шість томів творів цього
видатного українця. Газета&підручник також була
викликана часом. Потрібно було оперативно подати
школам зовсім нову навчальну інформацію. Скажімо про
голодомор 1932–1933 років. Ми здійснили два потужних
випуски. При тиражі “Освіти” у 1993 році 109 тисяч кожна
школа отримала цю інформацію. Таким же шляхом
відбувалось і з іншою тематикою. Цю нішу сьогодні вже
заповнив, безперечно, Інтернет. Але класичну друковану
газету Інтернет не витіснить, як кіно і телебачення не
замінило театру.

– Як ви вперше познайомились з Драгоманов
ським університетом?
– Я змалечку знала цей виш, бо його випускником був
мій батько. Одна з трьох моїх сестер – Людмила, практич&
но в той же час, коли я навчалась в Київському університе&
ті імені Тараса Шевченка, закінчувала Київський педагогіч&
ний. До речі, теж з відзнакою. Вона розповідала про викла&
дачів, студентське дозвілля, мені імпонувала атмосфера
цього навчального закладу. А коли мене запросили нев&
довзі на роботу в газету “Радянська Освіта”, та ще й одра&
зу у відділ ВУЗів, я часто писала про кафедри, факультети,
вчених, педагогів. У 1990 році у ректора Миколи Івановича
Шкіля виникла цікава ідея експерименту “Довіра”, що був
спрямований на підтримку престижу вчительської праці та
на залучення на навчання педагогічно обдарованої молоді.
Це дуже масштабний проект співпраці інституту і газети.
Спочатку створювався Список кращий учителів України,
яким надавався статус “Довіра”. Найдемократичнішим
шляхом, з допомогою листів до редакції у довільній формі
від учнів, від батьків, від методобєднаннь, навіть від шкіль&
них адміністрацій. Головне, з обґрунтованими поданнями.
Газета в середині червня друкувала цей Список. І вже коли
розпочинався прийом документів від абітурієнтів, вчителі,
які отримали статус “Довіра”, писали направлення&реко&
мендації своїм випускникам на навчання в цей ВУЗ. Але
саме тим, у кого, на їх переконання, є схильність до педа&
гогічної діяльності. Адже визначити це під силу спостере&
жливому оку вчителя в процесі виховання дитини. Таких
юнаків і дівчат зараховували на відповідні факультеті в
результаті співбесіди. Головним важелем цієї справи була
гласність. Якщо під час першої сесії студент отримував
хоча б одну трійку, вчителя на наступний рік позбавляли
статусу “Довіра”. Усі сесії таких студентів висвітлювались
на сторінках газети. Зараховані за “Довірою” студенти
показували ґрунтовну підготовку і бажання працювати в
школі. І що ж? Дуже малий відсоток вчителів втрачав ста&
тус, і то лише в перші роки. Далі кожен учитель, що отри&
мав “Довіру”, настільки відповідально ставився до права
рекомендувати, що раз на кілька років направляв одного
випускника, але вже справді обдарованого. Микола Івано&
вич Шкіль і декани, виступаючи на сторінках “Освіти”,
називали зарахованих за “Довірою” золотим запасом і
дуже високо оцінювали як профналежних. Коли універси&
тет очолив Віктор Петрович Андрущенко, експеримент
“Довіра” було підсумовано схвалено і переведено в про&
граму “Довіра”. Лише зовнішнє незалежне оцінювання
змусило цю програму призупинити. Але практика свідчить
– схильність до педагогічної діяльності має бути визна&
чальною при доборі в педуніверситети. Уніфікація на знан&
ня дат і фактів тут не зовсім доречна. Тому сподіваюсь, що
на цей спільний проект Драгомановського університету і
тижневика “Освіта” іще чекає ренесанс. З Віктором Петро&
вичем Андрущенком в університет прийшли новаторські
форми навчальної і наукової діяльності, тому на сторінках
тижневика “Освіта” дебютувала дуже популярна і цікава
рубрика “У флагмані вищої педагогічної школи України”.
Сьогодні у Драгомановському університеті атмосфера воі&
стину університетська. Різностороння творчість, яка об’єд&
нує як студентів, так і викладачів. Драгомановський універ&
ситет демонструє високу європейськість. Тут для кожного
створено грунт, щоб відбутися.
— Які ваші плани на найближчий час?
– Щодо співробітництва з Драгомановським універси&
тетом, то сподіваюсь, що поновить діяльність “кафедра на
виробництві” на базі нашої редакції для студентів спе&
ціальності “видавнича справа та редагування”. Вважаю,
що це плідний взаємозбагачуючий проект і для тижневика
“Освіта”, і для університету. Маю намір підготувати і прочи&
тати студентам, які вивчають педагогіку, наскрізні спецкур&
си “Освітянська періодика як джерело нових знань” та
“Медіаосвіта – невід’ємна складова сучасної дидактики”.
Продовжу в редакції індивідуальну роботу зі студентами&
драгомановцями, які мають хист до репортерської діяль&
ності чи художнього слова.
Щодо особистого, то нині верстається кілька моїх кни&
жок. Вони не є зовсім новими, але значно доповнені і реда&
говані. Одна з них – це книжка нарисів, яка виросла із попе&
редньої збірки “Бджола любові потребує”. Після першого
видання у 1998 році було багато написано і надруковано в
газеті про цікавих особистостей, тому виникла ідея про
нову книжку. Спочатку вона мала робочу назву “Сучасни&
ки”. Але потім, аналізуючи зміст, я перейнялася тим, що
сучасники – це всі. І позитивні, порядні, і ті, хто не зовсім
такий. А мої ж герої – унікальні. Тому, в кінцевому варіанті,
книжка носитиме назву “Коло людей вражаючої порядно&
сті”. Бо найважливішою рисою всіх героїв моїх нарисів –
педагогів, студентів, учнів – є висока людська порядність.
Це буде об’ємна книжка, яка, сподіваюсь, стане корисною
і цікавою читачеві. І, найголовніше, – намагатимусь, щоб
цікавою і необхідною для педагогів залишалась “Освіта”.

Спілкувався
Сергій РУСАКОВ

КВІТЕНЬ 2012

Ювілей

С П Р А В А

Коли б ми врешті позбавились
знеособлення! Вчила держава,
перемагала держава, будувала
держава. Коли б! Тоді ми прочитали
б імена тих перемог, будов, відкрит
тів. Адже все рукотворне в цьому
світі – справа конкретних людей.
Одержимих, наполегливих, силь
них. І знати їх – також справа честі.
Одне з таких імен – ОЛЕГ ПАДАЛКА.
Вчений, педагог, патріот.
Родовід його – славний. Тому цілком під&
свідомо, але повсякчас керується одним –
бути гідним своїх витоків, дідів&прадідів і, зви&
чайно, батьків. Звідси така самодостатність і
така врівноваженість.
Дідусь Іван – мамин батько, викладав у
його рідному селі Горобіївці математику. Мав
яскравий педагогічний талант, досконало
володів таїнами найшанованішого шкільного
предмета, майстерно передавав їх дітям. Був
уособленням справжнього сільського інтелі&
гента. Олегові не довелося з ним спілкувати&
ся. Поліг Іван Побідаш на фронті. Але ті, кого
він навчав, отримали від нього таку життєву
формулу істинності, такий алгоритм поряд&
ності, завдяки яким вони вже ніколи не могли
стати заложниками обставин. Напевно, й те,
що старше покоління Горобіївців зовсім
абстраговано все&таки бачило в Олегові від&
світ Івана Пилиповича Побідаша, вплинуло на
його долю. Мешканці тієї ж рідної Горобіївки в
Сріблянському районі на Чернігівщині, де
виростав, де відбувались перші і головні
побачення з дійсністю, встановили пам’ятник
його другому дідусеві – Федоту Григоровичу
Падалці, батькові його батька… Олег це ніко&
ли не афішує. Такий характер. А дід же був у
селі організатором, господарем, хазяїном. Ці
якості безслідно не зникають, лише відточу&
ються і стають яскравіші в наступних поколін&
нях. Головне, щоб не переривалась ниточка
духовного зв’язку між ними.
У долі малого горобіївського хлопчика
Олежика Падалки цим передавачем і обере&
гом, уособленням людських чеснот стала
бабуся Євдокія, мамина мама, дружина
шанованого всіма односельцями вчителя
математика, вдова фронтовика. Сьогодні з
висоти прожитого і вже власного досвіду
спілкування з онуками Олег Семенович розу&
міє, що домінантою унікальної особистості
бабусі Євдокії була любов, яка в кожній іпо&
стасі робила її надзвичайною. Найбільше
вражала Олега в бабусі любов до знань, до
традицій. Вона тримала в пам’яті більше
трьохсот віршів і могла в слушну хвилину
зачитати потрібний. Знала безліч пісень. А в
родині грали на багатьох інструментах, співа&
ли, відділяючи тим непосильну фізичну
працю, нужденність побуту від високості духу.
Бабусю надзвичайно вивищувала внутрішньо
іпостась дружини вчителя. Шкода, що сьо&
годні дівчатка не мріють вийти заміж за вчи&
теля. І причин на те дуже багато. В ті ж далекі
роки це було предметом гордості. І Євдокія
Іванівна, одружившись, намагалася разом зі
своєю мамою перебрати на себе усі госпо&
дарські турботи, аби тільки дорогому Іванові
вистачало часу на читання, перевірку зоши&
тів, підготовку до уроків. Адже він – Учитель. А
вона безмежно кохає його. Сама ж бабуся
Євдокія з молодості навчилась добре шити і в
ті часи була в селі не менш шанованою і зат&
ребуваною людиню. До неї звертався в Горо&

КВІТЕНЬ 2012

біївці майже кожен. Приймала людину сер&
дечно, намагалась задовольнити бажання і
особливості. Сьогодні цій професії дали гучні
найменування дизайнера, модельєра, а тоді
вона просто розуміла, що дуже потрібна,
людям бо готового одягу не продавали. А
щоб вижити, ще тримала немале господар&
ство, встигала погодувати, повичищати, під&
стелити, напоїти, обсапати, скопати, подої&
ти… А в душі – неповторність поезії, дореч&
ність моменту для вірша або час для цілої
легенди&оповіді, та велика мрія, щоб донечка
Вірочка пішла татовим шляхом, щоб також
стала вчителькою. А вона зростає дуже допи&
тливою, старанною і доброю. Материна мрія
стає її власною метою. Тож закінчивши
школу, вступає до Ніжинського учительського
інституту, по закінченню якого повертається
вчителювати в Горобіївку. Розумна, красива,
інтелігентна і своя. Село від Віри Іванівни,
звісно ж, в захопленні. Тому й пару чекати не
довелося, втратив серце за нею достойний
місцевий юнак, добився права на руку і
серце. Молодих Падалок, Семена й Віру,
обєднувала не лише відданість рідному краю.
Вони стали колегами&вчителями і все життя
далі сіяли вічне поруч, пліч&о&пліч. А первіст&
ком їхнім став Олег – дитина любові і безмеж&
них сподівань.
Вдома зростав в атмосфері педради,
постійного навчання. Бо мама вступила ще і
на історичний факультет Харківського універ&
ситету. Роки дошкілля для Олега асоціюва&
лись з постійними маминими сесіями, підго&
товкою до них, проводами й зустрічами. А в
той час уроки народної педагогіки надавала
Олегові бабуся. Під її опікою поглинав світ
природи з його чіткими законами і взає&
мозв’язками. Бабуся володіла ними, як піа&
ніст&віртуоз клавішами інструмента, підси&
люючи увагу, занурюючи у спогад, розгор&
таючи краєвид. Поява сестрички Аллочки не
ослабила міцного духовного контакту Олега з
бабусею, вона з такою ж ніжністю продовжу&
вала переливати в його свідомість вічність. З
портретами, сюжетами, колізіями. Якось
торкнулась Олегового чола і тихо мовила:
“Вихори в тебе такі ж, як на чубі Івана”. І
хлоп’яча свідомість розшифрувала: “Ти про&
довжувач високовольтної лінії роду”.
Ось мама закінчила історичний факуль&
тет Харківського університету і паралельно
набула доброго педагогічного досвіду. Її
творчому вчительському масштабу Горобіїв&
ська школа стала затісною. Батьки з сестрич&
кою Аллою переїздять у велике село Озеряни
Варвинського району. Там народжується
Олегів брат Сергій. А Олег залишається з
бабусею Євдокією в Горобіївці. Не тільки
тому, щоб не було їй самотньо, хоча і тому. На
нього відтоді покладалась більш ніж відпові&
дальна місія. Щоденно з Горобіївки в Озеря&
ни, а це 9 кілометрів, він несе молоко для
брата. Тільки&но бабуся видоїть корову, злад&
нає Олегові ношу, і він вирушає в путь. Тоді, в
1964 році, коли й за кукурудзяним хлібом сто&
яли безкінечні черги, та лише за талоном
можна було отримати кілограм манки для
немовляти, Горобіївська корова, бабуся і
надійний транспортувальник молока Олег
дали можливість родині пережити нужду.
Кожну грудочку по шляху від Горобіївки
до Озерян і від Озерян до Горобіївки вивчили
напам’ять його ноги. Непогода не бралась до
уваги. Єдине поняття – “треба” – керувало
хлопчиною і залишилось життєвим кредо
назавжди. Крізь призму часу гіркі моменти
зсілися на дні пам’яті, а світлі і приємні від
безмежного спілкування сам на сам з лугами,
перелісками і глибокими далями живуть у
серці завжди.
Школу закінчив вже в Озерянах. Про
вибір шляху дискусій і бути не могло. Як бать&
ко Семен Федотович, як мама Віра Іванівна –
лише в педагогіку. І першою сходинкою до
професії стало для підлітка Олега Падалки
Прилуцьке педучилище. На вибір вплинуло
те, що добра слава линула про училище в
окрузі, а вирішальною стала можливість жити
в Прилуках у своєї тітки.
Училище вразило юнака. Рівень викла&
дання, порядок, інтелектуально високі, багаті
духовно викладачі. Котелевець Василь Ілліч,
Лоскутов Василь Миколайович, Ткаченко
Василь Микитович. Багатьох з них він вважає
взірцевими й сьогодні, хоча довелося близь&
ко співпрацювати з зірками педагогіки, і не
лише України. А директор училища Яковенко
Василь Іванович полонив юнака мистецтвом

Ч Е С Т І

об’єднувати спільною справою, запалювати
інтерес новизною. Олег в училищі активіст,
відмінник, організатор. Але характер!.. Дідів&
ські гени нуртують. Математик, інтелігент
делікатний толерант по Івану Побідашу і
борець за справедливість, революціонер,
нестримний у відстоюванні правди по Федо&
ту Падалці в одній особі призводять до склад&
ностей і перипетій.
Замість того щоб спокійно отримати
диплом з відзнакою і їхати продовжувати нав&
чання до інституту, Олег Падалка неприми&
ренно відстоює право друга, юнака з неза&
можної родини, у протистоянні з прокурорсь&
ким синком із самого Чернігова. Інцидент. І
відзнаку скасовано. Направлення в школу на
Сумщину. Чи жалкує? Нітрохи. Адже довів
справжню вартість справжньої дружби. А
крім того, отримав неповторну школу педаго&
гічного становлення.
Васильківська школа в Лебединському
районі за сьогоднішніми мірками виявилася
б опорною. А що – сильною, з традиціями.
Молодого вчителя праці педколектив зустрів
увагою, щиро. А побачивши, який він беруч&
кий і відповідальний, довантажили фізикою,
гуртками. Олег Семенович надихався дові&
рою. Переповнювало його душу бажання
привнести в шкільний уклад своє, нове,
свіже. Разом з учнями конструює стенди,
влаштовує цікаві виставки школярських
поробок. З Лебединського райво у Василь&
ківську школу на уроки молодого вчителя
привозять членів усього методоб’єднання
вчителів праці. Олег Семенович вперше ста&
вить власне педагогічне авторське завдання&
проблему: “А чому б школа не давала своєму
випускникові не лише атестат про знання,
але й перший фах?”.
Авторитет молодого вчителя росте.
Колеги&педагоги сприймають його як рівно&
го, а в багатьох питаннях дослухаються. Адже
свіжий погляд, передова думка. Йому ком&
фортно у Васильківській школі. Імпонує
серцю живописна Сумщина. Хто зна, можли&
во з часом він перетворив би цю географічну
назву на педагогічну Мекку. Можливо, їхали б
до Олега Семеновича звідусіль переймати
досвід. І пустив би він тут коріння, і був би
щасливим. Та призов до армії розвертає
життєву ситуацію на сто вісімдесят градусів.
Юнак йде на службу, а демобілізувавшись,
вирішує продовжити навчання. Зупинятися
на досягнутому йому не дозволяє унікаль&
ний авторитет мами – вчителя&методиста,
вчителя&наставника, улюбленого вчителя
сотень школярів, і найголовніше – вчителя,
що дає глибокі знання.
Радиться з татом, радиться з мамою,
звіряє плани з чистими споминами про діду&
ся Івана Пилиповича, вчителя математики.
Перемагає те, що глибоко в серці. Йде на
фізмат. У Київському педагогічному інститу&
ті його студентське життя відрізнялось від
життя однокурсників, що прийшли після
школи. Диплом педагога і володіння спе&
ціальними знаннями, досвід викладацької
роботи, армійський вишкіл та ще й певна
різниця у віці одразу долучили юнака до сту&
дентського самоврядування, до профспіл&
кового активу. А коли поширився рух сту&
дентських комендантів, кандидатуру Падал&
ки визначили і працівники деканату, і захо&
плені дівчатка&однокурсниці, і юнаки зі сту&
дентських збірних з футболу, тенісу, шахів,
до яких Олег входив як надійний боєць.
Комендантівські будні, коли немає над
загалом вікового підвищення, коли твоє
слово має важити багато, але не переважи&
ти параметрів товариських взаємин, не вия&
витись зверхнім або наказовим. Випробу&
вання волі. Випробування такту. Він не зір&
вався у прірву банальщини з вискоко натяг&
нутого шпагата довіри. Пройшов ним струн&
ко і чітко, вникаючи в обставини, розбираю&
чись в ситуаціях, заглиблюючись у чиїсь
проблеми, але його гуртожиток був затиш&
ним, чистим, без правопорушень, з цікавим
дозвіллям і приємним відпочинком. І все
паралельно, з серйозним навчанням на
дуже серйозному факультеті. Старшокурс&
ником Олега навіть запросили попрацювати
помічником проректора з адміністративно&
господарської роботи. Де лишень не дово&
дилось бувати, з ким знайомитись і спілку&
ватись. Навіть заступник міністра народної
освіти УРСР Віктор Пантелійович Шепотько

звернув увагу на розсудливого студента з
економічним мисленням.
А тим часом студент пережив шален&
ство пристрасного захоплення дивовижною
дівчинкою з педфаку. Запала в душу інтелі&
гентністю, зовнішнім аристократизмом,
смаком і зачіскою, як у його мами. Танюша
відповіла взаємністю. Склалася молода сту&
дентська сім’я.
Прекрасному випускникові, юному
голові сімейства дають прекрасне напра&
влення в Броварський район, дуже близько
від Києва, ставка фізика в Заворичській
середній школі. І можливо, тут розквітнув би
його педагогічний талант. Своїм професій&
ним авторитетом мама – Віра Іванівна
Падалка – підтримала сина&колегу, дала
кілька цікавих настанов. Обіцяла відвідати і
проаналізувати синові уроки. Вони розуміли
одне одного з півслова. А іноді варто було і
самого лише погляду, щоб отримати відпо&
відь на тривогу чи проблему. І можливо, зго&
дом перетворив би перспективний вчитель
на педагогічну Мекку Заворичську школу. Та
його величність випадок вирішив всі питан&
ня.
Педінституту було відведено територію
та відкрито фінансування на спорудження
спортивного комплексу. Проректор з адміні&
стративно&господарської роботи, людина в
літах, помічником у якого донедавна пра&
цював Олег Падалка, вів справу, скажімо, –
розмірено. А майбутні вчителі не мали
обладнаних приміщень для занять фізкуль&
турою і спортом. За планом будова мала
стати до ладу через п’ять років.
Досвідчений застміністра Шепотько
шукав можливостей пришвидшити строки.
Він добре розумів, що тут варто поклада&
тись на людський фактор, тому і звернувся
до ректора Миколи Івановича Шкіля: “А при&
дивіться&но до оцього хлопця, що помічни&
ком проректора працює. От його б зараз
призначити на цю посаду. Я бачу, що в нього
вийде. Він підніме будову, бо має хист. Це
може розв’язати проблему. Призначте його
на посаду проректора.
– Та ні, Вікторе Пантелійовичу, він для
такої посади ще сирий, – засумнівався рек&
тор.
– І все таки, – не здавався Шепотько, –
Що ви втрачаєте? А я відчуваю, що йому це
підсилу.
Микола Іванович не приймав спонтан&
них рішень. Але, обдумавши поради, при&
став до пропозиції. В Київському педінсти&
туті з’явився зовсім молодий проректор. І
результат не змусив себе чекати. Замість
п’яти років, всього через один, спортком&
плекс вже вводили в дію. Це був перший
солідний атестат Олега про майстерність
організатора, думаючого і шукаючого керів&
ника з нестандартним мисленням, з еконо&
мічним мисленням і психологічним, індиві&
дуальним підходом до зайнятих певною
справою людей.
Пізніше з Миколою Івановичем Шкілем
вводив у дію Олег Семенович Падалка бага&
то важливих об’єктів. Нині в Драгоманов&
ському університеті керівник нової генера&
ції, європейських масштабів бачення Віктор
Петрович Андрущенко. Він одразу оцінив
Олега Падалку як сучасного лідера. Покла&
дається на нього у прогностичних пробле&
мах і перспективних проектах.
З посади проректора призначив на
новий об’єм і вищий ступінь – першого про&
ректора університету. Університету, який
постійно росте, і не лише в гору і вшир, сті&
нами та обладнанням. Він росте духовно та
інтелектуально. А спрямовують це зростан&
ня нащадки істинних педагогічних династій.
Олег Падалка – один з них. Людина вчинку,
керований відвагою і водночас делікатністю,
що живе по совісті без очікування на славу. Її
сповна спізнав у попередніх поколіннях.
А синам Ігорю та Роману передав вну&
трішню потребу честі. І хоча в професійному
вимірі вони сьогодні не займаються педаго&
гікою, впевнений – кожен з них робить свою
справу з честю. А серед їхніх дітей хтось
неодмінно ще обере педагогічну стежку.

Ольга КОНОВАЛЕНКО,
головний редактор
тижневика “Освіта”

5

Інтерв’ю

МИКОЛА КОТ:
“НЕ ПРІЗВИЩЕ ЛЮДИНУ ПРИКРАШАЄ,
А ЛЮДИНА – ПРІЗВИЩЕ”

Знайти
в
університеті
людину, яка б не знала Миколу
Кота, складно. Він вміє сказа
ти добре слово другу, колезі,
студенту. Кожна зустріч з ним
– це свято і яскравий штрих до
буднів, сповнених роботою.
У квітні Микола Кот святкує
70річчя. Газета “Педагогічні
кадри” не може оминути юві
лей одного з найзавзятіших і
вірних дописувачів універси
тетської багатотиражки. Вже
більше ніж сорок років Микола
Захарович пише цікаві і творчі
статті в наш часопис.
– Миколо Захаровичу, розка
жіть, будь ласка, як Ви потрапили
в Драгомановський університет?
– Після закінчення Жукинської
середньої школи вступив до Київ&
ського культосвітнього училища. За
направленням комсомолу мав нав&
чатися на хоровому відділенні. Та
коли склав всі екзамени на “відмін&
но” і лише один на “добре”, склалась
дивна ситуація: мене не хотіли
зараховувати. Тому через певний час
вступив на відділ духових інструмен&
тів. Отримавши диплом, рік працю&
вав у Києво&Святошинському район&
ному відділі культури Київської обла&
сті. У цей час для галузі культури
виділяли вкрай мало грошей, мені і
довелось піти працювати на завод.
Вступив на вечірнє відділення Київ&
ського державного інституту культу&
ри і мистецтв імені О. Є. Корнійчука
на бібліотечний відділ. Розуміючи,
що потрібна фундаментальна освіта,
через рік вступив ще до одного вишу
– Київського державного педагогіч&
ного інституту імені М. Горького (нині
НПУ імені М. П. Драгоманова) на ста&
ціонар дефектологічного факультету.
Почав отримувати стипендію у роз&
мірі 40 крб. Але у 27 років мене
викликали на службу в армії. Повер&
нувшись через два роки, поновився в
інституті.
– І відтоді повністю “порідни
лись” з університетом?
– Так. Повернувшись з армії,
повністю занурився в навчання на
дефектологічному факультеті. Брав
активну участь у художній самодіяль&
ності, став дописувачем університет&
ської газети “Педагогічні кадри”. У
мене було захоплення фотографува&
ти, тому багато світлин розміщували&
ся у цьому часописі. З часом мені
запропонували очолити кінофотола&
бораторію. Пропрацювавши чотири
роки, став завідувачем лабораторії
технічних засобів, брав активну
участь у будівництві гуртожитків,
спортивного корпусу та ін. Згодом
пройшов за конкурсом на кафедру
олігофренопедагогіки дефектологіч&

6

ного факультету на посаду асистен&
та. З часом успішно захистив канди&
датську дисертацію з проблеми під&
готовки вчителя професійно&трудо&
вого навчання для допоміжних шкіл
під керівництвом академіка Віктора
Синьова. Нещодавно випустив нав&
чальний посібник “Теорія і методика
виховної роботи”. До речі, вечірній
факультет теж пізніше закінчив.
– У вас дуже цікаве прізвище.
Розкажіть, будь ласка, про його
походження, чи вплинуло воно на
ваш характер?
– Щодо походження, то тут
складно однозначно відповісти. У
нас майже все село мало це прізви&
ще. Чесно кажучи, я в молодості його
навіть соромився. Та хтось мені ска&
зав “Не прізвище людину прикра&
шає, а людина – прізвище”. Тоді в
мене повністю змінилося ставлення
до прізвища, себе та й світу загалом.
У 60&х рр. досліджував і з’ясував, що
людей з прізвищем Кот в Україні
небагато. Хоча пізніше по життю
зустрічав і відомих особистостей з
таким прізвищем.

– Миколо Захаровичу, розка
жіть, як ви познайомились з дру
жиною?
– Повернувшись з армії, я осе&
лився у гуртожитку на вул. Гоголів&
ській. Кімнати були переповненими,
та жили дружно. Якось була моя
черга прибирати, і,
зібравши білизну, я спу&
стився у підвал до пра&
цівниці гуртожитку. Але
там були лише три дів&
чинки. Я їм залишив
білизну і попросив
зайти в кімнату і повідо&
мити, коли повернеться
працівниця. У кімнаті,
якось забувши про речі,
сів обідати, аж тут вбі&
гає дівчина і нагадує
мені.
Зрозумів, що
вона мені подобається. Одного разу
зустрів її в коридорі і запросив у кіно,
а вона нічого не відповіла. Наступно&
го разу знов запрошую, а вона ска&
зала, що запитає дозволу в матері.
Через кілька днів знов її зустрічаю і
запитую “Що мама відповіла?”.
“Мама дозволила”, – відповідає. Тоді
я її вже остаточно запросив в кіно, і
ми з Наталею до сих пір разом. Дру&
жина захистила кандидатську і пра&
цює нині доцентом в Інституті
розвитку дитини НПУ імені М. П. Дра&
гоманова. У 1974 р. в нас народилась
донька, а через п’ять років народив&
ся син. Донька навчалась на природ&
ничо&географічному
факультеті
нашого університету і зараз працює
в туристичному бізнесі, син – майор
СБУ. Крім того, зростає онук – Наза&
рій Кот. Йому три роки.

– Яке місто для Вас близьке за
духом?
– Для мене кілька міст є близьки&
ми. Звичайно, це Київ, який сподо&
бався ще під час шкільних екскурсій,
коли ми приїжджали в столицю. А
також Одеса і Львів. Пам’ятаю, як я
мріяв відвідати Одесу, тому напро&
сився поїхати і зробити фоторепор&
таж студентської практики. Таким
чином у 1972 р. вперше побував в
Одесі. Назву також Чернігів і Харків.
Дуже гарні і вражаючі міста.
– Яка пісня для вас найбільше
значить?
– Безперечно, це пісня “Рідна
мати моя”. Зі шкільної лави вона для
мене багато що означала.
– Чим Ви сьогодні займає
тесь, окрім викладання?
– У профкомі викладачів відпові&
даю
за
культурно&мистецький
напрям. Проводимо екскурсії Украї&
ною. Зараз, на жаль, через фінансо&
ву кризу екскурсій стало менше, але
восени чи весною обов’язково виїж&
джаємо. Зі студентських часів брав
активну участь у раді ветеранів. Я був
їхнім постійним супутником. Вони
мене вважали “бойовим другом”, і я
до сих пір беру участь у їх раді.
Важливу роль для мене відіграє газе&
та “Педагогічні кадри”, до якої регу&
лярно пишу статті.
– Вас знають як енергійну
людину. Поділіться, будь ласка,
рецептом завзятості.
– Я виріс на Десні. І вся та енер&
гія природи і річки жевріє у мені все
життя. Коли дуже втомлююся на
роботі, то їду на малу батьківщину.
Там буквально за кілька годин стає
краще, відновлюються сили. Чисте
повітря, мальовнича природа і співи.
Пісенна творчість місцевих мешкан&
ців з дитинства мене вражала, зро&
став під мелодію українських пісень,
які залишилися в наших серцях
назавжди. Це була неймовірна
краса, яка дала мені заряд на все
життя. Також на мене суттєво впли&
нула одухотворена атмосфера Киє&
во&Печерської Лаври, де я провів
чотири роки свого життя, навчаю&
чись у культосвітньому училищі.

Науково)практична
конференція

“Молодь в умовах нової
соціальної перспективи”
Саме під такою назвою відбулася XIV Міжнародна
науково&практична конференція 20&21 березня у
м. Києві. Це авторський проект молодіжного об’єд&
нання “Євроклуб”, незмінним очільником якого висту&
пає доктор соціологічних наук О. М. ДіковаФавор
ська. Організаторами конференції виступили “Євро&
клуб” та Інститут соціології, психології та управління
НПУ імені М. П. Драгоманова На адресу оргкомітету
надійшло понад 200 робіт, з яких рекомендовано до
друку та видано в збірці наукових праць 127. Соціоло&
ги з України, Білорусі, Росії, Німеччини, Індії, Півден&
ної Африки представили своє бачення проблем, що
були запропоновані для обговорення.
На пленарному засіданні виступили як провідні
вчені&соціологи: В. Б. Євтух, О. М. Балакірєва,
Н. В. Коваліско, Г. П. Мозгова, Вальтер Шпехт,
О. М. ДіковаФаворська, так і молоді науковці:
О. О. Стрельник, І. С. Нечитайло, О. В. Хижняк,
Пінар Керібар.

З привітальним словом виступила радник Пред&
ставництва Європейського Союзу з питань преси та
інформації Вікторія Давидова, яка розкрила підхід
європейських інституцій до забезпечення рівних
можливостей громадян.
Відкрив роботу конференції Б. І. Андрусишин –
доктор історичних наук, професор, заслужений діяч
науки і техніки України, проректор з навчально&мето&
дичної роботи НПУ імені М. П. Драгоманова. Він при&
вітав учасників конференції та наголосив на тому, що
молодь потребує уваги соціологів, психологів та
соціальних працівників, адже саме вона має забезпе&
чити підтримку управлінських рішень та стати підгрун&
тям в розробці ефективної молодіжної політики.
Робота конференції відбувалась у творчій та
демократичній атмосфері, що сприяло конструктив&
ному пошуку відповідей на актуальні проблеми суча&
сної молоді.

Д. М. ДіковаФаворська,
кандидат соціологічних наук

Добра справа

“ДИТИНСТВО:
КРОК У МАЙБУТНЄ”

– Які ваші плани на найближ
чий час?
– У посібнику, який я нещодавно
випустив, описана теорія виховання,
ще маю бажання написати практичні
поради, методичні рекомендації до
курсу “Теорія і методика виховної
роботи”. Також обов’язковою для
мене є активна участь у громадсько&
му житті університету. Ще хочеться
побачити світ, як люди живуть в інших
країнах, а також мрію побачити
дорослим онука Назара.
– Ваші побажання читачам.
– Душею і серцем тягніться до
студентства.
– Дякуємо за інтерв’ю.

Спілкувався
Сергій РУСАКОВ
Фото Наталії ГРЕСЬКО

Упродовж березня&
квітня 2012 року студенти
Інституту розвитку дитини
НПУ імені М. П. Драгома&
нова взяли активну участь
у Всеукраїнській благо
дійній акції “Дитинство:
крок у майбутнє”. Як
відомо, сіяти зерно добра
– головне покликання
педагога. Результати про&
ведення акції засвідчили,
що студенти ІРД мають
велике добре серце – серце доброчинне!
Мета акції – привернути увагу молоді до реалій
життя дітей у складних умовах сьогодення, активізу&
вати громадянську позицію українського студентства,
сприяти задоволенню духовних потреб дітей, які поз&
бавлені батьківського піклування, дітей&інвалідів та
дітей з неблагополучних, багатодітних та малозабез&
печених сімей, запалити серця громадян України вог&
ником Любові, навчитися бути небайдужими до про&
блем обездолених дітей, подарувати увагу та тепло
дітям, слугувати гідним для наслідування прикладом
іншим людям, які прагнуть творити добро.

КВІТЕНЬ 2012

С О Ц і А Л Ь Н і

М Е Р Е Ж і

ГАЗЕТА “Педагогічні кадри” продовжує тему соціальних мереж та їх взає
Сьогодні публікуємо серію інтерв’ю Сергія Русакова з викладачами нашо
модію з педагогікою і вихованням. Протягом минулого року ми підіймали її в го університету. Ми прагнули дізнатись, як вони використовують соціальні
матеріалах “В контакте без контакту” Єгора Кучеренка (№ 10, грудень 2011  мережі, чи листуються зі студентами і як вони ставляться до них взагалі.
р.), “Студенти, викладачі та соціальні мережі” Олександра Козинця (№ 4, кві
Якщо у вас є роздуми на тему соціальних мереж і ви хочете ними поділи
тень 2011 р.), “Троянський кінь соціальної мережі” Сергія Русакова (№ 1, тися – запрошуємо вас на сторінки нашого видання.
січень 2011 р.).

“ГАРНА МОЖЛИВІСТЬ ПОЧУТИ СТУДЕНТА”
– Як давно ви зареєстровані в соціальній мережі?
– Одразу, як отримав розповсюдження в Україні “ВКонтак&
те”. Спочатку обережно ставився до соціальних мереж, оскіль&
ки вони оприлюднюють багато інформації. Але потім, спілкую&
чись з молоддю, зрозумів, що це гарна можливість почути сту&
дента, розповісти, якою справою займаєшся, що бачив, де
був, які роботи написав. Персональний сайт нібито потужні&
ший для того, щоб представити особистість в Інтернеті, але
соцмережа більш динамічна. Якщо мені потрібно когось знай&
ти чи поспілкуватись з кимось – головне, щоб ця людина була
в “онлайні”, і за лічені секунди вже встановлено зв’язок.
Володимир Бех,
– Тобто вас зацікавила мобільність, оперативність,
професор,
доступність…
перший проректор
– Так. Також я б додав, що це гарна іміджева річ. Якщо сту&
денти хочуть з тобою спілкуватися, вони тобі довіряють,
можуть на рівні звернутися до тебе, то це дуже зручно.
– Ви спілкуєтесь зі студентами “ВКонтакте”?
– Так. Якщо є можливість привітати з днем народження, коли висвічується нагадуван&
ня. Інколи студенти ставлять запитання майже про всі складові нашого драгомановсько&
го життя.

– Ви особисто ведете сторінку?
– Сторінку у соціальній мережі я веду самостійно. Якщо з сайтом мені допомагають,
бо потрібно праці перевести в pdf&формат і завантажити їх, то “ВКонтакте” – особисто. Це
як мобільний телефон, лише побудований на інших принципах.
– Але ж це скорочує певну дистанцію між студентом і викладачем з погляду
класичної педагогіки. Постає, наприклад, питання субординації.
– Знаєте, я така людина, у якої немає проблем у спілкуванні. По&перше, я не дозво&
ляю собі “фамільярничати” зі студентами. По&друге, якщо є якась “революційна” пропо&
зиція, то одразу викидаю в спам. І більше її немає.
– Як ви ще використовуєте соцмережі?
– Все ж ставлюсь до них обережно. З одного боку, вони роблять добру справу стосов&
но презентації у віртуальному просторі. Ти стаєш доступний будь&якому користувачу.
Якщо, наприклад, взяти Skype, то я спокійно спілкуюся з викладачами з інших країн. Дві
клавіші натиснув – і я, наприклад, уже розмовляю з нашим представником у Китаї. Також
мене часто саме у соцмережах знаходять друзі, з якими колись спілкувався у Москві, Софії,
інших містах. Але не варто цим захоплюватись. Вважаю, що якщо вже зареєстрований
“ВКонтакте”, то цього достатньо. Є внутрішнє відчуття неспокою. Через такі мережі можуть
проникнути в твої картки, мобільний телефон, і це насторожує. Наприклад, до сайту “Одно&
класники” ставлюсь обережно і на всі пропозиції не відповідаю. Друзі хай вибачають. Якщо
хочуть мене знайти, то краще електронною поштою та на особистому сайті.

“СПІЛКУВАННЯ НІКОЛИ НЕ БУВАЄ БАГАТО”
– Ірино Віталіївно, ви лише нещодавно зареєструвались в соціальній мережі.
Що спонукало вас до цього?
– Учасником соціальних мереж я є з березня 2011 р. Термін досить незначний. Зареєс&
трувалася у “Фейсбуці” та “ВКонтакте”. Все вийшло спонтанно і особисто мною не планува&
лося. На пошту надійшло якесь запрошення, я клікнула раз&другий, а далі – я зареєстрова&
на у ФБ. А у ВК змушена була це зробити, оскільки не могла без сторонньої допомоги вхо&
дити в групу театру “Вавилон”. Все дуже і дуже банально. Зареєструвавшись, зрозуміла, що
це має ряд своїх переваг. По&перше, це щось зовсім нове і незвідане. Просто цікаво. По&
друге, це нові можливості, які треба навчитися з розумом використовувати. По&третє, це
форма дуууже своєрідного, але
симпатичного спілкування. Про
недоліки поки що говорити не
хочеться. Вони є, але з ними
боротися дуже просто – не
заходити в соціальні мережі. Та
й годі.
– У вас в “друзях” є сту
денти. Чи спілкуєтесь з ними
в онлайні? І як ставитесь до
такого рівня спілкування?
– Я не хочу брати це слово
в лапки. Так, друзі є. Як “ВКон&
такте”, так і у “Фейсбуці”. До
речі, деякі з них зареєстрували&
ся в ФБ за моєю порадою і не
шкодують про це.
Спілкуюся в онлайні. Зро&
зуміло, що коло такого спілку&
вання, якщо йдеться про регу&

лярність, обмежене – 6&7 дописувачів. Але й з іншими
обмінюємося коментарями та посиланнями. Ставлюся до
цього абсолютно нормально. Онлайн&спілкування дозво&
ляє максимально швидко обмінюватися інформацією.
Окрім цього, таке спілкування стає до певної межі (а її зав&
жди, цю межу, навіть при особистому спілкуванні, визна&
чає старший!) неформальним і невимушеним. Залиша&
ється повага, але зникає офіційність. Мій співрозмовник у
онлайнівському режимі може мені сказати про себе чи
свої проблеми те, що
ніколи не сказав би віч&
на&віч. До мене зверта&
ються
за
порадою,
Ірина Савченко,
пишуть про свої успіхи чи
доцент,
директор
невдачі, просто діляться
Центру
культури
і
думками.
Спілкування
мистецтв
ніколи не буває багато,
особливо якщо йдеться
про нашу професію.
– У соцмережі розміщується й особиста інформа
ція. Чи не боїтесь її оприлюднювати перед великою
віртуальною аудиторією?
– Я не оприлюднюю інформацію, якої соромлюся або
яка б могла бути використана проти мене. Це якщо йдеть&
ся про фото. Все, що пишу у коментарях, можу повторити
будь&де і будь&коли. Адже пишу тільки те, за що не сором&
но і у що вірю. В цілому, я людина достатньо відкрита для
загалу. Вважаю, що це одна із професійних рис і професією
зумовлена.

“ВАЖКО ЛИШАТИСЯ ЛЮДИНОЮ У ФУТЛЯРІ”
– Ольго Олексіївно, як давно ви зареєстровані в
соціальній мережі? І що вас спонукало до цього?
– Я зареєструвалася кілька років тому, але лише остан&
ні два роки є активним користувачем. Стимулювала участь
у міжнародних конференціях та літніх школах, що збільшує
кількість контактів та породжує необхідність поширювати
інформацію стосовно різних заходів.
– У вас у “друзях” є студенти. Чи спілкуєтесь з
ними в онлайні і як ви ставитесь до такого спілкування?
– Спілкування зі студентами “ВКонтакте” – одна з
Ольга Кирилова,
головних причин “укорінення” викладачів у цю соціальну
мережу. Насамперед, через зручність та швидкість переда&
доцент
чі інформації: як навчальної, так і загальнокультурної (сто&
кафедри
совно заходів наукових, мистецьких). Навчальну інформа&
культурології
цію для групи можна “вивісити” в “статус”, у “нотатках” –
питання до семінару чи заліку, або ж оцінки з предмету, не чекаючи їх оголошення на
занятті, створити групу з окремого предмету. Консультувати онлайн стосовно курсо&
вих чи дипломних також зручно. На якісь додаткові події (лекції зарубіжних лекторів,
кінолекторії) найзручніше запросити через “Зустрічі” у соцмережі. Тому таке спілку&
вання, насамперед, оперативне й суттєво полегшує життя і мені, і студентам... у ряді
аспектів.
– Чи траплялися якісь прецеденти, що виходили з ряду традиційного спіл
кування “викладач – студент”? Якщо так, то як ви реагували?
– Дивлячись, наскільки вузько трактувати межі подібного спілкування... Я вважаю,
що сама специфіка моєї спеціальності полягає у тому, щоб неформальне зацікавлене
спілкування, обговорення болючих екзистенційних тем, обмін “позапрограмною”
інформацією наукового чи мистецького характеру стали цілком нормальними, а без

КВІТЕНЬ 2012

цього академічна комунікація є просто неповною: “завдання дав – завдання отримав”.
Тому й “неформально” спілкуюся, вітаю зі святами і приймаю вітання, іноді коментую
фото і відповідаю на коментарі. А “лізти в душу” одне одному ні я, ні студенти ніколи
не намагалися.
– Раніше в Європі викладачі жили в університетському містечку і молодь у
будьяку мить могла звернутись до викладача. Виходить, що соціальні мережі
дають нам цю можливість сьогодні. Але це дещо суперечить традиційній педа
гогіці...
– Я сама свого часу жила у подібній системі, бо Кембріджський університет до
сьогоднішнього дня за цією системою працює і індивідуальна робота викладача зі
студентом відбувається в режимі супервізій: викладач має години консультацій у себе
в коледжі (а не на кафедрі), і студент може прийти детально поговорити не лише про
свою роботу, але й про свої проекти чи проблеми, більш або менш академічні...
Оскільки ми живемо в мегаполісі і такої можливості у нас немає (і сам статус індивіду&
альної роботи, будемо щирими, не визначений чітко) – то “ВКонтакте” надає саме
таку можливість...
– У соціальній мережі крім студентів ви ж ще спілкуєтесь зі своїми друзя
ми, знайомими. Чи не заважає тоді “дружба” зі студентами особистому спілку
ванню? Наприклад, не всі фотографії можна розмістити.
– Завдяки мережі ми живемо у культурі суспільної відкритості, тому нині важко
лишатися чеховським вчителем – “людиною у футлярі”. Все одно про людину знати&
муть більше, ніж те, що вкладається у рамки якогось там уявного “образу педагога”.
Мені по&людськи приємно бачити осмислені коментарії до фото, хай навіть і дуже
неформальних, а от нова схема мікроблогу все ж спонукає до стриманості і змушує
не всі стихійні настрої виливати “ВКонтакте”, особливо негативні, пов’язані з роз&
дратуванням. Хай краще мікроблог буде джерелом корисної інформації для студен&
тів і тільки!

7

Слово головного
редактора

Краще і
частіше
9 квітня на ректораті
заслуховувалось питання сто&
совно видавнично&редакцій&
ної діяльності в університеті і
газети “Педагогічні кадри”
зокрема.
Ректорат високо оцінив
роботу
університетського
часопису. Говорилось про те,
що газета стала більш аде&
кватно відповідати сьогодніш&
нім запитам колективу. Інфор&
мація, що висвітлюється в
газеті, стала більш доступною
і різноманітнішою. Редакція
газети у свою чергу висло&
влює подяку всім, хто підтри&
мує нас. Ми цінуємо кожну
думку і пропозицію, яка до нас
надходить. Творення газети є
процесом постійним і безпе&
рервним – відвідування захо&
дів, збір інформації, написан&
ня і редагування статей, про&
фесійна верстка, якісний друк.
Приємно знати, що уні&
верситет має потребу в газеті і
зацікавлений в її розвитку.
Ректор університету академік
Віктор Андрущенко висловив
ініціативу, щоб університетсь&
ка багатотиражка стала вихо&
дити двічі на місяць. Це потре&
бує з нашого боку створення
іншої організації процесу
створення газети, над чим ми
починаємо працювати. Крім
того, це змінить смислові
акценти в газеті, адже ми змо&
жемо подавати інформацію
більш своєчасно і більше орі&
єнтуватись на анонси конфе&
ренцій, культурно&мистецьких
заходів тощо. Сподіваємось,
що вже в новий навчальний рік
ми увійдемо з новим принци&
пом роботи.
Також уже у травні стане
відомо, хто став цьогорічним
переможцем конкурсу “Доти&
ком пера”. Призовий фонд
конкурсу є одним з найбіль&
ших в університетських захо&
дах, тому до нього звернена
велика увага і покладаються
великі сподівання як від ректо&
рату, так і від редакції газети.
Вже скоро члени журі визна&
чаться з найкращими, на їхню
думку, матеріалами в газеті за
цей навчальний рік. У склад
журі, нагадую, увійшли Григо&
рій Волинка, Володимир
Погребенник, Ірина Савченко,
Людмила Кух, Микола Дави&
дюк, Сергій Русаков. Саме від
них залежить, хто ж отримає
матеріальну винагороду. Крім
того, переможці конкурсу
отримають грамоти на урочи&
стому засіданні Вченої ради
університету наприкінці року.
Творімо газету разом!

З повагою,
Сергій РУСАКОВ

Газета Національного педагогічного
університету імені М. П. Драгоманова
“Педагогічні кадри”. Свідоцтво про
реєстрацію КІ №30 від 27.01.94 р.

8

Гордість університету

ФОТО)ФART

СВІТ
ЗДІЙСНЕНИХ
МРІЙ

Нещодавно в університеті
пройшов
фестивальконкурс
аматорського мистецтва “Фart”,
у рамках якого відбувся конкурс
фоторобіт, найцікавіші з яких
публікуємо в газеті. Більше світ
лин можна переглянути за адре
сою: http://vk.com/club35409008

Олена Обух “Краплі ніжності”

Нещодавно
в одній з теле&
передач відо&
мий українсь&
кий психолог&
тренер сказав
наступне: “Ми
живемо в світі
здійснених
мрій”. Цю думку
він аргументу&
вав тим, що всі
сучасні здобут&
ки є втіленням
мрій і фантазій
наших поперед&
ників. Стів Джобс, наприклад, мріяв про те,
щоб його комп’ютерна фірма була популяр&
ною, тому, докладаючи усі зусилля, досяг
цього.

Маргарита Боришовець
“Magic Winter”
Вікторія Тищук
“Мій спокій”

Марина Сороколіт
“Віддзеркалення”

Навесні цього року здійснилася мрія
Надії Каламеєць. У січневому номері газети
“ПК” були розміщені її авторські роботи і
текст, де Надія розповідає про бажання ілю&
струвати книжки. Вже навесні вийшла книжка
поезій “Шоколадні вірші про кохання”, де
особливу роль відіграють саме роботи нашої
талановитої випускниці. Вітаємо Надію із вті&
ленням мрії! Віримо, що це лише перший
крок у її становленні як художниці. Обіцяємо
стежити і повідомляти читачів газети про нові
звершення художниці.

Освітянський пантеон

П І Ш О В У В І Ч Н І С Т Ь Ф Р О Н ТО В И К
НЕЩОДАВНО,
у
березні 2012 р., на
91&му році життя пішов у
небуття
ВАСИЛЬ
ПАВЛОВИЧ РОКИТКО.
Перестало
битися
серце ветерана війни і
праці, доцента кафедри
політичної
економії
(економічної
теорії)
Київського державного
педагогічного інституту
імені О. М. Горького (нині НПУ імені М. П. Дра&
гоманова), де він працював та навчався в аспі&
рантурі з 1952 р. і до виходу на пенсію.
Народився Василь Павлович 2 лютого
1922 р. в с. Приборськ Іванківського району
Київської області. Після закінчення середньої
школи в 1939 р. навчався в Черкаському педа&
гогічному інституті на фізико&математичному
факультеті. У 1940 р. добровільно з другого
курсу вступив до Балканського училища зеніт&
ної артилерії, яке достроково закінчив у 1941 р.
з присвоєнням звання “лейтенант”.
З жовтня 1941 р. по 1945 р. брав участь у
Великій Вітчизняній війні. Перебуваючи на
Головний редактор Сергій Русаков.
Літературні редактори
Галина Голіцина, Людмила Кух.
Комп’ютерне складання
і верстання Тетяни Ветраченко.
Фото Василя Тимошенка.
Наша адреса: м. Київ-30, вул. Пирогова 9,
редакційний відділ, тел. (044) 239-30-85,
факс 234-75-87, e-mail: gazeta@npu.edu.ua

фронті у діючій армії, обіймав посади команди&
ра взводу, командира мінометної та гаубичної
батарей, заступника командира полку з арти&
лерії, командира окремого зенітно&артиле&
рійського дивізіону. В. П. Рокитко воював на
Південному, Калінінському, Західному, Другому
Білоруському, Першому та Другому Прибал&
тійських фронтах. Війну закінчив у 1945 р. на
березі Балтійського моря після взяття
м. Кенігсберг у званні “майор”. Був двічі пора&
нений.
Після демобілізації в 1945 р. став студен&
том юридичного факультету Київського націо&
нального університету імені Т. Г. Шевченка. У
1951–1952 рр. працював у Вищій партійній
школі при ЦК КП України викладачем політичної
економії. Згодом навчався в аспірантурі Київ&
ського педагогічного інституту імені О. М. Горь&
кого.
Після закінчення аспірантури і до виходу
на пенсію працював у цьому ж інституті. У
1958 р. захистив дисертацію і одержав науко&
вий ступінь кандидата економічних наук, а у
1960 р. йому було присвоєно звання доцента.
Мав 35 наукових праць. Проводив велику
громадсько&політичну роботу. Був співавто&

ром у підготовці матеріалів для багатотомно&
го видання історії міст та сіл України, постій&
ним лектором Київського обкому партії, брав
участь у проведенні навчально&методичних
семінарів та конференцій учителів, господар&
ського активу.
Нагороджений орденами “Червоної зірки”,
“Великої Вітчизняної війни І ступеня”, “Богдана
Хмельницького” та багатьма медалями, в т.ч.
“За взяття Кенігсберга”. Мав відзнаку “Відмін&
ник народної освіти”.
Пішов у вічність фронтовик, захисник Віт&
чизни, ветеран праці, невтомний вихователь
студентської молоді, учасник підготовки вітчиз&
няних кадрів, соціально активна, чуйна і добра
людина.
Вічного спокою Вам, дорогий Василю Пав&
ловичу. Ви назавжди залишитесь у нашій
пам’яті.
Із співчуттям,
ректорат, рада ветеранів війни і праці,
профкоми викладачів і
співробітників та студентів,
колектив кафедри економічної теорії,
колеги, друзі
Видрукувано
у друкарні НПУ імені М. П. Драгоманова.
Наклад 1000 примірників.

Видавництво НПУ ім. М. П. Драгоманова
м. Київ–30, вул. Пирогова, 9
е-mail: Npu.press@i.ua
Свідоцтво про реєстрацію № 1101
від 29.10.2002 р.

Відповідальність за достовірність інформації
несуть автори.
Позиція редакції не завжди збігається
з авторською.
Рукописи не рецензуються і не повертаються.

КВІТЕНЬ 2012