Файл #217: "2011-8.pdf"

ЗАСНОВАНА У ЖОВТНІ 1929 РОКУ

№ 8 (1618) ЖОВТЕНЬ 2011 РОКУ

НАЦІОНАЛЬНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО
УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

ЛІНА КОСТЕНКО:
“ П О В И Н Н А Б У Т И Г У М А Н І ТА Р Н А АУ РА Н А Ц І Ї ”
20 вересня 2011 року Ліна Костенко стала почес
ним професором НПУ імені Драгоманова. О 1400
почалася урочиста Вчена рада, на якій поетеса
виступила перед студентами та викладачами.
“Педагогічні кадри” публікують інавгураційну
промову Ліни Костенко, тези з виступу професора
Володимира Погребенника та враження присутніх.
Знаю, що маю вам щось ска
зали. Колись я в КиєвоМоги
лянській академії зробила допо
відь про гуманітарну ауру нації.
Минуло одинадцять років, а
гуманітарної аури так і нема. Я
скажу вам сьогодні те, що мені
здається вкрай важливим. Є
проблеми та питання, про які
хочеться дискутувати. А є про
блеми, про які навіть і говорити
не хочеться. І про одну з них нам
треба разом подумати.
ЛІНА КОСТЕНКО –
Як ви знаєте, панує думка,
почесний професор університету
мовляв, зараз головне – еконо
міка: дешевий газ, добробут
Я ВДЯЧНА за велику честь бути народу, а потім розпочнеться роз
почесним професором Національ квіт культури. Неправда. Згадайте,
ного педагогічного університету коли створювалися великі твори. Не
імені М. П. Драгоманова. Я вчилась тоді, коли художник чи письменник
тут, тільки тоді він називався Педін перебував у найкращому становищі.
ститут. Тоді не йшлося про те, що я Згадайте, Сервантес писав свого
стану професором. Пам’ятаю, як з “Дон Кіхота”, живучи в трактирі з
вікон аудиторії було видно Володи ласки трактирника, який його під
мирський собор. Я слухала дзвони тримував і сам від того падав у бор
Володимирського собору, і це за гову яму. А в нас все чекають, що
радянських часів! Мені ще тоді Азаров зробить економіку, і все роз
викладач з марксизмуленінізму цвіте. Це не так. Повинна бути гума
поставив “трійку”. Це була моя нітарна аура нації. Вона не вирішує
єдина “трійка” в житті. А восени я всіх суспільних, соціальних про
просто тікала з лекцій. Тікала в Бота блем, але дає той ушляхетнюючий
нічний садок і збирала красиве осін образ нації, що не соромно з’явити
нє листячко.
ся у світі. Колись я говорила студен
Думаю, що між Педінститутом там, що ця гуманітарна аура є, але
імені Горького та НПУ ім. Драгома насправді її досі немає. Одним із
нова – велика різниця. Тут казали, найяскравіших спектрів цього ушля
що він вільний від ідеологічних хетнюючого образу є література.
облуд. Я думаю, що це справді так. І Моя постійна ідеяфікс: література –
я вважаю за честь бути професором та високовольтна лінія духу, яка про
цього університету. Думаю, що сьо ходить крізь віки. Донька Оксана у
годні сама я вчилася б у такому уні мене десь знайшла рядок, що то –
верситеті добре і не тікала із занять. високовольтна лінія Голгоф. Теж
Так я відчуваю.
правда. Тому що люди, котрі по

Драгомановці уважно слухають Поетесу

справжньому присвячують себе
культурі рідного народу, які знають,
що роблять, часом за це розплачу
ються життям.
Ще одне – рух опору. Загадай
те, що Камю сказав: “Світ ділиться
навпіл – на чуму та на її жертв”. Наш
людський обов’язок – не стати на бік
чуми. Давайте згадаємо, коли в
Україні був справжній рух опору. Він
був ще в часи Шевченка. І цю висо
ковольтну лінію духу підняли “шіст
десятники”. Ось про них я і розкажу.

явище лише українське. От зараз
ділять літературу на шістдесятників,
сімдесятників,
вісімдесятників,
дев’яностників, двотисячників... А
далі що?
Одним вистачає рікдва, щоби
спалахнути, а іншим – і життя зама
ло. Мікеланджело у свої 89 років ска
зав, що пізнав у мистецтві тільки ази.
Геній завжди пізнає тільки ази і саме
під кінець життя. Не вірте рубрикації
десятиліть. Не можна міряти літера
туру десятиліттями. Талановиті
люди з “вісімдесятників” можуть
бути корисними і в 2012 році. В кож
ному поколінні є різне. І в теперішніх
поколіннях так само.
Тому я би радила оперувати
іншими поняттями. Краще оперуйте
поняттями “плеяда” чи “когорта”.
Ми і стали шістдесятниками, тому
що були когортою. Між собою ми
були об’єднувані спільними цінно
стями та взаємоповагою. Я не знаю
другого такого покоління. Ну може

Вручення мантії
почесного професора університету Ліні Костенко
Цей рух опору ми хотіли пере
дати наступним поколінням. Голов
не, щоб було кому його передавати.
Але ж ви знаєте, що зараз відбу
вається в культурі. Панує комерціа
лізація, що не сприяє створенню
гуманітарної аури духу. Я читаю
сучасні дослідження і не розумію,
чому дослідники не бачать суті
явища “шістдесятників”. От я недав
но в “Смолоскипі” читала дослі
дження про те, чи “шістдесятники”
були бунтом поколінь, чи викликом
часу. Але це і не те, і не те. Ви не
жили в той час і не уявляєте, що це
було неможливим. Як писав Василь
Стус, була “малесенька шопта”. То
вже потім історія нас рубрикувала як
шістдесятників. Ми тоді були молоді
і не знали, що ми “шістдесятники”.
Не можна саморубрикуватися, не
можна самим давати собі звання.
Так було і з “Розстріляним Відро
дженням”, вже потім їх так назвали.
Саме такі люди несли високоволь
тну лінію духу. “Шістдесятники” – це

Фоторепортаж

ще Київська школа, ну може ще
вісімдесятники. А далі такого вже не
було. Треба, щоб у вашому середо
вищі з’явилася когорта...
Нормальному
письменнику
треба народитися талановитим. От
народилася талановита людина – і
пиши собі. В Україні все ускладню
ється: режими всілякі й мова, за яку
треба боротися. “Язык, – казав Горь
кий, – это первоэлемент литерату
ры”. А українцям потрібно боротися
за свій перший елемент. Я думаю,
що шістдесятники багато зробили
саме для цього. Вони боролися та
писали. А ще серед них були пере
кладачі – Лукаш, Кочур. Це знову
питання щодо когорти. Вони зроби
ли величезну справу для української
мови. В радянські часи боролися,
рятували мову. Певно ж, не для того,
щоб нині її спускали на російський
мат. Може, хтось думає, що це епа
тажно, цікаво. Але це нецікаво. Я вам
скажу, що все починається з солі
дарності, а не з епатажу і скандалів.

Офіційно

Справжні справи починаються із
солідарності та поваги один до
одного, чого тепер немає.
Коли шістдесятники несли свою
високовольтну лінію духу, хтось
помер, хтось не витримав. Це вда
рило по їхній особистій долі та твор
чості. Але не треба їх судити. Треба
думати. Треба бути глибшими та
поряднішими. Не треба засмічувати
суспільство ворожістю. Насамперед
слід думати, а то сьогодні такі швид
кі присуди. Давайте будемо глибши
ми і поряднішими. Даль казав: “Чая в
своем противнике порядочного
человека”. Коли сперечаєтесь з
кимсь, сподівайтесь, що він – чесна
людина. Якщо ж ні, тоді вже ставте
на місце й боріться. Бо не варто сус
пільство засмічувати ворожістю. Що
ж вийшло?
Шістдесятники працювали та
боролися, мали дуже важку долю.
Але коли прийшов час передати
високовольтну лінію духу, настав
інший час. Її ніхто не взяв. Настав час
інший. Але ж який інший? Подумай
те?! Уже постала омріяна держава.
Чому держава, за яку покладено
стільки людських життів, замість
справжнього ставлення до себе
отримала пофігізм?! Чому, сказати
б, був перекривлений Сосюра, який
написав вірш “Любіть Україну”?
Комусь він здався смішним, і пере
кривили: “Любіть Оклахому”. Долю
билися Оклахому. Ну, і що? Думаю,
вас, молодих, це не зачепило, тому
що істина прокладає шлях крізь
покоління й віки. От коли шістдесят
ники прийшли, то між ними і 20ми
роками був провал – соцреалізм. Ми
ж шукали ті 20ті роки і з ними поєд
налися. Зараз між нами й наступни
ками теж провал, тому що не люби
мо матерщину і комерціоналізм. Я
чогось сподіваюся, що саме ваша
генерація цю естафету прийме.
Вона вже зовсім інша. Помітила, що
їй не потрібні погані напрацювання.
Але зараз потрібне щось справжнє.
Талановиті люди це зроблять.
Не злюбили і Василя Симонен
ка, який писав, що “вибрати не
можна тільки Батьківщину”. Один
письменник написав, а може, десь
купити собі батьківщину. Для того,
щоб купити нову, стару доведеться
продати. Так нечесно.
Я не знаю, хто придумав, що у
1960ті роки була “відлига”. Тоді
була “кузькіна мать”. Але сонячна
енергія молодих талановитих людей
все те перепалювала.
Хочу нагадати вам, що один
кавказець сказав, що можна прожи
ти без вугілля, але не можна прожи
ти без гідності. Можу нагадати і біло
гвардійського генерала Корнілова,
який також сказав: “Я ничего не
боюсь, кроме позора России”. Коли
у нас з’являться люди, які нічого не
боятимуться, крім ганьби України,
тоді буде Україна. Я сподіваюся, що
це будете ви, молоді.

Постать

Обрали вічну
професію

Європейський
Форум
ректорів

“Наука і
викладання –
це спільне”
М. З а к о в и ч

стор. 2

стор. 4, 5

стор. 6

Фоторепортаж

О Б РА Л И В І Ч Н У П Р О Ф Е С І Ю
Вітали драгомановців з новим навчаль#
ним роком відомі митці та інтелігенція Укра#
їни. На свято завітали письменники Борис
Олійник і Іван Драч, заступник голови Київ#
ської міської державної адміністрації Леонід
Новохатько, голова Шевченківської район#
ної у місті Києві державної адміністрації Сер#
гій Зімін, директор Українського центру оці#
нювання якості освіти Ірина Зайцева.
Ректор НПУ імені М. П. Драгоманова Віктор
Андрущенко висловив упевненість у тому, що в
педагогічний виш прийшла гідна молодь: “До
нас прийшла молодь, яка достойно зарекомен
дувала себе на шкільній лаві, витримала тестові
й фахові випробування, співбесіди, підтвердила
готовність до здобуття університетської освіти.
Левова частка молоді, яка знаходить
ся у залі, свідомо та цілеспрямовано
обрала для себе вічну професію і має
намір стати Вчителем”. А для підго
товки вчителя, за словами Віктора
Петровича, університет має все
необхідне: “… світлі аудиторії,
“Голос країни” Тоня Матвієнко комп’ютерні класи, комфортні гурто
вітає першокурсників
житки, а головне – прекрасних викла
дачів, які, виконуючи настанови
видатних педагогів минулого – К. Ушинського, М. Пирогова, А. Макаренка,
В. Сухомлинського, – серце віддають дітям, молоді та студентству”.
Настанови і привітання першокурсники приймали й від Президента Націо
нальної академії педагогічних наук України, голови наглядової ради університету
Василя Кременя: “Школа може бути сучасною тоді, коли буде сучасним вчитель.

Привітання поважних гостей

Тож ваше навчання повинне бути творчим. Ви маєте
піти далі, ніж ваші вчителі… Лише ваше серце, ваша
людяність, любов до дитини допоможе зробити вам
це… Майбутнє і освіти, і країни буде залежати від
вас!”.
Студентськи квитки Драгомановського уні
верситету цього року отримали 2880 першокурс
ників. Старші драгомановці передали першокурс
никам символічні Ключ до Знань і Студентський
квиток. За доброю традицією університету, пер
ший курс дружно склав клятву студентадрагома
новця, пообіцявши “бути вірним високому покли
канню вчителя”.

Катерина Порохняк
Фото Вікторія Сапата

Запальні танці і співи від
заслуженого артиста України
Анатолія Гнатюка

Гопак від ансамблю імені Вірського

Проф. Г. І. Волинка передає ключ від Знань

Для драгомановців співає
народна артистка України
Ніна Матвієнко

Європейський досвід

ЩЕ ОДИН КРОК ДО СПІВПРАЦІ
ДЕЛЕГАЦІЯ Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова у
складі ректора Віктора Андрущенка, проректора з міжнародних зв’язків Володимира
Лавриненка, директора Інституту соціології, психології та управління Володимира
Євтуха та директора Інституту іноземної філології Володимира Гончарова разом з екс#
президентом Леонідом Кравчуком взяла участь у святкуванні 20#річчя незалежності
України у Франкфурті#на#Майні.

Тепла зустріч та гостинні прийоми стали запорукою укріплення дружніх стосунків
між двома державами, налагодження тісніших культурних і наукових зв’язків. Леонід
Макарович та Віктор Петрович виступили на урочистому вечорі з вітальними промовами та
вдячністю за проведення таких заходів німецькою стороною.
Ректор НПУ звернув особливу увагу на плідну співпрацю вищих навчальних закладів Укра
їни та Німеччини, що вже давно презентувала високі результати. За вагомий особистий вне
сок у розвиток міжнародного співробітництва у цій сфері та у зв’язку з 20річчям незалежно
сті України він нагородив орденами вишу Президента Німецькоукраїнського товариства еко
номіки і науки Ганса#Юргена Досса та професора Моріца Гунцінгера.
Програмою офіційного візиту були передбачені зустрічі української делегації з президен
том Гьоте університету, професором Вернером Мюллером#Естерль, що зокрема включали
обговорення можливих напрямків співробітництва. Німецька сторона зацікавилась науковими

2

розробками вчених НПУ імені М. П. Драгоманова у галузі підготовки педагогів, які займають
ся реабілітацією, адже драгомановці славляться потужними науковими школами Віктора
Синьова та Володимира Бондаря. Вагомою, на думку обох сторін, стане співпраця універ
ситетів у сфері математики, і великий досвід Гьоте університету з цієї дисципліни буде
поштовхом до інновацій у галузі на Україні.
У рамках співпраці передбачається обмін викладачами та студентами, підготовка спіль
них студентських наукових робіт, що особливо важливо для нашого університету. Німецькі
колеги погоджуються навіть фінансувати переклад та видавництво кращих наукових дослі
джень наших спудеїв. А також це хороша перспектива майбутнього стажування українських
вчених у наукових структурах Німеччини.
З цікавістю німецьки
ми
науковцями
була
сприйнята пропозиція Вік
тора Петровича, що сто
сувалася підготовки ново
го вчителя ХХІ століття для
об’єднаної Європи. Вони
погодились відвідати Укра
їну та взяти участь у Форумі
ректорів.
Цікавлячись структу
рою та методикою упра
вління освітніми закладами
Німеччини,
українська
делегація зустрілась з
керівником департаменту
Міністерства освіти землі
Гессен Даніелем Кофером.
Зокрема, хорошим здобут
ком стане запозичення
німецького досвіду систем і шляхів фінансування навчальних закладів, підтримки наукових
галузей. Німецькі колеги готові сприяти драгомановцям у налагодженні зв’язків з дослідниць
ким педагогічним інститутом у Франкфурті, науковими центрами і лабораторіями.
За словами професора Володимира Євтуха, такий офіційний візит української сторони –
перший, але дуже вагомий крок до співпраці. Наступним етапом стане укладання листівпро
позицій, чимало зустрічей і обговорень, а головне – підписання договору. Освітній досвід
європейських країн – це довговіковий здобуток, і особливо приємно, що ми знайшли підтрим
ку та розуміння у німецьких колег, адекватне сприйняття нашого прагнення співпраці, особли
во на рівні президента і ректора університету.

Людмила КУХ

ЖОВТЕНЬ 2011

Урочисте засідання Вченої ради університету

Природа несподіваних тріумфів
І в епіцентрі логіки і стресу
де все змішалось – рідне і чуже,
цінує розум вигуки прогресу,
душа скарби прадавні стереже.
Ліна Костенко
20 ВЕРЕСНЯ 2011 року Національний педаго
гічний університет імені М. П. Драгоманова приймав
у своїх стінах тріумфуючу поетесу – Ліну Василівну
Костенко.
У своєму вступному слові ректор університету,
академік Віктор Андрущенко, привітав драгоманов
ців із тим, що до його родини приєднався такий зна
ний і талановитий майстер слова, як Ліна Костенко.
Віктор Петрович розповів про те, яким сьогодні є
університет, про важливість підготовки вчителя, а
також зазначив цінність поезії у формуванні особи
стості.

Кілька годин черга за
автографом Поетеси
Наступною була доповідь
професора Володимира Погре
бенника, який не тільки виголо
сив заслужені авторкою пеани та
проаналізував її твори з точки
зору літературознавця, але і спро
бував встановити місце авторки у
Ліна Костенко кожному приділила час
сучасній українській культурі.
Доповідь була академічно виваже
і поспілкувалася
ною і ґрунтовною.
Присудження звання почесного професора в НПУ імені М. П. Драгоманова має особливу
церемонію. Після доповіді про внесок Ліни Василівни в українську та європейську літературу
було оголошено біографічну довідку про лауреата, а перший проректор університету, профе
сор Володимир Бех, оголосив про одноголосне рішення Вченої ради університету – обрати
Ліну Василівну Костенко почесним професором. В цей момент зала вибухнула оваціями.
Жодного разу за останні роки так гаряче не вітали гості, студенти і викладачі новообраного
почесного професора. Згода Ліни Костенко прийняти академічну мантію була не тільки честю
для неї, але і причиною щирої радості драгомановців.
Під час виголошення інавгураційної промови Ліна Костенко говорила просто і щиро.
Вона згадувала, як вчилась у Київському педагогічному інституті імені О. М. Горького. Пізні
ше, в кулуарах, поетеса з жалем згадувала про не найкраще становище тодішньої філологічної
науки, яка перебувала під сильним впливом вчення академіка М. Я. Марра (тоді ще підтриму
ваного Й. В. Сталіним).
Поетеса чесно зізналась, що в роки навчання ніщо не свідчило про те, що бути їй колись

тут професором. Втім, Ліна Василівна додала, – “я бачу, що зараз університет імені Драго
манова звільнений від ідеологічних облуд, і думаю, що тут би я навчалась”. Оцінюючи суча
сні тенденції розвитку України, професорка зазначила, що не можна чекати, поки настане
лад в економіці, а потім займатись культурою. Розвивати культуру і мову слід завжди,
зараз і негайно. Більше того, Ліна Костенко навела приклад М. Сервантеса, який працював
у злиднях, і зазначила, що генії творять не тоді, коли все добре, а часто навпаки. Тут прига
дується уривок вірша “Посвята” із поеми Івана Франка “Лісова ідилія”, скерованого проти
поглядів М. К. Вороного:
…Ах, друже мій, поет сучасний –
Він тим сучасний, що нещасний.
Поет – значить, вродився хорим,
Болить чужим і власним горем…
Лейтмотивом доповіді став
заклик до створення і підтримки
“гуманітарної аури нації”, якої,
на думку поетеси, досі нема.
Одним із прикладів вдалої робо
ти над постанням цієї аури були
шістдесятники. Вони були
справжньою “високовольтною
лінією духовності”, невтомно
працювали і рішуче опирались
несправедливості і деградації
національної культури, зазначи
Президія урочистого засідання
ла пані Костенко.
На завершення своєї лаконіч
Вченої ради університету
ної, але змістовної доповіді Ліна
Василівна сказала, що їй прикро через те, що ніхто так і не зміг підхопити справу шістдесятни
ків, але вона сподівається на сьогоднішнє покоління, – “Коли з’являться такі люди, які нічого
не боятимуться, крім ганьби України, тоді все у нас буде добре”. Виступ завершився тим, що
весь зал аплодував стоячи.
Після душевного виступу директорки видавництва “Либідь” Олени Бойко, яка назвала
урочистість “сімейною реліквією” для університету та кожного присутнього, і слів вдячності
доньки поетеси професорки Оксани Пахльовської, і поазіатськи велеречивого виступу Вале
рія Шевчука, перед поетесою за автографами вишикувалась довжелезна черга читачів, яка не
спадала кілька годин.
Післямова. Коли закінчилась черга із прихильників Ліни Василівни і найвитриваліші поча&
ли збиратись додому, я стояв і дивився на сильну, але втомлену жінку. Мені майнула думка, що
ось так сьогодні закінчилась історія, яка почалась наприкінці сорокових років минулого століт&
тя у повоєнному радянському Києві. Колишня студентка пройшла довгу дорогу життя і повер&
нулась в свою оновлену альма&матер уже не замріяною дівчинкою, яку навчають, що таке мова
і література, а поважною професоркою з добрими очима, яка сама стала еталоном мови і літе&
ратури. Всі її знають, визнають талант і радіють з того, що вона хоч на кілька годин стала
частинкою їх життя. І це був тріумф. Вже Рим не тріумфує, як колись, але все ще є на світі
сила, яка повертає все на свої місця і віддає належне гідним цього.

Антон ДРОБОВИЧ,
викладач
кафедри філософської
антропології

ЗАВТРА ЧЕКАЄ ВАШИХ НАТХНЕНЬ!
СЬОГОДНІШНЯ літературна презентація бачиться вельми
промовистою подією: доня учительської родини зі Ржищева,
колишня студентка Київського педінституту, а тепер найулюбле
ніша письменниця нашого народу повернулась у альмаматер.
Так живий символ гідності України, високого обдаровання укра
їнської жінкимисткині, громадського діячанепристосуванця,
Ліна Василівна злучилася з душею педагогічного вишу, звільне
ного від облудних ідеологем і розправляючого крила для лету у
високе українськоєвропейське небо. Крім того, шановна гостя
– справжня драгомановка, духовна спадкоємиця батька нашого
університету, в чому переконує її непримиренне неприйняття
всілякої облуди й брехні, задивленість у краще прийдешнє
людини, народу і вселюдства, зведення у творчості золотих
мостів зрозуміння між цивілізаціями, народами та культурами,
гострота публічних іронічносатиричних компрометацій режим
новладних аберацій.
І творчістю, вельми багатою, починаючи з шістдесятницької
доби, на ревеляційні мистецькі осягивідкриття, й мужньою та
гідною громадською поставою, опозиційністю до влади, уересе
рівської, компартійноукраїнської й сучасної, чорнобильськими
сторінками життєтворчості Ліна Василівна присвятилася неви
мовно тяжкому завданню: щоб “зацвіли обличчя, острахом не
стерті”. Поставила, неначе віща Кассандра в оточеній зусібіч
Трої, своє слово на службу надтяжкому завданню: “виколупува
ти” свій народ із льоду мерзлоти тоталітаризму й деморалізації,
зі стану нидіння на дні замулених чи забетонованих криниць
духовності. Являю ідеали краси й добра через багатство епох і
культур, висвічую дефекти гуманітарної аури власної нації, “вівос
воко” – кличу живих, – тих, що тримають в Україні передній
фронт лінії оборони” – буджу свідомість і гідність (утім нонкон
формістським мовчанням, відмовою від найвищих нагород із
рук недостойних), пропікаю краян соромом навіть засобами
фантасмагоричних убивчих візій, як статті до 20річчя незалеж
ності “Равнєніє на трибуну”, – такий спектр осмислення чи й
протиборства дійсності не одне десятиліття викликає подив і
захоплення сучасників.
Ще у поемі “Зоряний інтеграл” (однойменна книжка 1962 р.
була заборонена) Ліна Костенко інкримінувала псевдодержав
ній дійсності УРСР умирання “матері поезії” свого народу. Кон
текстуально це сама вітчизна, бо далі пишеться про девальвацію
пойменування: “Все називається Україною – / Універмаг, ресто
ран, фабрика. / Хліб український, телебачення теж українське...”,
“І тільки мова чужа у власному домі”. Далеко ж ми зайшли з того
часу – універмаг став “шопінґ молом”, ресторан і фабрика зни
кли, хліб став соціальним і тому глевким, охрещене національ
ним телебачення перебивається російськими кримінальними

ЖОВТЕНЬ 2011

серіалами, а мова усе ще чужа, ба й витіснювана “згори” – та чи
ж у власному домі?
Тодішня влада за подібні рядки високого літературного
ґатунку вустами секретаря партії з ідеології “нєудобозабиває
мого” Скаби, що й по смерті неусипно стереже на Байковому
цвинтарі Максима Рильського з сусідньої могили, оголосила
творчість Ліни Костенко формалістичними вивертами, що
буцімто ідейно та художньо знецінюють поезію, і так подала сиг
нал репресаліям. Тимто – у відповідь – вістря словазброї Ліни
Костенко, гартоване режимною облогою, стало ще гостріше
спрямоване проти ворогів і манкуртів, що тешуть труну “трагіч
ній” і “безсмертній” Україні, її автентичному духові та криштале
вій мові.
Осердям презентованої сьогодні вишукано виданої збірки
“Річка Геракліта” є тонко прочутий і філігранно проведений
мотив релятивності часу. Як сказав названий мудрий геллін,
“Панта реі” (“все йде, все минає”), в одну й ту ж воду, за великим
Леонардо да Вінчі, не вступиш двічі, не вернеться вона, як еле
гійно зітхнув українець Леонід Глібов у знаменитій “Журбі”.
Щедрим і багатоманітним є літературне спілкування май
стра, що перетворює “Річку Геракліта” й інші збірки на своєрід
ний поетичний травелоґ – інтелектуальну й “осердечену” ман
дрівку часами, епохами й землями: Елладою й Італією, Сицилі
єю, опущеною у море, як кораблик із долонь Вседержителя,
Ґоґенівським Таїті, Венецією й Київською Ведаецією, Світязем і
карпатським дивокраєм денцівок і трембіт, українським Приа
зів’ям. А ще – це рафінуючі душу нації мандри культурами і
мистецтвом інших народів, що породжують інноваційність про
читання “світових” образів Джоконди і Гамлета, цариці Савської
й королеви Ядвіґи, Сольвейг та Ікара, старозаповітних персона
жів, як у маленькому шедеврі афористичності: “Любов підкра
лась тихо, як Даліла, / А розум спав, довірливий Самсон”.
Широка амплітуда психологічних станів (“Смертельний
падеграс”), розкішне “олітературення” т. зв. “віґілійних” (“Свят
Вечір”) та оновлених фольклорних мотивів (“Українське альфре
ско”, “Три принцеси”), продуктивне культивування засобів умов
ності, несподіваних пуантів іронічного письма (“Флейта Афіни”)
посприяло розпросторенню у збірці себевиявів ліричного
мовця, зростанню психологічної й художньої пружності, парабо
лічності думок. Якщо мудрий народ майя, подейкують, колись
назвав поезію крижаним вітром із обителі богів, то музі Ліни
Костенко приступні всі тони аполлонівської кіфари – від теплого
леготу самобутніх віршів про природу, культуру, красу – й до гнів
ного борвію сатиричних інвектив. Мов піфія з каменю Омфалос,
Ви, Ліно Василівно, прорікаєте не обігові, а остаточні істини, – й
горе тим, хто не дослухається до них...

Ліну Костенко знають у Драгомановському
університеті і радіють з того, що вона хоч
на кілька годин стала частинкою життя
кожного, хто був присутній на зустрічі
Кажуть, що у деяких американських університетах автори
тетні майстри слова – глибокі мислителі – деколи дають згоду
бути кимось на зразок ідейноморальних наставників студентів,
формують молодь своїми добірними думками. Мріємо бачити
Вас у такій іпостасі для п’ятикурсників Інституту української
філології, та не сміємо просити про це, бо усвідомлюємо – “істи
на печальна: життя зникає, як ріка Почайна”, а Ваш дорогоцінний
час належить усій Україні, світові, літературним Пропілеям!
Уклінна подяка Вам за творення нового піткання краси, за те, що
десятиліттями Ви задовольняли потребу душі у творчості як
молитві! Завтра чекає Ваших натхнень!

Володимир ПОГРЕБЕННИК,
професор, доктор філологічних наук

Зачитуюся Ліною Костенко –
Й історія прадавня з попелу встає,
Читаю “Марусю Чурай” й “Берестечко” –
І серце кров'ю підпливає вже моє.
О, як багато треба знати,
Щоб так писати щиро й від душі,
І освятити слово “Україна – мати”
Й за ним на прю сто літ іти.
Слова несказані Вами вже сказанні,
Їх виплекали в купелі давно.
Ви зустрічали їх завжди ізрання,
Й завжди писали, щоб там не було.
Ви заспівали "Пісеньку з варіаціями",
Її вже підхопило і село.
Ви – совість і душа української нації,
У нас таких ще не було.
Лариса БИСТРОВА?ДРОБОТ

3

ЄВР ОПЕЙСЬКИЙ ФОР УМ РЕК ТОРІВ

1517 вересн
СТВОРЕНО АСОЦІАЦІЮ РЕКТОРІВ
ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ ЄВРОПИ
1517 ВЕРЕСНЯ 2011 р. у Національному педагогічному уні ний часопис “Європейські педагогічні студії”, що консолідува
верситеті імені Михайла Драгоманова проходив Європейський тиме досвід європейських країн та забезпечуватиме його розпов
Форум ректорів педагогічних університетів. До вишу з’їхалися сюдження.
делегації з 11 країн Європи. Понад 30 очільників вітчизняних педа
Планується, що журнал виходитиме мовою країни, яка курува
гогічних університетів з усіх куточків України (Ніжин, Миколаїв, тиме проект, але із розширеним додатком текстів англійською
Ужгород, Луцьк, Одеса, ПереяславХмельницький, Тернопіль, мовою. Також видання матиме й електронну версію для загально
Суми, Черкаси, Луганськ, Глухів, Ізмаїл, Житомир, Херсон, Меліто доступного користування, а перший номер відобразить матеріали
поль, Чернігів, Умань, Рівне, Дрогобич, Кіровоград, Вінниця та ін.) засновницького засідання Форуму та утверджений Статут Асоці
приєдналися до участі у Форумі.
ації.
Поважне зібрання розглядало нагальні питання педагогічної
До Президії новоствореної Асоціації ректорів педагогічних уні
освіти, що вже давно постали перед сучасним суспільством. верситетів Європи загальним голосуванням було обрано ректора
Об’єднавчі процеси, що відбуваються на теренах Європи, потре НПУ імені М. П. Драгоманова Віктора Андрущенка, ректора Біло
бують нового, підготовленого суб’єкта – людини, здатної до руського державного педагогічного університету імені Максима
сприйняття інших культур і ментальностей, яка б могла легко зна Танка Петра Кухарчика, ректора Вільнюського педагогічного уні
ходити шляхи до співпраці між народами.
верситету Альгірдаса Гайжутіса, ректора Кишинівського педаго
Це завдання у всі часи
гічного університету імені Іона
покладалося на плечі вчителя,
Крянге, віцеректора з розвит
який повинен підготувати май
ку інвестицій Університету
бутню людину на новій цінніс
“Гоце Дельчев” Кіріла Барба#
ній платформі толерантності,
рєєва, ректора Педагогічного
солідарності, на засадах демо
університету Комісії Народної
кратії, екології і права. Сьогод
Освіти в Кракові Міхала Сліву,
ні вчитель стає тією духовною
ректора Московського місько
основою, на якій і здійснюєть
го педагогічного університету
ся педагогічний процес в усіх
Віктора Рябова, ректора Ака
країнах Європейського про
демії спеціальної педагогіки
стору.
імені Марії Гжегожевської у
Висловити повну підтрим
Варшаві Яна Лащика та рек
ку з боку Національної академії
тора Харківського національ
педагогічних наук України уча
ного педагогічного університе
сникам Форуму на засідання
ту імені Г. Сковороди Івана
Уч а с н и к и з б о р і в А с о ц і а ц і ї р е к т о р і в
завітав Президент НАПН
Прокопенка. Представниками
педагогічних університетів Європи
Василь Кремінь. Пан прези
країн європейського простору
дент подякував за турботу, яку виявляють до проблеми підготовки визначено науковців, присутніх на засновницькому засіданні.
вчителя у світі представники різних країн. “Це стосується підготов
Також Асоціація матиме три віцепрезиденти – Міхала Сліву,
ки людини до життя в нових умовах інноваційного типу прогресу, Віктора Рябова та Петра Кухарчика. Виконавчим директором
коли динаміка змін набуває незнаного раніше руху, і освіта повин призначено проректора з міжнародних зв’язків НПУ Володимира
на дати можливість особистості не тільки засвоїти основну суму Лавриненка.
знань, але й виробити вміння до здобуття знань як риси способу
Президентом Асоціації одноголосно обрано лідера серед рек
життя сучасної людини”, – переконаний Василь Григорович.
торів педагогічних університетів, достойного учня Михайла Драго
Сьогодні процес будьякої держави залежить не лише від вну манова Віктора Андрущенка.
трішніх зусиль країни, але й від того, на якому рівні її громадяни
Також на засіданні було прийнято проект звернення до Міні
зможуть співпрацювати з іншими націями і народами. Людина стрів освіти, Парламентаріїв і Урядів європейського простору про
майбутнього повинна стати глобалістською людиною, а це ще підтримку школи педагогічної освіти та підготовки нового вчителя
одне із завдань освіти, тому подібне міжнародне співробітництво для об’єднаної Європи ХХІ століття.
має особливе значення тепер. Представники європейських країн
Усі учасники Форуму з ентузіазмом поставились до створення
мали можливість висловити власні гіпотези щодо цього, поділити такої організації, розуміючи нагальність її функцій. За словами Вік
ся педагогічним досвідом своїх навчальних закладів. Поважні про тора Петровича, сучасний світ розвивається дуже напружено, а
фесори з Литви, Македонії, Німеччини, Грузії, Чеської Республіки, ринкові стосунки охоплюють людину прагматизмом. Незважаючи
Росії та Білорусі внесли пропозиції щодо удосконалення підготов ж на все це, головними суспільними цінностями залишається
ки вчителя для європейського освітнього простору ХХІ століття в духовність і мораль. Якщо ж людство почне працювати лише зара
аспектах міжкультурного та регіонального співробітництва, іннова ди грошей та влади – цивілізація втратить своє людське обличчя.
ційних методик і моделей.
“Історична місія вчителя і ректора педагогічного університету –
Завдяки конструктивним діалогам та плідній співпраці учасни зберегти це людське, духовне обличчя цивілізації, – зауважує Вік
ків Форуму 16 вересня було створено Асоціацію ректорів педа# тор Андрущенко, – тому мусимо об’єднати свої зусилля”.
гогічних університетів Європи та засновано науковопедагогіч

ЖИТИ
ЗА ПОСТУЛАТАМИ
ДРАГОМАНОВА
В НПУ імені Михайла Драгоманова втретє
пройшли Драгомановські читання, що кожного
року збирають найвідоміших науковців у різно
манітних галузях науки з цілого світу. І невідомо,
чи то постать великого мислителя щораз зму
шує вчених замислюватися над його постулата
ми, а щирих громадян – за цими постулатами
жити.
На пленарному засіданні виступили ректор
НПУ імені М. П. Драгоманова, доктор філософ
ських наук, професор, академік Віктор Андру#
щенко, академіксекретар НАПН України, док
тор філософських наук, професор Ольга
Сухомлинська, доктор філологічних наук, про
фесор Володимир Погребенник, доктор істо
ричних наук, професор Богдан Андрусишин та
інші поважні науковці. У рамках “Драгоманов
ських читань” працювали наступні секції:
“Михайло Драгоманов у контексті педагогічної
думки ХІХ–ХХ ст.”, “Філософський та культуро
логічний аспект у творчій спадщині М. Драгома
нова”, “Етнополітичні, історичні та соціальні
дослідження у творчості М. Драгоманова”,
“Українська словесність у спадщині М. Драго
манова”, “Освітні вимірювання та технології в
умовах інтеграції освітніх систем і теоретична
спадщина М. Драгоманова”.

Виступає видатний педагог
Ш. Амонашвілі
Як зауважив на відкритті конференції рек
тор вишу Віктор Андрущенко, завдяки таким
заходам для світу відкривається обличчя “веле
та думки, педагогічної дії, державотворчих про
цесів. Діалоги навколо особистості Драгомано
ва вибудовують конструктивні місточки в наше
сьогодення, бо проблем, особливо щодо
модернізації педагогічної освіти, дуже багато”.
Віктор Петрович переконаний, що вивчення
досвіду та спадщини українських подвижників
мислителів, у числі яких чи не першим стоїть і
Михайло Драгоманов, дасть сучасним науков
цям відповіді на питання, особливо актуальні
сьогодні.
Та й чи ж треба виокремлювати тут сфери й
галузі, до яких дотичний Драгоманов. І культура,
й освіта, й політика осмислені в його науковому
доробку, а за цим спадком треба виховувати
нові покоління, оновлюючи свідомість українців.

170РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИХАЙЛА ДРАГОМАНОВА
Ректор університету Віктор Андру
15 ВЕРЕСНЯ велика родина Національного педагогіч
ного університету імені М. П. Драгоманова, закордонні гості щенко, що став ідейним натхненником
– учасники Європейського форуму ректорів педагогічних святкувань, подякував шановним гостям за
університетів та поважна громадськість Києва святкували увагу до постаті Михайла Драгоманова та
170річчя від дня народження великого Українця – Михайла висловив сподівання на те, що такі зустрічі
кожного разу все більше і більше відкрива
Драгоманова.
тимуть для
Найщиріші слова поваги
українців і
та визнання на честь мудрого
світу мис
вчителя лунали в залі Націо
лителя
і
нальної опери України імені
Виступає голова
громадсько
Т. Г. Шевченка. Доповідь “Сві
Верховної Ради
го
діяча, Ректор університету В. П. Андрущенко
това велич Михайла Драгома
який стіль розповідає про велич М. П. Драгоманова
нова” виголосив голова Вер
Володимир Литвин
ки років був
ховної Ради України, доктор
приречений на забуття.
історичних наук, академік НАН України Володимир Литвин.
Урочисте засідання завершилось концертною програмою у
Серед присутніх на зустрічі особливо приємно було бачити
виконанні найповажніших художніх колективів України,
Першого заступника Міністра освіти і науки, молоді та спорту
мистецьким талантам яких подивувався б і Михайло Драгоманов
Євгена Суліму, що зачитав вітальний адрес від Президента Укра
– Національного заслуженого академічного українського народ
їни Віктора Януковича, а також співголову Наглядової ради уні
ного хору України імені Григорія Верьовки (художній керівник і
верситету, доктора філософських наук Анатолія Толстоухова.
головний диригент – Герой України, народний артист України,
Анатолій Володимирович виголосив привітання для колективу
лауреат Національної премії України імені Т. Г. Шевченка, про
вишу з нагоди ювілею М. Драгоманова від Прем’єрміністра
Урочисті заходи до ювілею М. Драгоманова
фесор, академік Анатолій Авдієвський) та Національного заслу
нашої держави Миколи Азарова. Подарунком для усіх присутніх
відбулись в залі Національної опери України
женого академічного ансамблю танцю України імені П. Вірського
стала й участь у заходах класика української літератури, видатно
імені Т. Шевченка
(художній керівник – Герой України Мирослав Вантух).
го поета Бориса Олійника.

4

ЖОВТЕНЬ 2011

ІВ ПЕ ДАГОГІЧНИХ УНІВЕР СИТЕТІВ

есня 2011 р.
ВІТАЄМО
Ректора НПУ імені М. П. Драгоманова
Віктора Андрущенка
з обранням Президентом
Асоціації ректорів педагогічних
університетів Європи.
Університет пишається своїм лідером!

Книга, що знаменує
початок нової педагогіки
ПІСЛЯ “Сутінків Європи” Освальда Шпенглера ця книга на зміну песи
мізму та драматизму несе суспільству світлу ідею можливостей позитив
них змін і трансформацій, перспектив активного втручання у цивілізаційні
процеси.
“Світанок Європи” Віктора Андрущенка, ще навіть поки лежав у дру
карні, отримав розголос серед наукової громадськості, особливо напере
додні славнозвісного Європейського Форуму ректорів педагогічних
університетів. Проблематика, якої торкається автор, до болю актуальна
для сучасного освітнього суспільства, і не лише України.
Європейські вчені в галузі педагогіки, соціології, менеджменту відкриють для себе у цій монографії
небачену кількість тез, наукових гіпотез, оригінальних авторських думок, що вже давно заслуговують
на глибокі розвідки.
Зокрема у книзі аналізується перебіг об’єднавчих процесів на теренах Європи, суперечності та
перепони на цьому шляху, можливості їх уникнення та мінімізації засобами навчання й виховання. Під
креслюється, що головним суб’єктом і провідником цього процесу постає вчитель. Віктор Петрович
обґрунтовує необхідність формування нового вчителя на платформі загальнолюдських цінностей.
Одинадцять розділів книги присвячені розгляду парадигми європейськості в Україні, функціонуван
ня освіти в глобалізованому світі. Тут зібраний не лише неоціненний досвід великих педагогів і мисли
телів, але й деталізовано перспективи застосування цього досвіду в майбутньому, бо ж лише будуючи
педагогічну науку на класичному фундаменті, можна не переживати за стійкість споруди.
Така книга стане неоціненним подарунком не лише для вчителів, педагогів, соціологів, але й для
політиків, істориків, філософів, для звичайних студентів, пересічних громадян, які себе усвідомлюють
щирими українцями на світовій арені.

“ВІДОМИЙ#НЕВІДОМИЙ”
СВЯТКУВАННЯ 170річчя від
дня народження Михайла Драго
манова увінчалися популяриза
цією цієї постаті на державному
рівні. Видатні науковці, письмен
ники, представники бізнесу і
влади
визнали
особистість
Михайла Петровича як Вчителя
всього українського народу.
Національний педагогічний
університет його імені подарував
громадськості
надзвичайний
подарунок – ювілейний збірник
на пошану визначного вченого
“Відомий#невідомий Михайло
Драгоманов”, що побачив світ у
видавництві вишу.
Книга умістила статті та роз
відки, присвячені різним граням
Проректор
життєдіяльності й наукової спад
проф. Г. І. Волинка
щини М. П. Драгоманова. Пропо презентує книжку “Відомий?
новані дослідження, що належать
Невідомий Драгоманов”
перу відомих українських вчених,
у сукупності відтворюють непро
минальне науковотворче осмислення Драгоманова як історика,
літературознавця, педагога, культуролога й релігієзнавця, філосо
фа, політолога й політика, правознавця і суспільствознавця, еконо
міста, публіциста, редактора, видавця тощо.
У виданні можна знайти статті таких відомих учених, як Віктор
Андрущенко, Володимир Погребенник, Любов Мацько, Марія
Плющ, Юрій Шемшученко, Володимир Бех, Володимир Бори#
сенко, Володимир Денисенко та багато інших.
Ювілейний збірник став ще однією сходинкою до привідкриття
завіси, за якою стільки років переховували це величне ім’я. Можли
во, нові покоління нарешті зовсім поіншому сприйматимуть
Михайла Драгоманова, заповнивши усі білі плями його життєпису
й громадської діяльності.

ПЕРШОМУ УКРАЇНЦЮ ЄВРОПИ

Під час покладання квітів
М. П. Драгоманову

10 ВЕРЕСНЯ відбулось покладання квітів до пам’ятника видатного
історика, філософа, культуролога та громадського діяча України Михайла
Петровича Драгоманова.
Акція, ініціатором якої стала Студентська рада Інституту філософської
освіти і науки, була присвячена 170річчю від дня народження Михайла
Драгоманова. До заходу вшанування пам’яті “першого українця в Європі”
приєднався ректор університету академік Віктор Андрущенко та проректор з
навчальнометодичної роботи професор Роман Вернидуб.
Про постать Михайла Драгоманова, а також його суспільну роль у житті
нашого народу розповів викладач кафедри культурології, редактор газети
“Педагогічні кадри” Сергій Русаков.
Покладання квітів студентами і викладачами Інституту філософської освіти
і науки відкрило ряд заходів до ювілею Михайла Драгоманова, чиє ім’я носить
наш славний університет.
Юлія СУХЕНКО

Ректор розповідає студентам
про М. Драгоманова

Шпальту підготувала Людмила КУХ,
керівниця пресслужби університету.
Фото: Тарас Бондаренко

ЖОВТЕНЬ 2011

5

Постать

МИКОЛА ЗАКОВИЧ:
“Наука і викладання – це спільне”
З іменем Миколи Михайловича Заковича пов’язані плідні
дослідження з проблем культури та релігієзнавства. Він першим
теоретично обґрунтував необхідність вирізнення і всебічного
дослідження святковообрядової сфери культури народу, вия
вив закономірну залежність звичаїв, свят і обрядів від типу
соціальних відносин, особливості їх розвитку. Цим було відкри
то новий напрямок досліджень у галузі філософського аналізу
культури.
12 серпня Микола Михайлович відсвяткував 80річчя. Вчений
люб’язно погодився розповісти про своє життя газеті “Педаго
гічні кадри”.
– Миколо Михайловичу, вітаємо
Вас з Днем народження. Хай доля
дарує Вам довге здоров’я і наснагу в
роботі зі студентами! Миколо Михай
ловичу, як нам відомо, за спеціальні
стю Ви вчитель фізики. Розкажіть, будь
ласка, як з фізика Ви стали філософом
та релігієзнавцем?

– Ви очолювали кафедру 20 років.
Скажіть, будь ласка, коли ви прийшли
працювати, вона йменувалась кафе
дрою наукового атеїзму, етики і есте
тики, на початку 90х з вашої ініціати
ви її перейменували на кафедру куль
турології. У той час культурологія не
була такою популярною, як сьогодні,
чому була обрана саме
вона?
– Наша кафедра була
створена у 1964 р., я прийшов
в університет у 1983 р., тобто
кафедра працювала довгий
час до мене. Завідувачем тоді
був Борис Лобовик – талано
витий вченийфілософ. Коли
він перейшов працювати в
Інститут філософії, завідува
чем призначили мене. Кафе
дра культурології спершу нази
валась кафедрою наукового
атеїзму, етики і естетики. У
1985 р. її перейменовано на
Проф. М. М. Закович дає настанови

викладачам
– Трудову діяльність я розпочав у
загальноосвітній середній школі вчите
лем, викладав фізику у 9х і 10х класах.
Такий тоді був порядок – вчителів було
мало, тому повинні були відпрацювати
після інституту. Згодом змінив вчительсь
ку роботу на комсомольську, а потім – на
партійну. Я працював керівником лектор
ської групи, постійно спілкувався з викла
дачами, які приїздили читати лекції.
Через деякий час перейшов на науково
дослідну роботу в Інститут філософії імені
Г. С. Сковороди Академії наук України, де
працював старшим науковим співробіт
ником, завідувачем відділу інституту в
м. ІваноФранківську. Пізніше призначили
на посаду завідувача сектору філіалу Ака
демії суспільних наук у м. Києві, а захи
стивши докторську дисертацію у 1983 р.,
я став завідувачем кафедри у Київському
державному
педагогічному
і н с т и т у т і
ім. О. М. Горько
го (тепер Націо
нальний педаго
гічний універси
тет
імені
М. П. Драгома
нова).
– Хто впли
нув на ваше
становлення?
– Я навчався
у Москві. Там і
Підручник за
дисертацію
редакцією проф.
захищав, а в
М. М. Заковича,
Київ
приїхав
який витримує
вже як зрілий
вже 10?те перевидання релігієзнавець.
Що ж до мого
формування як
філософа, то тут велику роль відіграли
колишній директор Інституту філософії
АН України Володимир Шинкарук і Миро
слав Попович – нинішній директор. Три
валий час я з ними працював.

6

– Ви підтримуєте зв’я
ДОВІДКА:
зок з ними?
– Аякже, ми підтримує
ЗАКОВИЧ
мо найтісніші зв’язки.
Микола
– Хтось з ваших вихо
ванців сьогодні працює в
Михайлович
університеті?
Народився
– Так, це Віталій Хро 12 серпня 1931 р.
мець, нині він заступник
в селі Кутище
завідувача кафедри культу
рології. Слід згадати також Т л у м а ц ь к о г о
Івано&
Тараса Борозенця, Світлану району
Хрипко, Юлію Корнійчук. Ф р а н к і в с ь к о ї
Загалом через мої настано області. Вчений, педагог, громадський діяч України.
ви “пройшла” більша части Філософ, релігієзнавець, доктор філософських наук
на кафедри.
(1983), професор (1984). Заслужений діяч науки і
– Чим для вас є Драго техніки України (1992).
мановський університет?
Автор понад 190 праць, серед них 11 моногра&
– Це вагома навчальна і
фій,
відомих в Україні і за її межами.
наукова установа. Тут я не
Професор
М. М. Закович визнаний одним із про&
тільки викладаю, а й пишу
відних науковців і фахівців у викладанні культуро&
підручники, наукові праці.
– Над якою темою ви логії, релігієзнавства, етики і естетики. За його
працюєте зараз?
участю розроблено концепцію і визначено зміст
– Тема одна і та ж сама, культурологічних дисциплін, що викладаються у
але акцент залежить від вишах, під його авторством і науковим керівниц&
ситуації. Релігієзнавство –
твом складено нові програми, підготовлено і видано
це наука, яка більшменш
нові підручники і навчально&методичні посібники,
стабільна.
– До того ж Ви ведете що здобули загальноукраїнське визнання.
наукову школу під назвою
“Культурологія як чинник формування не захищав її як дисертацію. Це була лише
особистості, наукова та релігійна кар книжка. Її видали накладом 24 тисячі при
тина світу”? Як ви поєднуєте релігієз мірників, і вона розійшлась в усі республі
ки. А вже у 80ті роки я продовжив тему
навство і культурологію?
– Вони чудово поєднуються, бо релігі обрядовості.
– Які у Вас плани на найближчий
єзнавство – частина культурології, воно
час?
посідає в ній вагоме місце. Це і є мій своє
– Для мене наука і викладання – це
рідний внесок.
спільне. За моїми книжками навчаються
багато студентів Тому в планах на най
ближчий час – підготувати і видати збірку
“Релігієзнавство у ВНЗ”.

Для мене Драгоманов
ський університет – це вагома
навчальна і наукова установа.

Колектив кафедри культурології
кафедру історії і теорії релігії та вільно
думства, етики і естетики. З 1991 р. у
зв’язку з розширенням кола дисциплін
вона отримала нову назву – кафедра
культурології. Це з погляду того, що кафе
дра була дуже великою – 22 викладачі, і
ми відкрили цю нову дисципліну. Її стали
вивчати всі студенти усіх факультетів уні
верситету.

На мій погляд, одним з най
актуальніших є питання релі
гійної ситуації: як вона розви
ватиметься у ХХІ столітті? І
саме науковцям слід шукати
відповідь на це питання.
– Які особисті здобутки для вас є
найвизначнішими?
– Найвизначнішими здобутками для
мене є дві книжки – “Релігієзнавство” та
“Українська і зарубіжна культура”. І зви
чайно ж це вихованці, яких вдалося підго
тувати – 28 кандидатів і 11 докторів наук.

– В СРСР була заборона релі
гії, але люди тягнулися до неї…
– Я не поділяю думки, що в СРСР
діяла заборона релігії чи церкви.
Церква була і є. Володимирський
собор, Лавра як стояли на місці, так і
стоять досі. Щоправда, функції цер
кви тоді звужувалися. Питання було
поставлене так: є віруючі – нехай
вони ходять, моляться, виконують
обряди, немає віруючих – нехай з
ними працює церква. Заборони ж як
такої не було. Комсомолець міг йти
до церкви як спостерігач, якщо ж ста
вав учасником церковного обряду –
парторганізація вже розглядала його
справу.
– Ви одним з перших розглянули
традиції і обряди, їх взаємозв’язок із
соціальними стосунками. Розкажіть,
будь ласка, детальніше.
– Чесно кажучи, я не хотів брати цю
тему для дослідження. Але так трапилося,
що я став третім дослідником у СРСР, хто
серйозно над нею працював – що таке
обряди? чому вони існують в різних релі
гіях? Тоді ця тема виявилася вдалою. Але я

– Ваші побажання студентам,
викладачам, читачам газети.
– Бажаю утвердитися в науковій робо
ті. І соціологам, і політологам, і релігієз
навцям, і іншим науковцям. Знайдіть свою
тему і розробляйте її. Особливо це поба
жання релігієзнавцям, адже сучасна релі
гійна ситуація в Україні складна. Якщо на
початку ХХ століття можна говорити зде
більшого лише про православ’я, то зараз
важко говорити про один напрям. Сьогод
ні функціонує більше 130ти релігійних

Завжди спраглий до роботи
і радий зустрічам з колегами
напрямків та рухів, і їх треба досліджувати.
Якщо ж говорити про весь світ, то це ще
більше релігійних течій і спрямувань.
Питання релігійної ситуації, на мій погляд,
сьогодні є одним з найактуальніших – як
вона розвиватиметься у ХХІ столітті? І
саме науковцям слід шукати відповідь на
це питання.

Спілкувався Сергій РУСАКОВ
Фото Ірини МОРОЗ

ЖОВТЕНЬ 2011

Позанавчальна розмова

“СПОКІЙНО ЖИТИ – НЕ ЦІКАВО!”
“Педагогічні кадри” впрова#
джують нову рубрику – “Поза#
навчальна розмова”. Її героями
будуть викладачі, які мають
активне життя і різноманітні хобі.
Спробуємо дізнатись, чим ще
цікавляться драгомановці. Сьо#
годнішній герой не захотів роз#
голошувати своє прізвище та
ім’я, але це справжня людина,
яка працює в нашому універси#
теті. Світлини є лише ілюстра#
тивним матеріалом до інтерв’ю.

Олександр
КОЗИНЕЦЬ
МУДРЕЦІ стародавнього
світу стверджували: справ
жнє багатство людини – у її
внутрішньому світі. Головне,
аби вистачало часу на розви
ток цього світу, – зауважують
сучасники. “Якщо бажання є
– то й час буде!” – переконує мене викладач нашого універси
тету, який окрім того, що є авторитетом серед студентства,
має досвід роботи на радіостанції. Оскільки він побажав зали
шитись інкогніто, хай це буде історія про одного реального
героя.
– Як Ви потрапили працювати на радіо? – запитав я
його.
Посміхнувшись, той відповів:
– Минулої осені я працював з однією з українських співа
чок. Допомагав їй покращити вимову. Ми бачилися майже
щодня на одній з радіостанцій. Там є студія звукозапису. Наші
заняття оплачував продюсер співачки, який є власником цієї
студії та одночасно співпродюсером радіостанції. Він і обмо
вився про те, що їм потрібен ведучий для однієї з нічних пере
дач. Мені запропонували пройти співбесіду – я погодився.
Але після того все ніби й затихло. Проте через місяць мені
зателефонував продюсер співачки і запросив на фінальний
кастинг. Його я пройшов вдало і почав працювати на радіо.
Десь три з половиною місяці працював…
– А пам’ятаєте свій перший прямий ефір?
– (Сміється.) Так, пам’ятаю. Спочатку було три пілотних
випуски, в записі, а четвертий ефір був наживо. Якраз тоді в
гостях у нас був Олександр Пономарьов.

– Не страшно було?
– Звісно, страшно! Але ведучапартнерка дуже підтриму
вала, тому було цікаво, але й хвилювався дуже – слухали ж
близькі та знайомі. Я лише кільком сказав, а вони вже під час
ефіру всіх своїх друзів пообдзвонювали –
таке собі “сарафанне радіо” вийшло.
Потім пошкодував про те, що сказав їм
про ефір.
– Хто з відомих людей, окрім
Пономарьова, ще був у Вас у гостях?
– Ані Лорак, “Друга ріка”, Потап з
Настею, інші… Усіх не згадаю. Мав бути і
Григорій Лепс – у нього якраз на той час
був концерт у Києві, але в
останній момент зустріч
зірвалася.
– Яким був формат передачі?
– Ми запрошували гостя, який мав брати
участь в обговоренні щоразу нової відомої
казки, сюжет якої ми “підганяли” під теперішню
ситуацію в країні. Тобто ми обігрували іменами
казкових героїв політичних та інших діячів, не
називаючи їх, але говорили так, що можна було
легко зрозуміти, про кого йде мова. Хоча й був
заздалегідь підготовлений сценарій, але рідко
його дотримувались, бо зірки приїздили на
ефір просто перед передачею, тому не мали часу читати
сюжет, який їм пропонують. То й виходило десь 40% за сцена
рієм, все інше – імпровізація.
– Чи не заважало радіо Вашій викладацькій діяль#
ності?
– Якраз тоді у мене були пари в другу зміну, тому скрізь
встигав, хоча відіспатися майже не виходило: додому повер
тався після ефіру о четвертій ранку, а з восьмої – вже був на

У Н І К А Л Ь Н А
В И С Т А В К А
НЕЩОДАВНО на території Софії
Київської відбулось відкриття вистав
ки “Шевченківський район в історії
державотворення України”, на
урочисте відкриття якої запросили і
університетську газету “Педагогічні
кадри”.
Виставка представляє собою
зібрання унікальних документів та
експонатів з приватних колекцій і
музейних збірок, пов’язаних з Шев
ченківським районом. Відкрита напе
редодні 20#ї річниці Незалежності
України, виставка планується бути
постійно діючою і поповнюватиметь
ся новими артефактами.
Шевченківський район – серце
Києва, колиска української держав
ності. Його Історія тісно пов’язана як
з історією створення самого міста,
так і з історією державотворення дав
ньоруської держави – Київської Русі.
Головні події славної історії України, пов’язані з
боротьбою за створення незалежної Держави, про
ходили саме в межах Шевченківського району. За
його вулицями, майданами та будинками можна вив
чати боротьбу за незалежність, народження, стано
влення, розквіт, занепад та відродження України як
держави. Саме на території району закладались під
валини національної самосвідомості українського
народу, тут виношувалися ідеї незалежності у Тараса
Шевченка, Івана Франка,
Михайла
Драгоманова,
Миколи Пирогова та ін.
Сьогодні
Шевченків
ський район є центральним
районом столиці, тут розмі
щена велика кількість адміні
стративних будівель, науко
вих установ, культурноми
стецьких закладів, він займає
чільне місце у суспільнополі
тичній та економічній діяль
ності громадян.
Освітній і науководос
лідний потенціал району
представляють широко відо

ЖОВТЕНЬ 2011

мі і знані не тільки в Україні, а й за її
межами установи і університети,
серед яких і Національний педа#
гогічний університет імені
М. П. Драгоманова. Заснований
у 1834 році в лоні Університету
Св. Володимира, Педагогічний уні
верситет пройшов довгий і супе
речливий шлях зростання та
розвитку. Зі стін університету вий
шла плеяда української інтеліген
ції, яка відіграла важливу роль у
становленні як Шевченківського
району, так і України. Зі здобуттям
Незалежності наш університет
одним з перших почав викладати
історію України з національних
позицій і нових методологічних
підходів. А сьогодні це колиска
української педагогіки, що отрима
ла світове визнання.

Представлені на виставці експонати є чудовим
ілюстративним матеріалом для розуміння історії,
культури та сучасності Батьківщини.

Сергій РУСАКОВ
Фото автора

ногах. Ще й маленька дитина – самі розумієте...
– А якою була реакція дружини на Ваші “нічні зміни”?
– Спочатку було цікаво обом. Але потім її почала напружу
вати моя відсутність вдома, адже на тиждень було по три
ефіри. Я йшов на пари, повертався о
двадцятій, а о двадцять другій вже
треба було виходити, щоб хоч за годи
ну до ефіру приїхати в студію і підготу
ватися.
– Чи впізнавали Вас студенти?
– Так. Одна навіть прямо на парі
спитала, чи то насправді був я. (Посмі
хається). Довелося зізнатися. Згодом
ставало цікавіше: пара розпочиналася
з того, що “ми Вас чули по радіо”. Осо
бливо після передачі з Потапом та
Настею. Формат передачі був таким, що доводилося жарту
вати, відпускати такі репліки, яких ніколи не дозволяю собі в
університеті, тож студентам кортіло процитувати мене чи
якось прокоментувати деякі з висловлювань. Це створювало
для мене певний дискомфорт. Але згодом звик. І вони зрозу
міли, і я призвичаївся.
– Які враження у Вас від цієї роботи? Чому пропра#
цювали так недовго?
– Враження приємні. Хоча були і не дуже вдалі ефіри, але
спілкування з зірками поза ефіром часто було набагато при
ємнішим і цікавішим. Чому пішов? – Одна з причин – мало
приділяв уваги дружині та дитині, інша – часті безсонні ночі за
невелику платню.
– Не шкодуєте? Чим для Вас був цей період життя?
– Ні, не шкодую. Це була можливість самореалізації, спіл
кування з відомими людьми, яких за інших обставин лише
чуєш чи бачиш на екрані. І найважливіше – це досвід.
– Що спонукало Вас до викладацької роботи?
– Викладачем себе довгий час не уявляв.
Навіть бажання не було. Активно займався спортом
і хотів реалізувати себе там. Вже досяг рівня май
стра спорту міжнародного класу з грекоримської
та вільної боротьби, був у збірній України. Проте
серйозна травма завадила спортивній кар’єрі.
– А зараз, окрім викладання, ще чимось
хочете займатися чи вже займаєтесь?
– У мене є потреба всебічної реалізації. Під
лежачий камінь вода не тече. Вже маю деякі
замальовки, але поки розповідати не буду – я забо
бонний (посміхається). Займатися чимось одним
все життя – не моє. Я змінював багато видів діяль
ності, це тільки додавало інтересу. І якщо чесно, то
спокійно й не хочеться жити. Не цікаво!

Літній відпочинок
М І С Ц Е , К У Д И Х О Ч Е Т Ь С Я П О В Е Р ТАТ И С Я
КОЖНОГО літа драгомановці – студенти, аспіранти та викладачі
університету мають можливість відпочивати на спортивно#оздоров#
чій базі “Сула”, що поблизу міста Лубни Полтавської області. Вона
розташована за кілометр від міста біля багатовікового лісу поруч з
річкою Сулою та курганом Лиса гора.
Так уже ведеться: пра
цюєш цілий рік, щоб потім
кілька тижнів провести “по
особливому”. І так важливо,
щоб на душі після відпочинку
ставало легко і всі пережи
вання й негаразди йшли геть.
Оскільки важливі в описі вра
жень далеко не факти, а емо
ції, розповім, яким був відпо
чинок подрагомановськи
особисто для мене.
Я потрапила в “Сулу” цього року вперше, за рекомендаціями та запро
шенням бувалих драгомановців. І не розчарувалась. 14 днів з дружньою
компанією біля чистої річки Сули, з півкілометровими запливами та купан
нями, вечорами бесідами біля вогнища на Лисій горі, підготовкою і друком
студентського журналу, “японською вечіркою”, змаганнями “ботанів”,
їздою на конях, новими знайомствами, іграми “Твістер” і “Мафія”, волейбо
лом, триразовим харчуванням, екскурсіями, прогулянками на катамаранах
– стали для мене неповторною сторінкою мого літа.
У комплекс “Сули” входять одно та багатокімнатні будиночки, їдаль
ня, медпункт, кіноклуб, спортивний майданчик, тенісний корт, альтанки.
Традиційна програма відпочинку – екскурсії Лубенщиною (СвятоПреоб
раженський (Мгарський) монастир, Інститут лікарських рослин, Гоголів
ські місця тощо).
Лубни – місце, яке дарує можливість залишити позаду усе, що не дає
спокою в Києві, де переповнюєшся новими силами й завзяттям. Поруч з
базою знаходиться багатовіковий ліс, річка та курган, що має назву “Лиса
гора” й охороняється державою як пам’ятка культури. Це потужна енер
гетична точка, і варто лише з нею спілкуватися, як відчуєш гармонію з
природою.
Кожному важливо усвідомити, що є люди, які тебе цінують і чекають;
місце, куди тебе невимовно тягне, і ця сила тяжіння часто і є тією частиною
тебе, яка прагне відпустки, кількох тижнів свободи від суєти, часу блажен
ства, шалених ідей та неймовірних чуттєвих вражень. “Сула” – місце, куди
хочеться повернутись.

Ірина МОРОЗ
Фото автора

7

Л Е К Ц І Я
На Говерлі зібрані землі Твої, Україно!
Напис на стелі, що знаходиться на Говерлі
Ідея сходження на Говерлу виникла давно, а
ідея проведення лекції на найвищій точці України
– минулоріч. Тому 11#16 серпня 2011 р., в період
канікул та відпусток, було вирішено “вирватись”
із міської повсякденності, випробувати й пізнати
себе, а також відпочити на природі. Ідея знай#
шла підтримку у викладачів, аспірантів, студен#
тів та випускників Драгомановського університе#
ту, а саме Інституту філософської освіти і науки й
Інституту української філології.
Пропоную читачам прочитати дорожні нотат#
ки, які писались упродовж походу.

День 1
Вранці приїхали до ІваноФранківська. Поснідавши у
затишній вареничній, вирушили електричкою до м. Ворохта.
Приміські потяги нас здивували. На відміну від звичних київ
ських електричок, вони мають лише чотири вагони, які зсереди
ни дерев’яні і за розміром менші. Загалом електричка нагадала
нам київську дитячу залізницю, тому й сприйняли її як атрак
ціон.
Від Ворохти автомобілем доїхали до с. Дземброня. Місця
ми дорога була настільки вузькою, що фраза Сашка Зрума
“уявіть, що ми їдемо краєм п’ятиповерхового будинку” змусила
нас дещо запанікувати.
Від Дземброні і почалась наша “екологічноінформаційна
стежинка” (так було написано на дощечці). Через 10 хвилин
жарти припинились, усі вже йшли мовчки. Стало зрозуміло, що
легко не буде: рюкзаки важкі, сонце безжальне, а загальна дов
жина маршруту в 43 км (!!!) приголомшувала нашу уяву….
Сьогодні йшли не багато, вже за кілька годин розклали
табір, розпалили багаття і повечеряли. Хлопці знайшли в лісі
білі гриби, а Оксана Соколова – різні кущі, з гілочок яких зва
рили смачний фруктовий чай.
Неподалік жили пастухи, тому за 6 грн за літр (ціни як у
столиці!) купили свіже молоко.
Настрій бойовий. Усі засинають задоволеними.

Н А

Г О В Е Р Л І

запізненням на три години. Сьогодні маємо підкорити
Говерлу!
В Інтернеті прогноз погоди був таким: “Протягом усього
дня погода залишатиметься хмарною. Майже весь час буде
йти дощ, уночі на короткий час опади припиняться”. Такий
прогноз був на всі дні походу, та насправді погода була
сприятливою – сонце частіше ховалось за хмарами, не було
ані дощу, ані спеки…
Дорога виявилась простішою, ніж учора, але все одно
довгою. Рюкзаки не ставали легшими, а під час нового підко
рення чергової вершини одній дівчині стало погано, і Сашко
Зрум ніс два рюкзаки. Є ще справжні козаки в Україні!..
Поступово, та наполегливо ми наближались до Говерли
(2061 м).
І хоч ми її бачили здалеку ще о першій годині дня, та під
нялись лише о сьомій вечора.
Емоцій було багато! Говерла – найвища точка України.
Один з символів нашої держави. Кожен українець має хоч раз
у житті відвідати це місце.
Цікаво, що на горі знаходиться скульптурна композиція,
що символізує українську державність, та мармурова стела, в
якій закладені капсули із землею з усіх регіонів України.
Говерла…
Не віримо своїм очам, але на горі є невелика ятка, де про
даються сувеніри – магнітики на холодильник, медалі з напи
сом “Говерла 2011”. Ціни від 25 до 40 грн. Також продають
гарячий чай за 5 грн. Не втримуємось і витрачаємо частину
стипендій і зарплат на найвищій точці України.
Всі одразу почали писати смс та телефонувати родичам і
друзям: “Алло, я дзвоню з найвищої точки України! Все гаразд.
Скучаю за тобою!!!”.
Почалась фотосесія, записали відеозвернення до драго
мановської громади (дивіться у соціальних мережах), і незва
жаючи на те, що сонце заходило за обрій, ми здійснили те, чим
керувались на початку – лекція на Говерлі. На жаль, через
брак часу лекція “Містичне богослів’я” (від викладача кафе
дри філософської антропології Антона Дробовича) та
“Нестандартність мислення в освіті” (від автора цих рядків)
були скороченими…
Табір ми поставили біля підніжжя гори. Говерла, мабуть,
додає наснаги, бо ми ще довго спілкуємось біля багаття.

День 2
Як же холодно виходити о сьомій годині ранку з намету!
Але краєвид карпатських гір та туману, що розтікається ними,
змушує забути про температуру!
Незважаючи на ранній підйом, з табору вийшли на дві
години пізніше запланованого. Мабуть, винен сніданок – рис з
тушонкою та білими грибами…
Павло Селіванов, наш провідник і водночас голова Сту
дентської ради ІФОН, попереджав, що другий день буде най
складнішим. Сьогодні ми підіймались і йшли гребенем Чорно
гірського хребта, 12 км “вгорувнизвгору” стали справжнім
випробуванням. За день ми підкорили гору Дземброня (1877 м
над рівнем моря), г. Менчул (1998 м). На жаль, через брак часу
не встигли піднятись на г. Піп Іван (2028 м), де знаходяться роз
валини обсерваторії першої половини минулого століття…
Дорогою зустрічаються й інші туристи. У горах прийнято
вітатись, та на “Добрий день” у відповідь частіше чуємо привіт
нє “Сzesc” (польське “привіт”). А де ж українці?...
Коли почало сутеніти, ми ще йшли. До стоянки, за словами
бувалих туристів, які зустрілись дорогою, було “понти” (для нас
це вийшло кілька годин дороги). Лише о дев’ятій годині ми
підійшли до озера Бребенескул – найбільшого високогірного
озера України (1801 м), де і розклали табір.
Швидко поверечерявши, всі розійшлись по наметах. Зав
тра продовжуємо похід.

День 4
День розпочався з хрестоматійної фрази “Знову гори…”.
Але сьогодні це була гора – символ країни!...
Сьогодні був поставлений новий рекорд пізнього виходу
з табору – лише о 13:30 ми вирушили в дорогу. Через це ми не
встигли піднятись на г. Петрос.
Виявляється, що Говерла є заповідником і потрібно
заплатити гроші за вхід/вихід. Ціна 40 грн, та ми домовляє
мось по 10 грн з людини. Сподіваємось, що гроші підуть на
прибирання і захист території…
Сьогодні дорогою зустрічається більше людей. Темп був
жвавий, тому до стоянки дійшли вчасно. Поруч знаходилось
поселення з вівчарами, тому забезпечення молоком знову є.
Також вдалося поговорити з ними, вони жалілись на те, що
туристи залишають після себе багато сміття (це правда, доро
гою ми бачили великі купи сміття, що ніяк не додавало гордо
сті за наших попередників). Цікаво, що на зиму пастухи зали
шають хату відчиненою і всередині залишають дрова, але
минулого року хтось спалив половину хати і втік….
Дорога сьогодні була легкою, та втома дається взнаки.
Треба лягти якомога раніше.

День 5

День 3
Відкривши застібку намету і озирнувшись, я промовив:
“Знову гори…”, на що всі із розумінням посміхнулися.
Стоянка була біля озера, тому найвідчайдушні (темпера
тура води десь +12°С) покупалися. Зі станції ми вийшли із

Газета Національного педагогічного
університету імені М. П. Драгоманова
“Педагогічні кадри”. Свідоцтво про
реєстрацію КІ №30 від 27.01.94 р.

8

Фінішна пряма до “цивілізації”. Через урочище Козме
щик йдемо до селища Лазещина. Там є залізнична станція і
кіоски, де можна купити якусь їжу. Придбали солодку воду,
але вона нам не до вподоби – звикли до джерельної води…
Попри виснаженість через п’ятиденний похід, провели
екологічну акцію в с. Лазещина. Прибрали залізничну стан
цію та територію довкола. Керувались тим, що через цю стан
цію проїжджає більшість іноземців, тому нам стало соромно
за те, які враження можуть залишитись у туристів під час очі

Головний редактор Сергій Русаков.
Літературні редактори
Галина Голіцина, Людмила Кух.
Комп’ютерне складання
і верстання Тетяни Ветраченко.
Фото Василя Тимошенка.
Наша адреса: м. Київ+30, вул. Пирогова 9,
редакційний відділ, тел. (044) 239+30+85,
факс 234+75+87, e+mail: gazeta@npu.edu.ua

кування потяга на брудному вокзалі. Ініціатором виступив
Антон Дробович, більшість активно підтримала пропозицію.
Взагалі станція здивувала не так кількістю сміття, як від
сутністю працівників і пристойних оголошень. Віконце біле
терки було замкненим, лише приклеєне оголошення, написа
не від руки, що квитки можна придбати у провідників. Ще
нижче на стінці хтось з попередників залишив повідомлення,
що у провідника квитки не можна купити. Нас це не дуже
порадувало, тому було вирішено доїхати найближчою елек
тричкою до Яремчи. Там знаходиться більш цивілізований
вокзал, є світло і працівники “Укрзалізниці”. Забираємо з
собою і групу поляків, які також сьогодні спустились з Говер
ли. Приїжджаємо в Яремчу о десятій вечора, але потяг до Іва
ноФранківська лише о третій годині ночі. Попереду безсон
на ніч.

День 6
За сьогоднішню ніч ми втомились більше, ніж під час схо
дження на гору. З цим погодилась вся наша група.
Довелось довго чекати на потяг до ІваноФранківська. За
цей час ми познайомились з польськими студентами. Цікаво
було поспілкуватись з колегами з Євросоюзу. Дізнались багато
нового про їхню освітню систему.
Незважаючи на пізній (чи може вже ранній) час, загальний
вагон потяга (інших квитків не було) був вщент заповнений
людьми. Дві години, і вже на світанку ми у “Франику” (так
молодь називає місто). Ще дві години на вокзалі: дехто намага
ється хоч трохи поспати, дехто просто дивиться, як оживає
вулиця за вікном…
О восьмій годині ранку снідаємо у вареничній, тій самій,
що і перед початком походу. Нас впізнають і дозволяють зали
шити рюкзаки, поки ми гуляємо містом. “Франик” нам показує
Іринка Бочар – знайома Антона Дробовича. Часу було небага
то, і весь центр не встигаємо подивитись, та вражені великою
кількістю книгарень і кованих скульптур на вулицях, сідаємо на
потяг до Львова…
Три години, що ми провели в дорозі, були використані для
сну (їдемо в плацкарті, можемо дозволити собі лягти і відпочи
ти) або для детального ознайомлення з книжками, що придба
ли. Ольга Гончар, студентка, що закінчила перший курс культу
рології, купила книжок приблизно на 400 грн.
Львів зустрічає нас короткочасним і приємним дощем. Далі
йдемо гуляти містом. Морозиво, молочні коктейлі, гамбургери,
сандвічі – “відводимо душу” після походу. Далі – виключно
львівське меню: кава, яблуко повіденьськи, медівка, канапки.
Цим містом можна довго прогулюватись, та квитки на
потяг змушують йти до вокзалу (трамваї у місті не ходять через
реконструкцію вулиць, маршруток не видно, і загалом за ці дні
ми звикли до піших прогулянок)…
Потяг. Ліжко. Сон.

День 7
Київ. Робимо світлину на пам’ять. Всі хлопці неголені,
осанка стала більш правильною. Дівчата в очікуванні гарячої
води вдома та зустрічей з подружками. Виснажені. Щасливі.
Післямова
Гори навчають, адже людина під час кількаденного походу
має можливість зрозуміти себе, коли долає нові вершини, несе
важкий рюкзак, допомагає іншим дійти до мети. Саме в такі
миті можна побачити справжню сутність людини, а головне –
міжособистісні стосунки. І хоча маршрут походу виявився
складнішим, ніж всі очікували, та згуртованість групи перемо
гла, кожен набув ще більшої віри у власні сили та друзів.
Знаменним для нас стало і те, що ми підкорили Говерлу
напередодні 20річчя Незалежності Батьківщини. Знаходя
чись на вершині цієї гори, відчуваєш, як зникають всі політичні
та економічні негаразди, хочеться думати лише про єдність і
красу нашої країни. Як добре, що ми вже 20 років можемо буду
вати молоду та величну державу!

Сергій РУСАКОВ
Фото Ірини Мороз, Оксани Соколової
Видрукувано
у друкарні НПУ імені М. П. Драгоманова.
Наклад 1000 примірників.

Видавництво НПУ ім. М. П. Драгоманова
м. Київ–30, вул. Пирогова, 9
е+mail: Npu.press@i.ua
Свідоцтво про реєстрацію № 1101
від 29.10.2002 р.

Відповідальність за достовірність інформації
несуть автори.
Позиція редакції не завжди збігається
з авторською.
Рукописи не рецензуються і не повертаються.

ЖОВТЕНЬ 2011