Файл #161: "1970-10[1].pdf"

З А

РОЗПОЧАВСЯ ЛЕНІНСЬКИЙ
ЗАЛІК. КОЖЕН КОМСОМОЛЕЦЬ

ЗВІТУЄ СЬОГОДНІ ВОЖДЕВІ ПРО
ЗВЕРШЕННЯ.

свої

С вя т о
д

у

ш

і

О ЦЬОГО дня
кожен Кожного, хто сидить з ним
комсомолець
готувався, поруч.
Коли комсомольці цієї гру­
як до свята. І ось урочиста
хвилина настала: в академіч­ пи стали перед атестаційнвю
них групах розпочалося скла­ комісією, то нікому не дове­
лось ніяково опускати
очі
дання Ленінського заліку.
Важко сказати
про
1 1 -та
група
істориків... долу.
Всі схвильовані, радісно збуд­ кожного зокрема, легше ска­
жені. Стихли звуки
комсо­ зати про групу.
Комсорг
Наталя
Дзюбак
мольської пісні, яку щойно
виконували всі разом і рап­ називає цифри. У групі —
23 члени Ленінської Спілки.
том:
А Василь Харчук і Василь
— Слухайте голос Леніна!
Юрченко — комуністи.
Замиготіли на голубому ек­
У групі
9 відмінників, і
рані незабутні кадри доку­
тільки двоє мають «трійки».
ментального
фільму.
Крізь
За час навчання в інститу­
товщу років до комсомольцівті (а пройшло всього півро­
історинів промовляв... живий
ку ) група показала себе як
Володимир Ілліч.
згуртований нолектив.
Я вдивляюсь в обличчя
У кожній справі, яку за­
юнака, що сидить поруч. Він чинали, вони стверджували
схвильовано поправляє баг­ своє громадське
призначен­
ряну ^грінку на лацані, де ня, довели, що між ленінсь­
значон з дорогим силуетом, ким закликом вчитися кому­
внутрішньо
виструнчується, нізму і практичною діяль­
і, здається, зливається з ек­ ністю кожного зокрема —
раном. В ці хвилини він ра­ ’ найкоротша відстань.
зом із своїми ровесниками,
Склав Ленінський
залік
яких Володимир Ілліч благос­ останній
студент із групи.
ловляє на захист Вітчизни. Члени комісії поздоровляють
Він бачить себе в молодих істориків. Ми залишаємо цю
комунарах. Він робить сьо­ групу з найкращими вражен­
годні 'хню справу.
нями. А в коридорі нас наз­
Ленінський залік...
Прос­ доганяє потужна пісня:
то
то вийти і сказати про себе історики завершують
своє
як комсомольця?
Н і,— це свято партійним гімном.
свято душі. Оцього
юнака.
Ю. ГУБРІЄНКО.

Д

ПЕДАГОГІЧНІ

К А Д РИ
/

а ОРГАН ПАРТКОМУ. РЕКТОРАТУ. КОМІТЕТУ ЛКСМУ,
МІСЦЕВКОМУ ТА ПРОФКОМУ КИЇВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО
ПЕДАГОГІЧНОГО ІНСТИТУТУ ІМЕНІ О. М. ГОРЬКОГО.

№ 10 (478)

Четвер, 12 березня 1970 року.

Ціна 1 коп.
Рік видання 15-й

Твій дім — ти господар!
Зараз у наших гуртожитках
покращало: опоряджаються хо­
ли, причепурились і
набули
урочисто-святкового
вигляду
ленінські кімнати* на кухнях, у
кімнатах стало чистіше й охай­
ніше. Студенти засукали рука­
ви і заходились по-справжньо­
му порядкувати у своїх домів­
ках. Слово «гуртожиток» тепер
часто почуєш не тільки від йо­
го мешканців, а й від комсомо­
льського активіста, і від спів­
робітника адміїштоспчастини, і
від декана. Що ж привернуло
увагу до гуртожитків, що дало
поштовх цим зрушенням?
Відійдемо трохи назад, і то­
ді стане видно, що цьому пере­
дувало. Авторитетні комісії:
Київського обкому КПУ, Респу­
бліканського комітету профспі­
лок... Наслідки перевірки —
погано. Навіть дуже погано. А
особливо у гуртожитку № 4 —
наїїновішо.ну й найсучаснішо­
му, де порядкують філологи та
.трохи істориків, та трохи музпедіпців. Після цього —накази
ректора. Один, другий... Після
цього пішли у гуртожиток про­
жектористи, захвилювались у
деканатах...
Наслідок — у гуртожитках
стало краще. На цьому б пос­
тавити крапку, але... почнемо
все спочатку. Бо не можна вва­
жати, що нещоліки остаточно
виправлені, коли не з'ясовано
до кінця причин такого стану.
Адже в цьому випадку можли­
вий рецидив.
Чому знадобилося втручання
ректора, парткому? Чому дове­
лося поставити на ноги всіх, хто
мав хоч найменше відношення
до гуртожитків, перш ніж тут
було наведено належний поря­
док?
Що ж самі студради, старостзти, та. власне, й мешканці

кожен ..зокрема? Невже у них
зникло’ почуття гордості і від­
повідальності за свою оселю?
Чи забули вони народну припо­
відку: який дім, такий і госпо­
дар?... А що, коли їм сподо­
бається ось така опіка-і вони й
далі будуть чекати, поки їхніми
справами не займеться сам рек­
тор та авторитетні товариші із
обкому? Давайте полишимо по­
ки що осторонь нарікання на
кшалт: не вистачає стільців,
дах протікає і т. д. і т. п. їх
завжди багато знайдеться
у
охочих скоріше до розмов, ніж
до якоїсь конкретної , роботи.
Нехай ці недоліки у забезпечен­
ні гутожитків необхідним (є во­
ни, звичайно) залишаться поки
що на совісті адмінгоспчастини.
Давайте поцрворимо про ін­
ше, не менш
важливе —
про особисту відповідальність
кожного за дім, у якому живеш,
про те, яким цей дім має бути.
Схильного до експерішентів
читача ми запрошуємо разом з
нами проробити ось такий: ста­
немо на дверях гуртожитку і у
кожного, хто буде сюди захо­
дити, запитаємо: а що ти зро­
бив для того, щоб у твоїй осе­
лі стало краще й затишніше?
І більшість ніяково опустить
очі. А знайдуться й такі, що,
може, густо почервоніють, бо
не тільки нічого не роблять ко­
рисного, а й навпаки — шко­
ду собі та товаришам по по­
мешканню.
Все це, мабуть, тому, що ба­
гато студентів дивляться на
гуртожиток лише як на шма­
ток даху над головою, тобто —
місце, де ночуєш і тільки...
Але ж це далеко не так. Ви­
моги до студентського гуртожи­
тку сьогодні надзвичайно висо­
кі. До гуртожитку, де живуть
освітяни, вони повинні бути

ЕКСПЕРИМЕНТ ВИМАГАЧ
Великий Ньютон вважав, що освіта людини
прямо лропорц/ональна кількості розв'язаних
нею задач. Маючи на увазі фізиків, додамо—екс­
периментальних задач, бо саме в експерименті
творчо зростає майбутній учитель фізики. Тільки
при якісному виконанні лабораторних робіт фі­
зичного практикуму можна засвоїти матеріал те­
оретичних курсів.
Кафедра фізики створює всі умови для робо­
ти студентів у лабораторіях. Експериментальні за­
дачі, які розв'язують студенти, наближаються до
рівня науково-дослідних робіт. Випускники 50-х
років, гості інституту, заздрять можливостям
сьогоднішніх студентів щодо набуття дослідниць­
ких навичок у лабораторіях інститут^, поповне­
них новим обладнанням.
Але експеримент вимагає сумлінної система­
тичної роботи в його підготовці та проведенні,
при опрацьовуванні одержаних результатів. Ба­
гато студентів саме так і ставляться до цієї фор­
ми навчання. Студенти Л.,Гладиш (II курс), В. Андріяшин (III курс), Є. Зубков (III курс), Г. Грищенко((У курс), В, Климов ( I V к.) та інші завжди
знаходять час для самостійної роботи в лабора­
торіях. Але, на жаль, ще немало є студентів з
невірними поглядами на експеримент. Д о наступ­
ної лабораторної роботи такі студенти, як прави­
ло, «готуються» у... гуртожитку. У них експери­
мент завжди «виходить» з першого разу, а «одер­
жані резулетати» недвозначно близькі до таб­
личних значень.

більшими у стократ, бо, по-пер­
ше, «гуртожиток» (жити гур­
том) — це значить вчитися ко­
лективізму, без якого майбут­
ньому учителеві ні на крок. Це
значить — гармонійне поєднан­
ня інтересів кожного з інтереса­
ми всіх, це значить — відпові­
дати не тільки за с'ебе, а й за
товариша; а по-друге, гурто­
житок — це найперший вихо­
ватель молодої людини у побу­
ті. Здавалося б, як вести се­
бе поза виробничою діяльністю,
у тому, що ми називаємо побу­
том, — особиста справа кожно­
го. Але для учителя вона набу­
ває ваги особливої. Це одна із
складових його авторитету. І
виховати цю складову багато в
чому міг би допомогти майбут­
ньому вчителеві саме гуртожи­
ток.
Чи відповідають наші гурто­
житки цим високим вимогам?
Чи у кожного .мешканця в дос­
татній мірі розвинене почуття
відповідальності не тільки за
свою поведінку, а й поведінку
товариша?
Не завжди це так. Ось прик­
лад. Комсорга групи Олександ­
ра Лог.виненка і комсорга кур­
су Славу Лсбедрва на педфаці
знають як хороших активних
комсомольців, А в наказі рек­
тора надибуємо: «... студентів
Логвиненка, Лебедева (значать­
ся й інші прізвища. Ред.) за не­
гідну поведінку в гуртожитку
попередити».
В чім справа? Хуліганили?
Не зовсім так... Просто у хлоп­
ців не вистачило ні свідомос­
ті, ні Принциповості зупинити
свого співмешканця Саїдова, ко­
ли той івправлявся - у метанні
ножа і так попсував двері, що
вони стали покльовані, наче
(Закінчення на 2-й стор.)

Та в справжньому дослідженні такого не буває.
Експеримент вимагає багаторазового повторен­
ня вимірів, ретельних обчислень, свідомої оцін­
ки результатів. Експеримент не терпить будьяких сумнівів у якості його проведення. Ф. Ен­
гельс писав: «Краще шукати істину всю ніч, ніж
сумніватись в ній все життя». Саме цю рису —
оперто шукати істину в експерименті — повинен
розвивати в собі кожен майбутній учитель-фізик.

м. мєняйлов,
доцент кафедри загальної фізики.

УЧИТЕЛЬСЬКИЙ
П Е Р Ш И Й ГАРТ

Лаборант — опора викладача
Лаборант, працівник кабінету
—надійна опора викладача при
викладанні студентам того чи
іншого курсу. Лаборант, як ніх­
то краще, знає вимоги виклада­
ча. запити та інтереси студен­
тів. Численний лаборантськиіі
склад наших кабінетів відіграє
важливу роль у навчальному
процесі. Тож. не (випадково мі­
сцевий комітет інституту надає
великої уваги роботі кабінетів
та лабораторії!. Питання
про
роботу кабінетів та лабораторії!
слухалось, зокрема, на остан­
ньому засіданні.
До 100-річчя з дня народжен­
ня В. І. Леніна місцевком ого­
лосив огляд-конкурс на кращий'
кабінет та лабораторію. При
підведенні підсумків конкурсу
переможці будуть нагороджені
грамотами ректорату та місцев­
кому, а також грошовою премі­
єю.
Кілька місяців триває -цей
конкурс. Про попередні підсум­
ки змагання
лаборантського
складу можна говорити вже
сьогодні. Помітно покращала
трудова дисципліна працівників
кабінетів, створені більш спри­
ятливі умови для роботи сту­
дентів та аспірантів. Кабінета­
ми інституту проводиться зна­
чна робота на відзнаку ленінсь­
кого ювілею. Про це свідчать
численні книжкові виставки,
.стенди, що розповідають про
■життя і діяльність В. І. Лені­
на. Приваблює, зокрема, офор­
млення кабінетів .педагогіки,
сурдо- та олігофренопедагогіки,
російської мови, методики му­
зики тощо.
Для підвищення кваліфікації

ІСТОРИКИ

наші лаборанти навчаються на
курсах кіноде.монстраторів, від­
відують лекції викладачів, слу­
хають методологічні семінари
—все це допомагає їм при про­
веденні практичних занять
зі
студентами.
Заслуговує на увагу досвід
роботи кабінетів історії КПРС,
дошкільної педагогіки, україн­
ської літератури. В кабінеті лі­
тератури, наприклад, давно вже
практикується запис на магніт­
ну плівку лекцій провідних
професорів та доцентів, цікавих
зустрічей з письменниками та
літературознавцями. З катало­
гу та 'виставки наукових праць
тут завжди .можна довідатись
про нові пошуки викладачів не
тільки «своєї» кафедри, а й ін­
ших літературознавчих кафедр.
На .кафедрі педагогіки періо­
дично випускається «Педагогі­
чний бюлетень», який знайо­
мить викладачів та студентів з
новинами фахової літератури.
Систематично .ведеться «Вітри­
на новин», часто організовую­
ться книжково-ілюстративні та
тематичні
виставки. Немало
працюють над поліпшенням на­
вчального процесу також'- лабо­
ранти фізичних кафедр.
...Конкурс триває. Багато
вже зроблено, але не менше ще
належить зробити нашим кабі­
нетам.
Місцевком постійно дбає про
те, щоб робота кожного . лабо­
ранта була цілеспрямованою,
сприяла ефективному проведен­
ню практичних занять, підне­
сенню успішності студентів.

Студент першого курсу дуже
часто уявляє собі
майбутню
професію в романтичному обво­
ді: вчптель-освітянин сіє зерна
істини в душі дптячі... З■ цим
наслідком зовнішнього спогля­
дання доконче потрібно П О К ІН ­
ЧИ ТИ , бо робота педагога —важ­
ка, без ніяких ефектів, адже
він має справу з живими людь­
ми, яким необхідно стати справ­
жніми громадянами,
будівни­
чими комуністичного майбуття,
творцями, а це споживачами,
іцо вміють поважати і збагачу­
вати культуру та мову свого і
всіх народів.
Для цього студенту ще за
часів навчання в інституті необ­
хідно збагнути шкільне життя
в усій його складності. Для цьо­
го він і має педпрактику, що
виявляє його хист до педагогіч­
ної діяльності, ставпть руба ди­
лему: бути чп не бути йому в
школі.
Це зрозуміли наші третьокурспикп-філологи, потрапивши
до шкільного середовища і
ставши безпосередніми учасни­
ками ііого процесів. Шість пат и х хлопців і шість дівчат
проходять, педпрактику в се­
редній школі № 125, у 4—8-х
класах. Як і слід було чекати,
все почалося з певної розгубле­
ності. Вироблені стереотипи вия­
вились немічними, адже тут не

стороннє обмішування
вчите­
лем, а ти сам — вчитель... Хви­
лювання таки давалося взнаки,
бо навіть знаючи необхідну ме­
тодику й поведінку, все ж під­
свідомо від них відключаєшся.
Але проходив час, і належний
грунт знаходився.
Наприклад,
Валентина Антонова попервах
по знала, як зібратися і як вес­
ти урок, але пізніше вона про­
водила уроки вже, ніби справ­
жній учитель. Так і псі.
Приємно було послухати уро­
ки 1'. Ожогп, Г. Кучеренко,
М. ЧасНика та інших. Непастаниі кваліфіковані поради Л, О.
Біятенко, О. Г. Кравченко, ува­
га вчителів української мови
та літератури М. С. Музичепко
та Г. Е. Безручко допомагали
практикантам стати на вчитель­
ський шлях, збагнути покладе­
не на них завдання. Уважно
сприйнявши- зауваження та по­
бажання, студенти раз на раз
поліпшували
процеси
опиту­
вання, викладу нового матеріа­
лу.
Але далися взнаки моменти,
що не залежать від студента.
По-першо, викладаючи у 7—8
класах синтаксис,
практикант
обмежувався запасом шкільних
знань, тому що в інституті да­
ного розділу ще но опрацьову­
вали. Позначився брак логіки:
із закономірностями логічного
мислення третьокурсник тож не

знайомий, і не випадково ііого
виклад уроку почасти виходив
«мозаїчним». Наші хлопці і
дівчата мають що загальне поняття про естетику, а літера­
тура неможлива поза цією ка­
тегорією.
Та псі знашш, отримані в ін
стнтуті, студенти оптимально
прагнули використати, чп то
вивчаючи індивідуальну психо­
логічну характеристику учня, чи
то подаючи класові новий ма
теріал.
Окрім цього проводилась по
закласна виховна робота. Сту
дентп допомагали оформляти
класні альбоми, присвячені ле­
нінському ювілею, працювали
над стендом «Ленін і мова»,
який подарували школі.
Але
водночас не забували і спій
інститут, свою громадську роробу. Це, передовсім, такі, як
В. Веберов, В. Каамірук, М, Час­
ник.
Педпрактика закінчується. Не­
забаром знову
розпочнуться
лекції, але до -інституту студенти-практиканти прийдуть вже
іншими — змужнілими, що
вміють творозо оцінювати педа
гогічпі процеси і факти. Кожен
здобув на педпрактиці перший
учительський гарт. ,

ний Товариством радянсько-поль­
ської дружби.
На свято прибули гості із ПНР
—генеральний консул ПНР у Ки­
єві Яиош Грохульський, віце-кон­
Ht так давно у нашому інсти­ родження видатного польського сул ПНР у Києві Тадеуш Вуйцік
туті відбувся урочистий вечір, компознтора-класика Фри д е р з ­ та інші.
присвячений 160-річчю з'дня на­ ка Шопена. Вечір був організова­
Присутні у залі зачаровано слу­

хали твори великого композитора
у виконанні викладачів та студен­
тів музичпо-педаїгогічного факуль­
тету.
Шопенівський вечір став не тіль­
ки скромним вшануванням могут­
нього слов’янського таланту, віїг
вписав ще одну сторінку в літо­
пис нашої дружби.

10. КОВАЛІВ,

студент ІІІ-го курсу
філологічного факультету.

Г. МЕЛЬНИК,

член місцевкому.

мелодії

Звучать

Шопена

В РОЗВІДЦІ
Ми прийшли на історичний фаультет тому ,и{0 нас вабить ми­
нуле, тому що нам не байдуже су­
часне.
/ ось ми, студенти історичного
відділу, вирішили ознайомитися з
тими місцями, де влітку будемо
проходити археологічну практику,
так би мовити, — зробити першу
розвідку.
Запросили в похід археологал'юбителя. доцента кафедри мате­
матики А. С. Бугая та викладача
археології, кандидата історичних
наук Н. М. Кравченко.
Маршрут наш пролягав не в
далеких краях (Київ-Трипілля-Васильків-Київ), але скільки ціка­
вого ми дізналися!
Наприклад, Трипілля...
Дуже
багате це село як своїм історич­
ним минулим, так і сучасним. Тут
1 було відкрито вперше пам’ятки 4-х
тисячолітньої давності. За назвою
цього поселення вся археологічна
культура одного з історичних пе­
ріодів стала називатись трипільсь­
кою. Тут у роки громадянської вій­
ни група Київських комсомольців
проявила безприкладний героїзм у
боротьбі з бандою Зеленого, тут,
як величний пам’ятник нашому
сьогоденню, будують комсомольці
70-х років Дніпровську районну
електростанцію.
Ми відвідали
ДРЕС, історико-краезнавчий му­
зей, побували на
дніпровських
кручах, віддали шану своїм ро­
весникам, що загинули в боротьбі
за Владу Рад.
Потім ми-пройшли слідами так
званих Змійових валів. Це дуже
цікава історична пам’ятка. Дослі­
дженням Змійових валів займає­
ться Аркадій Сильвестрович Бу­
гай. Спілкування із цією люди­
ною, його розповіді про свої по­
шуки дуже збагатили нас, май­
бутніх істориків .
Екскурсія дала нам дуже бага­
то. Вивчаючи історичні науки, ми
добре розуміємо, що чим глибше
знатимемо минуле, тим виразні­
ше поставатиме перед нами май­
бутнє..
В. РИБАЛКО,

студент 12 групи історичного
відділу педагогічного
факультету.

Твій дім — ти господар!
(Закінчення. Початок на 1-й
стор).
віспою. Більш того, коли стали
дошукуватись, хто ж зробив та­
ке неподобство, Лебедев і Лог­
виненко ніяк іне хотіли «видава­
ти» Саїдова-«ковбоя». Товаристкість? Взаємовиручка? Просто
безпринципність,
відсутність
елементарної відповідальності
за негідну поведінку товари­
ша.
Виховна робота у гуртожитку
— питання багатогранне. І тут,
мабуть, мало обмежуватись ря­
сними «галочками» про прове­
дення бесід та вечорів. Виховну
роботу треба розгортати у пло­
щині не тільки горизонтальній,
а її у вертикальній, конкретизу­
вати її, захоплювати в її орбі­
ту кожного студента.
Більш діііоівіше могли б пра­
цювати в цьому напрямі наші
студрадп. Захоплюючись прове­
денням загальних заходів, ст.удради часто випускають при цьо­
му з «прицілу» окремих меш­
канців, що порушують норми
поведінки, не дбають про покра­
щення санітарного, стану своїх

кімнат та місць спільного кори­
стування.
В той час, як їв арсеналі студрад є такі перевірені і дійові
засоби впливу, як стінна преса,
радіовузли тощо. Використову­
ються поки що ці засоби мляво.
Хіба що з нагоди свята вийде
газета, або через радіовузол
зачитають якесь офіційне ого­
лошення.
Щодо сатиричних
«колючок», то останнім часом
•у них зовсім «притупилися гол­
ки» і їх можна... гладити тепер
рукою.
Щоправда, у гуртожитку №1,
де головою студради Євген Ни­
китине вчасно зрозуміли цей
прогал. Зараз тут ведеться- ба­
гато розмов про те, щоб ство­
рити постійну радіогазету. Це
питання студрадівцу мають роз­
глянути на одному з найближ­
чих засідань. Сподіваємось, що
їм вдається створити регулярну
і всюдисущу радіогазету, яка б
і скрізь встигала, і найповні­
ше висвітлювала б студентське
життя факультету та гуртожит­
ку.
...Зараз у наших гуртожит­

ках покращало. Неважко помі­
тити зрушення у політико-виховній, культурно-масовій роботі.
Підвищилась увага до забезпе­
чення житлово-побутових умов
студентів з боку господарчої
частини, підводяться підсумки
змагання за кращий гуртожи­
ток, поверх, кімнату.
Всі ці питання чекають свого
висвітлення на сторінках на­
шої газети. А сьогодні ми хо­
тіли сказати тільки одне: у сту­
дентськім домі — господар сам
студент. Поки кожен мешканець
собі цього не усвідомить,
ми
не зможемо рушити далі, і зу­
силля ректорату.
партійної,
комсомольської та громадських
організацій, не підкріплені жи­
вим ділом кожного студента зо­
крема, не дадуть бажаного ефе­
кту.
Тільки при умові, що кожен,
хто живе в гуртожитку, навчи­
ться у ньому господарювати,
ми зможемо оправитись із зав­
данням — поставити наші гур­
тожитки у ряд кращих студен­
тських гуртожитків міста.
В. СОКУР.

Редактор П. ХРОПКО.