Файл #159: "1970-9[1].pdf"

ЗА ПЕДАГОГІЧНІ
к

а

д

ри

ОРГАН ПАРТКОМУ. РЕКТОРАТУ, КОМІТЕТУ ЛКСМУ.
МІСЦЕВКОМУ ТА ПРОФКОМУ КИЇВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО
ПЕДАГОГІЧНОГО ІНСТИТУТУ ІМЕНІ О. М. ГОРЬКОГО.
№ 9 (477)

Четвер, 5 березня 1970 року

Ціна 1 коп.
Рік видання 15-й

В ЗРОСТАННІ У Д І В Ч А Т

ВІТАННЯ

Дорогі жінки! У нашій
країні день 8-го Березня
став одним з народних свят,
красномовним
підтверджен­
ням того, якою величезною
повагою в радянському сус­
пільстві користуються жінки.
В перших рядах будівниць
нового комуністичного сус­
пільства йдуть і жінки нашо­
го інституту. Наші жінкиосвітянки — викладачі,, пра­
цівники інституту — сумлін­
но трудяться, готуючи вчи­
тельські кадри для радянсь­
кої школи, наші студентки
наполегливо оволодівають ос­
новами наук.
Поздоровляємо всіх вас, до­
рогі подруги, із святом жінни-трудівниці. Щастя
вам,
творчого неспокою, радісних
усмішон!
РЕКТОРАТ, ПАРТКОМ,
КОМІТЕТ ЯКОМУ,
МІСЦЕВКОМ ТА ПРОФКОМ.

ЗВІТ
Н А У К О В Ц ІВ
Широке коло наукових питань
винесено на звітну конференцію,
присвячену підсумкам науководослідної роботи професорськовикладацького складу інституту за
1969 рік.
На пленарному засіданні, яке
відкрила ректор інституту, дійсний
член А П Н СРСР, проф. М. Підти-

ченко, було заслухано доповіді
проф. П. Бакуменка «В. І . Ленін

про зміцнення єдності міжнарод­
ного комуністичного руху і сучас­
ність» і доц. Є. Безродного «Л е­
нін — організатор III Комуністич­
ного Інтернаціоналу та - участь
К П (б )У в його діяльності». Прорек­
тор по науковій роботі в. о. проф.
О. Па велко підсумував роботу
кафедр за минулий рік і зупинив­
ся на тих проблемах, які життя
ставить перед науковцями сьогод­

ні.
4 березня відбувалася робота
13 секцій — історії та наукового
комунізму, філософії, політеконо­
мії та наукового атеїзму, педаго­
гічної, психологічної, дефектоло­
гічно), літературної, мовознавчої,
математичної, музичної та інших.
Підсумки роботи звітно-науко­
вої конференції були зроблені на
розширеному засіданні Ради ін­
ституту, де зі звітами
виступили
керівники секцій та було прийня­
те розгорнуте рішення.

ЗАВЖДИ В НЕСПОКОЇ
Зранку й до вечора вона в ін­
ституті. Але зустрітися з нею
«є так уже й легко. Заходите на
кафедру, а вам кажуть: шукай­
те в деканаті. У деканаті знову,
щойно десь вийшла...
Справи, справи...
Інститут
для Поліпи Дмитрівни Шевчен­
ко став другим рідним домом.
Лекції, партійні та адміністра­
тивні турботи. Дивуєшся тільки,
як вона скрізь встигає. А всти­
гає, мабуть, тому, що любить
свою роботу, що вірна своєму
покликанню педагога й настав­
ника.
Працює Поліна Дмитрівна
весь час на одній кафедрі— ка­
федрі психології. 22 роки—час
не малий, щоб зріднитися з
«своєю» наукою. Ще у студен­
тські роки прищепив їй любов
до психології наш провідний
вчений професор Г. С. Костюк.
— І тепер, йдучи на лекцію,
готуючи ту чи іншу тему, ду­
маю ,— каже психолог Шевчен­
ко, — а як би цей матеріал по­
дав професор Костюк? А як би
він провів практичні?
Безмежно вдячна вона своїм
учителям-наставникам Г. С. Костюку, Д. Ф. Ніколенку, А. С.
Литвинову.
Від студентки педагогічного
факультету до викладача цього
ж факультету — це віхи її зро­

стання» як педагога. У рідному
інституті зростала вона і як на-уковець.
Відчувши в собі сили для на­
укових пошуків, взялася Полі­
на Дмитрівна за складну дисер­
таційну тему: «Проблеми осо­
бистості в історії радянської
психології». Нелегко було пра­
цювати над нею: без аспіранту­
ри, без творчої відпустки, вико­
нуючи повиє учбове наванта­
ження, виховуючи двох доньок.
Та наука прихильна до праце­
любів. У 1967 році II. Д. Ш ев­
ченко уопішно захистила дисер­
тацію, одержала диплом канди­
дата наук.
Цілі досягнуто. Здавалося б,
тепер можна дещо «пом'якши­
ти» вимогливість до себе, тріш­
ки перепочити після кількаріч­
ної творчої напруги. Можна...
До речі, так дехто і робить. Але
не з її це вдачею. Поліна Дмит­
рівна з тих, мабуть, людей, яких
не робота шукає, а які самі шука­
ють роботу. І саме тому від неї
ніколи не почуєш: ось оце, при­
міром, — мої обов’язки, а оце,
— когось Іншого... Все, що сто­
су є ться життя факультету, все.
в чому вона може комусь допо­
могти, — ото, і вважай, що її
обов'язок.
В. о. доцента Шевченко зав­
жди можна побачити з студен­

Колп читачі заходять до нау­
кового абонемепту, їх
часто'
зустрічає привітна молода жін­
ка-. Це Трина Фідерчук. В нашу
бібліотеку вона прпіішла після
закінчення десятирічки.
За п’ять років, що минули
відтоді, Ірина працювала в різ­
них відділах бібліотеки і зав­
дяки своїй працьовитості, напо­
легливості набула бібліотечної
кваліфікації.
Вона добре знає літературу,
інтереси читачів, завжди нама­
гається якнайкраще
виконати
замовлення.
Іра тримає міцні зв’язки з
студентськими
Радами гурто­
житків, організовує в читаль­
них залах книжкові виставки,
проводить
тематичні огляди.
Останній огляд на тему «Ульянови — сім’я революціонерів»
прослухало багато студентів.
Ірина з честю виконує всі
зобов'язання у змаганні на честь
100-річчя з
дня
народження
В. І. Леніна. Свої
службові
обов’язки вона органічно поєд­
нує з громадською роботою, ви­
конуючи обов’язки члена проф­
бюро бібліотеки. Водночас І. Фі­
дерчук успішно навчається на
4-му курсі філологічпого
фа­
культету. Завжди скромна, ввіч­
лива і чуйпа до товаришів во­
на
користується заслужепою
повагою в колективі.
Є. РЕМЕНЬ.

тською молоддю. До неї тяг­
нуться дівчата-дошкільниці, до
її порад, слушних зауважень
прислухаються комсомольсь к і
активісти. І, може, тому і сама
вона така молода душею, така
всевепигаюча, що завжди із мо­
лодими, що гарт комсомоль­
ський має надійний і давній?
У роки війни працювала По­
ліна Шевченко другим секрета­
рем райкому комсомолу у Пер­
мі. Потім секретарювання у По­
дільському .райкомі в повоєн­
ному Києві. Разом з комсомоль­
цями тих років піднімала з ру­
їн Хрещатик. Звичайно ж, та­
кій людині є що сказати сьогод­
нішнім комсомольцям, а тим, в
свою чергу, є чому повчитись у
неї.
Справи, справи... Не дивля­
чись на зайнятість, ГІоліну Дми­
трівну Шевченко часто зустрі­
неш і в колі вчителів, і серед
трудящих області, де вона веде
пропаганду педагогічних та пси­
хологічних знань. Допоможе но­
на, коли треба, і своїм молод­
шим колегам.
...В день 8-го березня — цеіі
весняний і щедрий на усміх
день — вона одержить багато
поздоровлень: від студентів, від
колег, від своїх випускників.
Ми теж приєднуємо свій голос
ло хору здоровлень: щастя Вам.
Поліно Дмитрівно... В усьому І
скрізь.
В . ГРИНЬКО.

з дефектологічного

У третьокурсниці дефектоло­
гічного факультету Євгенії Богомолової зараз у розпалі —
педагогічна практика.
Перші самостійні уроки, пер­
ші успіхи... Євгенія сумлінно
готується до кожного уроку, не
обмежуючи себе шкільними під­
ручниками.

Анеля Гузова, студентка І ку­
рсу дефектологічного факульте­
ту, встигає і добре вчитися, і
брати активну участь у худож­
ній самодіяльності.
Микола УПЕНИК

І ВЧИТЕЛЬКИ ПЕРШИЙ УРОК
Від часу, як тільки
сприймати
Почав ти навколишній світ,
Ім’я найвеличніше — Мати—
Шануєш до старості літ.
Але не забудеш ніколи,
Й призначений долею строк,
І милу стежину до школи,
І вчительки перший урок.
За обрій далекий привільно
Стелилась дорога в життя,—
Це мати і Вчителька спільно
Відкрили тобі майбуття.

ДО 25-РІЧЧЯ ПЕРЕМОГИ НАШОГО НАРОДУ У ВЕЛИКІЙ ВІТЧИЗНЯНІЙ ВІЙНІ

ШЛЯХАМИ БАТЬКІВСЬКОЇ СЛАВИ
Двадцять загонів Мінського
педагогічного інституту з діа­
метрально протилежних
то­
чок на карті
рушили до
Мінська, повторюючи маневр
білоруських фронтів, здійсне­
ний 25 років тому при звіль­
ненні столиці Білорусії.
Всього стартувало
437
студентів, пройдено більше

п’яти тисяч кілометрів Май­
бутні педагоги прочитали бі­
ля 400 лекцій перед місце­
вим населенням, провели по­
над 1000 бесід, дали 380
концертів. У сферу всіх цих
заходів було залучено понад
70 тисяч трудящих.
Разом зі своїми мінськими
колегами у 5-му зірковому

лижному поході по місцях
бойової „ слави
білоруського
народу взяли участь 20 сту­
дентів нашого інституту. Но­
татки із щоденника одного з
них — студента 1-го курсу
історичного відділу Валерія
Литвинчука —
пропонуємо
сьогодні нашим читачам-

К у т о ч ок

філолога

Й ОГО ІМ'Я стоіть в японській опциклопедії поряд з
іменами . найславетніших куль­
турних діячів і письменників. У
«країні райкового сопця» його
називають класиком японської
літератури. Його ім’я — Василь
Ярошенко.
\
У руках у нас невеличка кни­
жечка — «Квітка справедливос­
ті». Легенди. Казки. Вірші. Стат­
ті. (Внд-во «Молодь», К., 1969).
Ця кпига перша збірка творів
Єрошенка українською мовою.
Хто ж цей напівлогоидарішн
українець, якого вже давно
ьнаїоть в Англії та Японії, Індії
та Китаї і до якого лише не­
давно прийшло визнання у себе
па Батьківщині?
Василь Якович Єрошенко на­
родився у селі Обухіпці на Вілогородщіші в селянській роди­
ні. Чотпрпрічішм хлопчиком на­
завжди втратив зір. На всо життя
розпрощався з блакитним
небом, з багатобарпиою весел­
кою, з лагідпнм материнським
посміхом...
Відтепер ного очима стало
чуло сорце та проішклпвпй ро­
зум. І бачив він ними ліпше
від якого зрячого. Жорстокою
долею кинутого у пічну
ніч
брошенка но розтоптала власна
трагедія: в серці його
жила
непогасна любов до світла, до
сонця, до людей. І пе випадко­
во проміппя цієї любові проли­
зує всю ного творчість.
Непосидюща вдача занесла
«українського Гомера» у далекі
краї, де й проминула у манд­
рах, шуканнях та праці майже
половина його життя. Лише у
1923 році
Єрошепко нарешті
потрапив на рідпу"
омріяну
Батьківщину.
" ”‘ ’ТЧ|
Лондоп, Париж, Токіо, Гон­
конг, Хельсіпкі, Відень,
Шан­
хай, Пекін. Бірма... Чукотка і
Кушка... Географії його подо­
рожей може позаздрити найзавзятіший мандрівник. І скрізь
пін залишив по собі
добрий
слід, слід глибокий.
Під час короткочасного пере­
бування у Англії, наприклад,
він пише казки для дітей анг­
лійською мовою. І на них схва­
льно відгукуються тогочасні

КВІТКА

СПРАВЕДЛИВОСТІ
видатні англійські критики.
Сім років життя у Японії
(1914—1921) принесли йому, про
шо говорилося, славу класика
японської літератури, а відтак
видатного поборника ідей миру
та дружби між усіма народа­
ми.
Василь Єрошенко вперше до­
носить до читача всю непов­
торність бірманського фолькло­
ру — казок та легенд, яких зіб­
рав він у Бірмі силу-силенну.
До б не був, за що б пе
брався — у всьому проявлялись
його незвичайні таланти.
Ось
хоча б такий факт: 1938 року
на шаховому турнірі сліпші...
шахіст Єрошенко посідає тре­
тє місце серед найсильніших
шахістів Радянського
Союзу.
Людина феноменальних здібнос­
тей — Єрошепко разом з ро­
сійською та українською мова-,
ми знав біля дев'ятнадцяти мов.
З-поміж цих мов виділяв укра­
їнську («мопа батьків») і еспе­
ранто—міжнародна мова, палким
поборником якої він був всо
життя і завдяки якій став Іптерігаціоналістом-пнсьмешшком.
Помер В. Я. Єрошенко 23
грудня 1952 року у своїй топо­
линій ОбухІвцІ. Тихо і непоміт­
но пішов з життя цей пелнкпй
трудівник і люднполюбець.
Слава нашого замляка тількино набпрає розгону. Все біль­
ше і більше дослідників цікав­
ляться ного життям і самобут­
ньою творчістю.
Нещодавно
у Москві видано альманах «Про­
метей»,
в
якому
Єрошенку
присвячена цікава стаття жур­
наліста О. Харківського. Дослід­
жувати творчість письменника,
звичайно, важко, адже коштов­
ні перлппп ного творів «розси­
пані» по сторінках
багатьох
періодичних впдань світу, проте
будемо сподіватися, що мине
час, і його спадщину вдасться
зібрати у томн, набагато солід­
ніші, ніж оней первісток на Ук­
раїні — «Квітка справедливос­
ті».
Отже, — перша збірка... Нею
зачинає Василь Єрошепко за­
вершальну мандрівку
жпття
свого —• мандрівку до теплець
земляків.
В. СОКУР

ПРО ЖІНОК ТА НАВКОЛО НИХ,
ЖАРТОМА 1 СЕРЙОЗНО
Часто трапляється, що після
того, як жінка віддала ключ від
свого серця, вона другого ж дня
міняє замок.
Шарль СЕНТ-БЕВ.
Жінка запалює чоловіка на
великі подвиги, здійснення яких
потім сама утруднює.
Олександр ДЮМА-СИН.
ОСТОЙНО
пройдіть
героїчними маршрутами
ваших батьків. Припадіть на ког
Ліна перед їхньою славою. Не­
хай ті подвиги, що творили на­
ші люди в суворі роки війни,
стануть найціннішим «підруч­
ником» патріотизму для вас
молодих. Дізнавайтесь, слухай­
те, записуйте...
Це — А. Мачульсьиий—сек­
ретар підпільного комітету пар­
тії м. Мінська у роки Великої
Вітчизняної війни. Керівництво
штабу походу, ветерани війни,
чиї груди в Зірках, а очі вологі
від хвилювання і відчуття зна­
чимості моменту, благословля'ють нас у благородну і трудну
дорогу...

Д

* * *
Перший марш-кидок. Лижня
пролягає у сосновому тунелі:
довкола одвічний дрімучий бі­
лоруський ліс. Якоюсь могут­
ністю і нескореністю віє від
цього лісу. Мимоволі уявляєш
себе на місці партизанів, що
пробирались колись цими хаща­
ми. А ще думаєш, як сутужно
і лячно було тут непроханим
гостям — фашистам. У лісі,
господарями якого були народні
месники...

Перші кілометри позаду... А
сьогодні погода вирішила пере­
вірити наш гарт. Сніг почав та­
нути і поплив під .ногами. У се­
ло Плісово входили пішки, з
лижами... на плечах.
У загоні п'ять хлопців і чочотирнадцять дівчат. Наші дів­
чата просто-таки молодці. Ніко­
ли не думав, що вони з такою
упертістю можуть долати труд­
нощі. Звичайно, ми — чолові­
чий кістяк загону — допомагає­
мо нашим товаришкам чим тіль­
ки можемо.
* * *
Село Вороничі... Це село на
білоруській землі запам'ятаєть­
ся мені надовго. Тут мені спов­
нилось 18 років. Кожен із моїх
товаришів подарував мені хто
пісню, хто танець, хто вірш.
Кращих подарунків, мабуть не
буває на світі.
А ще подарували мені мону­
мент найсвятішого для білору­
сів місця — села Хотинь, яке
було повністю спалене фашис­
тами. У пекельному вогні нелюд­
ської жорстокості згоріли всі
мешканці: ' жінки, немовлята...
Так і стоїть село незайманим з
тих часів. Стало воно живим
пам’ятником нечуваних страж ­

дань народу, його нескореності
Про що подумав я, одержую­
чи цей дарунок? Про що думав
я в день свого повноліття?
Багато білоруських сіл ми
пройшли, багато зустрічей з
добрими людьми мали. І скрізь
нас зустрічали, як рідних. Ма­
буть, з такою любов’ю і добро­
зичливістю, як оце нас, .зустрі­
чало населення колись партизан-впзволителів...
Майже в кожній сім’ї війна
залишила важкий слід, у кож­
нім дворі когось осиротила. Лю­
дям було приємно, що молоде
покоління йде шляхами батьків.
* * *
...За час походу у моєму осо­
бистому архіві назбиралось ба­
гато цікавих матеріалів: фото­
знімки, описи подвигів, біогра­
фії, враження — щедра наша
земля на героїв! Все це знадо­
биться мені у "майбутній роботі.
Свій перший урок з Історії Ве­
ликої Вітчизняної війни я обо­
в’язково почну із розповіді про
цей незабутній похід, учасни­
ком якого пощастило мені бути.
Мине час і я ще раз пройду
героїчними цими маршрутами.
Тільки на цей раз — разом зі
своїми учнями.

Я — цариця Тамара. Я за ­
лишила своє ім’я в різних
країнах і морях. Я наказала
рибі переміститися Із Чорно­
го моря в Каспійське. Мій
кінь ступав по землі міста
Ісфахана, а меч свій я ути­
кала в землю на площі Мейдан в місті Стамбулі. Коли
я все це зробила, я пішла з
цього світу назавжди, за­
бравши з собою лише дев’ять
ліктів матерії.
(Епітафія на могилі
цариці Тамари).

ну жінку, та тільки бог два
добра до одного місця не
кладе.
(З сербського та сло­
венського фольклору).
Хороші руна — на чужо­
му полі; красиві жінки—чу­
жі дружини.
Красива жінка стає воро­
гом усіх некрасивих.
(Китайські прислів'я).

Не жертвуй рассудком изза женщины, мой сын.
СОФОКЛ.
В судьбе мужчин— любовь
-не основное,
Для женщины — любовь
и жизнь одно.
БАЙРОН.
Жінка — основа країни.
Благополуччя жінки — бла­
гополуччя країни. Загибель
жінки — загибель країни.
Д-р СУКАРНО.
- Кому дівчина всміхається,
того не дуже любить.
Добре мати розумну й гар­

Редактор П. ХРОПКО.